Чи вкладатиме бізнес гроші в Полтаву: основні тези бізнес-форуму
У четвер, 8 листопада, у Полтаві відбувся «Бізнес-форум інтегрованого розвитку міста», організатором якого була комунальна організація «Інститут розвитку міста». Захід був особливим: на нього запросили тих, на кого покладають надію всі – представників малого і середнього бізнесу. Саме для них, потенційних інвесторів, і розповіли про сфери розвитку, викладені в концепції розвитку міста «Полтава 2030».
Після презентації модератори (ними виступили експерти проекту) провели подіумні дискусії з представниками тих сфер, які були представлені в стратегії – бізнес, туризм, екологія, ЖКГ та транспорт. Щоправда, у нас викликає сумнів той факт, що дискусія – це виступ спікерів по черзі, а не колективне обговорення, але організатори побачили захід таким
Додамо, що перед початком форуму гостей запрошували на привітальну каву, а тим, хто дочекався завершення, влаштували легкий фуршет і подарували парасолі.
Отже, ЗМІСТ підготував найважливіші тези виступів.
Подіумна дискусія «Необхідність та напрямки диверсифікації економіки міста та посилення статусу Полтави як регіонального центру»
Тетяна Юрченко, депутатка Полтавської міської ради:
- потрібно розігнати управління економічного розвитку, набрати молодих, розумних, амбіційних фахівців, які не тільки будуть впроваджувати нові напрями, а й втілюватимуть свої проекти;
- потрібні сучасні технології, що полегшать співпрацю. Наприклад, створення єдиної бази даних, електронної черги тощо;
- ревіталізація (оновлення) старих непрацюючих фабрик і заводів, що займають багато місця і гальмують розвиток міста;
- створення великого конференц-холу для проведення різноманітних заходів (форумів, конференцій тощо). Це, в свою чергу, дасть поштовх для розвитку сфери гостинності – ресторанів, кафе, готелей;
- туризм має бути на постійній основі;
- політична воля на зміни, прописані в концепції, є.
Олександр Карташов, співзасновник «Полтавського заводу порошкової металургії», DREAM Hostel Poltava, Loung FM:
- коли мене запрошували в робочу групу, але я не дуже розумів, що це буде. Тут я нарешті розібрався. Якщо ми говоримо про співпрацю бізнесу й влади, я хочу сказати про такий диво-орган, як Рада підприємців. Це – місток між владою і бізнесом, дуже крута задумка. Там сформована команда, і в мене питання: а хто ці люди? Не в плані, хороші вони чи погані. Але я хотів би там бачити реальних підприємців, які зіштовхують з реальними проблемами. Де знайти цих людей? Я вам можу дати купу посилань;
- але я прийшов не критикувати, – я за те, щоб творити. Що хочу запропонувати? Перший момент: нам всім треба розвивати довіру. У нас класний концепт, але немає довіри – між владою і бізнесом, немає довіри навіть між сусідами, які живуть поряд. Як це робити? Я не буду затягувати, мій час закінчується, але це той момент, на який варто звернути увагу;
- друге: влада повинна створити комфортним перебування людей, які створюють робочі місця. Коли почалася війна, у нас було сильне бажання переїхати до Канади, але в якийсь момент ми зупинили цей процес. Ми вирішили залишитися і тут розвивати підприємництво, тому що я вважаю, що ми корисні на тому місці, де нас посадили.
Катерина Бабіч, приватний підприємець, власниця та директорка «Місцевої кав’ярні»:
- криза породжує креатив. Я закуповувала каву за валюту, але смажена кава дорога. Що маю робити, як представник малого бізнесу? Правильно, закуповувати і обсмажувати тут. Інший приклад: у центрі міста дорога оренда, і ми всі це розуміємо. Що робити? Йти на старі заводи. У нас кав’ярня по вулиці Квітки Цісик, і щоб ви розуміли – на другому поверсі росте клен. Молодь таке любить, це зараз модно.
- не так давно дізналася, що приміщення, в якому я три роки працювала, - це неймовірне фотоательє Йосипа Хмелевського (фотограф-художник, який жив і працював у Полтаві з 1875 року – ред.). І тепер ми проводимо внутрішні екскурсії – в той час, коли у нас найменше відвідувачів. Це ті креативні індустрії, про які говорять;
- як на мене, зараз мова не про те, що повинна робити влада, а що – бізнес. Це не перетягування ковдри. Це мова про те, щоб довіритися – а раптом вийде? Я хочу сказати, що я написала у міськвиконком заявку до Ради підприємців. Мені ще не відповіли, але я чекаю (пізніше стало відомо, що Катерину Бабіч запросили до Ради підприємців – ред.).
Олеся Григор’єва, доцент Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка:
- науковці всіх вузів проводили аналітичні дослідження. Ми з’ясовували, що відбувається у нашому місті, які тенденції, і до чого може привести наша бездіяльність. Ситуація, в тому числі з демографічна, має невтішний вигляд, і якщо ми нічого не будемо робити, то населення буде скорочуватися;
- потрібно залучати освітній та науковий потенціал, щоб ми мали можливість реалізувати концепцію. Чим ми, як науковці, можемо допомогти? У першу чергу, проведенням досліджень, в тому числі маркетингових, для нових бізнесів, які є перспективними для запровадженя. Також ми маємо напрацювання щодо маркетингу самого міста;
- можемо допомогти у проекті створення багатопрофільного тренінгового центру. Це дуже важливо, оскільки забезпечить можливість безперервної освіти, що, в свою чергу, допоможе людині адаптуватися до ринку праці й розкрити свій потенціал;
- запровадити дуальну освіту, тобто готувати тих фахівців, яких потребує бізнес;
- хочеться, щоб інноваційні розробки наших науковців (повірте, вони є) були втілені в життя, щоб вони були проінвестовані, мали можливість бути реалізовані й впроваджені. Щоб наука не існувала сама по собі, а носила прикладний характер;
- освіта впродовж життя. Це повинно бути гаслом наших освітніх закладів;
- вважаю, наше місто має гарний потенціал, адже в нас є і технічна освіта, і економічна, і медична, і аграрна. У нас є потужний педагогічний університет, який може ще з шкільного чи дошкільного віку формувати у дітей креативне мислення.
Подіумна дискусія «Напрямки розвитку туризму та культури Полтави. Поліпшення довкілля та розвиток зелених зон»
Людмила Бойченко, заступниця міського голови:
- сподіваюся, що всі ініціативи, про які ми сьогодні чуємо, неможливо не підтримати, адже це майбутнє, про яке ми говоримо;
- зрозуміло, що влада повинна бачити, чути, і допомагати в межах своєї компетенції. Ми покладаємо велику надію на бізнесменів, в чиї руках є кошти, і якщо вони будуть робити інвестиції та розвивати проекти, це теж буде дуже корисно. Громадські організації – це рушійна сила, бо вони, завдяки своєму ентузіазму, можуть робити багато того, що не може робити влада і бізнесмени;
- якщо ми будемо працювати в такому трикутнику – влада, бізнес і активісти, – то в нас буде багато досягнень, тому що ми завжди відповідаємо за те, що приручили і доручили;
- а відповідальне ставлення до себе – це першочергове, тому що якщо ми не будемо любити себе, як ми зможемо любити інших? Тому починаємо з себе, і далі цю турботу розповсюджуємо на суспільство в цілому.
Олена Шуліка, генеральна директорка готелю Premier Hotel Palazzo:
- справжній бізнес не буде просити нічого ні у влади, ні в будь-кого. Він буде будуватися тільки на своїх силах, відчуттях і потенціалі. Хочу сподіватися, що я представляю саме такий бізнес;
- ні красивий готель, ні парк, ні окремі взяті інфраструктурні об’єкти ніколи не зроблять привабливим місто, що буде йти по спадній. Це – справа всіх, хто тут народився, живе, планує ростити дітей та онуків. Тому коли в місті з’являється творча молодь, я завжди на це вітаю, тому що не хочеться дивитися на Полтаву як на місто пенсіонерів (не хочу нікого образити). Пенсіонер відчуває себе впевнено тоді, коли отримує нормальну пенсію, а для цього потрібна молодь. Тому місто повинне бути молодіжне, студентське, творче, навіть трошки шаленим, і я хочу вам сказати одразу – я готову підтримувати таку молодь;
- щороку ми ведемо статистику: скільки людей приїздить саме в наш готель. Хочу сказати, що кількість країн, звідки вони приїжджають, зростає постійно. Я з інтересом переглядаю цей список, і навіть інколи дивлюся на карті, де розміщена та чи інша держава. Минулого року в нашому готелі селилися туристи з 223 країн. Це означає, що до нас їдуть! Ми не будемо аналізувати, чому, але їдуть з різних причин. Головне – нас знають, до нас їдуть, і тепер головне питання – чим ми будемо їх зустрічати;
- хочу сказати чесно, що в нас непоганий європейський рівень – і ресторанів, і готелів. Нам би його не загубити, розвинути й вкладати в нього. Ну, не Африка ми, і не Азія. Не хочу ображати інші континенти, але ми набагато більше Європа, більш освічені, начитані, знаємо культуру й історію, і все-таки звикли до тієї Європи, в яку прагнемо.
Марина Герасименко, художниця, наукова співробітниця Полтавського художнього музею імені М. Дорошенка:
- як творча молодь може посприяти розвитку міста? Дуже і дуже продуктивно, тому що сфера мистецтв тільки починає народжуватися в Україні. Цей ринок тільки виходить в світ, і ті імена, які виникають, вони знаходяться на старті;
- чому мені легше провести виставку в Києві? Тому що у мене там більше куплять робіт, там більше населення і воно більше втягнуте в ці процеси, тому що більше таких місць, більше заходів. Тому питання в Полтаві звучить таким самим чином – кількості місць;
- серйозних галерей у нас представлено дві – музей-галерея Ярошенка, де ми зараз знаходимося, і галерея через дорогу Jump. Все, на цьому культурний ресурс завершений. Чому так? У мене немає відповіді, але я точно знаю, що це місто потребує більше галерей – можливо, не таких великих і серйозних, як ця, а менших, камерних;
- що може зробити бізнес в цьому напрямку? Наприклад, як Катерина Бабіч, яка виступала перед цим – просто надати приміщення для виставок художників, які для них звертаються. Це вже великий крок. А далі все само налагоджується. Зараз такий час, що мистецтво перестає бути заключеним тільки в рамки галерей та музеїв. Воно має бути скрізь – у ресторанах, галереях, кафе, і в цьому відкривається величезні можливості;
- що може зробити влада? У нас є велике приміщення Кадетського корпусу. У 2013-14 роках там проходив «Кадетаріум». За два дні його відвідали 10 тисяч чоловік, і це великий показник. Зрозуміло, що не кожен знав, що саме в цей день відбувався «Кадетаріум», але запит був величезний; були і діти, і пенсіонери, які взагалі немають ніякого стосунку до мистецьких процесів. Так от, з боку влади хотілося сааме таких кроків. Все інше – люди, які організовують фестивалі, готують роботи – вони все зроблять самі.
Ірина Шевченко, заступниця начальника управління соціального розвитку Полтавської міської ради, випускниця програми CanActions (експериментальна незалежна школа урбаністики, програми якої спрямовані на дослідження міст, розробку концепцій та визначення конкретних дій розвитку міста):
- після навчання в CanActions я дивлюся на місто по-новому, і постійно згадую слова засновника школи, архітектора Віктора Зотова: «Все, що не робиться для людей, воно повинно робитися разом з людьми». Він закликав архітекторів виходити до людей, запитувати, щоб вони хотіли бачити в своєму районі;
- нас навчали, що без якісної аналітики і роботи мультидисциплінарної команди неможливо розробити концептуальний проект. Якщо ми говоримо про проект Прирічкового парку, який хотіли забудувати, то в стратегії вказано, що це повинна бути вся річка Ворскла з притокою Коломак;
- у нас було екологічне дослідження, згідно якому, на території парку є 6 видів тварин, які занесені до Європейського червоного списку і 13 видів, які занесені до Червоної книги України. Це обов’язково має бути враховані архітекторами і проектантами, які будуть подавати свої ідеї на конкурс;
- концепція розвитку Прирічкового парку має бути розроблена з урахуванням думки мешканців міста, гідрологічних умов тощо.
Юрій Голік, професор, Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка:
- ми повинні прагнути тільки одного: Полтава – це екологічний еталон, це найчистіше місто України. Нині в Полтаві на одного жителя приходиться 20 кг шкідливих речовин на рік, у Горішніх Плавнях – 121 кг, у Кременчуці – 187, у Дніпрі – 467 кг! Але підприємства дають всього до 20% викидів, решта – це автомобільний транспорт. Ми повинні вже про це думати й працювати над цим, бо електромобілі і чисте повітря – ось наше майбутнє;
- Макухівка – це наше болюче місце. У мене є дипломниця, яка зробила першу дипломну роботу по сміттєзвалищу. Потім вона по ній же зробила кандидатську, а минулого року – докторську дисертацію. Ситуація дуже складна. Минулого місяця я потрапив у комісію, яка займалася пошуком місця для нового звалища. Ми довго шукали й нарешті знайшли, точніше, випросили у лісничих частину території, яку вони вже не використовують. Але коли ми провели громадські слухання й розповіли мешканцям сіл, що плануємо зробити не сміттєзвалище, а сучасний сміттєпереробний завод, на якому буде лише 6% фінішних відходів, то на нас 40 хвилин кричали жінки, і ніхто до кінця нас не вислухав;
- проблема нашого полігону – просто величезна. Ми розробили концепцію поводження з відходами до 2040 року. Моїй колезі, яка возила її на презентацію до Києва, сказали, що такого в Україні ще немає. А ми вперлися в стіну. Ми не можемо знайти полігон, куди вивозити сміття. Якби дозволила влада, я б почав складати сміття навколо Корпусного парку, щоб привернути увагу. І ми повинні не тільки знайти новий полігон. Ми повинні розібрати старий, переробити те, що там накопичено;
- ще одна проблема – наша психологія. Колись ми зібрали студентів всіх вишів, технікумів, і розчистили Ворсклу. Вивезли 37 КАМАЗів сміття! А коли прийшли через 2 тижні, було відчуття, що хтось вночі привозив його назад!.. Це був шок, розумієте?
Подіумна дискусія «Житло та житлова інфраструктура. Поліпшення мобільності в Полтаві»
Ельгер Матіас, фахівець з містобудування, ментор проекту:
- Україна отримала в спадок дуже складну систему обслуговування й управління житлом, яка ніяк не може бути інтегрована в сучасну ринкову економіку. У вас є ситуація, що власність житла відокремлена від власності землі, на якій це жило розташоване. Не зрозуміло, хто відповідає за кожний квадратний метр житла чи іншої власності. Одночасно погіршується стан старих будинків, зростає попит на нове житло. Тому я рекомендував би вам наступне: подивитися на досвід країн Євросоюзу, які там діють програми, яка політика застосовується і подумати, як той досвід застосувати до України;
- у мене склалося враження, що законодавчої бази для вирішення цих питань достатньо. Інша справа – що ніхто не дотримується цих постанов і законодавчих актів. Це є проблема, яку потрібно вирішувати;
- є проблема фінансування фінансування. Оскільки в Україні більше розвинутий ринок володіння житла, ніж оренди, то тут на перший план виходить можливість дозволити собі таке фінансування або отримати його. Це означає, що нам потрібні інструменти довгострокового кредитування. Тобто повинна бути взаємодія з банківськими установами, які мають створювати такі умови;
- тому для Полтави я би рекомендував розробити стратегію житла, не чекаючи, поки зміниться законодавство. Що стосується надання кредитів під будівництво – потрібно, щоб місцевий бізнес, керівництво міста й населення розробило індивідуальний підхід саме для Полтави.
Юлія Городчанін, ГО «Нова Полтава»:
- дуже важко змотивувати людину перейматися розвитком міста, якщо у неї немає власного житла. Тому так важливо забезпечити всіх бажаючих доступним житлом;
- якщо проаналізувати стан житлового фонду, то переважна більшість – це забудови 60-80-х рр. Місцева влада не може і не повинна брати на себе весь тягар вирішення цього житлового питання, а виступити таким собі інженером самоорганізації населення;
- ми вже звикли до абревіатури ОСББ, але по факту в Полтаві зареєстровано лише 12% багатоквартирного житлового фонду. Ще більш критична ситуація з ОСН – органами самоорганізації населення, переважно в районах приватної забудови. Ми про них забуваємо, адже це приватні будинки, але в приватному секторі проживає 1/5 населення нашого міста, і приватний сектор складає 1/3 частину міста за територією. І проблема не в будівлях, а відсутності благоустрою – доріг, системи вивозу сміття, освітлення тощо;
- ми працюємо над програмами підтримки ОСББ і ОСН, а саме – моделями співфінансування проектів розвитку цих територій. У Вінниці, наприклад, вуличні комітети через програму фінансування 50/50 забезпечили нову систему освітлення, асфальтування дороги й тротуарів, вивезення сміття;
- тільки після забезпечення цих мінімальних потреб можна говорити про енергоефективність. Це складно зробити місту, але й перекласти на плечі мешканців будинків не можна. Так, діяла державна програма «Теплі кредити», з наступного року запускається Державний фонд енергоефективності. Але якщо «Теплі кредити» були доступні й багато хто встиг ними скористатися, то Держфонд енергоефективності взяв за основу європейську модель, що є достатньо складною. Подивимося з практики наступного року, хто зможе скористатися цією можливістю відшкодування коштів мешканцям на проекти модернізації;
- ми вважаємо, що на рівні міста це може бути реалізовано як револьверний фонд. Це не про зброю. Це – спільний фонд, що може бути муніципальним або із залученням грантових іноземних коштів – власне, Держфонд енергоефективності створений на іноземні кошти;
- до речі, хочу звернутися до бізнесу: заповніть нішу енергоаудиту. Коли ми говорили з мешканцями будинку про енергоефективність, то зіштовхнулися з тим, що ніхто не може зробити якісний енергоаудит будинку. Такої послуги не було 2,5 роки тому, і ми зрозуміли, що нам простіше навчити енергоаудитора, купити обладнання і робити ці аудити. Зараз це ще більш актуально, бо тарифи зростають і зростатимуть і надалі, мешканці стали рахувати гроші, тому це велика ніша, яка ще не заповнена;
- крім того, у нас вільний ринок для управляючих компаній, управителів. Зараз деякі організації намагаються частково зайняти цей ринок, але насправді це величезна можливість для бізнесу. У нас багато будинків, що не спроможні виконати цю функцію. Якщо місцева влада забезпечить прозорі умови для управителів, то це – чудова можливість для бізнесменів.
Сергій Пуголовка, головний фахівець відділу перевезень та зв’язку Полтавської міської ради:
- ми маємо 14 тролейбусних і 66 автобусних маршрутів, на яких працює 9 підприємств. Одне з них – комунальне підприємство, є три приватних перевізники і фізичні особи-підприємці. Комунальний транспорт – це 50 тролейбусів і 10 автобусів, решта – це приватні 300 автобусів. Ми бачимо таку проблему, як неконкурентоспроможність комунального транспорту. Потрібно надавати пріоритет саме електричному транспорту;
- у нас дуже багато маленьких автобусів, і є задуми, щоб поміняти їх на великі. Крім цього, плануємо зробити оптимізацію мережі, де будуть прибрані дублюючі маршрути;
- у нас відновлена співпраця з ЄБРР (Європейським банком реконструкції та розвитку), які можуть надати нам кредит на купівлю нових тролейбусів, реконструкцію нових ліній. Можливо, будуть навіть тролейбуси з автоматизованих рухом, які мають запас ходу без контактної мережі;
- потрібне розгалуження тролейбусних маршрутів. У нас болюче питання по маршруту «Огнівка – Сади-2». У програмі розвитку електротранспорту передбачена побудова нової контактної мережі до Огнівки й вулиці Лазурній;
- головне – покращити якість послуг, а це залежить від стану транспорту, дотримання розкладу;
- кілька слів про програму сталої мобільності. Вона розроблялася для покращення інфраструктури. Пріоритети – підвищення привабливості громадського транспорту, впорядкованість паркувального простору, розвиток велосипедного руху, пішохідного простору та безбар’єрності;
- щодо інфраструктури для вело руху: хотілося б попросити, що кожен з вас, хто має кафе, магазин, міг поставити велопаркову, щоб до вас їхали люди. Ще одне – щоб ви покращували доступ для мало мобільних груп, тих, на візочках. З нашої сторони – це одне, а з вашої щоб теж була підтримка.