Ігор Гавриленко: СБУ та «русскій мір» Полтави


Не минуло й 5 років!

СБУ нарешті звернула увагу на групу полтавських ватників.

Після того, як один із них з’їздив до Москви й отримав медальку з рук Путіна.

01

У повідомленні прес-служби СБУ йдеться, що зловмисники провадили антиукраїнську діяльність:

«сповідуючи відверті проросійські погляди, на замовлення кураторів з РФ готували та поширювали друковані матеріали, які мали на меті сформувати вигідну країні-агресору думку та у такий спосіб, вносити дестабілізацію у суспільно-політичну ситуацію як на території регіону, так в і державі загалом».

Робилося це тривалий час за фінансування з РФ.

Зараз ведеться слідство за ч. 1 ст. 110 КК України (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України).

У результаті обшуків виявлена техніка для друку, заборонена в Україні символіка, інструкції.

02

Крім підприємця Сергія Проваторова, то він отримав державну нагороду РФ – «медаль Пушкіна», до складу групи входили літератор Юрій Погода та колишній учитель історії, голова так званої «Російської громади Полтавщини» Віктор Шестаков.

У повідомленні СБУ дивують два моменти:

  • чому так пізно?
  • чому тільки вони?

Антиукраїнську діяльність трійця вела давно.

Це вони з 2006 року і до падіння режиму Януковича щорік проводили акції на пропагування георгіївської стрічки в обласному центрі.

Це вони у 2010 році нав’язували меру Кременчука спорудження пам’ятника імператриці Катерині II.

Це вони висловлювали своє схвалення протидії мера Полтави Олександра Мамая вшануванню Івана Мазепи, перевезенню з Києва і встановленню в Полтаві давно виготовленої скульптури гетьмана.

Водночас просували нового «національного героя» та «несправедливо забутого видатного земляка». В особі Івана Паскевича – російського фельдмаршала українського походження, котрий з усіх сил догоджав кривавому царю Миколі I: придушив Варшавське повстання та Угорську революцію, переслідував Кирило-Мефодіївське братство, ув’язнив Тараса Шевченка.

Звеличення Паскевича відбувалось у тісній взаємодії з майбутніми діячами ДНР/ЛНР.

У 2011 році полтавських монархістів-великодержавників підтримали агітаційними акціями в Донецьку – активісти партії «Руський блок» та громадської організації «Донбаська Русь».

(Портал «Донбасская Русь», який поширив цю новину, вже тоді використовував виразисті гасла: «Донбасс – навсегда русский!», «Донбасс – навсегда наш!»)

03

Тоді ж на порталі «Русский век», заснованому Міністерством іноземних справ Росії «для российских соотечественников» Проваторов співав оди Шестакову як «настоящему полковнику» информационно-исторических войн».

А обласна та міська влади Полтави безтямно орієнтувались на позицію оточення Януковича, в якому «новий» для українців світоглядний курс догідливості перед «старшим братом» формував міністр освіти Дмитро Табачник (нині переховується в Росії, оголошений СБУ у розшук).

До 230-річчя Паскевича 25 квітня 2012 року позачергова сесія міськради вирішила наректи його ім’ям одну з вулиць.

04 photo pruglo

Фото Інтернет-видання «Полтавщина»

17 травня того ж року під протести «нациків» (так тоді називали українських патріотів) відбулося відкриття меморіальної дошки на честь російського фельдмаршала (вона й досі висить на стіні головного РАГСу Полтави – у центрі «духовної столиці» України).

Від міської влади на «урочистості», що відбувалася під вигуки «ганьба», виступала заступниця мера Світлана Порохня (Тарашевська). Вона б і далі керувала розвитком гуманітарної сфери в Полтаві, якби її патрон Мамай раптово не вилетів із крісла.

До речі, Мамай своїх сепарських поглядів ніколи не приховував, відкрито пропагуючи георгіївські стрічки та придуманий путінцями «безсмертний полк».

А відкриття багатостраждального пам’ятника гетьману Мазепі, котре відбулося лише 7 травня 2016 року, супроводжувалося приїздом до Полтави президента України, міністрів, народних депутатів, видатних митців. І демонстративним виїздом із міста мера Мамая.

05

Зв’язок групи ватників, котрі потрапили в поле зору СБУ, з нещодавно відставленою міською владою не є таким поверховим, як може здатися на перший погляд.

За повідомленням Олексія Северина, ще один сподвижник Проваторова із виразним російським прізвищем Власов і цілком відповідним ім’ям Андрій працював головним спеціалістом Управління житлово-комунального господарства Полтавського міськвиконкому.

Водночас, спільно з «пушкіністом» Проваторовим і «паскевичезнавцем» Шестаковим, він засновував і керував обласними та міськими структурами партій «Руський блок» та «За Русь єдину».

Тим часом дружина Власова заробляла кошти на життя в головній комерційній структурі Олександра Мамая – ТОВ «Інтер-Агро».

Утім, не лише міськрада і виконком часів Мамая запопадливо зазирали за «порєбрік».

Згадуючи полтавську «Паскевіаду», неможливо обійти увагою роль у цьому дійстві Полтавського національного технічного університету. Керованого, і тоді, і зараз, беззмінним ректором Володимиром Онищенком.

Проштовхування в кумири українцям зросійщеного царського сатрапа наразилося на рішучий опір.

Президія Академії наук вищої школи України 18 грудня 2011 року наголосила, що відзначення на офіційному рівні ювілею (не круглого!) царського фельдмаршала, який залишив свій кривавий слід на Кавказі, в Україні, Польщі, Угорщині, «є прямою образою для всіх українців, а також для польської громади».

Історики з Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г.Короленка чітко й однозначно заявили, що не допустять у своїх стінах глуму над українською історичною пам’яттю.

З керівників полтавських вишів згодився потурати російським шовіністичним намірам зробити Паскевича фальшивим кумиром для «хохлів» тільки улюбленець Дмитра Табачника ректор ПНТУ Володимир Онищенко.

І практичними діями підтвердив власну ментальну близькість із «героєм» руськомірського чину Паскевичем, зразковим «малоросом» – готовим на все прислужником московських володарів.

Завершити програму прославляння фельдмаршала у травні 2012 року мала «іменна» наукова конференція. Організував і провів її технічний, а не гуманітарний чи військовий, виш.

Форум було названо «Іван Федорович Паскевич: погляд із сьогодення». Він мав стати бравурним фінальним акордом у низці заходів, що відбувались у рамках 6-го Всеукраїнського фестивалю науки.

За офіційними повідомленнями у роботі конференції взяли участь 117 науковців. Проте до трибуни керівництвом вишу не було допущено жодного викладача з власної кафедри історії.

Зокрема і мене – кандидата історичних наук, доцента, який досконало вивчив біографію Паскевича.

Моя позиція, обґрунтована реальними історичними фактами, була достеменно відома ректорові та його заступникам.

Спеціальний проект – у виконанні Віктора Шестакова – на шпальтах Інтернет-видання «Полтавщина», що називався «Мемориал Паскевича», був практично нівельований циклом моїх публікацій.

Заслін на участь у конференції поставили й історикам з інших вишів Полтави. Тож завідувачці кафедри українознавства ПНТУ Надії Кочерзі довелося розробити хитромудрий план, аби виступити зміг хоча б один із корифеїв полтавської історичної науки Віктор Ревегук із педагогічного університету.

Свою доповідь він завершив під сердиті коментарі організаторів «наукового» форуму.

Недопущеними до фіксування українофобського злету в державному університеті зі статусом національного виявилися й журналісти низки провідних видань.

Ось як описав «прелюдію» до ювілейного фарсу Василь Неїжмак, власкор газети «Україна Молода»:

«За півгодини до початку заходу головний корпус Національного технічного університету ім. Ю. Кондратюка нагадував фортецю у стані облоги. Бо ж біля «парадних» воріт, себто за кількадесят метрів від входу в приміщення, всіх охочих потрапити на конференцію зустрічали високий чоловік (пізніше з’ясувалося, що то був один із проректорів цього вишу) та охоронці у формі й цивільному, котрі вимагали пред’явити окреме «запрошення» на захід. […] просимо представитися та назвати прізвища тих, хто дав розпорядження «не пущать» пресу на відкритий публічний захід у державному виші. Одержавши категоричну відмову, прямуємо далі вже в супроводі «начальника охорони», котрий також відмовився назвати себе, й кількох його підлеглих.

Однак двоє вхідних дверей «затулили» собою з десяток охоронців. При цьому під їхню «роздачу» потрапили й інші журналісти та науковці, котрі також не мали окремих «запрошень».

Увінчати тодішній антиукраїнський шабаш у Полтаві мало заснування в 2013 році Центру «Русского міра». Його планували відкрити в центрі міста – в корпусі архітектурного факультету того ж таки ПНТУ.

06

На «антифашистські» мітинги під прапорами Партії регіонів керівництво техуніверситету теж своїх студентів та викладачів ганяло. Звісно, тих, хто корився таким наказам. Без письмових розпоряджень – прямо з навчальних занять, хоча це прямо заборонено Законом.

Нині «бандерівці» і «фашисти», яких кляли «антифашисти» на мітингах, гинуть на фронті. А керманичі ПНТУ, Онищенко та Коробко, розігнавши – вже після Революції Гідності – волелюбний архітектурний факультет і кафедру історії, зостаються на своїх посадах.

Їм усе сходить з рук.

І вимоги до студентів, улітку 2014 року – в умовах іноземної агресії, познімати прапори України, вивішені з вікон гуртожитків.

І звільнення тоді ж з роботи старшого викладача кафедри економічної теорії та регіональної економіки Сергія Глоби, який кожен тиждень возив на Схід гуманітарну допомогу бійцям АТО.

І послідовні переслідування всіх тих викладачів, які стояли під час Єврореволюції на Майдані.

Викрутився й уникнув відповідальності ректор Онищенко і в 2015 році. Після оприлюднення аудіозаписів, котрі засвідчили як особа чоловічої статі, але не поведінки, з характерними інтонаціями, тембром голосу та далеко неакадемічною лексикою обурювалася тим, що студенти привіталися з ним гаслом «Слава Україні!». Не добираючи слів, визвірялася на адресу учасників Революції Гідності. Включно з чинним президентом, котрий уособлює державу, яка надала ректору Онищенку добре оплачувану посаду та довірила керівництво вишем державної форми власності.

Безкарність, як відомо, розбещує.

07

У жовтні року нинішнього полтавський техуніверситет сплатив 27 тисяч гривень за можливість пошанувати Росію в Китаї.

Офіційне гасло заходу писалося без перекладу: «Время учиться в России!».

Воно цілком було зрозумілим керівникам ПНТУ, які взялися представляти українську державу, але не мають ні крихти національної гідності.

З огляду на неймовірну толерантність полтавських правоохоронців до місцевих ватників, із посадами і без, маю сумнів, що тій трійці, з якої почався мій допис, загрожує хоча б якесь істотне покарання.

Навіть, якщо кримінальне провадження щодо посягання на територіальну цілісність і недоторканність України дійде до суду.

08

Голова основного в Полтаві Октябрського районного суду Олександр Струков та віддана йому частина суддів своє дійсне «служіння Україні» виявили тим, що легалізували документи, видані «у м. Донецьк (Донецька Народна Республіка)».

Освятила своє рішення суддя Наталія Тімошенко стандартно – «Іменем України».

***

Висновок із написаного невтішний: антиукраїнська «консерва», що в багатьох випадках продовжує обіймати вагомі посади, до наступу Путіна готова.

А поки ж вона тихо, але послідовно розмиває національну ідентичність українців. Переслідує патріотів. І почуває себе у цілковитій безпеці.

09

Максимум, що їм загрожує за чинного стану речей, це лицемірне вряди-годи виряджання у вишиванки – із маскувальною метою.


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація