Зруйновані маєтки Полтавщини: спадщина, яку ми втрачаємо

Автор: Ресурс ЗМІСТ, 6 березня, 15:08

Фото: Зруйновані маєтки Полтавщини


На Полтавщині є дуже багато напівзруйнованих архітектурних пам’яток. Забуті людьми, вони роками стоять та осипаються – разом із тим зникає їх історія. Ми привідкриємо завісу таємниці та розкажемо цікаві історії маєтків Полтавщини.

 

Івонченська садиба

Фото: Івонченська садиба

 

Місцеві жителі називають цю «заброшку» «прачкою». Чому – розповідатимемо далі. 

Закинута пам’ятка архітектури стоїть на краю села. Неподалік від неї пролягає транзитна дорога в передмістя Полтави, поряд розташовані приватні будинки місцевих жителів, поле Полтавської битви, а також Полтавський психдиспансер. Майже впритул до колишнього маєтку знаходяться городи селян та ставок. На фронтоні будівлі можна побачити напис: «1903» – рік будівництва.

Будівлю звів один поміщик, якому нібито належало все село Івонченці. У 1918 році хазяїн покинув маєток, і на деякий час, за словами місцевих жителів, він слугував штабом отамана військ УНР Симона Петлюри в часи Української революції 1917-1921 років.

Після приходу «совєтів» тут розташовувався один із корпусів полтавської психіатричної лікарні, що знаходиться поряд, за садом. Із початком німецько-радянської війни тут перебував один із багатьох місцевих шпиталів для німецьких солдат.

Закінчилася війна – і ця будівля стала знову одним із корпусів психлікарні, де прали одяг пацієнтів. Тоді ж працівники перефарбували в білий колір всі стіни зсередини.

Фото Маєток в Івонченцях зсередини

Незадовго до розпаду СРСР «прачку» покинули: психдиспансер скоротив кількість своїх корпусів (навіть є один закинутий корпус на самій території лікарні), а будівля стала нікому не потрібною. Увесь метал та найпотрібніші речі звісно ж були викрадені місцевими любителями поживитися.

На даний момент будівля знаходиться в аварійному стані. Але поки що досить міцно тримається: у той час, як дах та сходів на другий поверх (як і деяких стін) вже давно там немає, сам каркас стоїть собі непохитно.

Із будівлі виходить досить високий димохід, а в самій «прачці» є залишки печі. Ще за життя тут хазяїна вона була джерелом тепла для мешканців. Також ще в колишній садибі можна побачити, що там протягом певного часу знаходились пральні машини та інше пральне прання.

 

Садиба Муравйових-Апостолів (палац Декабристів)

Фото: Палац декабристів в с. Хомутець. Джерело: https://geocaching.su/?pn=101&cid=8736

Ще однією цікавою історичною пам’яткою є колишня садиба Муравйових-Апостолів в селі Хомутець, що в 14 км від Миргорода і в 100 км від Полтави.

Побудували його в 1770 році на гроші Миргородського полковника тоді, а пізніше гетьмана Данила Апостола. Сім’я Апостолів пізніше поріднилася ще з однією сім’єю – Муравйових. Члени двох родів переплелися між собою й нове об’єднання почало носити назву сім’ї Муравйових-Апостолів.

До речі, саме село Хомутець було передано в руки родині Апостолів у постійне володіння з рук самого гетьмана Івана Мазепи ще в 1689 році. Хомутець був перетворений на родинну резиденцію.

До 1774 року садиба складалась із регулярного садка, стайні, оранжереї та ставка. У 1806 році нащадки Апостола передали свій розкішний двоповерховий палац у володіння відомого на той час історика, письменника й дипломата Івана Муравйова-Апостола. Після цього палац був перепланований й трохи перебудований. У ньому він проживав аж до 1825 року аж до повстання декабристів. В голові цього повстання стояли три сини Муравйова-Апостола, які, що цікаво, посадили дуб в парку біля тої садиби, який мав чудернацьку форму – з дерева виходило три стовбури.

Ходить легенда, що одна місцева знахарка по дубові зробила пророцтво щодо тих трьох синів. За її словами, їх чекає погана участь у житті. Так і сталося. Один із синів застрелився, іншого стратили за організацію повстання, й лише найстарший, пройшовши каторги в тюрмі й відсидівши там 15 років, зміг дожити до глибокої старості.

У цій садибі часто в свій час збирались такі видні лідери декабристського руху, як Павло Пестель, Микола Бестужев-Рюмін та багато інших. Приймали ж їх у себе сини Муравйова-Апостола.

Після тих трагічних подій власник палацу переїхав у Росію на лікування, а після його смерті палац перейшов у володіння його нащадком, старшим сином Василем. Останній же помер бездітним у 1866 році, й палац перейшов до чоловіка вихованки Муравйова-Апостола.

У 1918 році, коли сюди прийшли «червоні», в цьому будинку був відкритий пункт для прокату сільськогосподарської техніки, худоби й насіння. 1920-го року в колишньому палаці відкривається одна з перших в Україні агропрофшкіл.

Із 30-х років тут був один із учбових корпусів Хомутецького зоотехнікуму імені Декабристів. У 60-х роках його перейменували у ветеринарно-зоотехнічний технікум.

В 1965 році в селі був відкритий музей пам’яті Муравйових-Апостолів, й в ньому представили експозицію речей з палацу: книги, чорнильниці, настінний годинник тощо.

10 грудня 1970 року рішенням Полтавської обласної ради палац отримав статус пам’ятника історії, і його взяли під державну охорону як пам’ятку місцевого значення. Але палац так і не був визнаний пам’яткою державного значення. Це могло б зберегти його стан мабуть й по сьогодні. 1975 року в одному з приміщень палацу була відкрита кімната-музей речей декабристів.

Але коли технікум збудував собі нові корпуси, про палац забули. Протягом цього року у палаці ще проводилися пари для майбутніх зоотехніків. Втім за розповіддю директора технікуму, комісія визнала його аварійним і заборонила проведення пар лише у 90-х роках минулого сторіччя. Місцеві говорять, що речі декабристів зникли. Подейкують, що дзеркало та стіл Муравйових-Апостолів вночі вивезла невідома машина, і, вірогідно, вони осіли в приватних колекціях.

Що ще цікаво, так це те, що ще за «життя» цього палацу в приїжджав відомий російський письменник Антон Чехов. Йому сподобались тутешні «гоголівські місця», зокрема, й садиба в стилі бароко з переходом в класицизм. Письменник мріяв створити тут своєрідну «літературну колонію».

Фото: Палац Муравйових-Апостолів ізсередини. Джерело: https://geocaching.su/?pn=101&cid=8736

Із настанням Незалежності село Хомутець, як і сам палац, досить швидко почали приходити в запустіння. Людей в селі живе небагато, а сама будівля гине на очах. Місцеві жителі зі смутком звуть його «палацом-привидом». У маєтку декабристів місцями відсутній дах, багато сміття, руїн, на очах руйнуються розписи на стелях в деяких кімнатах. Більшість вікон вже розбиті.

Як і у випадку з попередньою пам’яткою, сюди приїжджали родичі іменитих хазяїв цього палацу, й готові були інвестувати у відновлення будівлі. Але, через бюрократію та небажання влади використовувати кошти на будівництво, вони полишили цю справу.

Наразі палац Муравйових-Апостолів знаходиться за невеликим дерев’яним парканом. Чагарники потроху «захоплюють” будинок й ростуть навіть на самому даху пам’ятки.

 

 

Маєток Герцика на Крутому Березі

Фото: Залишки від комплексу маєтку Герцика в селищі Крутий Берег

На берегах Ворскли, вище по течії, у напрямку на північ від Полтави знаходиться селище Крутий Берег. Невелике за розмірами, воно має живописні краєвиди, а також – цікаву історію. Колись, ще в 1709 році, коли відбулася іменита Полтавська битва, тут поряд російські війська царя Петра І переправлялись через Ворсклу. І саме тут відбувалася одна з перших зустрічей царя з місцевою аристократією. Петро І роздавав усім лояльним йому командирам, місцевим поміщикам різні винагороди: кому медаль, а кому й маєток.

Справа в тім, що ще приблизно із XVII століття тут знаходився будинок власника села Крутий Берег, полковника Павла Герцика. Історики стверджують, що після закінчення Полтавської битви Петро І, дізнавшись, що хазяїн маєтку Герцик залишився вірним Мазепі, відібрав володіння; хороми разом з селом й передав у господарювання своєму прихильнику Івану Чернишу, який став полтавським полковником. До речі, в самому маєтку Петро І теж був, проводячи наради та відпочиваючи після бою.

Після Черниша будинком володіли його родичі по лінії матері – представники роду Дублянських (звідси й назва сусіднього мікрорайону Дублянщина).

Узагалі, то був дуже знатний рід. Його представники були поважними особами в Полтавському полку, на службі в гетьмана Данила Апостола, імператриці Катерини ІІ тощо. Один з представників, Андрій Дублянський, військовий, дослужившись до майора в гусарському полку, пішов у відставку й оселився в родовому маєтку на Крутому Березі. Також Андрій Федорович обирався депутатом до дворянського зібрання від Полтавського повіту.

Фото: Руїни маєтку Герцика

Після того, як радянська влада прийшла в Україну, доля цього маєтку була дуже схожою з долею пам’ятників архітектури, про які ми розповідали раніше. Цю будівлю використовували в різних цілях. За словами архітектора та членкині громадського об’єднання «SavePoltava» Оксани Бєлявської:

«Занепадати маєток Герцика почав десь наприкінці 80-х років. Потім хтось дуже розумний вирішив обкласти його плиткою, яка лишень зіпсувала зовнішній вигляд будівлі, і вона втратила свою первозданну красу».

Крім основного будинку садиби є кілька «корпусів», що використовуються як підсобні і складські приміщення, а також як сільський клуб.

Неодноразово й горіла ця споруда. Та й обкрадали її не раз. Так і стоїть собі пусткою, в занедбаному стані. Хоча могла б приваблювати туристів та любителів архітектури своїм зовнішнім видом, але наразі про неї мало хто знає.

 

Дім Бахмутського

Фото: Дім Бахмутського

Ще один цікавий маєток стоїть в самому центрі Полтави. По вулиці Пилипа Орлика є будівля, що виконана в мавританському стилі (тобто, із елементами арабської архітектури). На садибі можна помітити характерні для мусульманського стилю мінарети.

Це – дім Бахмутського. Історія розповідає: коли заможний архітектор Наум Бахмутський приїхав у Полтаву, то отримав на руки солідну суму коштів на зведення будівлі Селянського банку (нині – будинок СБУ по вул.Соборності). Цими грошима він міг розпоряджатись на свій власний розсуд. Вийшло так, що коштів вистачило на Селянський банк, і він вирішив на залишок побудувати ще один дім, для своєї коханки. Ця історія відбулася в 1906 році.

1918-го року, після початку революційних подій, хазяїн виїхав з маєтку й емігрував у Францію. Дім перейшов новій владі, й спочатку там розташовувалась майстерня, потім будинок РАЦСу з церквою, а в часи війни він теж став штабом для німецьких окупантів. Пізніше приміщення віддали під комунальні квартири.

Із плином часу, ближче до сьогодення, цей дім викупив один полтавський багатій, а людям, що жили в колишньому маєтку, він роздав по квартирі. Сама будівля тепер стоїть, нікому не потрібна.

Пізніше нащадки Бахмутського приїжджали до Полтави із Франції, щоб подивитись на садибу й запропонувати місцевій владі зберегти приміщення, натомість використавши її унікальну архітектуру, наприклад, як пам’ятку, привабливу для туристів. Але побачивши, в якому вона занедбаному стані, вирішили залишити її такою, якою вона є.

У маєтку Бахмутьского наразі частково розбиті вікна, осипається штукатурка. Парадний вхід у будинок, як і запасний, зачинені. У травні 2017 року вночі ця будівля за невідомих обставин загорілась. Пожежники приїхали гасити полум’я. Тепер дім Бахмутського має ще й пошкоджену стелю. Полтавці говорять про те, що будівлю підпалили умисно, щоб пришвидшити її знесення. У соцмережах говорять, що навпроти, через дорогу, київський інвестор-забудовник зводить багатоповерхівку. І поживитись новою територією за рахунок історичної будівлі він, вочевидь, зовсім не проти.

У свою чергу, директорка департаменту культури і туризму ПОДА Валентина Вождаєнко наголошує:

«Незабаром має завершитись тендер на відбудову дому Бахмутського. Після цього ми будемо готувати облікову документацію. Все ускладнюється тим, що у цього дому наразі три власники».

Місцеві активісти намагаються привернути увагу влади й небайдужих людей до проблеми, яка виникла з архітектурним спадком. Люди не хочуть, щоб така незвична пам’ятка сторічної давнини безслідно зникла.

 

Садиба Закревських

Фото: Садиба Закревських в с.Березова Рудка. Джерело: https://savepoltava.city/2018/10/arhitekturni-perlyny-berezovoyi-rudky-zanepadayut/

У західній частині Полтавської області, неподалік від траси Київ-Харків, за 28 км від Пирятина, знаходиться один незвичний комплекс архітектурних будівель – садиба Закревських.

Саме село Березова Рудка, де стоїть будівля, було засноване в 1711 році гетьманом Іваном Скоропадським, що служив російському царю Петру І. У 1752 році його викупили у нащадків гетьмана представники знатного роду Закревських і зробили там своє родове помістя.

Ідея побудови палацу належить до сина Йосипа Закревського Григорія. Сам він обіймав посаду маршалка Київського намісництва й потрібне було місце для дворянських зібрань. Будівництво продовжили його нащадки – Олексій та Василь, а завершив онук – Платон Олексійович. Саме при ньому, 1838 року, маєток був перебудований за проектом архітектора Євгена Червінського.

Поки тривало будівництво хоромів, на заході села Березова Рудка було побудоване тимчасове житло. То був мурований одноповерховий будиночок в стилі раннього класицизму, виконаний з цегли. У народі його називають «будинок урядника».

Після того, як основний палац був добудований й Закревські почали жити в ньому, цей будинок передали у власність місцевому поміщику Башкірову. Опісля, за радянських часів, дім використовувався як сільська школа. Коли у 1982 році школі було побудоване власне учбове приміщення, дім почав занепадати. Наразі він знаходиться в занедбаному стані й без потрібних ремонтів швидко осипається. Проте, незважаючи на свій незадовільний зовнішній стан, він все одно приваблює своєю побудовою в класичному стилі.

Сама садиба двоповерхова. Мурована. Обабіч якої стоїть два флігелі, й разом вони утворюють П-подібну композицію. Також поряд знаходиться класична огорожа та альтанка. Сам маєток побудований в стилі необарокко. Разом з ним біля нього були зведені два невеликі флігелі, побудована каплиця-усипальниця в формі єгипетської піраміди, а також розбитий пейзажний парк. Територія садиби разом з парком складає близько 100 гектар.

У тому помісті проживало аж 5 поколінь Закревських, кожне з яких модифікувало цю садибу на свій смак. Після революції в 1917 році рід Закревських покинув маєток. Сам Йосип Лук’янович тут майже не жив, бо мав чимало володінь на Чернігівщині, де й сам частіше всього й проживав.

В одному з флігелів знаходиться місцевий історико-краєзнавчий музей, в якому можна дізнатися більше про цю пам’ятку.

Фото: Піраміда-усипальниця в Березовій Рудці. Джерело: https://savepoltava.city/2018/10/arhitekturni-perlyny-berezovoyi-rudky-zanepadayut/

Ще одним цікавим елементом садиби є вже згадана піраміда-усипальниця. Її в свій час замовив Гнат Платонович Закревський, син першого господаря садиби. Сам він був знатним правознавцем, дипломатом й сенатором Російської імперії. Любив подорожувати, був членом масонської ложі. Під впливом цього фактору, а також через любов до єгипетської древньої архітектури, він в 1899 році побудував біля садиби піраміду в якості мавзолею. Сам він помер 1906 року в Каїрі, але його поховали в тій усипальниці. Щоправда, за радянських часів Гнат Платонович був перепохований в сільському цвинтарі Березової Рудки.

Таких пірамід в Європі лише три. Дві з них — на Полтавщині (ще одна знаходиться в Комендантівці й побудована ще одним заможним любителем Єгипту).

Більшовики розграбували піраміду й перетворили її в комору для зберігання різних речей. Наразі піраміда пустіє та руйнується.

Березоворудівський парк, що розташований поряд з садибою, налічує в собі аж 40 видів дерев та чагарників, яблуневий сад, а також 600-річний дуб. Його площа – 45 га.

До самої ж садиби неодноразово заїжджав відомий поет Тарас Шевченко. Відбувалося це 1843 і в 1845-1847 роках. Він дружив з Закревськими, тому його тут кожного разу тепло приймали. Тут він написав свою знамениту поему «Кавказ». До речі, біля головного входу в палац стоїть бюст Козбаря.

Говорять, що Тарас Шевченко був таємно закоханий в дружину власника маєтку, Платона, Ганну. Й нібито їй він присвятив один із своїх віршів – «Якби зустрілися ми знову».

Фото: Стеля палацу Закревських

Садиба має статус архітектурної пам’ятки національного значення, хоча нині вона знаходиться не в найкращому стані. Попри те, її нещодавно й перефарбували в білий колір й замінили всі вікна на новіші, проте якщо підійти до пам’ятки ближче, то можна помітити, що вона місцями осипається. Будівля потребує капітального ремонту.

 

Садиба у Вишняках

Фото: Вишняківська садиба. https://uk.wikipedia.org/wiki/Вишняківський_маєток

У селі Вишняки Хорольського району є ще одна цікава пам’ятка архітектури в стилі класицизму. Це родовий маєток Пламенців.

Річ в тім, що імператриця Катерина ІІ віддала тутешні землі інженеру корабельного майстерства Родіону Пламенцю. Після одруження і скупки довколишніх сіл і земель, він взявся зводити своє помістя. Будівництво почалося в 1780 році і тривало аж чверть століття, аж до 1805 року. Сам Пламенець не застав докінчений будинок. Завершенням його справи зайнялась дружина Надія.

Маєток побудований за планом архітектора М. Львова. Ця будівля представляє собою двоповерховий цегляний будинок, на другому поверсі є тераса, яку укріпляють міцні колони при вході. Також є овальна зала, над якою надбудований купол з невеликим шпилем.

Коли Надія Оболонська, дружина Пламенця овдовіла, вона продала будівлю своєму братові Дем’яну й на гроші, отримані з продажу, звела церкву над домовиною свого чоловіка, що поряд з панським будинком. Опісля маєток перейшов у володіння до родини Родзянко. Голова родини, Аркадій Гаврилович, був відставним полковником.

Саме при ньому, як і в попередньому маєтку, восени 1845 року Шевченко побував і тут. Говорять, що Шевченко тут був щонайменше п’ять разів і навіть пройшовся по підземному ходу, що вів від маєтка до церкви.

Наприкінці ХІХ століття маєток перейшов у володіння до родини Котляревських. Їх пращур, Іван Петрович, був автором легендарних «Енеїди» та «Наталки-Полтавки», і саме цього письменника вважають основоположником української літературної мови.

Сьогодні в знаменитому маєтку знаходиться інтернат для літніх людей.

Фото: Балкон Вишняківської садиби. https://uk.wikipedia.org/wiki/Вишняківський_маєток

Про Вишняківський маєток О. Бєлявська говорить наступне:

«Стан його не найкращий, але цілком задовільний. Архітектура збережена добре, а також гарно збереглися інтер’єри... Взагалі, маєток чудовий. Він є пам’яткою архітектури національного значення. У комплексі з будинком є і церква, але вона у занепаді».

Як бачимо, частково й ця будівля починає піддаватись руйнуванню, і їй теж не завадив ремонт.

 

Що буде далі?

Останнім часом про питання занедбаних архітектурних пам’яток говорять все більше і більше. Цим має займатись влада, зокрема, Полтавська облдержадміністрація. За словами головного архітектора Полтавщини Ірини Особік:

«Повноваження по охороні культурної спадщини (пам'яток архітектури в тому числі) належать Департаменту культури та туризму ОДА. Плани у них є, починаючи з виготовлення облікової документації і закінчуючи залученням інвесторів».

Також вона додає, що:

«Моє ставлення – треба рятувати, адже це і наша історія і потенціальні об'єкти для залучення інвестицій і розвитку туристичної інфраструктури. Чи будуть рятувати? Звичайно, що докладатимемо зусиль. Цього року виділені немалі кошти обласною радою саме на збереження об'єктів культурної спадщини області».

Що буде далі з цими маєтками – покаже час. Ми ж сподіваємося, що вони не зруйнуються остаточно, адже ці будівлі є частиною нашої історії та культури.

 

Текст Ігоря Давиденка.

У матеріалі викорстані фотографії Олега Журавльова і Ксенії Малік.

Опублікована: 6 березня 2019


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація