Олег Філіпас: Жити в правді


«Якщо наріжний камень посттоталітарної системи "жити в брехні”,

 то не дивно, що основною загрозою ій стає "жити в правді".

Тому система повинна переслідувати таких людей

 найбільш сурово чим щоб там не було!»

- Вацлав Гавел, «Сила безсилих».

  

Чи можливо після тоталітарного режиму (СРСР) миттєво опинитись в демократичному? Історія не знає таких прикладів. Як охарактеризувати сучасний політичний режим в Україні? На сьогодні в Україні посттоталітарний (недемократичний) режим. Ми знаходимось на етапі переходу. В цей період природньо, що державні інституції фактично не виконують покладені на них Конституцією та законами функції.  Виникає слушне питання, а яким чином утримується контроль над системою держуправління? Це не секрет, через персональні зв'язки, так званих «смотрящих». Телефонні дзвінки суддям, усні рекомендації правоохоронцям, чиновникам, наразі більше впливають на життя українців ніж Конституція та закони. Докази кожен отримуємо коли життя примушує нас звертатись до чиновників, правоохоронців, заклади охорони здоров’я та освіти. Не рідкість коли високопосадовці призначають на посади не кращих, а родичів та своїх добрих знайомих, коли бюрократична номенклатура напряму, або через своїх представників, отримують контроль над державними, чи комунальними підприємствами, найкращі, в містах і селищах, земельні ділянки. І це не секрет, достеменно відомо, докази в їх деклараціях.

Ну то про, що я. Всі і так це знають. Якщо ми погодимось (навіть не знаю, які аргументи можуть бути проти), що знаходимось в процесі переходу, то які можливості є у громадянина для захисту своїх прав і свобод? Мені здається відповідь дуже проста: жити по Конституції. Ми, народ України, домовились, узгодили між собою і вирішили, що «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава». Затвердили в Конституції, основному для громадян України законі!

І ось тут починається найцікавіше. Виявиляється, що це не всім вигідно, не по силам, часто дуже складно, іноді навіть небезпечно для особистого життя і здоров’я! Але не це проблема, таке відношення людей до законів відбувалось і відбувається у всіх країнах світу. Питання в тому, який вибере шлях і яка кількість громадян України підтримає цей напрям сьогодні? Повернення в тоталітаризм, диктатуру, з відповідним рівнем життя? Чи знайдемо сили виборити демократію?

Ми наразі споглядаємо за великою битвою між людьми «жити в брехні» (адептами консервації посттоталітарного режиму, порушення Конституції) та людьми «жити в правді» (адептами дотримання Конституції, демократії)! Це звучало б пафосно, якби не кількість постраждалих і загиблих в цій битві людей «жити в правді». Люди «жити в правді», які є серед військових, правоохоронців, громадських діячів (не люблю термін «активіст», бо він випадає з правового поля) та журналістів, що мають сміливість вказувати на персоналії крадіїв суспільного блага, стали Гарантом Конституції України!  

Якщо людина заявляє про крадіжку з бюджету чи несправедливий переросподіл активів громади, то відповідно, вона захищає суспільне благо. Намагання залякати, примусити мовчати, – це намагання панівної політичної еліти в позаконституційний спосіб ввести цензуру, обмежити свободу слова.

«… Коли відкрито стикаються думки, що складаються зі змішаного балансу правди і брехні, ці думки очищаються від брехні і помилок, і істина виходить назовні. Придушення будь-якої думки порушує цю динаміку», – Джон Мільтон.

Бандитські замахи на життя та здоров'є людей «жити в правді», загроза суспільству рівня техногенних катастроф, це замах на фундамент держави - Конституцію України, та відповідно, загроза національній безпеці України! Таким чином вигодоотримувачі режиму намагаються законсервувати поточні механізми перерозподілу суспільних благ. Природньо, що без руйнування цих механізмів неможливе щасливе, добре, европейської якості життя українців.

Не буду закінчувати свій текст висновками чи рекомендаціями. Точно знаю, нинішній градус конфлікту не вибір людей «жити в правді», більше того, такий рівень насилля не підтримується українцями. Я пишу для того, аби ви знали – йде битва. Є люди, які вже не хочуть, не можуть, і повірте, психологічно, а значить і фізично, не здатні жити в брехні. Скільки таких людей? Переконаний, завтра буде більше ніж сьогодні!

 

Дякую за увагу! Дякую редакції сайту ЗМІСТ за надану можливість звернутись до широкого кола читачів України!

 

«Не переназвеш слова,

не перечекаєш час,

віра наша доти жива,

доки стосується нас.»

– (Сергій Жадан, «Заходь за мною в сніг», поетична збірка «Тамплієри»)


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація