Віталій Улибін: Катування тортом: як реагувати на моральне та фізичне насилля у школах


Фіфті доларс на штори – жартували колись КВНщики в сатиричному номері про вчителів. Прикро, але подібних «гумористичних» сценок про побори у школах немало. Це справді соціальна проблема, яка потребує суспільного втручання та вирішення. І доки вся Україна ділиться на табори щодо скандалу в харківській школі через цькування дитини, чиї батьки грошей не здають принципово, Полтавська міська рада зробила кардинальний крок заборонила збір коштів «на потреби школи». А я зустрівся експертами, аби продовжити розбиратися у видах булінгу в закладах освітах та як із булінгом боротися.

 

 Моральне і фізичне насильство – чи є різниця?

Скандал, який днями розгорівся навколо однієї з харківських шкіл, змусив сотні тисяч українців долучитися до обговорення соціальної проблеми, яка назрівала вже давно і рано чи пізно кульмінація б сталася. Якщо коротко:

В одній зі шкіл Харкова батьківський комітет з нагоди початку осінніх канікул влаштував дітям екскурсію до банку. Після чого, в класі свято та солодкий стіл. Дітям презентували торт, але дістався він не всім. Одна з членкинь комітету викликала до дошки дівчинку і при всіх оголосила, що вона не їстиме торт разом з усіма, бо «її тато не скидався». Однокласники почали знімати дівчинку, яка від образи розплакалася, а класний керівник на цю ситуацію не відреагувала, але й відпустити дівчинку додому відмовилася. Особливо жахлива іронія в цій ситуації в тому, що ініціатором такого публічного приниження стала не просто представниця батьківського комітету, а кандидатка педагогічних наук. Булінг (цькування) влаштоване батьками та окремими дітьми, психологічне насильство над дівчинкою є неприйнятними.

 

Побороти побори

У Полтаві та Львові боротися зі зборами коштів в освітніх закладах вирішили радикально – заборонивши їх. Так, в.о. міського голови Олександр Шамота взагалі вважає таку практику такою, що потенційно сприятиме приниженням дітей:

«Ми мусили піти на цей крок, аби упередити будь-які можливості для дискримінації тих чи інших дітей, - говорить Шамота. – Хтось може платити, хтось ні. Контролювати ці витрати ніхто не може, куди йдуть ці гроші і на які потреби. Кожен школяр – це батьки, дідусі та бабусі, які сьогодні платять податки, отримують мінімальну пенсію та зарплату і таким чином вже інвестують в освіту. А тому – це завдання державного та місцевого бюджету інвестувати в модернізацію освітнього процесу та закладів освіти. І це наше завдання, а не батьків забезпечити їхнє повноцінне функціонування і ми будемо над цим працювати».

Майнова нерівність – одна з найбільш поширених причин цькування в дитячих колективах. Не дарма в народі говорять «Ситий голодному не товариш». Але, якщо в дорослому світі ми вчимося тактовності, то дітям толерантність не властива. Різні цінності та різні погляди на життя дійсно важко примирити. У класі, де більшість дітей із забезпечених сімей, навіть «середня» дитина попри знання та здібності почуватиметься знеціненою. Особливо у школах, де адміністрація та вчителі почуваються залежними від батьківських коштів. У такому середовищі рано чи пізно знання та виховання перестають бути основною цінністю навчання і розумна, але бідна дитина відчуває власну меншовартість, а цінність знань і навчання в цілому нівелюється. З дитинства насаджується думка, що головне у житті гроші «ти нікому нічого не винен, насильство припустиме, знання та вихованість – не цінність, усе можна купити, в освіті та культурі немає сенсу, ти вищий за розумних, знецінюй їх».

Побори у школах – це також і метод самореалізації невдоволених батьків, які готові витрачати свої та чужі гроші заради самовдоволення та ілюзії, що вони працюють не для себе, а для дітей. Дорогі штори, шпалери кращі ніж у сусідньому класі і ще купа переваг для кабінету – елемент хизування батьків один перед одним, який не має жодного стосунку до навчання. Усе це призводить до того, що ще в дитячому віці дитина примирюється з класовою сегрегацією, яка розпочинається в школі далі утверджується в інших суспільних взаєминах і зв’язках. І допоки вся країна обговорює факт психологічного насилля над шестикласницею, а управління освіти нашвидкоруч ліквідовують наслідки ситуації замість того, щоб превентивно запобігати першопричинам, Полтаву трясе від насилля фізичного. Ніхто з активних полтавців не залишився байдужим до побиття тренером вихованки в одній із спортивних шкіл. І хоча ситуація не набула такого широкого розголосу, вона також є показовою.

 «Я конечно очень сильно прошу прощения, я не хотела такого. Мне нет оправдания. Я не думала что так произойдет. Простите меня пожалуйста. Я знаю что ни чем я не исправлю. Больше такого не будет. Пожалуйста, скажите адрес. Я хочу к вам подъехать. Лично упасть на колени перед Вами и Настей», – пише тренерка мамі дівчинки після того, як та виявила на тілі дитини численні синці наставленні палицею.

 

Закон є закон – коли вчителів каратимуть за булінг?

Цькування вчителем, чи його бездіяльність у випадку цькування однолітками – перша ознака профнепридатності. У випадку морального чи фізичного насилля в школі за потурання чи байдужого спостерігання псевдопедагога має тягнути за собою позбавлення диплома, заборону викладацької діяльності та, особливо важких випадках, кримінальне покарання. З часом це допоможе звести цькування в школі до мінімуму.

До цього нарешті прийшли й у МОН і в Міністерстві юстиції, започаткувавши спеціальні програми з протидії цькуванню. Парламент з 3-го разу також проголосував законопроект про відповідальність за цькування. Очевидно законотворці проблеми в знущаннях над дітьми у школах не вбачають.

«У свідомості деяких громадян насильницька модель поведінки стає найбільш привабливою, бо вона в їхній свідомості найбільш ефективна. Вони бачать, що таким чином досягають результатів політики, рейдери, люди на вулицях», – пояснює Директор Українського інституту дослідження екстремізму Олег Зарубінський. 

За його твердженням, відповідно до даних ВООЗ (Всесвітньої організації охорони здоров’я) Україна упевнено лідирує серед європейських країн за рівнем прояві агресії, посідаючи четверте місце за рівнем проявів агресії підлітків, пропускаючи уперед тільки Росію, Албанію та Білорусь.

У світових масштабах ми посідаємо 7-му сходинку в рейтингу ТОП-10 за кількістю переслідувачів, і 9-ту – за кількістю жертв знущань. Заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко вважає булінг є зменшеною копією терористичного акту.

«Якщо вірити спецслужбам США, а причин їм не довіряти в нас немає, то в переважній більшості випадків, коли учні влаштовували розстріли чи інші терористичні акти в школах завжди були об’єднані лише одним – всі вони були жертвами цькування», – розповідає Богдан Петренко.

 

Чи варто звертатися до поліції

«Сьогодні ми маємо спеціальних шкільних офіцерів поліції. Їхнє завдання поміж іншого проводити у школах профілактичні бесіди, зокрема і з протидії булінгу. Багато нападників почасти не усвідомлюють того, що є агресорами. Для них цькування не є актом насилля – вони сприймають це як брутальний жарт і намагаються таким чином здобути собі авторитет, бути смішними, дорівнятися до відомих коміків із популярних шоу», – розповідає начальник відділу зв’язків з громадськістю управління патрульної поліції міста Києва Сергій Безпальчук.

Він також зазначає, що попри те, що офіцерам часто вдається знайти з дітьми порозуміння, його почасти одразу ж нівелюють вчителі.

«Ще раз так учиниш, покличемо поліцію і говоритимемо вже по-іншому!». Лякати дитину поліцейськими не можна, наголошує Сергій Безпальчук, тим паче, що це може подіяти хіба в 1-2 класах.

Утім, коли психологічне насилля переходить у фізичне – має прийти відповідальність. Офіцери, спілкуючись із дітьми, розповідають про права людини та роз’яснюють, які закони їх захищають і як. І які наслідки тягне за собою їхнє порушення.

«Звернення до поліції викликає увагу, створює резонанс, і діти розуміють, що це так просто не пройде. Немає юридичної відповідальності, але моральна відповідальність існує, тому про це потрібно говорити», – пояснює начальник відділу ювенальної превенції Головного управління Національної поліції в місті Києві Оксана Поплавська.

 

Як протидіяти булінгу

Шляхів боротьби з цькуванням є кілька, переконують експерти. Співзасновник платформи «Захист прав дітей» та інспектор відділу ювенальної превенції, капітан поліції Дмитро Ревун говорить, що булінг подолати можна і робити це потрібно.

«З булінгом боротися можливо, звичайно, не викорінити його зовсім, але зменшити кількість постраждалих від протиправних дій дітей – цілком. Потрібно усвідомлювати і пам’ятати, що будь яка форма булінгу – це передусім насилля, а форми насилля трансформуються і реалізуються з урахуванням розвитку суспільства. Вважаю одним з основних факторів у боротьбі з цькуванням - це особистий розвиток людей, які зобов'язані стежити за порушеннями прав дітей та вдосконаленням методів боротьби».

Він розробив цілий алгоритм дій щодо запобігання булінгу та дій в разі наявного факту цькування та знущань, яким можна користуватися послідовно, як інструкцією.

Зокрема експерти вважають, що протидія булінгу має починатися з його неприйняття в суспільстві, передусім у самих колективах.

 «Ми маємо достукатись до дітей, і перш за все до тих, хто не бере участі в булінгу. Якщо вони в своєму класі скажуть переслідувачу, що це не є нормально, не є смішно, що їм не подобається те, що він робить, щоб він припинив це. І в 99% булінг припиняється», – зазначає керівник проекту «Стоп шкільний терор» Юлія Чудновець.

Американський психолог Брукс Гіббс обігрує приклади булінгу в діалогах безпосередньо з дітьми. Передусім для того, щоби показати як виглядає психологічне цькування та як від нього захиститися:

«– Ти ідіот!

– Це дуже образливо!

– Наче мені не плювати!

– У тебе будуть проблеми!

– Звісно, коротишка…»

Цькування може тривати, доки жертва булінгу не буде остаточно емоційно розчавлена своїми образниками.

Брукс Гіббс наводить приклад поведінки, яка не дає можливості агресору продовжувати цькування.

«– Ти ідіот!

– Вважаєш, що я ідіот?

– Так.

– Так, іноді я роблю дурниці, це правда.

– Ти завжди їх робиш.

– Знаю, ти така розумна, тобі пощастило. Ти класна.

– Дякую, а ти ні!

– Ми це вже з’ясували. Розумієш, моє щастя не залежить від того, вважаєш ти мене крутим чи ні. Я буду щасливим, навіть якщо ти будеш мене ненавидіти».

Брукс Гіббс переконує дітей навчитися реагувати на булінг байдужістю та позитивом через розуміння, що той, хто намагається тебе образити , очікує на певну реакцію жертви: злість, образу, відчай. Чим більше засмучується і злиться об’єкт цькування, тим більше радіє образник. Однак ця модель, зазначає психолог зі США, не працює у випадку фізичного насилля, яке вже є кримінальним злочином і має вирішуватися за допомогою правоохоронців.

  

Жертви булінгу – хто вони?

Соціальний психолог Алевтина Шевченко, переконана, що від шкільного цькування люди почасти оговтуються десятиліттями. І то не завжди успішно справляються без допомоги спеціаліста.

«Ці ситуації так легко не відпускають. Люди застрягають у них на 20-30 років, і не можуть зосередитись на своєму вже дорослому житті. Нині в мене є 30-40-річні клієнти, з якими ми закриваємо наслідки від цькування в дитинстві», – говорить психолог.

Психологиня переконана, що шкільна агресія впливає не тільки на жертву, і наслідки її відбиваються на всіх. Зокрема й на педагогах. Вона стверджує, що булінг – якоюсь мірою маркер системи у конкретному класі, у конкретній школі.

«Часто це пряма позиція адміністрації та: «це – гартує характер» та «дитина повинна вміти захищатися». Це – прихована, «партизанська» ідеологія старших», – вважає Шевченко.

Але найгірше, говорить спеціалістка, що педагоги почасти закривають очі на знущання, бо в глибині душі бачуть в булінгу дії, які не можуть дозволити собі.

Практичний психолог Міського центру дитини (Київ) Наталія Пашко, утім застерігає – не меншої моральної та психологічної шкоди від шкільної травлі зазнають і «пасивні спостерігачі»:

«Минає 10-20 років і на черговій зустрічі випускників вони звинувачують у своїх дорослих проблемах ініціаторів булінгу. Прикро, але ЗМІ завжди зосереджуються на жертві та на осуді агресора, а от свідки залишаються поза кадром. Моя позиція така: постраждали всі – і жертва, і агресор, і свідки. Клієнтами психологів переважно стають жертви. А от із кривдниками, переважно «розбираються». Нині в нашому законодавстві може навіть з’явитися термін «дитина-кривдник» - він уже передбачений законопроектами. Але агресор почасти – також постраждалий, який потребує втручання дорослих, їхньої участі та допомоги. Так само і свідки, які відповідно до закону прирівнюються в своєму статусі до жертв».

 

Насильство породжує насильство. Щоб викорінити цькування – почни з себе

Тема шкільного цькування направду не нова. Сегрегація дітей за класами, соціальним статусом, майновим становищем, зовнішнім виглядом була завжди в радянському союзі, пострадянській Україні і дотепер. Згадаймо лише забутий уже, але від того не менш геніальний фільм Ролана Бикова «Чучело». Просто сьогодні це явище отримало визначену назву та достатню увагу зі сторони дорослих аби бути побаченим і почутим, а не замовчаним і прихованим.

Булінг – це не тільки про конфлікт у дитячому колективі. Це також заклад освіти, його керівництво, соціум загалом. Прикро визнавати, але сьогодні єдиним вирішенням проблеми цькування почасти стає фізичне переміщення жертви чи агресора і роз’єднання. Замість того аби розв’язувати проблеми, вирішувати її першопричину, ми тільки прибираємо тимчасовий подразни к. Але це не є остаточним рішенням. Якщо школа відмовляється прийняти факт існування булінгу в своїх стінах, самоусувається від роботи над цим – замість одного кривдника буде інший, замість однієї жертви – оберуть нову.

Але не менша відповідальність лежить і на батьках, сім’ї загалом. Доки будуть люди, які вважають нормальним виховання засобами насильства у себе вдома – у школах буде існувати булінг. І існуватиме він аж доти, поки в соціумі не звикнуть відверто говорити про нього. А доки дорослі вирішуватимуть власні питання за допомогою агресії –  діти не матимуть стимулу і прикладу чинити інакше.


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація