Ірина Земляна: Розкриття журналістських джерел: суспільна необхідність чи наступ на свободу слова?


На початку вересня стало відомо, що Печерський районний суд Києва надав Генеральній прокуратурі доступ до інформації з телефону журналістки та головної редакторки програми «Схеми» Наталії Седлецької.

А ще згодом про таке саме рішення дізналася і журналістка «Нового Времени» Христина Бердинських.

Ця ухвала діє в рамках однієї і тієї самої кримінальної справи, яку розглядає Генеральна прокуратура України за фактом можливого розголошення таємниці слідства посадовою особою правоохоронного органу – директором НАБУ Артемом Ситником.

За рішенням суду ГПУ отримало доступ до приватної інформації з телефонів журналісток за останні 17 місяців. А саме до даних про смс повідомлення, відомостей про телефонні з’єднання, місця перебування телефонів (це можна зробити, адже телефон фіксує геолокацію).

Фактично, ГПУ таким чином хоче розкрити джерела інформації, що суперечить законодавству, адже, згідно нього, журналісти мають право не розкривати свої джерела.

У результаті Наталка Седлецька подала до Європейського суду з прав людини з вимогою зупинити збір Генеральною прокуратурою України інформації та змусити українську владу переглянути рішення суду, який видав санкцію слідчому на доступ до цієї чутливої інформації. Як наслідок ЄСПЛ  ухвалив рішення застосувати «Правило 39» свого Регламенту – про невідкладні тимчасові забезпечувальні заходи щодо справи журналістки Наталки Седлецької та вказав уряду України, що він має «забезпечити утримання органів влади від доступу до будь-яких даних, наведених в ухвалі слідчого судді Печерського суду від 27 серпня 2018 року».

Чому це важливо?

Одне з небагатьох унікальних прав, що мають журналісти, але не мають інші громадяни, –  право зберігати в таємниці ім’я людини, яка надала інформацію.

Для журналістів це означає, що вони мають більше можливостей в отриманні даних, зокрема, можуть отримувати закриту інформацію та гарантувати людині повну конфіденційність.

Саме гарантії у нерозкритті джерел і дають змогу громадськості отримувати повну картину подій, що відбуваються, і, як наслідок, бути краще проінформованими.

Ще точніше важливість конфіденційності отримання журналістами інформації тлумачить Європейський суд з прав людини «захист журналістських джерел інформації є однією з основоположних умов свободи преси. За відсутності такого захисту джерела не передаватимуть інформацію у пресу, що може мати негативний вплив на здатність преси подавати точну та надійну інформацію з питань, що становлять суспільний інтерес. Як наслідок життєво важлива функція преси – вартового демократії – буде підірвана». Звичайно ж, таке втручання може вважатися виправданим у тому випадку, якщо воно виправдане більш важливою потребою суспільного інтересу.

Отже, обмеження свободи слова в контексті спроби змустити журналістів розкривати свої джерела лежить на між «ефетивною владою» та «суспільною необхідністю». Вирішувати тут взялися судді українського та європейського судів. Як наслідок, бачимо, що за рішенням ЄСПЛ «суспільною необхідністю» і є свобода слова, що тлумачиться як найвище громадське благо.

 

Ірина Земляна, медіаекспертка та тренерка з безпеки Інституту масової інформації


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація