Марина Зевако: Чому зникає розумне кіно?


Естетика кінопереглядів, безперечно, знайома кожному. І справді, зараз це доступно, інформативно та неабияк цікаво будь-якій віковій аудиторії, а от щодо цілей – дуже різні.

Категорій глядачів можна налічити безліч – від любителів поїсти на перегляді або посидіти в 3D-окулярах і до людей, які слідкують за кадром, кольором та змістом. Сумно, але останніх значно менше.

Так, кіно, як і будь-яке мистецтво, річ дуже відносна. Якщо ж дуже важко розібратись – є незмінні професійні помічники (умовні «марки якості»), такі як міжнародні фестивалі, престижні нагороди, імениті режисери, продюсери або ж зіркова акторська група. Усе набагато легше, ніж здається, але чомусь людям простіше читати, слухати і дивитись усе підряд, створюючи «соціальну моду».

Тож поки в полтавських кінотеатрах вже четвертий тиждень крутять «Фантастичних звірів..», а українські комедійні студії знімають речі, за які червоніють щоки, дуже хочеться згадати що саме, як і з чиєї вини залишилося за «глядацьким бортом». 

  • «Острів собак» Уеса Андерсона. Фанатам цього американського «симетричного» режисера довелося чекати дуже-дуже довго. Про ляльковому мультфільмі захоплюватися вже немає сил, а ось нагадати, що у нас пустили тільки З сеанси їх вистачить. А, ну і людей на показі на пальцях можна було порахувати, до речі.
  • «Нелюбов» Андрія Звягінцева. Прекрасна актуальна річ російського кінематографу, була номінована на «Оскар 2018» в номінації «найкращий фільм іноземною мовою». А тепер «дякую», що крутили її в будні дні й у робочий час, ще й аж цілих 2 чи 3 рази.
  • «Будинок, який побудував Джек» Ларса фон Трієра. Уявіть, по всій Україні Всього лише два покази і тільки в Києві. Чи потрібно ще щось говорити?
  • «Під Silver Lake» Девіда Роберта Мітчелла. У Полтаві протримався знаєте скільки? Один день. Зняли з прокату, бо на нього ніхто не пішов. У підсумку, стрічка була урочисто замінена на якийсь паскудний фільм жахів. Кому взагалі важливо, що Венеція відгукнулася про нього дуже добре?
  • «Перша людина» Дем'єна Шазелля. Команда геніїв! Прекрасна робота, як і попередні дві у Дем'єна, яка протрималась аж цілий тиждень. Тут коментаторам, ненажерам і комікам із залу - окремий привіт. Обізвати апарат променевої терапії чоловічим статевим органом було дуже смішно. На сеансі 10 осіб від сили, в той же на «Монахині» (знову ж таки фільм жахів) майже повністю забитий зал. Ще чула відгуки, що така 2х-годинна нудятіна не зрівняється з «Веном». Ну що ж, кожному своє, напевно.

«Страшилки» заслуговують окремої уваги. Таке відчуття, що мало всім жахіть, які і так присутні, тож додамо олії у вогонь та зробимо собі ще гірше. Дивно, але люди йдуть, мабуть, люблять почуватися постійно кепсько. Ну добре, продовжимо.

  • «Суспірія» Луки Гуаданьїно. Кажуть, що від ніжності «Клич мене своїм ім'ям» тут мало чого залишилося (точніше, взагалі нічого). Через 7-денний показ мені так і не вдалося його переглянути. У цей же час «Невдалий привіт із Всесвітом Поттера» погнав в прокаті вже на третій тиждень.
  • «Destination wedding» Віктора Левіна (американець, якщо що). Нестерпна Вайнона Райдер і Кіану Рівз, який кричить на телевізор «Хрінь!», суцільні інтелектуальні діалоги, скетч-нарізка - загалом, якісна відмінна комедія, в якій знімаються тільки двоє, була знову тиждень на екранах. Людей, як і завжди, не багато, і якісні жарти з них розуміють, мабуть, не всі.
  • «Фаворитка» Йоргоса Лантімоса. Грецький кіно-антиутопіст завжди забирає собі всі престижні відзнаки. Прем'єра відбулася ще на Каннах, в кінці листопада в США, про покази в Україні взагалі нічого не вказано.
  • І мій улюбленець «Брати Сістерс» француза Жака Одіара. Цей рік багатий на вестерни - «South Park» скажено знущається над «Reddeathredemption II», брати Коени (корифеї незалежного американського кіно) з'явилися на Каннах з «Баладою про Бастера Скраггса» і ця кінострічка. Ітан і Джоел, не дивлячись на ваш вік і досвід, хочу сказати, що Ви конкретно пролетіли! Дивовижна робота, поки що найкраща для мене за весь рік. Прекрасно все - колір, декорації, алегорії на суспільство, сімейні відносини, операторська робота, акторський склад. На Венеціанському фестивалі аплодували стоячи! Ось тільки не розумію тільки, чому з півпорожньої зали посеред сеансу вийшло 13 чоловік? А далі гірше. Закінчується фільм, і хтось демонстративно кричить: «Нарешті-то це закінчилося». Ти робиш вигляд, що не чуєш, підходиш до роздягальні мовчки, з усіх сил намагаючись втримати ту теплоту від перегляду, якої не відчував з самого дитинства, а жінка перед тобою страшним суржиком говорить, що «фільм жахливий, бо так чоловіка знудило». І тоді стає зрозуміло, чому Ларса фон Трієра в культурній столиці України не замовили. Тоді багато взагалі стає зрозумілим - на нього ж ніхто не піде.

В той момент, коли по всьому місту розклеєні афіші «Секс і нічого особистого» з секс-іграшками замість букв, ти не розумієш, що навколо взагалі відбувається. І справа тут не тільки в кінотеатрах. Будь-яке кіно – це бізнес з величезним грошовим обертом. Якщо простими словами, бюджет, витрачений на виробництво стрічки, повинен повернутися. Ще слід пам’ятати, що, окрім прокату, кінотеатри також потребують фінансування (кожен сеанс – це техніка, світло, тепло тощо). Тож як? Касові збори і попкорн. Виходом є вибір такого репертуару, який буде орієнтується саме на глядача. Мабуть, якийсь покупець - такий і товар.

Невже ми, українці, настільки недалекі, що гідні лише для жахів, екшенів і низькопробних комедій? Соромно, дуже-дуже соромно.

Немає сенсу ображатись, треба змінюватись чи змінювати. Ще залишилося півмісяця, в якому може таки вдасться переглянути «Рим» і «Клімакс» на великих екранах, а поки що поділюся фантастичними роботами, які варті уваги, окрім уже перерахованих вище.

«Зої» Дрейка Дерелуса. Лея Сєду, Евон МакГрегор, штучний інтелект. Давно відома тема, але відмінно розкрита знову.

«Літо» Кирила Серебреннікова, який монтував фільм під домашнім арештом, прем'єра відбулася на Каннах. Це не байопік про Віктора Цоя, це – бунт, епоха, революція і становлення вільного російського року.

«Чорний клановец» Спайка Лі. Гран-прі «Каннського фестивалю 2018» і, безпечечно, є за що.

І серіали:

«Патрік Мелроуз» Едварда Бергарда. Британсько-американський психоделічний міні-серіал з Бенедіктом Камбербетчем – неймовірний в усіх аспектах, але для людей зі стійкою витримкою. Якщо наважитесь, то точно не пошкодуєте.

«Маніяк» Керрі Фукунага. Змарнілий Джон Хілл і Емма Стоун в блонді. Кожна секунда чарівна, колір - божевільний.

«Блиск» Ліз Флайхайф і Карлі Менш. Чи то я всюди шукаю таємний подтекс і алегорії, то від все і правда дуже добре. У 2018-му вийшов 3-й сезон, рекомендую дивитися з самого початку.

Приємного перегляду!


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація