Вадим Патик: «Алкопарки» не перемогти


На пострадянському просторі є одна гра. Трішки людожерська, як і всі ментальні викидні червоної Імперії Зла. Втім, Homo Sovieticus  перманентно полюбляють в неї гратися. Її назва – «закручування гайок». Правила прості – заборонити та обмежити. Не важливо що і не важливо чи це призведе це хоч до якихось позитивних наслідків.

Влада, колись теплої та лампової, Полтави теж вирішила погратися і обмежити доступ до алкоголю, заборонивши його продавати після 22:00.

Поки що не ясно чи підтримає більшість депутатського корпусу цю ідею, але Олександр Шамота серйозно налаштований лобіювати дане рішення.

То хто ж стоїть за вимогою обмежити продаж алкоголю?

Місцевих можновладців тема продажу алкоголю не хвилює абсолютно. Тут все класично. «Локомотивом» ідеї  заборони є силовики. Поліція неодноразово зверталася до Полтавської міськради з даним проханням. І ось нарешті їх почули.

Втім, прохання так і залишилися б проханнями, якби не інша група любителів «закрутити гайки». Підтримуюче загомоніла частина активних громадян.

Поліція в обмеженні продажу алкоголю бачить  кілька плюсів. На її думку це зменшить кількість п’яних сварок і дебошів та, нарешті, закриє проблему «алкопарків»

«Алкопарки» –  аж надто чутлива тема для поліції. Вони каталізатор, який показує її нездатність боротися з систематичним та масовим порушенням закону. Стаття 178 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП) прямо говорить про заборону вживання алкогольних напоїв у громадських місцях (в тому числі у парках та скверах). Але багаторічний досвід показує, що поліцейські не здатні контролювати виконання цього закону.

У райдужних мріях поліціянтів все виглядає так: міськрада приймає рішення заборонити продаж алкогольних напоїв після 22:00, ВЖУХХХ і всі п’яні компанії моментально зникають з вулиць міста і більше не треба червоніти, пояснюючи чому ти дивився в інший бік проходячи вулицею Гоголя.

КУпАП майже без змін існує ще з 1984 року. Це, такий собі, релікт «совка».

То може кодекс, або хоча б конкретно цю статтю варто переглянути?

Європейський досвід

Європейський союз – це не той орієнтир на який має рівнятися Україна. Надто багато недоліків. Втім не враховувати досвід його членів – тупо, недалекоглядно та, прости Господи, гріх.

Алкогольна політика країн Європи різниться. Але очевидною є тенденція, що «країни – старожили ЄС» (ті що ще 1957 року підписали Римський договір») виділяються терпимістю та лояльністю до любителів випити.

Так Федеративна Республіка Німеччина не те, що не намагається обмежити час в який ти можеш купити собі випивку, а й дозволяє своїм громадянам та гостям розпивати алкоголь у тих місцях, де Україна суворо забороняє.

Так розпивання в парках цілком допустиме. Головне – не будь бидлом. Хуліганиш та смітиш – готуйся відповідати перед законом. Ну і вік має бути відповідним 16+ для пива та 18+ для чогось міцнішого. Ледь не єдине місце де пити заборонено – громадський транспорт. Крім того існує заборона продажу на автозаправках в нічний час

Деякі міста та федеральні землі намагаються ввести обмеження на продаж та вживання алкоголю у громадських місцях але це скоріше, виключення.

Бельгія – країна взагалі дуже цікава. Ще до 1970-х років там пиво дозволялося продавати навіть у школах. Зараз про цю традицію забули, але ставлення до алкогольних напоїв та їх продажу й розпивання дуже ліберальне. В громадських місцях пити можна, купити вийде в будь-який час. Обмежень у віці на можливість покупки пива та вина немає.

Сусідні Нідерланди теж не намагаються позбавити громадян можливості купувати випивку вночі.

В Італії купувати алкогольні напої можна всю ніч, втім вживання на вулиці, як і в Україні, заборонено законом.

Але ця країна є справжньою Меккою порозуміння між законом та громадянами. Де-факто, на вулицях випивають, а поліція втручається лише тоді коли громадяни порушують порядок чи смітять. Ну в Нідерландах приблизно так само. Не дарма ці країни просто притягують до себе туристів.

В Італії вживають алкоголь близько 63% населення (особливо вино). Втім, спостерігається тенденція до зменшення цієї цифри.

А от в країнах Скандинавії такої тенденції немає, там все навпаки. Не дивлячись на антиалкогольну політику, кількість регулярно випиваючих росте.

Норвегія та Швеція – країни агресивного лівого лібералізму. Саме того, що намагається якомога глибше залізти в кишені своїх громадян та витягти з них побільше грошей на різного роду соціальні програми. Не дивно, що і державний сектор економіки там доволі широкий.

Алкоголь тут продають лише державні мережеві магазини. В Швеції купити собі випивку можна лише з 10 ранку до 18:00. В суботу взагалі – лише до 15:00. У неділю магазини просто закриті.

Крім того, ціни на алкоголь навмисне завищують (приблизно в 2.5 рази).

У Фінляндії проти таких обмежень та монополії держави на ринку алкогольних напоїв виступала значна частина громадськості. Це призвело до певної лібералізації в цій галузі у середині 00-х, втім обмеження і досі достатньо серйозні.

У країнах Балтії теж діє заборона на продаж після 22:00, ціни на випивку завищуються. Це призводить до того, що жителям Литви простіше їздити в Польщу та купляти алкоголь по нижчим цінам, що вони успішно й роблять.

Росію європейською країною язик назвати просто не повертається, але географічно вона такою все ж є.

Тут закон теж забороняє розпивати алкоголь в громадських місцях (привіт від радянського законодавства). Поліція теж не здатна боротися з цією проблемою. Це дозволяє різного роду маргінальним групам перебирати функції силовиків на себе, організовувати нічні патрулювання парків та вулиць і косплеїти захисників порядку, доколупуючись до спокійно випиваючих компаній, провокуючи конфлікти та бійки і ловлячи з цього хайп.
Є золоте правило: дивись як роблять в Росії і роби навпаки. Тоді все буде добре. Але про нього, здається, забули.

Чому не варто вводити ніяких обмежень та що має робити влада

Все просто. Обмеження продажу алкоголю – чергове порушення прав та свобод людини. Більше того, чергове підігрування інтересам однієї соціальної групи та нехтуванням правами іншої. Щось, у своїй суті, схоже з мракобіссям європейської політкоректності та російського закону про захист почуттів віруючих. Що одне, що інше – боротьба зі свободою слова та потакання латентним тоталітаристам та реакціонерам.

Підтримуєш та пропагуєш політику заборони продажу алкогольних виробів після 22:00 – даєш державі карт-бланш на подальше закручування гайок в різних сферах життя. Адже, коли держава стає на шлях широких заборон та обмежень, її вже важко зупинити.

Готовий через декілька років отримати в Україні аналог Статті 282 чи сісти за те, що назвав мусульманського терориста мусульманином? Ні? То не давай владі приводу думати, що вона може обмежувати свободи своїх громадян.

Вживання алкоголю – це не злочин, а алкоголь не є забороненою речовиною. То навіщо державі взагалі влазити в регулювання його обігу?

З «алкопарками» все складніше. Є два адекватні шляхи взаємодії з ними:

  1. «Німецький» - дозволити розпивання алкоголю в громадських місцях.
  2. «Італійський» - закривати очі на вживання алкоголю в громадських місцях, доки люди поводять себе цивілізовано.

Перший шлях закритий для місцевої влади, адже вона не має повноважень прийняти рішення, яке буде суперечити нормі закону (Статті 178 КУпАП).

А, отже, залишається інший шлях, по якому Полтава і йшла останні роки. Але не просто закривати очі на проблему п’яних дебошів у парках, а, нарешті, змусити поліцію та, різного роду, громадські формування, які взяли на себе обов’язок захищати громадський спокій (особливо ті, які отримують чи будуть отримувати гроші з бюджету міста) виконувати свою роботу. Справді припиняти бійки та хуліганство, а не чіпати тих хто спокійно релаксує, провокуючи цим конфлікти.

«Алкопарки» не потрібно знищувати, адже вони додають місту колориту, роблять його живим. Їх потрібно робити цивілізованими. Звучить дуже голослівно, але вони – це тест на можливість дихати вільно, відсутність цих недолугих адміністративних гайок.

Після Революції Гідності Україну справді можна було назвати найвільнішою країною Європи. У нас не було ні ліво-ліберальної диктатури ЄС, ні тиранії «радянщини». На жаль, з роками тенденція до надмірного втручання держави у життя суспільства зростає. Боротьба з нічним продажем алкоголю та «алкопарками» – одна з ознак цієї тенденції.

Вигідно це, в першу чергу, для представників органів державного примусу та для можновладців, що звикли на них опиратися. Їм потрібний порядок. Вони забувають, що реальність – це золота середина між порядком та хаосом, а ні в якому разі, не домінування однієї з сил.

То може досить вже міняти дійсність під силовиків, які не здатні боротися з проблемами? Може почнемо змушувати їх переформатовуватись під реалії?

Обмеження продажу алкоголю – не лише «закручування гайок», а й просте рішення, яке покликано не вирішити проблему, а зняти з себе відповідальність. Замість того, щоб формувати в населення культуру пиття ще з юних років, влада просто обмежує продаж випивки та татуює тему алкоголю.

Вживання алкоголю – традиція народів, що мають честь відносити себе до Європейської цивілізації.

То може не варто цього соромитися та уподібнюватися до культурно відсталих країн мусульманського Близького Сходу?


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація