Академічні театри уже давно перестали бути єдиними закладами, які пропонують глядачам театральне мистецтво. Поряд з ними активно розвиваються так звані аматорські театри – самодіяльні колективи, об'єднання людей, яких згуртувала любов до мистецтва.
Зважаючи на серйозність підходу до підготовки вистав, починаючи з підбору п’єс і закінчуючи безпосередньо виступами на сцені, ці театри умовно можна називати аматорськими. Більш прийнятним для них буде визначення «альтернативний».
У Полтаві наразі діє шість таких колективів. Кожен із них особливий, має власну історію та мету, унікальний репертуар та спосіб подачі творів.
«І по всьому»: від театральної студії до молодіжного театру
Розпочалася історія театру у 2009 році з вистави «Шевченко Сон. Com» на «Шевченкофесті» у Львові. Театр не зовсім звичного формату, бо займається осучасненням та перепрочитанням класичних або ж просто досить старих творів. Колектив змінює художнє рішення твору, адаптує його до сучасності за допомогою музики, костюмів, декорацій (або ж їхньої відсутності). Лідерка театру Олександра Волакова вважає це експериментом, хоча не всі учасники трупи з цим згодні, адже на Бродвеї це вже давно популярний формат.
У складі театру обмежень немає, до своїх лав актори приймають усіх охочих та зацікавлених. Наразі колектив налічує 8 людей різного віку та напряму діяльності. Склад постійно змінюється та оновлюється.
Вистави для постановок підбирають колективно: кожен учасник колективу має право винести твір на обговорення, а потім уся команда шляхом голосування приймає рішення щодо подальшої роботи. Найчастіше говорять про суперечливі питання людського життя, підсвідоме або ж неусвідомлюване, тобто про ті теми, на які, зазвичай, не говорять.
Однією з кращих своїх робіт учасники колективу вважають виставу «Границя вічності». Із її закриттям закінчилася ціла епоха в житті театру, оскільки цій постановці колектив присвятив три роки свого життя.
«Зараз найбільш масштабною роботою для мене є нині закрита вистава «Границя вічності». Прем’єра спектаклю відбулася 2 березня 2014 року, і це була лише боязка спроба, перші кроки вистави. Тоді ми до кінця не розуміли, що нас чекає. І ось, після літрів випитої кави, десятків недоспаних ночей і інсайтів, я можу сказати, що ця постановка залишиться з нами назавжди. Нам довелося так глибоко занурюватися в себе і шукати компроміси зі своїми персонажами, вірити їм, щоб глядачі вірили нам. Не скажу, що це далося легко. Але для мене життя розділилося на “до” і “після”, а “Границя вічності” стала показником майстерності, переходу від студії при університеті до самостійної театральної одиниці», – ділиться своїми враженнями Олександра Волакова.
Ставить свої вистави театр, в основному, на майданчику за адресою Соборний майдан, 15. Хоча були виступи і в бібліотеці, в університетах, і на різноманітних фестивалях. Але актори мріють про власний майданчик і в майбутньому планують втілити в життя цю ідею. А поки що колектив готується до перепрочитання Сартра наприкінці листопада.
«Театр Сучасного Діалогу»: простір для саморозвитку і самовираження
У 2011 році драматургиня Ірина Гарець створила Полтавську Театральну Лабораторію «ПолТеЛа». Команда знайомила полтавців з новою сучасною драматургією, працюючи у форматі читок. У 2015 р. актори «ПолТеЛа» разом з представниками інших аматорських театрів за ініциативою Ірини Гарець та за підтримки Польтавської філії суспільної служби України утворили проектний документальний театр – «Театр Сучасного Діалогу» (ТСД). Основна його ідея – методами мистецтва змінювати суспільство на краще.
Концепція роботи театру звучить так:
«Ми – об’єднання самодостатніх творчих особистостей зі своєю певною життєвою позицією, які інструментами театру говорять із суспільством на актуальні соціальні теми, які безпосередньо хвилюють членів колективу».
У постановках театру немає вигаданих історій. Увесь матеріал – це інтерв’ю реальних людей, статті, рефлексії акторів, статистика, наукові факти. Постановки складаються з двох частин: безпосередньо демонстрація вистави та подальше обговорення з глядачами порушених у ній тем. Єдиного складу трупи немає: перед створенням нової роботи оголошується набір. Стати актором або просто попрацювати з темою вистави може кожен охочий.
У плані підбору репертуару, «Театр сучасного діалогу» доволі демократичний: голос кожного учасника колективу має значення під час аналізу матеріалу для постановок.
Однією з найбільш резонансних вистав актори вважають постдокументальну драму «теорія великого фільтра». Вона розкриває суть таких соціальних явища і процесів як толерантність, дегуманізація, дискримінація, інакшість. Після її постановок зазвичай починається жваве обговорення. Завдання колективу – вивести людей на відкритий діалог на теми, які прийнято замовчувати. Змінила ця вистава і самих акторів: вони стали сприймати дійсність більш критично, стали більш свідомими у своїх діях, вчаться аналізувати та чинити спротив маніпуляціям.
Інколи «Театр Сучасного Діалогу» виступає на своїй сцені на Соборному майдані, але більшість показів відбувається на виїзді: у різних містах, містечках та селах України, від Луцька до Краматорська. Також колектив відвідує міжнародні та всеукраїнські мистецькі фестивалі, громадські форуми, семінари.
Театр Сучасного Діалогу – це не виключно акторство, п’єси, репетиції та покази, говорять його учасники. Це простір для саморозвитку і самовираження, це громадянська позиція і спосіб мислення.
«Anastasis»: мудрість, любов і простота
Перша репетиція молодіжного аматорського театру «Anastasis» відбулася 17 серпня 2013 року. У перекладі з грецької anastasis означає «воскресіння». Таку назву для колективу його наставник Тарас Духовний обрав у зв’язку з тим, що в репертуарі театру переважали твори на тему любові у різних її проявах, а любов – це те, що воскрешає людину. Прем’єра першої вистави театру – «Щастя моє» за мотивами п’єси Олексія Арбузова «Мій бідний Марат» – відбулася у вересні 2013 року.
Колектив театру дуже багатогранний, тому в репертуарі «Anastasis» переважають моно-вистави. Зазвичай для постановок обирають твори світової та української класики авторства М. Гоголя, Е. Войнич, К. Маккалоу, А. Чехова, Б. Пастернака, О. Гончара, Марка Вовчка.
«Наша цільова аудиторія – студенти і школярі. Коли я вчися в школі, на жаль, наші викладачі літератури не найкращим чином подавали творчість того чи іншого письменника. А коли ти бачиш цю творчість у формі театру, це, принаймні, цікавіше», – пояснює особливості репертуару Тарас Духовний.
До колективу долучаються полтавці різного віку. Часто це глядачі, котрим стає цікавим закулісне життя. Зараз у театрі є актори від 16 до 67 років. Розпочинається робота із засвоєння азів сценічної майстерності та формування здатності критично мислити. А згодом режисер створює моно-сценарій для конкретного актора. З тими, хто прагне лише слави та грошей, у театрі швидко прощаються.
«Anastasis» ніколи не продає квитків на свої вистави. Актори просто ставлять скриньки, у яку глядач, за власним бажанням, може покласти кошти на підтримку їхньої діяльності театру. Театр працюватиме до того часу, доки в полтавців буде бажання його підтримувати.
Життя театру «Anastasis» розплановане на кілька місяців наперед. 18 жовтня відбудеться творчий вечір керівника колективу Тараса Духовного з нагоди десятиліття сценічної творчості. Листопад актори присвятять вшануванню жертв геноцидів та голодоморів в Україні і ставитимуть вистави відповідної тематики.
Останні три роки вистави театру проходять у залі Полтавської філії суспільної служби України, яку колектив зараз орендує. Саме в цьому приміщенні. Також театр регулярно відвідує з виступами військовий коледж, тісно співпрацює з театральним відділенням Малої академії мистецтв та міським центром соціальних служб.
На думку самих акторів, театр «Anastasis» – це своєрідний острівець свободи на підґрунті ентузіазму. Усередині колективу плекається атмосфера сімейності, де домінує позиція мудрої витримки у простоті.
«Театр під сходами»: життєвий досвід і доля іронії
Свої витоки «Театр під сходами» бере зі шкільного театру. Започаткований у 1980 році на базі 5-ї школи режисером Вячеславом Бурлакою, він спочатку переріс у молодіжний, а згодом перейшов до формату «Любительского театру під сходами», із власною камерною сценою. У такому режимі театр працював до кінця 90-х років. У 1997 році його запросили до єврейської общини – і він знову змінився. Цього разу на общинний єврейский театр «А ідіше мазл».
У 2012 році, після смерті Вячеслава Бурлаки, керівником театру стала Олена Гопей. Через деякий час у неї виникло бажання відновити формат театру під сходами. Її ініціативу підтримали кілька акторів, і частина колективу відділилася від єврейського театру.
Першою постановкою відновленого «Театру під сходами» стала вистава «Місяць у калюжі» за мотивами кількох п’єс Дмитра Краснова. Для відтворення на сцені актори підбирають твори, які цікаві, насамперед, їм самим. Має бути в них і доля життєвого абсурду, який допомагає більш яскраво показати якусь проблему.
У трупі є одна професійна акторка, решта – аматори. Але серед них є аматори з тридцятирічним досвідом роботи в театрі.
Театр ділить разом з іншими колективами сцену для виступів на Соборному майдані. Також актори грали на малій сцені Театру ляльок та альтернативних майданчиках міста. Їхня перевага полягає в тому, що вони можуть виступати будь-де, хоча мріють про власну сцену.
Ще однією особливістю колективу є доволі дорослий вік його учасників. Життєвий досвід дає їм змогу розкривати серйозні теми більш глибоко, професійно і з певною долею іронії, що допомагає створити більш яскраві образи.
«Народний театр на Павленках»: творчість тривалістю понад півстоліття
«Народний театр на Павленках» розпочинав свою роботу як драматичний гурток Палацу культури турбомеханічного заводу у 1954 році. Засновник театру і його перший режисер Леонід Марініч згуртував навколо себе не тільки обдарованих заводчан, а й талановиту молодь міста.
У 1959 р. самодіяльний колектив увійшов у десятку найкращих в Україні і першим в області одержав почесне звання «Народний театр». У 1980 році керівником театру стала актриса Галина Чернявська, яка і очолює колектив до сьогодні. У 2010 р. «Театр на Павленках» перемістився до міського Будинку культури.
Творче кредо колективу – нести красу, добро, справедливість. У репертуарі театру багато віршованих п’єс, наприклад, «Лісова пісня» Лесі Українки, «Маруся Чурай» Ліни Костенко. При виборі творів увагу звертають на їхню художню довершеність.
Раніше театр активно гастролював, але останнім часом нікуди не виїжджає. Колектив запрошують на різноманітні фестивалі, але наразі існують проблеми з транспортом та фінансуванням.
Серед акторів театру є ті, хто вже працює тут десятиліттями. Але колектив поповнюється і учнівською та студентською молодь. Щоправда, потрапити до трупи не так і легко: спочатку необхідно пройти прослуховування та зацікавити журі.
«Т.АКТ»: в унісон з епохою
Молодіжний незалежний театр «Т.АКТ» виник у 2014 році. Це команда із близько 10 людей, більшість яких – випускники філологічного факультету Полтавського педагогічного університету. Хоча є серед акторів і студенти медичної стоматологічної академії, і школярі.
Режисер «Т.АКТу» Олена Суптеля наразі отримує освіту театрального режисера у Харківському національному університеті мистецтв імені І. П. Котляревського.
Історія театру розпочалася у 2010 році у стінах педагогічного університету. Тоді це був літературно-мистецький театр «Глобус». Такий колектив зібрався досить випадково, актори були одночасно і колегами, і друзями. Коли ж навчання у виші закінчилося, учасникам колективу захотілося вийти на більш високий рівень, залучити до своїх лав студентів з інших вузів. Так і з’явилася ідея створити власний театр. За час існування було поставлено декілька вистав, серед яких: «Пером і пензлем» (за мотивами життя та творчості Т.Г.Шевченка), «Поетично-біографічний ескіз «Перехожий» (літературна вистава про життя Василя Симоненка), вистава «Ідіот». Назва театру «Т.АКТ» вибрана невипадково. Режисер театру Олена Суптеля говорить, що вони з колегами намагаються творити в такт з епохою, у такт з людськими серцями, щоб їхні вистави були актуальними для сучасного глядача:
«Зерном діяльності театру завжди будуть вистави, які в ньому народжуються. Як про людину роблять висновки за її вчинками, так про театр судять за його виставам. Тому будемо запрошувати глядачів і намагатимемось на ділі зробити так, аби вони не просто прониклися, а вийшли з вистави духовно наповненими, а їхні серця билися «в т.акт» із нашими».
Яскравою сторінкою в житті театру була його участь у міжнародному фестивалі «Все інакше», який проходив у кількох містах України. Організатором фестивалю була Німеччина, а темою – конфлікт на Сході України, його соціальний аспект.
Виступають актори «Т.АКТу» на різноманітних локаціях: на сценах, у приміщеннях музеїв, навіть на вулицях. Вони вже давно не з'являлися на публіці, але відновлюють свою діяльність участю в проекті «Цикл передач про Полтаву» (режисер О. Коба). Незабаром відбудеться прем'єра вистави.
Формати – різні, мета – одна
Не зважаючи на унікальність та своєрідність кожного з альтернативних театрів, усе ж є те, що їх об’єднує: бажання донести до людей свої думки, свої погляди, своє бачення ситуації. Попри всі труднощі, які виникають на шляху таких колективів – відсутність власного приміщення, транспорту, щільний графік акторів на основних роботах – вони продовжують розвиватися, продовжують поширювати мистецтво серед широких мас. Усі ці альтернативні театри – не комерційні і працюють заради єдиної мети: хоча б трохи покращити світ навколо себе.