Полтавський OUTSIDE #2. Вокзали

Автор: Ксенія Малік, 31 травня, 12:04

Фото: Інспекція полтавських вокзалів


Полтавський OUTSIDE – програма про інший бік нашого міста. У нашому фокусі – місця громадського користування, доступність, комфорт, технічний стан і зовнішній вигляд яких не відповідають сучасним стандартам і останнім часом викликають у полтавців усе більше запитань.

Вокзал – перше, що бачать гості міста та люди, які їдуть через наше нього транзитом. Слово «вокзал» – у прямому сенсі означає гостинний двір – комплекс для обслуговування пасажирів. Тому досить важливо, – яка інфраструктура вокзалу та що є поблизу нього. Чи зможуть гості міста знайти їжу пристойної якості, чистий туалет та відпочити, в’їжджаючи до Полтави? Та чи отримуємо ми європейський сервіс, за який платимо? Саме це ми хочемо сьогодні перевірити на залізничних та автобусних станціях Полтави у якості туристів, що вперше потрапляють до міста.

У Полтаві дві залізничні станції – Полтава–Київська та Полтава–Південна. Обидві підпорядковані Полтавській дирекції «Південної Залізниці», що в складі ПАТ «Укрзалізниця». Цьогоріч її керівник Євген Кравцов заявив про рекордну суму на капітальне оновлення «Укрзалізниці» – 26,5 млрд грн, адже вагони, приміщення та території вокзалів давно потребують реновацій. Про це також заявив і міністр інфраструктури Володимир Омелян, який нещодавно висловив різке невдоволення станом залізничного вокзалу в Миколаєві та попередив керівництво ПАТ «Укрзалізниця» про перевірку всіх вокзалів країни. 

Наша ж інспекція розпочинається з Південного Вокзалу – основної залізничної станції міста. Тут проходить найбільша кількість поїздів далекого і приміського сполучення. Південному вокзалу – 148 років; останньої значної реконструкції він зазнав шість років тому. Утім, в елементах декорації тут досі зберігаються символи радянського минулого та російська символіка. Розрахована станція на 250 пасажирів. Здавалося б, на вокзалі та навкруги нього мають бути сучасні кафе і заклади швидкого харчування. Проте поруч із вокзалом знаходимо лише одне місце, де можна поснідати – Південний ринок. Й іншої їжі, окрім біляшів, пирожків і тостів, гостям міста тут не пропонують. Проте ми не втрачаємо надії знайти гарячу їжу пристойної якості. Обійшовши весь ринок, ми все ж придбали тост і натуральну каву, однак поруч немає жодного місця для того, щоб туристу було комфортно поснідати. Тому снідали ми стоячи біля торгових рядів.

Наступне місце призначення – Полтава–Київська. Цій станції – 117 років. Її інфраструктура трохи краща, ніж у Південного вокзалу. Станція має пряме сполучення з Харковом та Києвом; саме сюди дістається більшість іноземних туристів. Проте прямо на території вокзалу – жебраки та безхатченки.

Для того щоб організувати зйомки на вокзалах Полтави (адже це стратегічні об'єкти), нам довелося брати дозвіл керівництва «Укрзалізниці» та попереджати його заздалегідь. Тому на станціях сьогодні активно працюють прибиральниці: чистять колії від недопалків, що перед тим пасажири кидали прямо під вагони. Недопалками густо засипана вся відстань колій, де зупиняються вагони – на території двох сотень метрів перону.

Утім, хоча зовнішній вигляд станції й потребує ремонту та модернізації, на цьому вокзалі ситуація з харчуванням трохи краща. Поруч є невеликий кафетерій, де можна придбати недорогий комплексний обід у межах 50–60 гривень. І навіть якщо ви стомлені, можна розслабитися в кімнаті відпочинку на другому поверсі. Це задоволення коштуватиме пасажиру приблизно 280 грн за добу.

Разом із цим, до звичайного туалету потрапити не так вже й просто. Вбиральню на вокзалі ми знайшли на відстані двісті метрів від основної будівлі касової зали. Проте протягом години, поки ми тут перебували, – вона була закрита. Як повідомили нам в адміністрації вокзалу, причина в тому, що всі робітники вокзалу терміново залучені на прибиранні колій.

Останнє місце, куди ми прямуємо, – автовокзал у мікрорайоні Алмазний. Він підпорядкований підприємству «Полтаваавтотранс», як і всі інші 37 автостанцій області. Варто сказати, що минулого року Антимонопольний комітет виявив зловживання монопольним становищем з боку підприємства, утім воно виконало рекомендації комітету, тому справу було закрито.

Щоденно звідси відходять десятки автобусних рейсів і перебувають сотні людей, але в пасажирів тут досі немає можливості як придбати якісну їжу, так і скористатися пристойним туалетом. У невеличкому кіоску біля квиткової каси можна поживитися лише пиріжками, печивом й біляшами. Вбиральня автовокзалу розміщена на цокольному поверсі й не відповідає санітарним нормам. Двері зламані, зливні бачки працюють через один. Виникає бажання якнайшвидше покинути таку вбиральню.

На верхньому ж поверсі автовокзалу – зала очікування, сидіння якої ще зберігають пам'ять вісімдесятих років. Та й не лише сидіння, на яких можна знайти надписи «Тут була Лена і Пєтя, 1988 рік». Уся атмосфера зали з радянських часів майже не змінилася. Навіть кафе і перукарня пострадянського формату, що передбачаються сервісом автовокзалу, – і ті зачинені.


От ми й побували на трьох полтавських вокзалах. І якщо це – перше враження від міста, то хотілося, щоб воно було краще. Та й щодо інфраструктури – місць громадського користування (кафе, вбиральні, місця для відпочинку) – висновки наші невтішні. Жодна зі станцій Полтави не відповідає сучасним вимогам комфорту для пасажирів, не обладнана новітніми технологіями, проте має застарілий вигляд і пострадянську атмосферу.

Авторський матеріал Ксенії Малік

Опублікована: 31 травня 2018


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація