Анна Ганжа: Безпека дітей і спорт


Йдучи з донькою зі школи, ми зазвичай зупиняємося біля її улюбленого турніка. Вона демонструє, як навчилася залазити і сидіти на ньому, хоча ще зовсім недавно їй це не вдавалося. Я дивлюся, і в цей час моє материнське серце переповнюють гордість і радість, мені приємно, що доня зростає активною, розвивається фізично, вчиться долати складнощі та досягати цілей. А ще – мені страшно.

Я стою зовсім поруч зі своєю дитиною, яка знаходиться на висоті близько 2-х метрів від землі, твердої, як камінь, і з якої, до того ж, ще й стирчить каміння. Я чую слова двох вчительок, що саме проходять повз нас: «Дівчата, чого ви туди позалазили?» (Так, окрім моєї, там сидять/висять/лазять ще 2-3 чиїсь донечки.) І отак вони на ходу це промовили, і пішли собі.

А я лишилась. Спостерігати за важливим для цього віку процесом, радіти дівчаткам, які досить жваві та сміливі, сподіватися, що вони матимуть можливість такими ж лишатися і надалі. А також – напружено слідкувати за кожною, щоб, раптом що, встигнути притримати чи підхопити. І от я стою, панічно згадуючи, як Віка Лоза навчала надавати домедичну допомогу, бо знову ж-таки – раптом що, і не розуміючи, чому на шкільному спортивному майданчику під турніками відсутнє безпечне покриття?!

Адже це те місце, де діти мають можливість тренуватися, розвиватися, досліджувати свої сили та можливості, стикатися з певним ризиком, але, що найголовніше, лишатися при цьому живими і здоровими. І наше завдання, як дорослих, забезпечити на майданчиках надійно закріплені та якісні конструкції, а також спеціальне м’яке покриття. Начебто все просто і логічно. Чому ж тоді воно не виконується?

Страховка – це абсолютно нормальна практика в спорті. Я б навіть сказала – необхідна. Запитайте хоча би гімнастів, які не тренуватимуться без матів, або хокеїстів, які не гратимуть без шоломів, чи футболістів, які під час штрафних ударів теж дбають про захист, і не лише воріт.

Чим наші діти гірші?

Спецпокриття у спеціально облаштованому для тренувань просторі – це не розкіш і не каприз, це лише вияв реального піклування про безпеку дітей та сприяння їх активнішому залученню у спорт. Адже погодьтеся, говорити дітям, щоб вони злізли з турніків, бо там небезпечно, – безглуздо. По-перше, турніки як раз для того і потрібні, щоб на них залазили. А, по-друге, діти прийшли на спортивний майданчик, а не пішли лазити по деревах в парку чи будівництві, де наявність протиударного покриття була би дійсно дещо недоречною.

Тож я вважаю, що це питання варте актуалізації та прицільної уваги з боку громадськості, зокрема батьків, освітян, а також осіб, відповідальних за інспекцію спортмайданчиків і благоустрій міста. Ми багато років не бачили майданчиків для дітей, де були б дійсно дотримані норми безпеки, і, як це притаманно людям, звикли вважати нормою те, що маємо. У реальності нормою як раз є забезпечення майданчиків м’яким покриттям в зонах можливих падінь (піщане/гранвідсів – шаром 50 см, або гумове).

Реалізація цих норм не лише дозволить вберегти наших дітей від тяжких травм, а ще й у позитивному руслі сприятиме підвищенню їх фізичної активності.


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація