Стріт-арт, або про що говорять полтавські стіни. Частина 1

Автор: Ігор Мелюхнов, 24 жовтня, 13:56

Фото: Стріт-арт, або про що говорять полтавські стіни. Частина 1


«Шо ото порозмальовували?!», «Заняцця більш нема чим?», «Заводи стоят», «Лучше б пєнсію підняли!» – приблизно такі речі можна почути, коли люди бачать на стінах зображення, що створені вуличними художниками.

Суспільству завжди було важко сприймати мистецтво у будь-якій його формі: чи то образотворче мистецтво, чи скульптура. Бо «буття визначає свідомість», а людям, зазвичай, в першу чергу хочеться їсти, а не читати та споглядати. Відтак, заміняємо продуману концепцію організації всього процесу життя, з усіма її недоліками, можливими жертвами та майбутніми перемогами на короткострокові задоволення основних потреб (наприклад, у вигляді гречки). То що вже говорити про стріт-арт – вуличне мистецтво, графіті (яке взагалі несе в собі елемент нелегальності, бо це вандалізм і стаття за хуліганку).

Полтава – місто зі специфікою болота,  де всім комфортно так, як є, і щось нове і незвичне завжди сприймається ворожо. Так відбувалося і з першими проявами мистецтва на стінах. Я теж був і є складовою цього середовища і не думав ще якихось кілька років тому, що буду писати на цю тему. Та і слово «мурал» я почув десь у 2014-му. Та намагатимусь дослідити якісно =)

З дитинства жив доволі ізольовано. Мешкав у себе на районі (полтавське Авіамістечко), рідко куди вибирався і відчував себе комфортно з тим, що є. Я навіть тривалий час думав, що 9-поверхівка біля мене – єдина висотна будівля на все місто.  У молодіжних субкультурах себе ідентифікував у ранньому дитинстві як репер (ось вам і своєрідний камінг-аут) і, дивлячися телевізор, а саме канал MTV, бачив, що цей музичний напрям включає в себе багато складових і як це круто повноцінно відносити до якоїсь спільноти: брейкданс, стиль одягу, своєрідний сленг, урбаністичний спорт, типу скейдбордингу. І, звісно, графіті. Та те, що я бачив на екрані, існувало для мене начебто у паралельному Всесвіті – величезні малюнки, на яких зображені великі літери різних кольорів, які хтозна шо означали, але вражали, на фоні них читали репчину; вуличні митці у широких штанях та кофтах з капюшоном, де вони ховали балони з фарбою. Для мене це були суперлюди, які йшли проти системи і усвідомлювали це. У своїй буденності я їм заздрив та боявся, що подібне самовираження може мені нашкодити і порушити звичний стан речей. А дарма! Протест у різній формі важливий для кожного з нас!

І от одного разу, ідучи до школи, я не повірив своїм очам. На стіні гаражного кооперативу я побачив перше у своєму житті графіті. Був зображений міліціонер у фуражці та зі смугастою паличкою, весь такий роздутий, як повітряна куля, а поряд якийсь напис зеленими та синіми літерами, який шось означав. Та мені було все одно, бо я не міг відвести очей… Це відбувалося зараз і поруч! І вже! Біля нього почала фоткатись молодь. Це було своєрідним символом свободи. Той, хто те намалював, зробив для місцевих велику послугу – ми почали думати, що у світі може стати яскравіше! І кожен із нас до цього може долучитися. На жаль, не збереглось його зображення на якихось носіях, але те, що малюнок хтось пам’ятає і донині, продовжує його життя.

Такий ліричний вступ із мого життя дає початок дослідженню полтавського стріт-арту. Ну, як дослідження? Це скоріше намагання зрозуміти, коли це почалося, чому, та чи має право на існування. Чіткий хронологічний порядок розвитку цього явища важко визначити, тому буду спиратися більше на окремі визначні зображення, персоналій, які його створюють, та сенс, який вкладається.

 

Полтавські вуличні художники. Хто вони?

Одразу скажу, що я особисто не знаю жодного з авторів, тому щось розповісти з їхнього життя – задача непроста. Та й діяльність їх часто відносять до вандалізму та «порчі імущєства», тому таємничість вуличних художників є нормою.

Почнемо з хлопця на ім’я Cirbi.  Хтось знає, хтось ні, але найвідоміші його твори знаходяться на паркані біля залізниці між вулицями Зіньківською та Яківчанською. Це саме ті величезні написи, частина з яких є, власне, чого нікнеймом, а частина – просто незрозумілий текст незвичним шрифтом. От саме на фоні таких парканів я бачив кумирів свого дитинства, які читають в мікрофон те, що хочуть сказати всім навколо: злочинна влада, несправедливість, нерозуміння навколишніх, або ж навпаки, тексти про легкість ставлення до життя, про «бить прощє». Персонажі цих малюнків – гіпертрофовані люди та істоти, які зображають, насправді, нас. Поліціянти, мультяшні персонажі, вшиті у буденне життя, характерний для нього стиль написання літер – це важко описати тому, хто не вміє малювати, але захоплено аплодує. І це саме те графіті, до якого ми звикли і вважаємо класичним. Найскладніше відшукати зрозуміле у незрозумілому. Як що Ви це зможете це зробити, розглядаючи малюнки Cirbi, то, мабуть, щось та й знаєте. Художник дивиться на тебе через свої твори та дає тобі завдання – напружитись і побачити позицію автора, яка може як співпадати, так і бути протилежною до твоєї. Головне питання автора (та і мистецтва загалом): «А що бачиш ти?» Ну, і взагалі це просто красиво.

Творчість художника Cirbi. Джерело фото https://poltava.to/photo/206/3856/

Творчість художника Cirbi. Джерело фото https://poltava.to/photo/206/3856/

 Інший автор чи автори, бо їхні теги на малюнки часто поряд – СКМ та ОБА. Для них характерні зображення саме з використанням літер їхніх нікнеймів. Як, наприклад, оцей великий малюнок, що був у провулку Шухевича, але зник просто через  те, що відвалилась штукатурка будинку.

Малюнок, що був у провулку Шухевича

Для масштабних робіт використовують фарбу з балонів, для невеличких написів – маркер. Впевнений, що бачили по місту гарнюніх пташок у різних образах: королівна, з людськими ніжками, гордо летить задравши дзьоба. Або люди-пальці у капелюхах та у компанії із милими восьмініжкамі. Чи є в них якийсь зміст? Думаю, це просто квест, який на мить може підняти настрій перехожому. Ви бачите малюночок і згадуєте: «Десь я таке вже бачив? А може не таке?» Людина замислюється, порсається у спогадах, посміхається і з гарним настроєм прямує далі. Цікаво ще як їх вписує автор у простір. Герої малюнків наче виглядають із-за трансформаторних будок, половина тіла зображена на ролеті, що закриває двері чи вікна магазину, а інша зображена на стіні. Взагалі, функція малюнків на стінах надважлива. Це не лише зафарбовування стін, а і посил – навчитися бачити гарне і розвивати фантазію. Навіть у прозаїчних словах «Вітя лох» кожен побачить щось своє – хтось Януковича згадав, чи однокласник Вітьок промайнув перед очима, який може лохом і не був. І даремно я так з ним може тоді. Геніальність цих малюнків у простоті. Саме тому вони і запам’ятовуються. І дають необхідний імпульс.

Творчість СКМ_ОБА на майданчику Твій простір

Творчість художника (ів) СКМ ОБА

Ще один вуличний художник (і я навіть знаю його ім'я) – Влад Дорошенко. Це саме той хлопчина, що намалював грушу, що поставила ніжки на стос книжок із задоволеним обличчям навпроти архітектурного факультету. Багато його соковитих робіт всередині самого кадетського корпусу. Хто відвідував Кадетаріуми, обов’язково пригадає їх. А ще його неймовірні краплі прикрашають стіну по вулиці Володимира Чорновола. Цей чорно-білий контраст одразу впадає в око. Чомусь мені здається, що легальність трошки присутня, бо таке творити складно, як на мене, «по-темному». Я навіть із цим хлопцем сидів за одним столом на дні народженні нашої крутої подруги. Дещо прислухався до їх розмови і зрозумів, що тоді він збирався в Київ на навчання до іноземного митця. Ці курси були повністю приватні і, звісно ж, платні. І він неслабо пропадав на гроші. Як сказали б знову люди: «Та нашо воно тобі нада?!», «Нема куди гроші діти?!», то юнак просто свідомо знає куди йде. Щоб давати всім нам, безкоштовно чи за гроші (А шо, має право!) відчуття прекрасного. Яке з хлібом не з'їси.

Творчість художника Владислава Дорошенка

Малюнок Владислава Дорошенка на стіні Кадетського корпусу

Окремо скажу про Дмитра Білоконя. Це автор патріотичного графіті біля стадіону Ворскла, що на стіні аграрної академії. Масштабна робота. Сильна. Прониклива. Багато що було про неї вже сказано. Та і ставлення деяких «громадян» до неї красномовно відображене. Я зараз про епізод, коли стіну спаплюжили написом «Герои, верните горячую воду». Що в черговий раз доводить «ковбасно-гречаний» світогляд частини суспільства. Тому це графіті так важливе для усвідомлення нами нашої історії (минулої та новітньої), якої ми так стидалися під тиском «старшева брата». Дівчина Україна та борці за свободу, що намальовані навколо неї, демонструють, який важкий шлях ми проходимо і немає винятків ні для кого у творенні нашого майбутнього.

Патріотичне графіті на стінах біля Аграрної академії

Творчість художника Дмитра Білоконя

 

Трафарети

Пройшовши по персоналіях, окремо торкнемось такого виду стріт-арту як трафарети. В принципі, зрозуміло, що будь-яке вуличне мистецтво – це форма протесту. Графіті-трафарети – це зброя, яка б’є напряму. Це можуть бути агітки радикальних течій та організацій, пряме звернення до влади за свавілля та безкарність. Це пряма дія, яку одразу помічають. Це заклик не бути байдужими, своєрідна візуалізація актуальних подій. Для тих, хто їх наносить, це ще дуже зручно, бо сам готовий трафарет та фарба роблять виконавця мобільним і більше території буде «захоплено». У свою чергу, навіть така протестно спрямована графіка має свій відсоток «мілості». І в Полтаві також. Наприклад, зображення Тоторо з парасолькою (це персонаж мультфільму від відомого японського автора анімації Хаяо Міядзакі). Він такий «соу свіііт», що просто неможливо не сфотографуватися.

 Малюнок

Іншим, особисто моїм улюбленим трафаретом є профіль чорного кольору хлопця у червоній зимовій кепці з відкинутими «вухами». Хто не знає чи боявся спитати, доповідаю – це Холден Колфілд, головний герой твору Джерома Селінджера «Ловець у житі». Цей юнак уособлює своїм образом підлітковий максималізм та страх перед майбутнім і реальністю. Нікого не впізнаєте? :-) І це теж протест. Виклик конформізму та буденному життю, яке нас наздоганяє за будь-яких обставин. Хоч і у різних формах.

 Малюнок

Деякий час були розповсюджені у Полтаві трафарети із зображенням філософів та письменників: Ніцше, Камю, Кафка. Цей літературно-графітичний флешмоб дещо оживив стіни будівель, оскільки додатково супроводжувався дописами у стилі «Я человек какой позор» (правопис  збережено). Для такого читаки як я, наприклад, такі зображення, мов постріл в серце. Чіпляє.

Трафарети на вулицях Полтави

Трафарети на вулицях Полтави

Більше хочу сказати про ситуацію з Катею Гандзюк, бо надто резонансною вийшла справа. Активістка, яка реально та безпринципно боролася корупцією, є незручним персонажем, що і призвело до наслідків із обливанням її сірчаною кислотою. Це продемонструвало суспільству імпотенцію влади, зокрема, органів внутрішніх справ, які просто «морозились» від з'ясування обставин, шукали підставних обвинувачених. Це й продемонструвало їхню пряму причетність до замаху на Катю або ж нездатність знайти когось, окрім «стрєлочніків». Що, власне, активісти, які провели реальне розслідування, і довели. У Полтаві ці малюнки зобразили саме навпроти управління патрульної поліції в Полтавській області, це є прямою мовою до усієї структури, а з висловленою думкою суспільства треба рахуватися. Народ вже вміє жорстко говорити про невдоволення владою.

Трафарети на вулицях Полтави

 

Муралізм

Як я вже казав у вступі до тексту, слово «мурал» вперше почув років 5 тому. Тоді ми всією родиною та нашим приятелем рвонули до міста Кам'янець-Подільський на фестиваль «Respublica». Це було справжнє свято музики та вуличного мистецтва. Хмельниччину взагалі можна вважати українською Меккою українського стріт-арту. Численні неймовірні малюнки в усю стіну будівлі, зображені як у історичній частині міста, так і у районах на периферії, збуджують фантазію та роблять регіон привабливішим для туристів. А ось вам і прямий вплив на економіку. Люди люблять бувати там, де красиво та цікаво. Особисто я, як мала дитина, бігав та відкривав рота від подиву біля кожного муралу та не міг повірити, що бачу це все на власні очі.

Мурали у Кам'янець-Подільському

Мурал у Кам'янець-Подільському

У Фейсбуці познайомився з організатором фестивалю, Андрієм Зоіним, і постійно слідкую за його проектами (останній з яких – розпис будівель у селі Самчики.

До речі, майже все реалізується за рахунок міських та обласних бюджетів, за попередньо розробленою програмою дій. І це не «свято меду» чи ще якась шароварщина, а реальні цікаві штуки на кшталт музичного фестивалю Rock&Buh чи розпису автобусних сільських зупинок. Власне, а чо ми так не можемо?! Спитав у нього дещо про стріт-арт загалом, і про муралізм безпосередньо.

Андрій Зоін, організатор фестивалю вуличного мистецтва «Respublica» у Кам’янці-Подільському:

«Ну це дуже складна тема, бо воно ділиться на муралізм, графіті, стріт арт. Для стріт арту дозволів не треба, виходь і малюй що встигнеш, а муралізм – це коли дозволи, бабло, техніка і 5-10 днів малюється. Домовлятись дуже просто, але якщо ваша влада тупа і досі не втямила, що мурали це найдешевша реклама влади, то може буде й непросто. Бо зараз майже у всіх містах малюється саме від влади, бо вони зрозуміли, що електорату це подобається, люди роблять купу фоток, завантажують їх в інет, і думають "Бач яка в нас класна влада", але навіть не знаю чи це ок.  А стріт-арт – це взяв фарбу і пішов малювати. От я зараз так малюю під мостом, головне пояснити перехожим навіщо, але майже ніхто і не питає, всім все одно».

Цілком адекватне ставлення до вуличного мистецтва, вписаного у реалії українського бюрократизму та відношення більшості людей до даного явища. Зберігай власну ідентичність не дивлячись на те, як ти малюєш – з дозволом чи без.

До речі, до створення першого муралу у Полтаві (як тоді писали ЗМІ) був причетний і я. Громадська організація «Скарбниця спогадів» збирала всіх небайдужих художників і не тільки для розпису бібліотеки у Авіамістечку. Нарешті, щось нове відбувалося на моєму райончику, в якому час взагалі зупинився. Двіж з розмальовки фасаду будівлі, атракції для дітей, солодка вата, сувенірна лавка – подібні масштаби можна було спостерігати хіба що на День полку та 9 травня. Місцеві аборигени, що вже зранку збиралися накидатись алкоголем, із подивом споглядали наше дійство. До нас не приєднувалися, але майже і не буянили, окрім випадку, коли один чолов'яга підійшов та почав розповідати яке це «старінне зданіє», що тут було і «шо ви вобщє творітє?!» Але загальними зусиллями знавця вдалося заспокоїти та захід продовжився. І як результат – всі кайфанули від самого процесу та увійшли у історію спального району такою непересічною подією. Задоволені особи: учасники проекту, місцеві та працівники бібліотеки, які отримали нових клієнтів та очікують завдяки такому гарному фасаду популяризувати читання та збільшити процент відвідувачів.

Розмалювання бібліотеки в Авіамістечку

Розмалювання бібліотеки в Авіамістечку

Якщо ж говорити про більш масштабні роботи, то, звісно, це мурали у районі Садовий, що у Розсошенцях. З подачі забудовника на багатоповерхівках було намальовано два величезних зображення. Перша – жінка з дитиною, яка «бороздіт простори Всєлєнной», інша – мати з дитиною на руках в оточенні буйного зеленого цвіту. І знову ж таки художники дають нам простір для фантазії, що вони хотіли цим сказати. З другим малюнком більш зрозуміло – це паралелі з новим районом, де переважно мешкають молоді сім'ї, які мають змогу самостійно облаштувати простір навколо, а дерева та інші зелені насадження сприяють спокійному та здоровому розвитку дитини. І саме цей спокій, на мою думку, і зображено. А от з першим муралом трохи складніше. Чи це символ жіночності, чи любов матері до дитини, яка буде до тих пір, поки існуватиме Всесвіт? Так чи інакше, робота вражає своєю монументальністю і, одночасно неймовірною ніжністю та співчуттям. Ну, і знову ж таки – «во-пєрвих, ето красіво». Саме так жителі району Садовий і говорять. І просять ще. Друзі, шо мешкають там, від цього просто кайфують і зазначають, що це не може набриднути. Як я їх розумію.

Мурал у Розсошенцях

Мурал у Розсошенцях

А тепер інформація на правах реклами. І безмежної поваги до видання Зміст, яке на своїй платформі завдяки небайдужим полтавцям (кошмар, кліше на кліше і кліше поганяє) зібрали кошти на мурал по вул. Соборності, 40.

Мурал на вул. Соборності, 40

Ця гарнюня дівчинка, що посміхається, і тримає в руках квіти – символ того, що все можливо і кожен може зробити свій вклад. Завдяки таким краудфандінговим проектам люди оживають і усвідомлюють свою важливість. Те, що художник, Олександр Корбан, робив майже безкоштовно у черговий раз доводить, що мистецтво саме йде до людей. Треба тільки простягнути руку. Є ще, до речі, цікавий факт, який, чомусь я так думаю, відомий не  багатьом. До того, як на цей будинок зробили утеплення і намалювали цей мурал, там теж було графіті. *Вот ето поворот!* Колись давно його сфоткав і тепер можу випендритись у цьому тексті.

Зображення, що було на стіні до створення нового муралу

Можна вважати, шо це була своєрідна реінкарнація зі своєрідного войовничого герба бородачів до миролюбивої тематики. Тож, більше муралів, великих та гарних!

Продовження – у наступній частині.

 

Фото Ялини Садовнікової, Анни Ганжі, Олега Журавльова, Ігоря Мелюхнова, Владислава Дорошенка

Обкладинка Юлії Деркач 

Опублікована: 24 жовтня 2018


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація