Максим Ганжа: Ціна батьківства. Як це – бути розлученим батьком в Україні


На хвилі прийняття нових, більш жорстких законів про відповідальність за несплату аліментів ЗМІ заповнили матеріали, що лякають недбайливих батьків новими карами – це і позбавлення права виїзду за кордон, і позбавлення права володіння зброєю, і чимало іншого, аж до кримінальної відповідальності. І це обґрунтовано, адже дуже багато розлучених батьків в Україні дійсно недостатньо опікуютсья дітьми або взагалі не приймають ніякої участі у іх вихованні.

Але «багато» – не означає «усі». Є меншість, яка приділяє чимало уваги власним дітям, і те, як впливають на цю меншість закони, розроблені для покарання більшості – важлива тема для обговорення.

Але почати варто не з цього.

 

Хто платить?

Вище я умисно використовував знеособлене і безстатеве поняття «батьки», але надалі будемо мати на увазі, що один з розлучених батьків, який зобов’язаний сплачувати аліменти, у 99,9 відсотках випадків – чоловік. Це наслідок українського сімейного законодавства, у якому захист прав розлучених батьків-чоловіків не передбачений ніяк.

При розлученні у тих самих 99,9 відсотках випадків суд в Україні призначає проживання дитини з матір’ю. Практично немає прецедентів визначення проживання дітей з батьком, і домогтися цього чоловікові нереально. Не беруться до уваги ні умови проживання, ні статки матері, ні її соціальне положення тощо. Це результат усталеного використання в українському праві Декларації прав дитини, що була затверджена ООН ще 1959-го року, – яка суперечить і Конституції України (за якою жінка і чоловік мають рівні права), і Сімейному кодексу України (за яким рівні права мають батько та мати дитини). Отже, аліменти платить той, хто не проживає з дитиною – тобто, чоловік.

 

Як все відбувається?

 Про невідповідальну більшість і так написано чимало, а ми поговоримо про меншість.

Добре, якщо після розлучення утворюється домовленість між колишніми чоловіком та дружиною про спільну участь. Тоді чоловік бере на себе фінансові витрати за власною ініціативою, і сам визначає іх обсяг і цільове використання. Як правило, це купівля одягу, іграшок, подарунків, оплата спільних з дитиною розваг, гуртків, тощо. Гірше, якщо мати дитини вимагає аліменти через суд. У цьому випадку суд призначає 25% від усіх прибутків чоловіка на одну дитину без зайвих розмов – знову ж-таки, цей відсоток традиційний, і перегляду практично не підлягає. Спрацьовує тут і жіноча солідарність (адже суддя найчастіше – жінка), і небажання ускладнювати і затягувати судове засідання, і сталий стереотип: розлучені чоловіки – погані.

Якщо чоловік працює на підприємстві чи в організації, тобто є найманим працівником, має стабільну зарплатню, то відрахування аліментів і їх перерахунок на користь матері дитини здійснюється підприємством, яке несе відповідальність за своєчасну сплату і за звітування перед виконавчою службою (огранізація, яка контролює сплату аліментів). У цьому випадку ситуація більш-менш терпима – платити треба, і за законом, і за совістю. Хоча, якщо врахувати відповідальність і бажання проводити час з дитиною (розваги, подарунки і т.ін.) – сума набіжить чималенька. Проте бувають ситуації і гірші.

Найгірше, коли чоловік є фізичною особою-підприємцем (ФОП). У такому випадку призначені судом 25% – це катастрофа. Адже не завжди все, що ФОП отримує на банківський рахунок, є чистим прибутком. Найчастіше – це оборот бізнесу, тобто велику частину грошей підприємець витрачає на закупівлю матеріалів, оплату оренди, заробітню плату найманих робітників тощо. При цьому в законодавстві не передбачено врахування таких витрат і звітування по ним, тому довести суду різницю між виручкою і чистим прибутком нереально. Результат такого «справедливого» суду – банкрутство або закриття ФОП.

Так сталося і в моєму випадку. Незважаючи на мої тривалі ініціативи з участі у житті дитини, незважаючи на усні домовленості після розлучення, мене таки наздогнав сюрприз – позов на аліменти. Суд був короткий. Суддя не врахувала ні нестабільний та мінливий дохід мого ФОП, ні пояснення про витрати на ведення бізнесу, ні докази про фінансові витрати на дитину за кілька років (неприємна справа, але за порадою адвоката я з самого розлучення збирав чеки, яких набралось три пакети), ні навіть той факт, що на моєму утриманні знаходиться старенька мама. Вердикт – стандартні 25%.

Наступного дня я пішов і закрив ФОП.

  

Що далі?

Далі треба виконувати припис закону і платити, бо виконавча служба не спить і контролює. Якщо не платиш – почнуться проблеми, про які багато всього вже написано, варто лише загуглити слово «аліменти». А з яких прибутків чоловік буде платити, якщо аліменти зруйнували його бізнес – нікого не хвилює. Навіть безробітний повинен платити суму, що визначається як 25% від середньої зарплати у даній місцевості (наприклад, місті, в якому проживає). Часто виходить, що безробітний платить більше, ніж коли б він працював – ось такий парадокс.

Я чув про чоловіка, якому довелося через аліменти повністю згорнути бізнес з перевезень за кордон. Платити було нічим, він заборгував, і виконавча служба обмежила йому виїзд за межі країни.

Я вважаю, що сам ще й легко відбувся. Відкрив приватне підприємство і призначив сам себе туди директором на півставки (щоб хоч якось зменшити податкове навантаження). Отже, я, як і раніше, проводжу час з дитиною і беру фінансову участь у тому ж самому обсязі (бо люблю ії і хочу, щоб ії дитинство було веселим і насиченим), додатково віддаю «мінімалку» аліментів, плачу набагато більше податків, ніж раніше, а моя офіційна зарплата – приблизно 500 грн на місяць. Як це вплине на мою пенсію – не дізнавався і не певен, що хочу знати. Прибутки по бізнесу, який і раніше був дуже маленьким, зменшились десь на 20%. Крім того, розпоряджатися доходом підприємства не можна так вільно, як на ФОП, – хліб і ковбасу не купиш, доводиться виявляти винахідливість. А ще я щомісяця надсилаю звіти у виконавчу службу.

 

 Обов’язки без прав

Фінансові проблеми – не єдине, із чим доводиться стикатися розлученому батькові. Часто жінки маніпулюють побаченнями батька з дитиною, різними способами перешкоджають батьку проводити час з дитиною. У такому випадку починаються нові неприємності: заява у відділ у справах сім’ї, принизливий розгляд справи на комісії, щоб отримати офіційне рішення про право бачитись з дитиною. Часто справа доходить і до суду.

Але в українському законодавстві не передбачено покарання за неналежне виконання матір’ю рішення про право батька на побачення з дитиною. Тому буває так, що батько місяцями і навіть роками не бачить власну дитину, але аліменти платити змушений. Також, нові закони відкривають можливість навіть вивезти дитину за кордон без згоди на те батька.

  

Що ще?

Забагато недоброго написано, тому далі – коротко:

  •  Відсутність діючих механізмів контролю за цільовим використанням аліментів. Чоловік з хорошою зарплатою своїми 25-ма відсотками забезпечить не тільки дитину, але й шубу для мами.
  • За законом, батьки зобов’язані приймати рівну участь. Неможливо проконтролювати, чи мати дитини вносить свій вклад і чи взагалі вона працює і має дохід.
  • Виконавча служба і суд у справах сім’ї – інструменти для маніпуляцій і корупції. Один дзвінок колишньої у виконавчу, що наче б то чоловік не платить аліменти, і вже починаються проблеми. Про те, що роблять у суді за гроші, я взагалі промовчу.

  

Що порадити?

Усні домовленості між колишніми чоловіком та дружиною не працюють. Домовлятись треба укладанням договору. Якщо дійшло до суду – намагатись узгодити фіксовану суму аліментів на місяць (маловірогідно, але можливо). Ніколи не передавати аліменти готівкою в руки або перерахуванням на картку – тільки поштовим переказом на адресу, зберігаючи квитанцію. Завжди боротись за своє право побачень з дитиною, за необхідності – у суді. І робити все можливе, щоб віддавати всю свою любов дитині і отримувати її любов навзаєм.

 

 Епілог

Усе вищеописане – це сексизм на законодавчому рівні, але протилежний тому, про який люблять говорити феміністки. Однак, я знаю, що напишуть деякі жінки у коментарях до цього допису. Що я меркантильний, жадібний, шкодую гроші для дитини, думаю тільки про себе і т. ін. Подібне я вже чув. Відповідь така: моя совість перед самим собою і перед моєю дитиною чиста, а руйнувати своє власне життя і жити у злиднях заради виконання недосконалих законів у державі, де не виконується Конституція, я не готовий.


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація