Андрій Любич: Зовнішньоекономічна безпека як складова економічного розвитку


Підпункт 14.1.81 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України відніс прямі інвестиції до однієї з форм фінансових інвестицій – “господарські операції, що передбачають внесення коштів або майна в обмін на корпоративні права, емітовані юридичною особою при їх розміщенні такою особою”.  Деявкі з інвестицій є іноземними.  Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України від 19.03.1996 № 93/96-ВР “Про режим іноземного інвестування”, “підприємство  з  іноземними  інвестиціями  -  підприємство (організація)  будь-якої  організаційно-правової  форми,  створене відповідно  до  законодавства  України,  іноземна   інвестиція   в статутному  капіталі  якого, за його наявності, становить не менше 10 відсотків”.  А пункт 5 частини першої статті 1 Закону України визначив, що “підприємство набирає  статусу   підприємства   з   іноземними інвестиціями  з  дня  зарахування  іноземної  інвестиції  на  його баланс”.  А стаття 3 цього ж Закону України визначила, що “іноземні інвестиції  можуть  здійснюватися  у  таких  формах: часткової участі  у  підприємствах,  що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами,  або придбання частки діючих підприємств”.

Статтею 18 Закону України від 19.03.1996 № 93/96-ВР “Про режим іноземного інвестування” визначено, що “оподаткування  митом  майна, що ввозиться в Україну як внесок іноземного   інвестора   до   статутного  капіталу  підприємств  з іноземними   інвестиціями   (крім   товарів   для  реалізації  або використання  з  метою, безпосередньо не пов'язаною з провадженням підприємницької діяльності), здійснюється у порядку, встановленому Митним кодексом України ( 4495-17 )”.  А саме частина 1 статті 251 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року № 4495 -VI визначила, що “митне оформлення товарів, що ввозяться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, здійснюється в першочерговому порядку”.  Також абзац перший частини другої статті 287 Митного кодексу України встановив, що “товари (крім товарів для реалізації або використання з метою, безпосередньо не пов'язаною з провадженням підприємницької діяльності), що ввозяться на митну територію України на строк не менше трьох років іноземними інвесторами відповідно до Закону України "Про режим іноземного інвестування" з метою інвестування на підставі зареєстрованих договорів (контрактів) або як внесок іноземного інвестора до статутного капіталу підприємства з іноземними інвестиціями, звільняються від сплати ввізного мита.  При відчуженні таких товарів раніше трьох років з часу зарахування їх на баланс ввізне мито сплачується на загальних підставах”.

Також на підставі  Закону України  № 1390-VIII ( 1390-19 ) від 31.05.2016 було виключено статтю 13 Закону України від 19 березня 1996 року № 93/96-ВР, яка передбачала реєстрацію (перереєстрацію) іноземних інвестицій.  Як наслідок, втратила чинність Постанова Кабінету Міністрів України від 6 березня 2013 року № 139 “Про затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації) іноземних інвестицій та її анулювання”. 

Згідно абзацу 1 частини другої статті 287 Митного кодексу України, “товари (крім товарів для реалізації або використання з метою, безпосередньо не пов'язаною з провадженням підприємницької діяльності), що ввозяться на митну територію України на строк не менше трьох років іноземними інвесторами відповідно до Закону України "Про режим іноземного інвестування" з метою інвестування на підставі зареєстрованих договорів (контрактів) або як внесок іноземного інвестора до статутного капіталу підприємства з іноземними інвестиціями, звільняються від сплати ввізного мита. При відчуженні таких товарів раніше трьох років з часу зарахування їх на баланс ввізне мито сплачується на загальних підставах”.

Для розуміння деталей звернемось до Митного кодексу України.  Пункт 49 частини першої статті 4 Митного кодексу України визначив, що “пропуск товарів через митний кордон України - надання органом доходів і зборів відповідній особі дозволу на переміщення товарів через митний кордон України з урахуванням заявленої мети такого переміщення”.  Частина 21 статті 4 Митного кодексу України визначила, що “митна процедура - зумовлені метою переміщення товарів через митний кордон України сукупність митних формальностей та порядок їх виконання”.  Мито визначене Главою 42 Розділу IX Митного кодексу України, а стаття 271 якого виділяє такі види мита:

1) ввізне мито (стаття 272);

2) вивізне мито (стаття 273);

3) сезонне мито (стаття 274);

4) особливі види мита: спеціальне, антидемпінгове, компенсаційне (стаття 275).  Cправляння митних платежів врегульовується Главою 43 Митного кодексу України (статті 289-304).

Законом України від 19 вересня 2013 року № 584-VII “Про митний тариф України” встановлено ставки митного тарифу.    Відповідно до частини 2 статті 246 Митного кодексу України, “Порядок виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа” затверджено наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012  № 631.  Саме ж Положення про митні декларації затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2012 р. № 450[1].  Зразки бланків єдиного адміністративного документа, додаткових аркушів, доповнень і специфікації та їх технічного опису (форм МД-2, МД-3, МД-4, МД-5, МД-6, МД-7, МД-8) затверджені наказом Міністерства фінансів України від 22.02.2012 № 246. 

 

 

Як реалізується стаття 287 митного кодексу України

Отже, що пропонує насьогодні стаття 287 Митного кодексу України?  У країні, де видається сертифікат походження іноземних товарів, існує чи реєструється компанія-нерезидент, яка в нерезидентській юрисдикції є власником обладнання, запчастин та комплектуючих, з метою внесення їх до статутного капіталу суб’єкта господарювання – резидента, поставленого на облік у митному органі.  Для того, щоб підпадати під регулювання частини першої статті 18 Закону України Закону України від 19.03.1996 № 93/96-ВР “Про режим іноземного інвестування”, нерезидент не повинен бути громадянином України[2], що передбачено статтею 2 Закону України 18 січня 2001 року № 2235-III  “Про громадянство”.  У противному випадку при застосуванні пільги не дотримуватимуться вимоги законодавства України з питань митної справи при декларуванні за вантажно-митною декларацією (ВМД), що буде фіксуватись у податкових повідомленнях рішеннях після проведення камеральних перевірок.

Далі коли проводяться чергові або позачергові загальні збори суб’єкта господарювання – резидента, які відповідно до порядку внесення змін до статуту, приймають рішення щодо збільшення статутного капіталу на розмір майнового внеску компанії – нерезидента (відповідно до п. 3 статті 11 Закону України від 06.02.2018 р. № 2275-VIII “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю”[3] та статті 13 Закону України від 17 вересня 2008 року № 514-VI “Про акціонерні товариства”). Справжність підписів учасників або уповноваженої особи засвідчується нотаріально.  Також рекомендується, щоб у протоколі зборів та у Статуті у грошовому та у процентному виразі визначалась частка статутного капіталу.

Суб’єкт господарювання – нерезидент ввозить імпорт, а резидент оформлює ввезення як інвестицію, ставиться її на свій баланс, з якого друкує виписку.

Для митного оформлення державній фіскальній службі надаються документи, які підтверджують внесення інвестиції.

На суму імпортного мита видається вексель з терміном погашення (потім вексель або погашається, або за виданим векселем робиться платіж, якщо пільга з мита не застосовується). 

 

Наявність правової колізії констатована судовою гілкою влади


Проте Верховна Рада України прийняла Закон України від 17 лютого 2000 року № 1457-III “Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів господарювання, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження”, “спрямований  на захист конкуренції між суб'єктами

господарювання, створеними без залучення коштів або майна (майнових чи немайнових прав) іноземного походження, та суб'єктами господарювання,   створеними   за   участю   іноземного  капіталу, забезпечення   державного   захисту   вітчизняного   виробника  та конституційних прав і свобод громадян України”. 

Відповідно до статті 2 цього Закону України, “підприємства, створені   за   участю   іноземних інвестицій,  а  також  об'єкти (результати) спільної діяльності на території України за участю  іноземних  інвестицій  без  створення юридичної особи, в тому числі на основі договорів (контрактів) про виробничу  кооперацію,  спільне  виробництво,  сумісну  діяльність тощо,  підлягають валютному і митному регулюванню та оподаткуванню за   правилами,  встановленими  законодавством  України  з  питань валютного  і  митного  регулювання  та  оподаткування підприємств, створених  без участі іноземних інвестицій”. 

Стаття 3 цього Закону України визначила, що “спеціальне  законодавство  України  про   іноземні інвестиції,   а   також   державні   гарантії   захисту  іноземних інвестицій, визначені законодавством України, не регулюють питання валютного,   митного  та  податкового  законодавства,  чинного  на території  України,  якщо   інше   не   передбачено   міжнародними договорами України,  згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України”.  А стаття 7 Закону України визначила, що “судові рішення  про  застосування до підприємств з іноземними інвестиціями, їхніх дочірніх підприємств, а також філій, відділень та  інших  відокремлених  підрозділів  державних  гарантій захисту інвестицій,  винесені на підставі законодавчих актів, зазначених у статті 4 цього Закону, підлягають виконанню виключно в частині, що не суперечить цьому Закону”.  Отже, цим Законом України було встановлено національний режим валютного регулювання та  справляння  податків, зборів   (обов'язкових  платежів)  для  підприємств  з  іноземними інвестиціями.  Відповідно до міжнародних договорів України, які відповідно до статті 9 Конституції України, є частиною національного законодавства, визначається, що “приймаючою  стороною  для  іноземних інвесторів має бути створений режим,  не менш сприятливий,  ніж стосовно  власних  громадян  або підприємств    чи   громадян   або   підприємств   третіх країн”, "національний режим" і "режим,  не менш сприятливий,  ніж стосовно власних громадян  і  підприємств"  за  суттю  є  тотожними.

Прикладом застосування Закону України від 17 лютого 2000 року № 1457-III є Постанова Колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 18 лютого 2014 року у справі № 21-491а13[4]

У Рішенні Конституційного суду України від 29 січня 2002 року № 1-рп/2002 у Справі N 1-17/2002 “ за конституційним поданням Кабінету Міністрів України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 5 Закону України "Про  усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження" та частини першої статті 19 Закону України "Про інвестиційну діяльність" (справа про оподаткування підприємств з іноземними інвестиціями)” визначено, що “застосування до підприємств з іноземними інвестиціями національного режиму валютного регулювання та справляння податків, зборів (обов'язкових платежів) відповідає взятим Україною за зазначеними договорами міжнародним зобов'язанням”.[5]  Конституційний суд України підтвердив, що положення Закону України "Про  усунення дискримінації    в    оподаткуванні    суб'єктів   підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження" (  1457-14  )  є  підставою  для припинення пільгового режиму оподаткування підприємств з іноземними інвестиціями, “ є підставою як для відмови у наданні, так і для припинення раніше  наданих  пільг  у сфері валютного і митного регулювання та справляння  податків, зборів (обов'язкових платежів) підприємствам з  іноземними  інвестиціями,  їх  дочірнім  підприємствам, а також філіям,  відділенням,  іншим  відокремленим підрозділам, включаючи постійні  представництва нерезидентів, незалежно від часу внесення іноземних інвестицій та їх реєстрації”.

Отже існуюча правова колізія значить, що з досить високою ймовірністю органи митниці відмовлять у наданні пільги з ввізного мита для прямих інвестицій шляхом внесення нерезидентом виробничих машин та обладнання 4-ї групи Податкового кодексу України, або виробничих основних засобів групи “машини та обладнання” стандарту 121 “Основні засоби”, якщо інше не передбачене двостороннім договором між Україною та країною, з якої ввозиться майно.

 

Яка пільга з ввізного мита може бути насправді потрібна для економічного розвитку?

Якщо ціллю економічної політики в Україні є економічне зростання, яке вимірюється приростом валового внутрішнього продукту, що складається з суми валових регіональних продуктів - різниці між випуском та проміжним споживанням, що є валовою доданою вартістю в основних цінах плюс податки за виключенням субсидій на продукти, то випуск, а значить і додана вартість збільшуються у першу чергу за рахунок зростання виробництва, тобто використання встановлених потужностей машин та обладнання IV-ї групи (машини та обладнання підгруп 2-8 стандарту 121 “Основні засоби” у державному секторі).  Валова додана вартість – це випуск товарів в основних (фактичних) цінах мінус проміжне споживання.  ВНД (ВНП) за доданою вартістю (виробничий метод): ВНП = Σ Додана вартість + непрямі податки - державні субсидії.  Весь ланцюг доданої вартості від сировинних ринків до напівфабрикатів та до кінцевої продукції може руйнуватись внаслідок відсутності виробничих основних засобів 4-ї групи, що використовуються у господарській діяльності.

Для запобігання значному розриву в рівнях економічного та соціального розвитку з іншими розвиненими країнами економіка України має нагальну потребу у високих темпах економічного зростання.   На темпи капітальних інвестицій та інвестицій в основний капітал впливає відсутність встановлених потужностей основних засобів, що могли б використовуватись у процесі створення доданої вартості у промисловості, агропромисловому комплексі, будівництві, на транспорті та в інших галузях економіки.

 Нестача капітальних інвестицій у виробничі основні засоби 4-ї групи призводить до втрати потенціалу випуску товарів та валової доданої вартості.  Суб’єктам господарювання державної, комунальної та приватної форм власності потрібне або створення, або оновлення потужностей матеріально-технічної бази основних засобів, віднесених до 4-ї податкової групи. 

Капітальні інвестиції, необхідні для запобігання технологічній відсталості та розширення ланцюгів доданої вартості для суб’єктів господарювання – резидентів України, уповільнюються внаслідок відсутності у суб’єктів господарювання або застарілості технічної бази, внутрішніх фінансових ресурсів, низької прибутковості, зависокої норми доходу на як власний, так і запозичений інвестований капітал.  Підвищення стимулюючої ролі держави в техніко-технологічному переоснащенні основних засобів суб’єктів господарювання сприятиме інноваційному розвитку галузей,  збільшенню обсягів оперативного та/або фінансового лізингу та розширенню номенклатури виробничих основних засобів, віднесених до 4-ї групи (підгруп 2-8 стандарту 121 “основні засоби” для суб’єктів державного сектору).

Найважливішою умовою забезпечення стабільного економічного зростання в Україні є модернізація технологічної бази та впровадження сучасних технологій, що або створять нову додану вартість, або обмежать використання застарілих технологічних процесів, які руйнують додану вартість. 

Потрібно простимулювати збільшення обсягу капітальних інвестицій в основні засоби 4-ї групи (підгруп 2-8 стандарту 121 “Основні засоби”), забезпечити модернізацію та збільшення технологічних рівнів виробництва та інфраструктури, створити передумови для розвитку і диверсифікації експорту продукції із значною доданою вартістю, включити суб’єкти господарювання – резиденти України у світові ланцюги доданої вартості.

Відсутність державної політики в Україні щодо стимулювання включення суб’єктів господарювання – резидентів України у Світові ланцюги доданої вартості.  Держава повинна зменшує винятково бар’єри для створення, модернізації виробничих основних засобів у державному, комунальному та приватному секторах економіки, постачання запчастин та комплектуючих до них, в результаті чого створюється економічна додана вартість.   Саме тому абзац перший частини другої статті 287 Митного кодексу України повинен звільняти від ввізного мита лише інвестиції до статутних капіталів суб’єктів господарювання – резидентів України у вигляді основних засобів 4-ї групи (підгруп 2-8 стандарту 121 “Основні засоби”), а не будь-які товари і майно, як це прописано в абзаці першому частини другої статті 287 Митного кодексу України:

Редакція абзацу першого частини другої статті 287 Митного кодексу України, станом на грудень 2018 року.

Пропонована редакція абзацу першого частини другої статті 287 Митного кодексу України

“товари (крім товарів для реалізації або використання з метою, безпосередньо не пов'язаною з провадженням підприємницької діяльності), що ввозяться на митну територію України на строк не менше трьох років іноземними інвесторами відповідно до Закону України "Про режим іноземного інвестування" з метою інвестування на підставі зареєстрованих договорів (контрактів) або як внесок іноземного інвестора до статутного капіталу підприємства з іноземними інвестиціями, звільняються від сплати ввізного мита. 

“машини та обладнання 4-ї групи (підгруп 2-8 стандарту 121 “Основні засоби”), що ввозяться на митну територію України на строк не менше трьох років іноземними інвесторами відповідно до Закону України "Про режим іноземного інвестування" з метою інвестування на підставі зареєстрованих договорів (контрактів) або як внесок іноземного інвестора до статутного капіталу підприємства з іноземними інвестиціями, звільняються від сплати ввізного мита.


Водночас, виняткова орієнтація на забезпечення капітальних інвестицій виключно імпортованими основними засобами недоцільна з економічної та соціальної позиції, оскільки це призведе до втрати виробничого та науково-технічного потенціалу та зростання безробіття, послабить економічну безпеку держави. 

 Саме тому, прибравши необґрунтовані пільги для імпортерів для прямих інвестицій, не пов’язаних із створенням виробництва в Україні, потрібно надалі зменшити бар’єри, які стосуються виробництва, а саме:
І. У підпункті 138.3.3 пункту 138.3 статті 138 Податкового кодексу України після “група 4 - машини та обладнання” та “з них” додати:

виробничі – такі, що використовуються безпосередньо у виробничому процесі (матеріальному виробництві) для виготовлення продукції.

5

мають виробниче призначення і сприяють здійсненню виробничого процесу, проте не використовуються у виробничому процесі безпосередньо.

5

ІІ. Пункт 197.1 статті 197 Податкового кодексу України (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2017, № 4, ст.44) доповнити підпунктом 197.1.32 такого змісту:

“постачання виробничих машин та обладнання 4-ї групи (підгруп 2-8 стандарту 121 “Основні засоби”), мінімально допустимі строки корисного використання яких становлять п’ять років, а також запчастин та комплектуючих до них, якщо такі основні засоби призначені для введення в експлуатацію та використання у господарській діяльності  на території України.  Порядок звільнення від оподаткування встановлюється Кабінетом Міністрів України”.

Чинне законодавство по сплаті податків, зборів, інших обов’язкових платежів містить величезну кількість як регуляторних та технічних бар’єрів, так і пільг по сплаті податків, що надаються шляхом прийняття законів України.  Більшість несистемних преференцій міститься у підрозділі 2 Розділу XX “Перехідні положення” Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI. 

Інвестування економіки повинне забезпечити її розширене відтворення, раціональну реструктуризацію і технологічне переозброєння.  У результаті збільшення капітальних інвестицій буде забезпечено створення додаткових потужностей основних засобів суб’єктів господарювання, нових робочих місць, підвищення доходів і зниження рівня бідності.  Запровадження непрямого регулювання, спрямованого на створення податкових та митних стимулів, сприятиме вирішенню проблеми низької прибутковості капітальних інвестицій.   

Пропоновані зміни матимуть наступний вплив:

1) звільнення операцій з постачання виробничих машин та обладнання від оподаткування податком на додану вартість зменшить податкові зобов’язання виробників основних засобів, що виникають при постачанні виробничих машин та обладнання, запчастин та комплектуючих до них, також як і ціну в договорах купівлі-продажу, фінансового або оперативного лізингу (оренди),

2) звільнення імпортерів виробничих машин та обладнання від імпортного мита не повинне вплинути на українського виробника та постачальника внаслідок того, що у багатьох галузях економіки України внаслідок багатофакторних причин не створюються ланцюги доданої вартості, а одним з факторів є собівартість виробничих машин та обладнання, що заважає встановленню додаткових потужностей. 

Зменшення надходжень від ввізного мита буде незначним, оскільки:
1) і так є ймовірність, що воно не буде сплачуватись, внаслідок існування абзацу першого частини другої статті 287 Митного кодексу України,
2) з пільг, які можуть бути оформлено на підставі чинної редакції абзацу першого частини другої статті 287 Митного кодексу України, буде вилучено будь-які товари і майно, не пов’язані з виробничими основними засобами, і компенсовано створеною доданою вартістю внаслідок зростання виробничого потенціалу.

Втрати суб’єктів господарювання – резидентів України у вертикальних ланцюгах валової доданої вартості зменшують валові регіональні продукти, сума яких становить валовий внутрішній продукт, приріст якого одним з найважливіших показників економічного зростання.  Також результатом додаткових капітальних інвестицій у виробничі основні засоби 4-ї податкової групи стане збільшення промислового випуску кожного з регіонів.  

Проте навіть якщо в результаті запропонованих заходів зростуть валовий внутрішній продукт, валова додана вартість на стороні пропозиції, у точці попиту ці вироблені товари та послуги хтось повинен споживати, а для цього у споживачів в економіці повинна зростати купівельна спроможність як населення, так і інших проміжних та кінцевих споживачів.  Проте щодо покращення соціального розвитку та інших складових попиту напишу в іншому огляді.

[1]  Див. http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/450-2012-%D0%BF#n61.

[2]  Див. Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18.10.2012 у справі № К-11834/10-С (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/27221694), Постанову Вищого адміністративного суду України від 27.06.2013 р. у справі К-33251/10-С (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/32363182 ).

 [3] Джерело: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2275-19.

 [4] Джерело:  http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37740261.

 [5] Джерело:  http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v001p710-02 .

 

Андрій Любич,
голова ГО «Інститут фінансів та права»


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація