Запорожан Олена: #матьсамавіновата або «хто наступний»


Три дні поспіль в Полтаві від льодопаду з дахів страждають діти. Всі три дівчинки отримали тяжкі травми. Що відчувають зараз їхні мами, я знаю. Приблизно те, що я відчувала майже два роки тому, коли моя маленька дитина тяжко травмувалась на новенькому, щиро подарованому під вибори маленьким полтавцям Матковським майданчику.

Мами.

Вони зараз моляться, чекають, плачуть. А ще безкінечно звинувачують й звинувачують себе. Вони щосекунди готові померти, аби можна було відмотати час назад.

Що роблять ті, хто винен в каліцтві дітей? Менеджери, наймані та вгодовані, які так билися (а деякі в буквальному сенсі) за можливість робити наше життя зручнішим, нами ж зараз намагаються маніпулювати. Вони зараз, як і два роки тому, гидко викручуються, шукають стрілочника і закликають до обережності.

«Полтавці, будьте обережні», - звертаються через ЗМІ посадовці.

Серйозно? Тобто мама Марійки, наприклад, була не настільки обережною, щоб не йти по тротуару, а вести двох дітей між автомобілями по проїжджій частині дороги? Ви відчуваєте, як ви автоматично стаєте винними? Як винними стають ті мами? Я – відчуваю. Бо не це я хотіла почути тоді, як скалічилось моє дитя.

Що хочуть почути мами?

Вибачення. Елементарне вибачення замість викручування і маніпуляцій. Просто, чесно сказати:

«Так, ми не справилися, ми не знали, не оцінили ризики, нам не вистачило компетенції, ми ось, подивіться, вже все продумали і запевняємо, що ваша дитина, коли одужає, може спокійно ходити де завгодно».

Оце я хотіла чути замість «батьки самі дебіли».

Чого мами хочуть від інших людей?

Співчуття і підтримки. Як і мене, так і цих трьох мам дуже багато людей підтримало. Це була наскільки потужна й надважлива підтримка, яка не дала себе зжерти, звинуватити й опустити руки.

У моєму випадку було ще й потужне цькування в соцмережах. Такі ж самі мами обговорювали мій випадок (якому я надала публічності, аби їх же попередити), говорили про мене, не соромлячись висловлювань, в контексті «сама винна, не вгледіла». Я читала всіляке – від «вона хайпує» до «ця дура забула в якій країні живе». Мені знадобився рік, аби за допомогою журналістів, експертів і просто хороших людей довести, що в Полтаві кожна дитина в зоні ризику отримати травму на кожному майданчику. Звісно, у місті ті самі майданчики, але я вважаю це перемогою, бо про них говорять, а не склали весь цей металобрухт на мене.

Що я відчула, коли три дні тому прочитала в фб коментар до повідомлення про травму Марійки, щось типу «Вона що, не бачила, куди веде дитину?».

Дежавю я відчула. Сильне. Що? Чесно? Ви ще є, люди, котрі вважаєте, що в усьому «матьсамавіновата»? Моя одна подруга називає це «синдромом тєрпіли». Я придумала назву свою – «синдром матьсамавіновата». І щиро впевнена: ніхто ніколи мене не переконає в протилежному, доки серед нас буде більшість з таким синдромом, ніколи хітова цитата нинішнього в.о. міського голови «хто наступний, ваша дитина чи моя?» не буде написана на транспорантах, які винесуть полтавці на багатолюдний пікет до міськради, де вимагатимуть від найманих і вгодованих ними менеджерів робити місто зручним і безпечним.


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація