Ворскла: річка, струмок, каналізація? Минуле, теперішнє й майбутні перспективи полтавської водної артерії

Автор: В'ячеслав Шерстюк, 24 вересня, 16:57

Фото: Обкладинка Наталі Баранник


Не той тепер Миргород, Хоролрічка не та.

П. Тичина. Пісня Трактористки.

 Із плином літа завершується сезон відпочинку на природі. А де найкращий пікнік, як не на річці? Хоча в останні часи якість води у річках така, що у відпочиваючих виникає резонне питання, яке ставив собі один герой Леся Подерв’янського — «Купатися чи не купатися»? А часом, по приїзді до місця, де десять років тому був великий водотік, ми бачимо вже не річку, а лише «курячий брід».

Що це — екологія, безгосподарність, чи «клімат»? І як би запитали Герцен з Чернишевським — «Хто винен?» і «Що робити?». Тож досить актуально буде звернутися до сучасних проблем найбільшої водної артерії Полтави — Ворскли (і не лише її). Тим паче, що кожен рік у треті вихідні вересня ще з 1986 р. проводиться всесвітня екологічна акція «Міжнародний день чистих берегів» («International Clean Beach Day») (подібний захід проходив 15 вересня і в Полтаві).

 

Екскурс в історію

 Ще до ХVІІ ст. більшість річок Полтавщини були умовно судноплавними. Як вважають дослідники, саме Ворсклою з Дніпра до Більська-Гелона ще 2,5 тисячі років тому піднімалися зі своїм товаром грецькі купці. Правда, й човни тоді були не в рівень сучасним (щось на зразок козацьких чайок), а судноплавство могло тривати лише кілька місяців упродовж весни. Ще у 1980-х роках по Сулі до рівня Лубен ходили баржі. Так, ходили, але лише після того, як її нижня течія вже була затоплена водами Кременчуцького водосховища, а ділянки вище вже інтенсивно «оброблені» земснарядами (поглиблене дно).

річці Ворскла

У Ворсклі водилися навіть осетрові (це підтверджують археологічні знахідки), а в Дніпрі, наприкінці ХVІІІ ст., як писав академік Гіндельштедт, — навіть севрюга! Після зведення каскаду ГЕС все зникло. Але ж, в результаті, зникли й паводкові затоплення прирічкових територій. В останні роки річки Полтавщини почали відносити до категорій пересихаючих, відмираючих і деградуючих. Та, об’єктивно кажучи, зважаючи на клімат, рельєф їх долин, вони ніколи не були повноводними і швидкими в течії.

Тож чому на разі ми «маємо те, що маємо»? Що це — закономірні циклічні кліматичні коливання? Чи все ж сумнозвісний «антропогенний фактор»? Чи не станеться такого, що скоро поняття «річка», «купання» чи «риболовля» стане для нас чимось недосяжним? Спробуємо розібратися в цьому, без калькових суджень «от коли ми були молоді й річки були повноводні», пробуючи зіставляти існуючі думки (як об’єктивні, так і стереотипні) із науковими фактами.

 5_5

 

Основні екологічні проблеми

Ворскли, як й інших річок краю, — це зневоднення, забруднення, замулення та ін. (насправді їх більше, це лише основні, навколо яких ми будемо здійснювати огляд).

1) «Глобальне потепління» і «парниковий ефект»: за даними Українського Гідрометцентру, температура липня і серпня в Україні за останні 25 років виросла на 2-2,5 градуси. У Світовій метеорологічній організації кажуть, що це найгарячіший період за останнє тисячоліття. Для України з її континентальним кліматом на більшості території — це велика проблема для рівнинних рік. Загальне підвищення температури помітно й за тривалістю льодоставу.

Терміни і дати замерзання, льодоставу і скресання на р. Ворскла (за даними В.Г.  Смирнової).

«В останні роки спостерігається сильне маловоддя — річки наповнюються тільки на 70% від норми», — йдеться у повідомленні ГО «Асоціація рибалок України» за 2017 р. Дійсно, в межах області спостерігається дефіцит води. Так, наприклад, у Семенівському районі уперше за останні десятиліття висохли місцеві болотно-заплавні заказники, вода тут пішла більш ніж на 1 м від поверхні.

Та, як показують дослідження, у гідрологічному режимі річок краю (Сула, Псел, Ворскла) спостерігається циклічні коливання, зокрема — за середньорічною кількістю стоків. Періоди таких коливань, зафіксовані з 1960-х, і становлять близько 30 років. Аналогічна ситуація простежується й на інших річках України: наприклад, для Десни період маловодності тривав з середини ХХ ст. до 1978 року (як і для наших рік). Після цього часу і до 2009 р. спостерігався повноводний період.

І час, який ми проживаємо наразі, якраз вписується в новий хронологічний діапазон мінімальних стоків. За тенденцією та прогнозами, у наступні роки вони мають змінюватися в більшу сторону.

Середні річні витрати води по річкам Полтавської області. 0 — середнє значення, «-» — маловодний період, «+» — повноводний (за Бібік, Винарчук, Лук`янець, Хільчевський, 2011) .

Багато хто пов’язує все це з дією так званого «парникового ефекту». Останнє явище настільки складне і маловивчене (як і досить дискусійне), що важко достовірно сказати наскільки антропогенний фактор вплинув на загальне підвищення температури.

Окрім означених циклів, можуть бути й інші, більш тривалі, які впливали як на температурні режими, клімат, так і гідрологічну ситуацію. Нажаль, подібні спостереження ведуться не так давно (лише з кінця ХІХ ст.) щоб робити більш розгорнуті висновки. За дослідженнями палеоґрунтознавців упродовж останніх кількох тисяч років на території України було кілька кліматичних «похолодань» і «потеплінь», тож схожі цикли існували й до розвитку промисловості.

Тож сучасна маловодність рік, у переважній більшості, — сезонно-циклічне явище. Хоча є в цьому й «людська заслуга», про що буде далі.

 

2) Яка роль у цьому дамб і ГЕСів? Натомість є й інша статистика: через вплив людини на річкову систему змінилося живлення річок: зменшився об’єм стоку води весною, збільшився у літньо-зимовий період. Дещо видозмінився і річний сток: він став менший і більш рівномірний. Причина цьому — саме зарегульованість русел (Ворскла і Псел).

Середній річний сток річок області, у м 3 /с. (за Бібік, Винарчук, Лук`янець, Хільчевський  2011) .

На Ворсклі, наприклад, є 5 гребель і так званих «руслових водосховищ»: Деревківське, Опішнянське, Вакулинське, Нижньомлинське і Кунцівське. Усі вони не надто великі (Кунцівське, хіба що помітно ширше русла річки в нижній течії). Саме тому не можна сказати що тут діє фактор підвищеного випаровування, як, наприклад, для Кременчуцького чи Кам’янського. Але існування таких руслових водосховищ все ж сприяє зниженню швидкості течії. Саме через зарегульованість стоку сила потоку уповільнюється. Результатом цього є, зокрема, й заростання русла рослинністю, як наслідок — і більш швидше замулення (рослини дійсно формують донні відклади після відмирання, та водночас вони є й природними водоочисниками).

Оцінка таких змін у річковій системі має дві сторони медалі. Так, наприклад, створення гребель, зменшення повноводності — це «мінус» з точки зору «природи», але «плюс» з огляду на «антропогенні потреби». Наприклад, завдяки дамбам зменшується ризик затоплення паводками узбережних територій, є постійний резерв води, малі ГЕС на річках є альтернативою вуглецевій енергії (щоправда, на Ворсклі такі на разі не діють, але на Пслі працює кілька — Сорочинська, Сухорабівська).

До того ж, зважаючи на сучасні кліматичні максимуми та господарську діяльність, цілком вірогідно, що при відсутності таких руслових водосховищ на Ворсклі й Пслі ці річки вже б не були такими, як вони є, а потроху зникали. Як це відбувається, наприклад, з незарегульованою Сулою. Хоча там маловодність обумовлена і певними негативними промисловими впливами, зокрема — нафтогазової галузі. На щастя, таких потужних розробок надр на ділянці течій Ворскли та Псла, як, наприклад, у Сенчі на Сулі, немає.

Висновок: зарегульованість стоку (такого як на Ворсклі чи Пслі) має певні негативні наслідки для природної системи річки, але чи не на рівні з позитивними, щонайменше — для комфортного людського проживання.

 

3) Чи доцільне осушення долин і спрямлення річок? Для Ворскли таких меліоративних заходів майже не проводилося. А от такі річки області, як Оржиця, Сліпорід, Перевод, Хорол свого часу були найбільш болотистими. У 2 половині ХХ ст. їх русла були спрямлені, взяті «в бетон», їх долини — помережані численними меліоративними каналами, що виконували роль дренажу.

Можна виділити негативні моменти такої господарності. Наприклад, Хорол до меліоративного втручання, за переказами місцевих мешканців, просто кишів рибою, на відміну від сьогодення. Але, до речі, рядки Павла Тичини, винесені в епіграф, датовані 1933 роком. Тож «Хорол не той» був ще до меліорації.

У той же час це чи не єдині ріки краю, які за останній час не втратили своєї протяжності. І це саме за рахунок меліоративних робіт. Це при тому, що за останні 100 років протяжність притоків річки Ворскла в межах області зменшилася на 30 %, перш за все, — якраз за рахунок верхніх ланок річкової мережі.

Висновок: і знову ж таки, поряд з негативними факторами, є й ті, які не дозволяють однобоко оцінювати подібні меліоративні заходи.

 

4) Суцільна розорюваність та вирубка лісів. Основне джерело води великої річки — її притоки. Третина об’єму живлення такої річки як Дніпро чи Ворскла — ґрунтові води. Саме вони, разом з атмосферними опадами, дають постійну підпитку водами. Зменшення надходження до річок ґрунтових вод дійсно зменшується через вирубку лісів, перш за все — у витоках рік. Адже ліс є природним фактором захисту таких струмків.

Не менше цьому «сприяє» значна розораність, зокрема — узбережних територій. Це не лише зменшує кількість джерел, а й збільшує поверхневий змив чорнозему, а це веде до замулення. Надмірна кількість мулу також у свою чергу «закриває» доступ ґрунтовим водам у для виходу в русло.

Саме через такі дії й були втрачені оті 30 % — верхів’їв приток Ворскли. За законодавчими нормами охоронна водозахисна смуга для великих річок, таких як Дніпро, —100 метрів, середніх — 50, і малих — 25 м. На жаль, мусимо констатувати що суцільне дотримання цих норм на сьогоднішній день — це утопія, навіть у 25-метрових зонах.

Висновок: дійсно, вирубка лісу, масштабні розорювання площ, призводять до завмирання багатьох підземних джерел, а отже й відносного зневоднення річок.

 Примітка: КІЗ — рівень забрудненості (показник від 5 і вище — «дуже забруднено»).

5) Річка – «природна каналізація». Не секрет, що значні екологічні катастрофи на річкових водоймах, зазвичай, пов’язані з викидами того чи іншого підприємства. Великі підприємства скидають, пропорційно відповідно, великі об’єми стоків, з численними завислими та шкідливими речовинами. Вони збільшують донні відкладення, змінюють хімічний склад води.

Але не треба применшувати і роль побутових й сільськогосподарських стоків. Значну частку в забруднення поверхневих джерел області вносить змив з урбанізованих територій. Зі зливовими стічними водами до водних об’єктів надходять нерозчинні речовини, що формують мул, а також органічне забруднення (нафтопродукти, азотисті й фосфорні речовини, солі тощо).

В останні десятиліття проблемою стало бездумно масове використання хімічних добрив на полях, що в сукупності з масштабами розорювання територій «забезпечують» сток у річки величезної кількості азотистих та фосфатних сполук. Як зазначають дослідники, саме вони, в сукупності з високими літніми температурами, сприяють вже традиційному «цвітінню води». Останнє проходить через розвиток на «благодатній хімічній підпитці» водних біоорганізмів. І якщо раніше ця біда була, переважно, «прерогативою» Дніпровських водосховищ, то на разі таке нещастя вже можна спостерігати й на Ворсклі, де ніби великих промислових об’єктів і немає.

«Цвітіння» Ворскли біля с. Кунцеве. Програма «Google Earth». 2018 р. 

Уже зараз більшість водотоків України не є придатними для пиття. У 2017 році лише 20% водних ресурсів держави відповідали таким нормам і стандартам.

Висновок: забруднення річок проходить як «завдяки» великим підприємствам, так і міським стокам, і не менше — агрохімікатам з полів. Для долини, наприклад, Ворскли, більш шкідливим впливом відзначаються, скоріше, два останні пункти.

 

Сьогодні існує державна програма, скерована на розчищення русел річок. За словами міністра екології та природних ресурсів О. Семерака, фінансування цієї програми — 200 тисяч гривень на рік, і вона не змінюється впродовж кількох років. Так, наприклад, лише проект для днопоглиблення Сули в межах області орієнтовно коштує 300 тис. грн. Лише проект…

Окрім того, існує регіональна обласна цільова програма розвитку водного господарства та екологічного оздоровлення басейну річки Дніпро в Полтавській області на період до 2021 року. Тут суми вже більші. Так, у 2017 р. на відновлення русел водойм області з держбюджету виділили 1 млн. 275 тис грн. Із обласного — 5 млн. 775 тис. (в рамках цієї ж програми). За ці кошти провели днопоглиблення та розчистку 4,5 км річок, здійснювали розчистку від заторів на руслах, чистку місць для купання (наприклад, у Полтаві таких 12).

Чи достатньо цих коштів? Відповідь однозначна — «ні» (хоча вона така ж однозначна й для інших сфер, особливо тих, які стосуються екології). Але тут питання може бути поставлене по іншому: краще виділяти кошти на ліквідацію проблеми, чи сприяти тому, що ця проблема не виникне (чи хоча б не буде такою різкою чи навіть катастрофічною)? Безумовно, найкращий вихід — останній.

 

Тож що можна зробити для екологічного оздоровлення річки?

Якщо не «гратися в Бога» і не вдаватися до бажань «змінити клімат», «закрити відразу усі підприємства» тощо, можна виділити кілька пунктів у цьому напрямку:

1) Контроль за стоками. Наразі це питання особливо актуальне. Адже в рамках декомунізації було ухвалено рішення зняти радянські норми викидів у річки та повітря. І тепер контроль за стоками ускладнений. Не сприяє цьому й введений мораторій на перевірки бізнесу. Це питання можливо вирішувати лише на державному законодавчому рівні. Але й в індивідуальному порядку тут можна досягнути прогресу, поступово відмовляючись від хімічних миючих засобів, пральних порошків тощо.

2) Контроль за дотриманням водозахисних смуг. Як зазначалося, у аграрному секторі поля вже підійшли впритул до водойм, а в урбанізованих територіях йде суцільна забудова узбережних ділянок. Регулювання дотримання законодавчих нормативів у цьому контексті конче необхідне, і навіть можливе, на місцях. Хоча, на практиці, нажаль, воно теж надзвичайно ускладнене.

3) Створення водоохоронних зон з дерево-чагарниковою рослинністю у звільнених таким чином водозахисних смугах. Рослини сприятимуть оптимізації водного режиму річок, захищаючи воду від забруднення зносами, пестицидами, зберігають джерела і т.д., а також знижують випаровування. На разі це чи не найбільш реальна можливість позитивного впливу на гідросередовище, доступне і для нас. Щоправда, для цього необхідні позитивні зрушення і по попередньому пункту.

4) Розчищення русел та днопоглиблення. Багато науковців вважає, що замулення та заростання русел — це процес, запобігти якому майже неможливо. Розчищення не можна вважати «панацеєю» для відновлення доброго екологічного стану річок. І застосовувати його треба лише в окремих випадках, адже можуть бути незворотні, і до того ж далеко не позитивні наслідки. Так, наприклад, для покращення водного відпочинку ширина і глибина русла річки Хорол у м. Миргород були збільшені в 2-3 рази. Внаслідок цього зменшились максимальні швидкості течії, погіршилась самоочисна здатність ріки.

Під гаслом «днопоглиблення» часто здійснюється й видобування піску земснарядами з русел, адже в такому випадку це не вважається видобуванням корисних копалин. Результати такого «господарювання» помітні на Сулі, де на окремих ділянках робіт земснарядів річка майже втратила свою течію.

Тож найкращим варіантом у даній ситуації є спробувати пристосувати русло сучасної річки до зменшеного об’єму стоку (кількості води), і не розширювати русло, а, навпаки, зменшувати, час від часу при потребі розчищаючи намули.

5) Зменшення використання добрив у аграрному секторі. Доволі нескладний механізм у теорії. Але на практиці, як і у випадку промислового бізнесу, на сьогодні контроль за використанням біодобрив в агросекторі майже рівний нулю. А сподіватися що аграрії самі відмовляться від них, собі у потенційний збиток через зменшення врожаю, не доводиться.

6) Відновлення рибної популяції. На разі працює кілька проектів по розведенню й запуску до водойм риб, які харчуються водоростями (товстолоб, амур). Це хоч і не у великій мірі, але також може сприяти розчищенню русел річок.

Кожна з означених проблем є комплексною, більшість з них випливає одна з одної і впливає одна на іншу. Навіть вирішення однієї з них може не призвести до значних сукупних позитивних результатів у всіх напрямках. Річка, як будь-який природній витвір, — дуже складний організм. Але, як говорив, класик – «усе починається з малого…». І чим меншим є антропогенний вплив на річку – тим краще спочатку для неї, а потім і для людей. Адже якщо маловодність, – то, певною мірою, сезонне явище, то якість води —  залежить саме від нашого впливу на середовище. І з такими перспективами забруднення через кілька десятків років відповідь на питання Гамлета Л. Подрев’янського буде однозначна «Ні».

До речі, наразі Всесвітній фонд природи (WWF) в Україні до 1 жовтня 2018 р. приймає пілотні проекти, метою яких є відродження природного стану річок шляхом демонтажу гідротехнічних споруд, які більше не виконують свої функції. Буде обрано і демонтовано три такі споруди в Україні, з попереднім проведенням технічного аналізу, юридичної оцінки тощо. Тож усі небайдужі таким чином можуть долучитися до покращення «життєвих показників» наших водних артерій.

 

Авторський матеріал В’ячеслава Шерстюка 

У публікації використані окремі матеріали доцента, кандидата географічних наук, викладача Полтавського університету економіки і торгівлі, гідролога Віри Геннадіївни Смирнової, якій би хотілося подякувати за приємну розмову і влучні поради.

Опублікована: 24 вересня 2018


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація