Ігор Гавриленко: Замах на суддю Гольник. Як це було


Реконструкція подій за спільними, але уривчастими, спогадами. 

22 листопада приблизно о 17:20 Лариса Гольник вийшла з двору Октябрського райсуду.

Я чекав її біля воріт.

Ми пройшли квартал вулицею Навроцького, перетнули «зеброю» вул. Сінну, бічною алеєю увійшли до парку ім. Котляревського (наш маршрут я позначив червоними лініями).

На виході до меморіалу Солдатської Слави за високими (близько 2 м) кущами декоративного огородження нас очікували двоє молодиків (сині хрестики).

24093697_2044511152500962_711642351_o

Вони стояли в прямокутнику, який не проглядається з центральної алеї.

З неосвітленої бічної алеї, якою ми йшли, їх теж складно було помітити – кущі по відношенню до зазначеного прямокутника утворювали гострий кут.

Лариса йшла справа від мене, тобто вона була ближчою до нападників, але побачити їх не могла, бо обличчям була обернута у мій бік.

Вірогідно, молодики з-за кущів не помітити мене, затуленого тулубом Лариси.

Саму ж Ларису не роздивитися було складно через її яскраве жовте пальто.

Відблиски «Вічного вогню» (зліва від нас) та віддаленого ліхтаря (праворуч), хоч і погано, але освітлювали нас, тоді як молодики стояли проти світла.

Виходячи з алеї, я побачив хлопців, які стрімко наближалися до Лариси з піднесеними над головами кийками. Роздивитися їхні обличчя було неможливо – темрява плюс капюшони, натягнуті аж до брів, а нижче очей – чи то шарфи, чи то маски. Одягнуті хлопці були в темне, спортивного покрою.

Інстинктивно я встиг затулити Ларису, укриваючи себе від ударів руками. Мені вдалося відштовхнути нападників. Схоже, тоді ж полетіли на бруківку велосипеди, що до того стояли, обіпертими на підніжки, поруч із хлопцями.

Досить швидко я був збитий з ніг. Я впав навзнак на спину, відтак хлопці почали мене гамселити кийками по ногам – що було ближче.

Лариса підскочила до них і намагалася бити по спинам своєю сумкою.

Мені вдалося встати, та потім мене знову збили з ніг.

Все відбувалося дуже швидко.

В якийсь момент Лариса почала стукати каблуками по колесам велосипедів, хотіла зіпсувати їх, щоб нападники не втекли.

Тоді один із них підбіг до Лариси і вдарив по голові.

Я кинувся на мерзотника, здається кричав: «Я вб’ю, тебе, падлюка!». Якби мені вдалося його схопити, я бив би мерзотника головою об бруківку.

Ми з Ларисою чинили відчайдушний опір, намагаючись захищати один одного. Такої затятості нападники від нас не очікували.

Коли хлопці збагнули, що їм із нами не впоратися, вони вирішили тікати. Похапали велосипеди, один поїхав центральною алеєю, другий попрямував у бічну.

Ми погналися за останнім, хапаючи велосипед ззаду. Тоді хлопець зіскочив з нього і побіг.

Несподівано для нас другий утікач чомусь повернувся і поїхав тією ж бічною алеєю, що й перший, тобто прямо на нас.

Я намагався встати на його шляху, він оминав мене зліва – я зіштовхнув велосипед з доріжки, хотів навалитися на хлопця, але він вивернувся і теж побіг у напрямку першого.

34

Велосипеди нападників зараз у поліції

На той момент в алеї опинився якийсь молодий чоловік. З його допомогою ми могли б наздогнати й скрутити нападника, але чоловік зайняв споглядальну позицію.

Не захотів він і дочекатися приїзду поліції, щоб дати свідчення – сказав, що поспішає на заняття з англійської мови.

На відміну від нього дві не пов’язані жінки, які підійшли з різних сторін дещо пізніше, самі запропонували допомогу. Одна почала дзвонити поліції, друга дала Ларисі хустинку – притиснути до рани.

Я стягнув велосипеди до купи, сфотографував їх. Пам’ятаю, що саме тоді з’явилося відчуття страху. Я боявся, що хлопці повернуться і спробують відбити велосипеди. Якби вони узгодили свої дії для повторного нападу, нам, Ларисі, яка стікала кров’ю, двом жіночкам (одна була вже явно пенсійного віку) та мені, із забитою кистю лівої руки (біль у ногах я тоді ще не відчував), довелося б складно.

Потім я сфотографував жінок-свідків і скривавлене обличчя Лариси.

Використовував я смартфон дружини, у ньому краща фотокамера.

Від її імені я відправив світлину у Фейсбук із приписом: «Щойно на мене напали. Я біля вічного вогню. На допомогу».

23754820_311299139276895_577811680456075746_n_1

Пост був опублікований о 17:33. Вже за 10 хвилин біля нас з’явилися перші журналісти. Поліцію довелося чекати довше, хоча й не 40 хвилин, як нам тоді здалося.

Першим із правоохоронців на місці опинився керівник міського управління поліції Олександр Терела. Я провів його до місця сутички. Разом ми помітили ще один «трофей» – спортивну шапочку одного з нападників.

Терела розпорядився викликати кінологів.

Згодом під’їхала й швидка допомога. Рану Ларисі обробили, після чого її почав опитувати слідчий.

Лариса, а потім я, дали якісь збивчасті коментарі ЗМІ.

Від початку мені було очевидно, що це напад на Ларису. Молодики стояли у темному, малолюдному місці, з кийками напоготові. Вони відразу кинулися до Лариси, намагаючись вдарити її по голові. Двох ударів їхніх кийків було б достатньо, щоб проломити їй череп.

Орієнтиром для них, як мені здається, слугувало пальто Лариси. У попередні дні вона, залежно від погоди і обставин, вдягала ще плащ або одну з двох курток. Тобто нападників мали зорієнтувати, як саме виглядатиме жертва, упродовж дня.

Утекти з місця злочину вони збирались на велосипедах.

Істотна обставина: вдень Лариса казала мені, щоб я її не зустрічав – добереться сама, але я вирішив усе ж таки сходити за нею. Тому ми припускаємо, що наші телефони могли прослуховувати.

Всі ці обставини дозволяють нам окреслити коло осіб, які мали підстави й можливості організувати замах на суддю Гольник – мер Полтави Мамай, голова Октябрського райсуду Струков, а також особа, яка перебуває з обома ними в дуже близьких стосунках – Ковжога, колишній мєнт, заступник начальника міського управління міліції, а тепер директор юридичної фірми «Юрпол» та керівник громадської організації, що в Полтаві діє абсолютно всупереч своїм статутним вимогам та назві – «Всеукраїнська Спеціальна Колегія з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю».

34 (1)

Струков, Мамай, Ковжога (Фото nikorupciji.org, visnyk.poltava.ua, poltava.to)

Схоже, із тріо Сашків найбільш злий на Ларису Ковжога. Він взявся представляти обвинуваченого в корупції градоначальника у суді, намагався змусити суддю до покірності, а в результаті тиск на суддю та пропонування їй неправомірної вигоди були задокументовані в рамках негласних слідчих дій.

Те саме й зі Струковим. Ковжога розіграв із кумом комбінацію – вистежував, коли Лариса ходила у справі Мамая до прокуратури (вже на гласній стадії досудового слідства), писав запити від «громадськості» – чому судді Гольник нема на робочому місці (у Лариси на той час вже й повноваження на здійснення судочинства спливли), а Струков, як голова суду, встановлював «факти» її відсутності на робочому місці «без поважної причини».

Використовувалися й інші методи тиску на суддю Гольник. Вони теж зрештою обернулися для Струкова величезними неприємностями, бо прагнучі загнобити непокірну та вірячи у власну безкарність (уседозволеність розбещує), незмінний керманич слухняних «октябрят» значно перевищив власні повноваження та закони України.

Виконання порад Ковжоги, який юридичну інформацію споживає з не завжди достовірних інтернет-джерел, призвело Струкова, котрий теж володіє украй обмеженим юридичним інструментарієм, до ситуації, коли його безчинства по відношенню до Гольник стали предметом розгляду Ради суддів України, НАЗК, Уповноваженого з прав людини. І в будь-який момент Вища рада правосуддя може викинути горе-суддю на вулицю, відібравши регалії, повноваження, суддівську зарплатню та пенсію.

Те, що Ларису хочуть не залякати, а скалічити, якщо не вбити, для мене стало очевидним відразу.

Нападники діяли мовчки. Вони не намагалися зірвати з плеча Лариси сумку чи сережки з вух. Заздалегідь підготовлена екіпіровка, кийки, велосипеди для втечі, ідеально підібране місце для розправи – все це говорить про серйозність намірів наших ворогів.

Але план нападу було зірвано, як нам здається тому, що чатували на саму лише Ларису. Та й очікувати на наш запеклий спротив вони не могли.

Відтак слідство має в своєму розпорядженні обидва велосипеди, відбиті нами, та шапочку. А це вже не мало.

Скажімо, на засобах втечі наявні відбитки пальців. Є й інші зачіпки, щоб вийти на виконавців.

І навіть на замовників…


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація