Кучерявий Єфим: Downhill – екстремальний велоспорт


Більшість сприймають велосипед як бюджетний транспортний засіб чи асоціюють із дитячими забавками. Я теж так вважав певний час, а тому їздив на велосипеді тільки в селі. Механізм регулярно ламався, а іноді настільки, що взагалі доводилось купувати новий велосипед, тому на деякий час я закинув це все і знайшов інші заняття.

Років 15 тому в моєму житті з'явився Інтернет, і тоді ж я вперше побачив відео, у якому велосипедисти в горах з’їжджали там, де пішки важко пройти. Це поновило мій інтерес до велосипеда як до чогось більшого, ніж транспортний засіб. Я по-новому поглянув на велоспорт – він, як виявилося, може бути активним та додавати адреналіну. Та й, поза тим, велосипедисти можуть ще й брати участь у змаганнях зі швидкісного спуску, або downhill.

Перший чемпіонат світу з даунхілу відбувся у 1990 році, відтоді інтерес до цього виду спорту почав стрімко зростати. Разом із тим, активізувався розвиток велосипедів, захисту (амуніції) для даунхілу, а ще – відповідних трас для змагань. На початку вони мали вигляд спуску по гірським дорогам на звичайних гірських велосипедах – мінімум амортизаторів, високі рами для ефективного педалювання, вузькі покришки. Чим далі – тим складніші траси, тим жорсткіші вимоги до велосипедів і тим більш надійного захисту потребували гонщики.

На допомогу прийшли виробники вело-/мотозапчастин і екіпірування. Вони почали масово випускати шоломи типу «фулфейс», які захищають не лише голову, а й обличчя (більш легкі, але такого ж типу, як на мотоцикли), захист для тіла (спини, грудей, ліктів, колін), маски та рукавички. Окремий розвиток отримали елементи амортизації, які створювали на базі мото-аналогів, а також з'явилися абсолютно нові розробки. Усі компоненти для даунхілу стимулювали створення нових підрозділів у виробників, які зараз асоціюються лише з даною дисципліною.

 

Зараз я можу констатувати сталість у розвитку даунхілу – нових компонентів, велосипедів загалом, трас та й топ-спортсменів. Стандартний велосипед для даунхілу (або скорочено ДХ-байк) – високотехнологічний продукт: рами, обода, рулі, шатуни, елементи трансмісії та гальм повністю або частково виготовлені з карбону; передні та задні амортизатори – із ходом до 200 мм, які мають 4-7 регулювань.

JK002

Bikeslider_Rage_Carbon_29

Щодо трас або місць для застосування ДХ-байків, то маємо таку картину:

  • траси рівня чемпіонату світу, кубку світу, 1-2 класів UCI, національних чемпіонатів, кубків країн або регіонів;
  • локальні, регіональні, відкриття байк-парків;
  • слоупстайл/фрірайд – великі трампліни (проліт 10-20 м, висота 5-15 м) у поєднанні з різними трюками;
  • міні-даунхілл траси;
  • байк-парки та окремі траєкторії для спуску;
  • урбан даунхілл;
  • їзда по місту чи за містом без застосування за призначенням.

Перші 2 типи трас будують на схилах гір, зазвичай перепад у висотах  300-600 м, протяжність 1500-3000 м. Такі траси поділяють на швидкісні ділянки, технічні та комбіновані, дуже рідко додають ділянки для педалювання (відрізки з невеликим ухилом). Трампліни, дропи, контр-уклони присутні на усіх ділянках, але мають різні конфігурації.

Міні-даунхілл траси будуть на схилах поблизу міст для повсякденних тренувань та проведення місцевих змагань. Перепад висоти 40-100 м, протяжність 400-1000 м, зазвичай більш насичені елементами, але вони менших масштабів, ніж у горах.

У байк-парках є траси для усіх райдерів, від початківців до професійного рівня. У наявності також ті, які насичені одними елементами, та не мають інших, є безперешкодні спуски та ін.

Урбан даунхілл, як на мене, найбільш небезпечний, бо використовуються рельєф та елементи міської забудови та, якщо це не офіційний захід з перекриттям та огородженням, то несе у собі негативні наслідки як для райдера, так і для інших учасників руху в місті, що, в свою чергу, додає адреналіну. Усі чули, наприклад, про руферів, які стрибають на велосипедах по дахам, чи про спортбайки у місті.

Дуже багато власників ДХ-байків купують їх для задоволення естетичних потреб та використовують як звичайний міський/гірський велосипед для прогулянок містом/лісом.

Із чого почати?

Якщо Ви вмієте їздити на велосипеді, то вже можете займатися даунхіллом. Для досягнення успіхів у офіційних та аматорських змаганнях, необхідно опанувати проходження усіх можливих елементів трас на різних швидкостях, навчитися падати з велосипеда без чи з мінімальними пошкодженнями, тренувати витривалість, адже усе вище згадане неможливо без фізичної підготовки.

Наступного разу я розповім про розвиток даунхіллу в Полтаві та байк-парк «SouthPark».


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація