Дмитро Коваленко: Китай – територія невизначеності


Є на планеті гігантська країна, про яку майже нічого не відомо. Вона має цілу торбину проблем, про які навіть жителі не можуть нічого сказати. Країна, покрита пустелями, країна з найвищими горами у світі, країна, закутана в напівпрозору ковдру смогу і пронизана жилами абсолютного контролю. Я викладаю математику в вузах і слугую справі народної освіти, про цілі, методи і обсяги якої сам нічого не знаю. Загадковий Схід, який щодня ставить вас у глухий кут, у випадку якщо ви піднімаєте очі і бажаєте бачити не лише те, що у вас під ногами.

Не дивно, чому так мало інформації. Положення іноземних журналістів – погане. Маючи акредитації, вони базуються в крупних містах (Пекін, Шенжень, Шанхай) і не мають права на ведення діяльності в інших місцях. Я вже не говорю про сільські регіони. Туди дорога просто закрита, і за кожним з них ведеться гнучкий, але суворий контроль. Для китайських журналістів справи взагалі кепські.

Та й не дивно це мені як людині, яка має в контракті пункт про «невтручання в внутрішні справи Китаю», який забороняє дискутувати на політичні теми і сувати носа в чужі справи. Але все ж деякі цікавинки і туманні данні ми можемо отримати. Я поділюсь ними.

Про освіту. По всьому світу, у найвідоміших школах і вищих школах світу ми знаходимо неймовірно талановитих студентів із Китаю. І ми не можемо виявити причину їх появи – висока і жорстка система відбору чи ефективна система освіти в країні?

Ніхто не знає, наскільки ефективна система освіти в Китаї. Статистика Міжнародної програми з оцінки освітніх досягнень учнів (PISA) гучно і обтяжно повідомляє, що китайська освіта є найкращою в світі. Але при цьому робить поправку на те, що перевіряючих допустили тільки в декілька елітних шкіл у Шанхаї. Але в результаті наступної перевірки, яка включила в себе деякі вибрані школи Пекіна, результати катастрофічно впали. На фоні всього цього смішно виглядають репортажі деяких наших і навіть іноземних журналістів, які оспівують прекрасними словами достойними Лесі Українки систему освіти в Китаї, використовуючи як приклад Школу №4 Пекіна, що, по суті, є аналогом найкращих приватних шкіл Європи. Невідомо також, яким є рівень освіти в сільських районах. Ми навіть не знаємо кількість грамотних людей в Китаї, і це не просто через наявність близько 400 місцевих діалектів, а й тому, що система оцінки відрізняється. У деяких місцевостях грамотними вважаються люди, які просто можуть поставити свій підпис, а в деяких мегаполісах не достатньо навіть володіння мовою на рівні початкових класів.

Населення Китаю. Ми не можемо однозначно стверджувати, яка кількість населення проживає в Китаї. Відомості є надсуперечливими. Офіційно в Пекіні проживає 22 мільйони прекрасних людей. Але, по факту, як і в Києві, реальне населення значно перевищує це число. Насправді можна нарахувати від 30 до 35 мільйонів. Також у країні від 50 до 150 мільйонів трудових мігрантів, що зареєстровані в сільській місцевості, але, по факту, проживають в містах. Також не так давно Китаєм прокотилася хвиля виселення бідноти з міст. Також досить цікавим фактором є те, що китайці не поспішають реєструвати другу дитину в сім'ї, оскільки не так давно це каралось податками. Ми не знаємо нічого про думки звичайного громадянина, і вони не поспішають ділитися цим з іншими, оскільки рівень страху перед покаранням за власну думку дуже високий. Також варто зазначити про супервисокий рівень цензури в інтернеті.      

Економіка Китаю. З усіх усюд, з будь-якого радіоприймача ми чуємо про грандіозну економіку Китаю та її грандіозний ріст. ВВП не є гарним показником, але за відсутністю кращих ми можемо скористуватися нею. Але ця інформація надається офіційними структурами, які досить часто коригують або просто фальсифікують інформацію для доповіді вищим чиновникам. Наприклад, був випадок, коли сума ВВП всіх Китайських провінцій була вища на 10%, ніж сума ВВП по країні. Але навіть коли приходять гарні новини, ми їх не дізнаємось і не помітимо тому, що до цього інформація приховувалась. Невідповідності на такому високому рівні змушують ставити запитання. Але кому? Керівництву? Ні, бо саме керівництво часто визнає фальсифікацію даних.

Так і живуть іноземці й аборигени в Китаї. Ні ті, ні ті не володіють ніякою інформацією про реальний стан справ у країні, а пропаганда доносить лише медові новини. Але, в принципі, для нас, простих Полтавців це не складає великої проблеми, доки з Китаю ідуть більш-менш якісні і дешеві товари. Та й китайська їжа смакує прекрасно.


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація