Що змінить Томос у Полтаві? 8 запитань до Владики Федора

Про те, що чекає на Полтаву після прийняття Томосу, ми говорили із Владикою Федором, Ахієпископом Полтавським та Кременчуцьким УПЦ КП.

Томос – це указ настоятеля помісної православної церкви щодо важливих питань церковного устрою, і шляхом надання Томосу офіційно проголошується автономія в управлінні, або автокефалія.

У тому, що українській церкві нададуть такий документ, вже сумнівів не залишається. 11 жовтня у Стамбулі Синод Вселенського Патріархату затвердив рішення надати Томос про автокефалію православній церкві в Україні. Але обговорення ще досі триває.

Цього ж дня зняли анафему з керівників Української православної церкви Київського Патріархату (УПЦ КП – тут і далі прим. авторки) і Української автокефальної православної церкви (УАПЦ), а також визнали незаконною анексію Київської Митрополії Російською православною церквою.

Відтак, основне запитання до Владики Федора:

що зміниться з того дня, коли дадуть Томос?

Я думаю, що на перших порах змін не буде. Якщо того ж дня до помісної церкви приєднаються єпископи Московського Патріархату, вони відразу не будуть переходити на українську мову, це процес поступовий.

Але зміни будуть такі: ті громади, які були раніше в Московському Патріархаті (МП) і звершували богослужіння церковнослов’янською мовою, поступово будуть переходити на українську, бо вона зрозуміла людям. А на богослужінні люди мають не просто стояти і думати просто про своє, а бути учасниками, тому мова дуже важлива.

Зараз зроблено дуже суттєвий крок, наступний – це створення Об’єднавчого собору, який дасть початок помісній церкві, і вже цій Українській помісній церкві буде вручено Томос.

Тобто, як буде змінюватися Полтава, залежить тільки від нас самих.

Яке практичне значення Томос має саме в Полтаві?

Не буде ворожнечі, не буде спекуляцій. Людей лякали 25 років, говорили: «ви ж туди не ходіть, бо то церква неканонічна, дітей треба перехрестити, всіх перевінчати, перехоронити» – і так далі. Це є пряме порушення не просто канонів, а догматів віри, символів віри. Є така молитва «Вірую в Отця Вседержителя» — це догмат віри, ця молитва засвідчує те, у що вірить християнин. Так сказано: «вірую в єдине хрещення, в одне хрещення». І коли священики перехрещують людину, яка була хрещена в Київському Патріархаті, вони чинять великий гріх.

Українська церква перестане бути ізольованою від інших церков. Тому що МП штучно створював таку ізоляцію КП. Із нами не могли співслужити, офіційно зустрічатися, хіба десь там таємно.

Я, наприклад, був в одній з країн і зустрічався з священнослужителями досить високого рангу, вони мене приймали як єпископа, із шанобливістю, провели мені екскурсію, поводили по храмах. Але вони дуже боялися якихось фотографій чи інших свідчень. Просили й благали, щоб ніде ніякої інформації не було, щоб ніде я це не згадував, тому що буде величезний тиск з боку російської церкви і буде скандал.

Цих моментів теж не стане, бо зникне те російське пропагандистське тавро, яким залякували людей. Усунеться такий негативний момент, який розділяв наше суспільство.

Я спостерігав за вірянами МП. У них було таке роздвоєння: з одної сторони вони бачать агресію Росії, що треба допомагати Збройним Силам, а в їхній церкві кажуть зовсім інше. Але вони знають, що це церква правильна, вона їхня, а та – неправильна, хоча допомагає військовим і відстоює державність. Вони в такій роздвоєності: з одного боку, вони патріоти, з іншого – хочуть залишитися в МП. Такі люди вважають, що якщо перейдуть в КП, будуть горіти в пеклі, так їх вчили роками. Ця неправда буде відкинута, і зникне те, що сіяло в суспільстві ворожнечу.

Що буде з громадами Московського патріархату в Україні?

Я думаю, що це буде ключовий момент. Усі громади, які захочуть залишитися у складі російської церкви, не зможуть називатися Українською православною церквою (так як сьогодні ця установа називається Московський Патріархат в Україні). Тому що не буде вже УПЦ Київського Патріархату.

Буде помісна церква, дійсно українська, а ті громади, які лишаться в складі російської церкви, будуть перейменовані на РПЦ в Україні з відповідними певними юридичними нюансами. Це буде вже як закордонна релігійна структура. Безперечно, вони будуть мати права і ніхто не має намірів їх порушувати. І це, я переконаний, не буде насильно. Це добровільний вибір кожної релігійної громади, кожного священика і вірян, які знаходяться в тій чи іншій громаді.

Ви хочете бути в українській церкві? Ви маєте зробити цей вибір, перереєструвати відповідно свій статут. Хочете лишитися в складі російської церкви – ви теж перереєстровуєте статут, але ви стаєте частиною РПЦ в Україні.

Викликів перед церквою дуже багато, ми на багато з них не мали сили можливості реагувати, бо у нас була проблема розділення української церкви. Штучно створена проблема сусідньою державою, яка не хотіла, щоб в Україні була помісна церква.

Чи будуть певні майнові зміни, чи будуть храми переходити у власність інших громад?

Храм – це є власність конкретної релігійної громади, і вона визначає, кому цей храм буде належати і до якої конфесії. Я не думаю, що будуть рейдерства, хіба це буде штучно спровоковано спецслужбами Росії. Громада сама визначає, до якої конфесії належати і майно, відповідно, належить теж лише громаді.

Чи існують шляхи примирення з УПЦ Московського Патріархату? Чи відбувається діалог між вами?

Останнім часом діалогу ніякого не було. Ми пропонували провести круглий стіл на тему помісної церкви, духовенство Московського Патріархату тут, у Полтаві, уникло участі. Але спілкування відбувається неофіційно, між священниками.

Я знаю таку річ, я сам з цим стикався – чим більше священнослужитель освічений, тим менше в нього фанатизму і агресії. Є в духовенстві МП люди, які є прямо прихильниками автокефалії, але вони бояться тому, що як тільки би вони зробили якийсь крок уперед, почалися б репресії і тиск, і так далі. Тому спілкування відбувається і відбувалося, але не офіційно.

Чи переймаються ваші прихожани нагальним питанням Томосу, і що це для них означає?

Дуже багато людей переймається. Коли відбулося рішення Константинопольського синоду, то мені одразу почало приходити багато смс-ок, люди почали дзвонити. Хтось радіє, хтось тривожиться: «А як же ж все буде? Дуже добре, але якщо Москва щось придумає?».

Тобто, сьогодні надання Томосу – це справа значної частини суспільства, всі про це говорять. Це до речі, гарний момент, бо люди будуть освічені в цих питаннях. Вони дізнаються, що таке Томос, що таке автокефалія. Про 1886 рік – незаконне підпорядкування Київської церкви Московському Патріархату. Що ми, Київська метрополія, і, власне, Україна належали до Константинопольського Патріархату.

Мені здається, що є незначний відсоток людей, яким абсолютно байдуже з релігійних причин, як от атеїстам, чи просто байдуже щодо нашої держави. Це не тільки суто духовне питання, хоча воно передусім духовне, бо так вирішила не церква. Якби Господь Ісус Христос влаштував по-іншому церкву, то так би було постановлено канонами. Але Церква Христова існує як сім’я незалежних адміністративних церков, це визначено канонами, це визначено православною вірою. І тому Томос, передусім, має духовне значення.

Який зараз зв’язок УПЦ з державою?

Церковна адміністративна незалежність, значить, що настоятель Патріарх української церкви буде рівний з Патріархами, настоятелями інших церков. Наприклад, Митрополит, який очолює церкву МП України, змушений поминати на Богослужінні Московського Патріарха як їхнього зверхника, тоді свого Митрополита Онуфрія, він є членом синоду російської церкви і він підпорядкований голові синоду, тобто Московському Патріарху.

А тут йдеться про незалежність адміністративну, але єдність з усіма іншими церквами у вірі, тому що віра православна, і вона зберігається в такій же чистоті як і інші православні церкви. Одна віра, тлумачення святого писання, певні традиції. Звичайно Богослужіння має певні відмінності, але приблизно воно однакове, бо в усіх є літургія і певне коло, тобто є єдність. Тому важливо щоб і інші помісні церкви підтримали цей процес.

Помісна церква незалежна адміністративно від інших церков, але вони можуть співслужити разом, ми можемо молитися разом. Священик, який приїде до нас з іншої православної церкви може служити в нас  і так само наш церковнослужитель у них. Десь за кордоном, чи в Румунії, чи в Болгарії. Він може звернутися до єпископа і служити разом зі священиком, це свідчення того, що наша віра одна на всіх нас, але ми не підпорядковуємося один одному.

Коли все остаточно буде вирішено чи зберете ви певну прес-конференцію щоб зробити оголошення?

Зараз журналісти настільки активно працюють, що навіть нема потреби збирати щось. Достатньо відкрити Фейсбук чи сайт будь-яких інформаційних агентств, і люди все це будуть знати.

Я думаю, що будемо інформувати через церковні адміністративні медіа-центри. А якщо буде потреба, то, звичайно, зберемо журналістів і все докладно розповімо.

Головне, що ми матимемо церкву, яка буде служити своєму народові, вона об’єднає людей. Але є інша сторона – це громадська державна складова. Ця церква об’єднає Україну, вона унеможливить агресію сусідньої держави, анексію, гібридні війни, бо вона буде впливати на суспільство і допомагати вберегти свою країну, свою цілісність.