Полтавські підземелля: хто побудував та що з ними зараз

Автор: Ресурс ЗМІСТ, 4 лютого, 17:29

Фото: Полтавські підземелля


Чи замислювалися Ви колись, прогулюючись вулицями нашого міста, над тим, що ж знаходиться в нас під ногами? Що криють в собі полтавські підземелля? Чи можливо до них потрапити? І чи варто це робити? Відповіді на всі ці запитання Ви дізнаєтесь дуже скоро, після невеликої «екскурсії» по полтавським катакомбам. Ми спробуємо привідкрити таємниці, які вони приховують.

 

Полтава – це місто з тисячолітньою історією, яка вкрита безліччю «білих плям», міфів, легенд, домислів та часто навіть містикою. Полтаві навіть іноді приписують звання одного з наймістичніших місць України, на рівні з гоголівськими Великими Сорочинцями та Диканькою. Полтавські підземелля теж є об’єктом частих дискусій та обговорень у різних колах.

Одна з найвизначніших подій в історії нашого міста, знаменита Полтавська битва, теж овіяна легендами. Подейкують, що в таємничих підземеллях Полтави нібито сховав свої скарби гетьман Іван Мазепа перед самим відступом після поразки його союзника, шведського короля Карла ХІІ в битві з армією Петра І. Достеменно невідомо, хто саме придумав такий міф, що не прикріплений жодним доказом, але після появи такої інформації віртуози та місцеві шибайголови почали шукати ці підземелля. Зрозуміло, що безрезультатно, але інтерес до цих місць лишився.

Iсторик та археолог Роман Луговий запевняє:

«Цi пiдземнi ходи катакомбами назвати неможливо. Це пiдземнi споруди. Будувались вони в епоху пiзнього Середньовiччя й раннього модерну, а це XVI-XVII столiття. Знаходяться вони переважно на територiï колишньоï Полтавськоï фортецi, яка закiнчувалась, до речi, в районi Краєзнавчого музею та на схилах, що ведуть вниз на вулицю Панянка, де зараз знаходиться пам'ятник загиблим козакам та оглядовий майданчик з видом на монастир. Нiхто дослiдженнями цих споруд професiйно, зi спецiальним обладнанням, не займався, лише аматори. Але вони, через ризик для свого життя, багато не дослiдили в тих провалах, що знаходили. Тому зараз, як правило, про пiдземнi ходи вiдомо здебiльшого з чуток».

Існують різні версії щодо того, хто ці «катакомби» вирив.

Існує повір’я, що один козак з миргородського полку на прізвисько Масло ще в 1608 році разом з кількома козачими сім’ями оселився на тутешній місцині. Він вирив цілу систему підземних ходів під містом, щоб врятувати його від набігів кримських татар, що в ту лиху пору траплялося вельми часто. Але доказів, що ці тунелі під землею, які, до речі, пронизані по всі «старій» Полтаві, вирив саме він, немає. Проте, як говорить історик Ірина Цебрій:

«Коли до місцевих жителів доходила звістка про те, що сюди йдуть татари, то вони вмить збирали всі свої речі, усіх членів сім’ї та навіть рогату худобу, і швидко тікали в оці катакомби та переховувались там доти, доки татари, побачивши, що тут нібито ніхто не живе й поживитись тут нічим, йшли собі далі. Після цього жителі одразу ж виходили з усіма своїми забраними в підземелля пожитками на поверхню та продовжували займатись своїми буденними справами».

До кінця ХІХ століття ніхто навіть не здогадувався про існування цілої системи підземних ходів, доки в 1889 році під час будівництва будинку на місці сучасного РАГСу по вулиці Соборності, неподалік від музичної академії та Спаської церкви, не було знайдене провалля під землю. Почалися археологічні розкопки, якими займався місцевий археолог-аматор Іван Зарецький. Він знайшов в проваллі підземний тунель, що вів у різні боки. Один з ходів – у сторону Успенського собору на Соборній площі, інший – в бік Спаської церкви. Також були ходи, що вели у напрямку річки Ворскла. Пройшовши по цих тунелях, він знайшов залишки посуду, що датуються приблизно ХVII cт.

Пізніше підземні ходи знайшли в дворі М.Я. Руденка, де зараз знаходиться Полтавський краєзнавчий музей, під будівлею банку на розі вулиць Стрітенської та Соборності, під обласним судом, що на перехресті вул. Гоголя та Соборності, одного старовинного магазину на стику вулиць Небесної Сотні й Гоголя. А в 60-ті роки ХХ ст. – перед будівництвом сучасного ЦУМу на розі вулиць Котляревського й Соборності, через майже століття після появи перших прогалин в ґрунті, теж було знайдено підземні ходи до Соборної площі та інших частин «старого міста».

Офіційно, на державному рівні, розкопками й детальними дослідженнями полтавських підземель ніхто не займався. Розкопки проводили поодинокі археологи, історики або ці ходи з’являлись самі, коли в тому чи іншому місці провалювалася земля та тоді хтось із місцевих жителів спускались в ті провалини та, обстеживши ці «печери», просто засипали їх землею і забували про них.

На фото: схема Полтавскої фортеці з можливими підземними ходами.

Були і дуже цікаві знахідки, окрім «черепків» посуду, яким вже чотири сотні років. В одному з підземних ходів знайшли людські останки. Іноді виявляли скелети та навіть цілі кладовища. Інколи натикалися на монети. Найцікавішими з них були монети польського короля Яна ІІІ Собеського (1629-1696), шведського короля Карда Х Густава (1622-1660) та навіть більш давній екземпляр – монета римського імператора Гонорія (384-423).

Археолог І. Зарецький під час проведення досліджень цих підзених ходів з’ясував, що центрами з найбільшою їх концентрацією, тобто місця, в які ведуть більшість ходів – це Спаська церква та Успенський собор. Із цих точок тунелі ведуть в різні частини старого міста.

Зазвичай ці тунелі знаходяться на глибині від 3 і аж до 12 метрів, вони були до метра завширшки і мали висоту до 1,8 м (в людський зріст), хоча траплялись й висотою до 3 м. Деякі з них мають характерну цегляну обкладку зверху.

Ще одним дослідником, який зацікавився катакомбами, був історик Лев Падалка. Особисто дослідивши кілька входів в катакомби, він дійшов до висновку, що вони знаходяться переважно в старій частині міста, де колись, ще за козацьких часів, знаходилась знаменита полтавська фортеця. До неї прилягав так званий форштадт, тобто передмістя. Разом із форштадтом межі старовинної Полтави знаходились:

  • на південній стороні: простір між Білою альтанкою та «Мазурівкою» (так зараз зветься схил між Інститутською горою та вулицею Небесної Сотні, в районі спуску по «кам’янці» на Поділ);
  • на північній стороні: Кругла площа та будівля Полтавського кадетського корпусу;
  • на східному боці: простір від Круглого провулку (нині провулок Шухевича, поряд з вулицею Соборності) аж до схилів на Панянки;
  • західний кордон: вулиця Мало-Петровська (нині – вул. Шевченка).

Знаходили підземні провали й на вищезгаданій вулиці Шевченка, зокрема під будівлею теперішнього Полтавського райвиконкому (по вул. Шевченка, 5).

Під деякими будинками був навіть не один, а два «поверхи» підземних ходів. Ось, наприклад, відомий випадок, коли під приміщенням облсуду декількох ув’язнених планували відправити до підвалів, щоб вони там знаходились до початку суду. Але міліціонери, помітивши, що в підвалі провалюється підлога, знайшли під ним один хід, а під ним був викопаний ще один. Після такого «відкриття» підсудних вирішили не тримати в підвальних приміщеннях, а знайдені «нори» просто закидали купою землі.

Відомий також факт, що під час революції та хаосу 1917-1922 років в катакомбах переховувалися безхатченки та дуже бідні люди. Так, в «траншеї», що веде від вулиці Пилипа Орлика до Петровського парку ховалися мало не цілими сім’ями. Дізнавшись про це, компетентні органи вирішили силоміць вигнати звідти знедолених людей, навіть спеціальний указ видали, а самі ходи «законопатити».

Місцеві старожили говорять, як їх предки або навіть вони самі знаходили в чиїхось дворах або в себе на подвір’ї таємничі ходи під землю, що були схожі на «землянки» і дуже глибоко вели. Проте, пройшовши метрів 50-100, більшість з тих сміливців йти далі не наважувались.

Історик Віра Никанорівна Жук в середині ХХ століття проводила дослідження полтавських катакомб та запитувала в старожилів, що вони знають про катакомби та чи заходили вони в них. Один з місцевих говорив, як в дитинстві разом з другом заходив в один із входів (який, до речі, знаходиться в 15 метрах від нинішнього ресторану «Лілея», зараз це приватне сховище або підвал з залізними дверима), що різко вів вниз на глибину до 12 метрів і що там, за його словами, була ціла розвилка шляхів, що вели в сторону Успенського собору, Спаської церкви та навіть за межі міста. Але, знову ж-таки, занадто далеко ніхто не ходив.

Існує навіть міська легенда, що нібито, у вхід, що був неподалік від садиби І.П. Котляревського, колись дуже давно зайшли двоє молодих хлопчиків, та, пройшовши зовсім небагато, вони нібито помітили якусь білу високу статуру. Це був привид діда, який мовчки дивився на них. Хлопчик, що стояв до нього ближче, дуже голосно закричав, після чого втратив свідомість. Його друг, який побоявся в очі подивитись цьому «привиду», відтягнув свого товариша за межі тунелю, після чого цей хід, ймовірно, просто засипали землею. Скоріш за все, таку байку придумали, щоб раз і назавжди відбити бажання у місцевих дітлахів лазити по тих ходах.

Також є свідчення про те, що підземні ходи є навіть і під Хрестовоздвиженським монастирем. Його побудували ще в 1650 році на гроші першого полтавського полковника Мартина Пушкаря. За чутками, тунелі під монастирем ведуть в сторону прилягаючого до нього селища Червоний Шлях. А також нібито є проходи, які з’єднують Монастирську та Іванову гори. Проте, багато досвідчених дослідників говорять про те, що проведення багатокілометрових проходів між цими горами, тим більше в ХVІІ столітті, коли не знали технологій для побудови довготривалого підземного ходу, немає. Їм заважає річка Ворскла, яка протікає біля підніжжя монастиря, а також велика кількість ґрунтових вод. Проте цілком ймовірні проходи від монастирської гори до окраїни «старого міста» в обхід Іванової гори.

Існують навіть свідчення старожилів, які в дитинстві бачили, як провалюється ґрунт неподалік від монастиря. Дехто навіть туди заходив, але, як і в попередніх згаданих випадках, дуже далеко ентузіасти не йшли. Вірогідно, через страх, що дані ходи можуть бути ненадійними й обваляться.

Також, зі свідчень постояльців монастиря, відомо, що монахині знаходили в дзвіниці Хрестовоздвиженського монастиря глибокий прохід під землю та навіть пройшли метрів зо двісті. Але через те, що там було темно й холодно, вони повернулись назад й пізніше даний вхід був опломбований. Існують також дані, що вхід у катакомби й досі є в монастирі.

Є свідчення місцевих жителів, що ще один нібито  гарантований вхід в полтавські катакомби є в районі Першотравневого проспекту на Інститутській горі, неподалік від нинішнього Національного технічного університету (колишнього Інституту шляхетних дівчат), подейкують навіть, що вхід має бути у дворі Свято-Миколаївського храму.

Існує ще один цікавий історичний факт про те, як полтавські підземелля служили на користь місцевим жителям та оборнцям міста під час облоги шведськими військами перед Полтавською битвою 1709 року. Під час осади міста шведський король Карл ХІІ наказав своїм солдатам зробити підкоп під місто і по тим підземеллям пронести туди порохові бочки та підірвати місто, цим самим послабивши або й взагалі прибравши охорону Полтави. Шведи відкопали тунель, дійшли до катакомб й занесли туди декілька бочок, підпалили гніт й втекли звідти. Стоять і чекають, коли ж буде вибух. А його все нема й нема. Лізуть назад, бачать а там ті бочки, що вони поставили, відсутні. Шведи були вельми здивовані. Виявилось, що місцеві жителі дізнались, що місто збираються підірвати з-під землі й швидко полізли в катакомби гасити палаючий гніт бочок й прибирати їх до своїх рук, бо самим не вистачало пороху вкрай. Шведи були розлючені такою витівкою містян, але вирішили таки довести діло до кінця й почали рити ще підкоп, на цей раз більш обережно. Вони це зробили, вилізли назад знову й чекають на вибух. А його знову все нема й нема. Лізуть – а там знову пропажа пороху. Полтавці перехитрили Карла і знову вкрали їх бочки для власних потреб. Через таку «обачність» полтавців шведи залишились без значної кількості пороху, який послужив би їм вірою й правдою в битві, що розвернулася на полтавських просторах пізніше й стало однією з причин поразки шведів.

Під час наступних досліджень виявили провалля в землі в найнесподіваніших місцях. Виявляється, що ходи є навіть далеко за межами історичної Полтави.

Так, наприклад уже в післявоєнні роки, з вуст однієї старожилки, що жила на вулиці Європейській, можна дізнатись, що колись на місці її будинку стояли конюшні й однієї ночі під землю провалився і щез цілий кінь. Власник тої конюшні не на жарт злякався й вирішив притрусити великою кількістю землі те провалля, щоб під землю ціла конюшня не пішла.

Величезні провалля знаходили навіть у приватних дворах по вулиці 8 Березня, що на Кобищанах. Там два місцеві жителі за допомогою драбини спустились вниз в величезну яму й пройшовши невелику відстань, як і в попередні випадки, через невисоку надійність даного лазу завернули назад. Засипали той «кратер» аж 13(!)-ма КРАЗами землі.

Траплялися провали й в мікрорайоні Половки. Так, за словами Р. Лугового:

«Сам пригадую, як в дитинствi теж бачив одне з проваль пiд землю в районi Пушкарiвськоï церкви. Але пролiзти туди було неможливо».

Знаходили провали під землю й в районі Павленок, навіть поряд з тими самими Кобищанами є якийсь лаз. Як говорить один з дігерів, який приїхав з Луганська:

«У вас під Полтавою аж 176(!) кілометрів підземних шляхів. Досліджувати є що. Наприклад, є вхід в підземелля в районі парка, що знаходиться за співучим полем Марусі Чурай, поряд зі ставком».

Існують дивні підвальні приміщення і під будівлею колишнього Полтавського кадетського корпусу. У соцмережах в тематичних дігерських та сталкерських групах полтавські любителі екстриму говорять, що, вірячи чуткам, в підвалах «кадетки» знаходились цілі конюшні. Ба більше – ходи були настільки широкими й високими, що там могли собі спокійно розвернутися одночасно дві кінські упряжки. Ще ходять чутки, що ті приміщення ведуть аж до самої аграрної академії. Зараз «артуха» в напівзакинутому-напівзаконсервованому стані, а самі підвальні приміщення закладені цеглою, але є наочні докази того, що ті ходи є. Наприклад, відчуття «пустого місця» під ногами під час “прогулянки” першим поверхом колишнього зенітно-ракетного училища.

Про глибокі та довгі підземелля Полтавської державної аграрної академії подейкують ще те, що там є проходи аж до самого дендропарку, а одного разу навіть в ці підвали зайшов один з студентів та зник. Його дуже довго шукали, але так і не змогли ніде знайти. Це, скоріш за все, теж байка, яка створена, мабуть, викладачами цього ВУЗу, щоб в ті підвали ніхто сторонній не лазив.

Ще один з ймовірних входів в підземелля є на території підприємства УТОГ. Один з його працівників, Владислав, говорить так:

«Пам’ятаю, як я на свої власні очі бачив в одному з приміщень вхід в підвал, у якого була специфічна цегляна кладка зверху та по боках. Правда він наполовину затоплений. Кажуть, що, згідно з чутками, він веде аж до самої Білої альтанки».

Загалом, близько 90% полтавських «катакомб» знаходяться в жахливому стані. По більшій частині, вони завалені КДБістами ще в 60-70-ті роки задля попередження випадків переховування в них «ворогів народу». Щоправда, говорять, що є буквально два-три входи в катакомби, але вони знаходяться на приватній території або міцно опломбовані, та й суватися туди краще не варто. Нічого цікавого ви там все одно не знайдете.

Підземні ходи на сучасній мапі

Тим паче, що, за словами Лугового:

«Входів у ті “катакомби”, що знаходяться під полтавською фортецею, зараз немає. Вони всі або засипані землею, або завалені. Інші ж підземні ходи, що часто пов’язують з “катакомбами”, можна запросто сплутати з глибокими підвалами, бомбосховищами радянських часів, різних складів з провізією, що були вириті приблизно наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть».

Проте, в історичній частині міста в колишніх підвальних та складський приміщеннях, що раніше могли належати до системи підземних ходів Полтави, відкривають заклади громадського харчування.

Так, наприклад, йдучи по кам’янці у напрямку до Білої альтанки, можна одразу не помітити один дуже цікавий заклад. Він знаходиться на розі вулиць Соборності та Котляревського, неподалік ЦУМу. Заклад зветься «Whynot cafe». Знаходиться він по адресі вул. Соборності, 27. Його особливість полягає в тому, що він цілком знаходиться під землею. Влітку є літній майданчик прямо на вулиці, а от в холодні пори року відвідувачі спускаються по крутих сходах, що ведуть під землю аж на 5 метрів.

Саме кафе, за словами його власника Максима Козака побудовано в аутентичному стилі з елементами стим-панку.  Також, за свідченнями Максима Козака:

«Раніше, при побудові цього кафе,не було такого глибокого спуску. Тут колись, ще за царський часів, був двоповерховий будинок, а в ньому був гастроном “115” й в нього були складські приміщення під землею. Проте під час війни цей будинок було зруйновано й на його місці відбудували новий цегляний триповерховий будинок, в якому ми й відкрили пізніше своє кафе».

Виходячи з судження про те, що практично всі «підземні» заклади харчування міста знаходяться в колишніх підвалах та приміщеннях, що в свою чергу здебільшого побудовані на основі колишніх «катакомб», то можна зробити сміливий висновок, що тема підземель зараз починає набирати ажіотажу. Це ми бачимо на прикладі «ВайНот’у». Можливо, в майбутньому, ми дізнаємося про полтавські підземелля більше.

 

Шкода, що відповідальні за дослідження таких пам’яток органи не цікавляться знахідками і не приділяють цьому уваги. Тому інформація про катакомби – неофіційна, і, як бачимо, не зібрана докупи, а також овіяна різними міфами й легендами. Які ж з них правда, а які ні – це питання дискусійне. Шкода, а ми могли б дізнатися більше. Бо кожного дня, проходячи вулицями свого міста, ми зазвичай й не замислюємося, що в нас під ногами прихована незвідана історія.

 

 

Текст Ігоря Давиденка

Інфографіка, обкладинка Юлії Деркач

Опублікована: 4 лютого 2019


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація