Стріт-арт, або про що говорять полтавські стіни. Частина 2

Автор: Ігор Мелюхнов, 26 жовтня, 15:30

Фото: Стріт-арт, або про що говорять полтавські стіни. Частина 2


У першій частині матеріалу я знайомив із найбільш відомими полтавськими стріт-артерами та їхніми роботами, намагаючися розшифрувати секретну інформацію – що вони у собі несуть. Продовжуємо досліджувати світ вуличного мистецтва.

 

Поезія та написи

Чесно зізнаюся, надписи на стінах для мене – найбільш цікаве з усієї теми стріт-арту. Хоч і має воно до мистецтва опосередковане відношення, та все ж є її невід’ємною частиною. Бо це чиїсь думки (навіть з претензією на суспільну думку), а залізти в голову до іншої людини завжди цікаво. Одна з моїх улюблених цитат знаходиться на вулиці Героїв АТО «Ассортимент в магазине не предусматривает любовь».

Напис на вулиці Героїв АТО

От ідеш ти, наприклад, на свою роботу, що вже замахала в доску, або ще краще до лікарні, соціалізуватись у чергах – а тут опа! Шматок побутової філософії тобі й роздумів на весь день! Спочатку читаєш, сприймаєш і потім лишаєш на окремій поличці стелажу пам’яті. Може і згодиться. Тут тобі і висміювання буденності життя, і водночас поважливе ставлення до неї. Це голос вулиць, зі сподіваннями дитинства, розчаруванням, закликом до інакшості. На мою думку, подібні надписи – нагадування про те, що світ складається з відтінків. І здебільшого не дуже яскравих. Що, власне, не так вже і погано, бо це шанс самому розфарбувати його як заманеться. Своїми справами, словами, досягненнями та поразками. До речі, не бачу нічого поганого у використанні табуйованої лексики у стріт-арті. Давайте будемо відверті, матюки діти переважно чують від близьких людей у доволі ранньому віці, а якщо слово гармонійно вшите у фразу і робить її більш об’ємною – то чому б і ні. Це як слухати Леся Подерв’янського і чути саме те, що він хотів сказати, а не бранні слова, і реготати тільки через те, що їх сказали вголос. Можете вже починати в мене плювати=). Полярність думок відносно подібних надписів – основна мета їх створення. Викликати резонанс, обговорення, розділити на прихильників та противників, а потім знайти спільний знаменник.

Написи у Полтаві

Написи на стінах Полтави

Написи на стінах Полтави

Написи на стінах Полтави

Написи на стінах Полтави

Написи на парканах Полтави

Окремо можна виділити такий, я би сказав, флешмоб – вірші на лавках у парках. Якщо хтось помічав у Петровському та Сонячному парках, а також в Каштановій алеї, на спинках є віршовані рядки. Іноді авторські, іноді чиїсь цитати. Особливо цікаво стає, коли розгортається війна правок, коли хтось інший долучається до написаного і вказує на орфографічні помилки, або викладає свої думки стосовно написаного. Такий собі чатік у міському просторі. «Не все ж у ваших гаджетах сидіти».

Написи на лавках Полтави

А що ж з поезією «у духовній столиці України»? *говорить голосом ведучої з начосом на шефському «міроприємтсві»* Та так собі. Власне, на стінах її дуже мало (хоча для мене вищезазначені написи також поезія). З відомих локацій це, звісно, вірші на стінах арки Газетного ряду. Після кривавих подій, які стали каталізатором того, що громада Полтави та «властімущі і іже с німі» мають різні погляди, там з’явились рядки з «Каменярів» Івана Франка та текст з пісні Кузьми Скрябіна силами реб’ят з Poltava Poem. Це своєрідне продовження відстоювання позиції свідомих громадян у протистоянні з рагулізмом. Бо «Мистецтво – це зброя» (як одне з гасел Republica Fest, побачене мною у Кам’янці-Подільському) і сильні люди цю зброю вже не випустять з рук.

Поезія на стінах Полтави

Поезія на стінах Полтави

І, звісно, римований український фольклор. Рядки про сороку-білобоку на паркані біля стадіону «Ворскла» імені Бутовського. Зображено просто і цікаво. Каліграфічний шрифт, нормальний український колорит, спираючись на стереотипи про Україну (вусатий дядько у брилі). Ну, приємно ж глянути. Шароварщіна теж буває красивою.

Поезія та малюнки на паркані біля стадіону «Ворскла» імені Бутовського

Поезія та малюнки на паркані біля стадіону «Ворскла» імені Бутовського

Поезія та малюнки на паркані біля стадіону «Ворскла» імені Бутовського

Людині, яка теж трошки промишляла римуванням рядків, гріє душу, що поезія цікава і її люблять.

 

Бенксі як приклад

Мабуть, тільки лінивий (хто б ти не був – перестань!) не знає найвідомішого вуличного митця сучасності – Бенксі. Оцього пространного «жилі-билі» писати не буду, бо це тема для окремого блогу. Ось доволі непогана стаття з найвідомішими роботами стріт-артера та життєписом.

Хоча писати біографічні факти з життя самого крутого анонімуса сучасності – справа не з легких. У Великобританії навіть проводили окреме окреме розслідування по з’ясовуванню особи Бенксі. Взагалі, існує ряд версій хто ж він такий (чи вона)? Хоч я і не прихильник конспірологічних теорій, але мені імпонує варіант, що Бенксі – це засновник британського гурту Massive Attack Роберт дель Ная, який і сам є графітістом. Вона доволі правдоподібна, як на мене, але схиляюся я до неї, мабуть, більш через те, що просто подобається їхня творчість. Завжди приємно думати, що той, хто є для тебе еталоном в одній галузі діяльності, реалізовує себе ще й у іншій царині, яка тобі до душі. Феномен Бенксі у тому, що, залишаючись рупором протесту, він, у той же час, є зараз найбільш популярним та доволі дорогим художником сучасності. Тобто, залишаючись вільним у самовираженні, він при цьому може непогано підзаробити. Таке собі правильне «і нашим, і вашим». Взяти хоча б таку акцію, як продаж у Центральному парку Нью-Йорка його картин по 60 доларів. Ті, хто придбав екземпляри деяких з них, думаючи, що то просто копії, були ошелешені, коли дізнались про їх справжність.

Або остання його витівка, що трухнула світ мистецтва, коли картину «Дівчинка з кулькою» продали на аукціоні “Sotheby’s” за 1.4 мільйона доларів. Одразу після закінчення торгів картина самознищилася за допомогою шредера, вбудованого у раму. Але дана інсталяція дала продовження життя історії, надавши картині нове ім’я («Кохання у сміттєвому відрі») та свіжий бекграунд. Покупець, до речі, від угоди не відмовився. Як казав хтось з відомих композиторів (Чи Далі, Чи Пікасо): «Якщо мистецтво не продається – це не мистецтво».

Рекомендую до перегляду документальний фільм «Banksy does New York», назву якого перекладають як «Бенксі удєлує Нью-Йорк». Те, як він грається зі своїми шанувальниками, хейтерами та поліцією, вражає. Створюючи роботу десь у місті митець оголошує охоту, і хто перший добереться до неї (щоб сфоткатись та тегнутись, хтось, щоб замалювати, або ж якщо ти коп, щоб зафіксувати факт порушення правопорядку і розігнати натовп) – той і молодєц! Тим самим він демонструє максимально принцип сучасного мистецтва – не стільки важливий сам витвір мистецтва, скільки реакція суспільства на нього, інформаційний привід, резонанс (та інші розумні слова). Хоча він просто нагадує нам бути людьми.  То ж даруйте одне одному краще, що у вас є – вас самих.

Малюнок художника Бенксі

А от «всє еті ваши» закрашування одне одного та війни з комунальними службами та невдоволеними нагадали недавню ситуацію з роботою харківського вуличного художника Гамлета Зінковського. Його робота «Кажется, я нашел себя… теперь бы не потерять его» була замальована комунальниками сірою фарбою з аргументацією начебто мешканцям навколишніх будинків це не подобається. І тут всьо завєртєлось… Реакція була настільки бурхливою, що тільки самий лінивий (знову ти!) не знав про неї. Тут тобі і класичне зображення чоловічих статевих органів, ідіоматична лексика, Ісус, фенсольбошкі, аплікації інших митців та мисткинь, фото Кернеса, який висловився на захист художника, конфлікт з «обиватєлями» на районі. Спілкування за допомогою стіни виявилось цікав енним і корисним, я вважаю. Суспільство не мовчить і відстоює своє право на мистецтво. Дана ситуація – яскравий тому доказ. Хронологію подій можна відслідкувати на сторінці в Інстаграм.

Замість висновку поставлю питання, на які шукаю відповіді: чи мистецтво стріт-арт? Наскільки він нам усім потрібен? Як зробити так, щоб його більше?

Своїми думками стосовно цього поділилися люди, які живуть у мистецькому середовищі нашого міста та створюють його.

«До муралів у місті ставлюся позитивно. Але контрольовано. В ідеалі цим процесом має керувати головний художник міста. Я не хотіла б бачити непрофесійні неякісні малюнки. Особливо обережно слід підходити до муралів на пам'ятках архітектури. Мабуть не варто перетворювати українське місто у мексиканське гетто. Поки що, те, що я бачила у Полтаві та Києві мені до вподоби. Якби ще художники перемістилися у мікрорайони, то ціни їм не було б. Отам стінописи доречні як ніде. Тільки, будь ласка, високохудожні! Не ведмедики і чебурашки, не спанчбоби і котики, а щось авторське, класне, креативне, сучасне! Щодо трафаретів про Катю або Вітю, то ставлюся поблажливо, з розумінням. Це ж агітка, яку потім можна зафарбувати або навіть залишити як музейний експонат. Час вимагає швидкої і доступної для загалу візуалізації суспільних проблем. Нехай будуть. Щодо сприйняття стінописи як мистецтва, то ні, для мене це утилітаризм. Лише окремі твори можна причислити до мистецьких. Отже. Процес має бути контрольованими і впорядкованим. Тоді і результати будуть якнайкращі. Може переросте і в мистецтво», - коментує Оксана Бєлявська, архітектор, членкиня ГО "Збережемо Полтаву"».

Нато Мікеладзе, полтавська художниця:

«У Полтаві якісного стріт-арту майже немає. Стріт-арт може бути, скажімо так, «легальним», коли є дозволи на розпис стіни, узгодження з мешканцями будинку і т.д., або це приватне замовлення на приватній території ; або може бути «нелегальним» - коли художник самовільно вирішує що йому робити і де. І той, і той варіант може бути якісним і не якісним. Зараз не можу пригадати якісний стріт -арт саме в Полтаві, окрім роботи Гамлета Зіньковського біля галереї Джамп. Цей вид мистецтва, як і інші, нікому нічого не винен. Але він може викликати у глядача філософські роздуми, звертати увагу на гострі соціальні питання, бути смішним чи сатиричним, або просто викликати естетичне задоволення. Особисто мені дуже подобаються «Інтересні казки» - це дуже відома в Україні і Світі група муралістів. Вживу їхні роботи я бачила в Києві і вони справді вражають і змістом, і формою, і виконанням».

Я не мистецтвознавець і не художник. Не дуже розбираюсь у стилях та техніках. І, звісно ж, не маю спеціалізованої освіти. Та що знаю точно – стріт-арт має існувати. Бо надписи на стінах – це і твої думки теж, а малюнки, не виключено, що твої думки і фантазії. І наступного разу, коли почуєш, як хтось «розпікає» черговий малюнок чи надпис на стіні, - вступись за роботу та її автора. Адже художника кожен може образити і майже жоден із них не ходить на тренування з міксфайту чи вміє стріляти. Митці воюють фарбами. Наша за Вами задача, як людей, що їх цінують та насолоджуються, відстояти їхнє право допомогти нам усвідомити навколишній світ.

Малюй як можеш та хочеш! Інакше будеш робити те, що тобі  не подобається.

Написи на вулицях Полтави

 Першу частину матеріалу читайте тут.

 

Фото Ялини Садовнікової, Анни Ганжі, Олега Журавльова, Ігоря Мелюхнова

Обкладинка Юлії Деркач

Опублікована: 26 жовтня 2018


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація