Чому люди їдуть до Лувру, а не до Полтавського художнього музею. Розмова з мистецтвознавицею Ольгою Балашовою

Автор: Юлія Шинкар, 15 жовтня, 13:07

Фото: Ольга Балашова


Відвідуваність у музеях, не залежить тільки від музею чи від свідомості і відношення людей до мистецтва. Ці речі є взаємозалежними одна від одної. Про те що варто змінити кожній стороні у матеріалі.   

Нещодавно мистецтвознавиця «Музею сучасного мистецтва» Ольга Балашова побувала у Полтаві. ЗМІСТ поспілкувався з нею про те, чому люди рідко відвідують музеї та що робити полтавським музеям аби стати цікавими та доступними.

 

Полтавський художній музей – один з кращих в Україні. Але люди їдуть в Лувр

Ольга Балашова каже, що в Полтаві вона не вперше. На її думку, Полтава – це місто, туристичний потенціал якого не розкрили навіть на 5%, адже в місті та музеях є багато речей, які могли б побудувати новий образ Полтави.

У Полтавському художньому музеї імені Ярошенка мистецтвознавиця вже бувала. На її думку, це один із кращих музеїв України, адже тут є колекція картин, яку зібрали музейники за чимало років:

«Це надзвичайно класна колекція, з якою потрібно працювати, щоб вона стала знаковою в масштабі України. Хоча, як мені здається, є там твори, які могли б спокусити глядачів і за межами країни».

Проте, навіть маючи хорошу колекцію, відвідувачі скоріше за все оберуть, наприклад, Лувр, а не Полтавський художній музей. Ольга Балашова каже, що люди надають недостатньо уваги місцевим музеям і їхнім колекціям. Але з іншого боку сторони Лувр чи Ермітаж створили і розвивали в абсолютно інших історичних обставинах і умовах. Адже це імперські музеї. І їх створювали великі країни зі світовими амбіціями. 

У таких музеях зберігається лише мистецтво їхньої країни, а в колекціях зберігають усе світове мистецтво. Люди їдуть в ці музеї, щоб доторкнутися до вічного мистецтва, про яке знає увесь світ.

Мистецтвознавиця каже, що в Україні з мистецтвом склалася інакша ситуація, адже наша країна була колонією, а не центром імперії. Тому твори з наших колекцій – це здебільшого українське мистецтво. Тобто не такі популярні художники, чиї роботи хотіли б придбати наші колекціонери.

Таким чином колекції наших музеїв не можуть конкурувати з колекцією того ж Лувру. Причиною цього є не недостатня популяризація, а розвиток і створення в різних умовах.  До того ж багато творів українського мистецтва вивезли до імперії і представили під іншими назвами. Це є однією з причин чому українське мистецтво так мало знають у світі. Також українське мистецтво є дуже локальним – його не розглядають у світових музеях як окремий предмет вивчення.

 

Чому люди не ходять до музеїв

Ольга Балашова говорить, що працюючи у Національному художньому музеї вона намагалась зрозуміти чому так мало людей відвідують музеї. 

На її думку, це пов'язано з радянською традицією примусово відвідувати музеї, яка сформувала упереджене ставлення до цього. Тоді музеї були частиною пропагандистської ідеологічної машини і люди відвідували їх, бо так було потрібно. Людина приходила до музею не за власним бажанням, а тому що її приводили зі школою, парторганізацією тощо.

І тому це упереджене ставлення до музеїв передалося з покоління в покоління. Проте, останні 10-15 років в ключових музеях країни ця ситуація почала змінюватися.

Упереджене ставлення зникає, коли людина вперше переступає поріг музею. Ольга Балашова каже, що зміни в музеях уже відбулись, а відвідувачі про них просто ще не знають. Через це відвідавши музей людина розуміє, що це вже зовсім інший простір. Але проблема в тому, що ще не у всіх музеях уже з'явилося щось нове. Тобто ідеологію радянських часів уже прибрали, але на її місці тепер пустка.

За словами Ольги Балашової, цікаво спостерігати як це виправляють у музеях, як вони намагаються осучаснюватися і змінюватися для відвідувачів. Це все відбувається на очах відвідувачів і вони можуть взяти участь в цьому, через розмову чи власну активну позицію. І дуже часто музеї налаштовані на такий діалог, бо їм бракує уваги та цікавості з боку глядачів.

Фахівчиня говорить, що не варто думати, що відвідуваність у музеях залежить тільки від музею, свідомості і ставлення людей до мистецтва. За своєю суттю, це взаємозалежні речі:

«Не буває людей, які працюють в музеї окремо від суспільства. Це все спільний процес – розвитку, збагачення тощо».

На думку мистецтвознавиці, щоб ставати доступнішими музеям варто прибрати установку про те, що вони зберігають це для майбутніх поколінь чи якихось особливих людей. Натомість їм потрібно зрозуміти як ту інформацію, яку знають музейники, правильно донести до відвідувачів. Щоб ті речі, які люблять працівники, полюбили і люди, які ходять вулицями. А для цього музеям  потрібно зацікавитися людьми. 

Людям ж не варто думати, що у музеї потрібно подивитися все за один раз і більше не приходити. Можна ходити хоч кожного дня. Прийти і дивитися на один твір або знайти той, який подобається найбільше. І при цьому можна абсолютно нічого не тямити  у мистецтві. Спочатку людина просто дивиться, потім цікавиться хто автор, намагається зрозуміти, що подобається і відгукується їй у цьому творі мистецтва. Ольга Балашова каже, що мистецтво – це спосіб дізнатися щось нове про себе:

«Щасливі ті люди, в містах яких є музеї. Бо людина може повертатися туди скільки завгодно разів».

Ольга Балашова

На думку мистецтвознавиці, на виставки сучасного мистецтво приходить мало відвідувачів, бо майже ніхто не розуміє як це може вплинути на їхнє життя:

«Зникає ідеологічний тиск, що тобі потрібно, ти маєш, ти мусиш і взагалі тебе не будуть вважати нормальною чемною людиною, якщо ти 3 на рік або місяць не сходиш на виставку. Зараз такого тиску немає. Чому людина має зробити вибір на користь того, щоб піти до музею? На це вплине тільки внутрішня мотивація».

Внутрішня мотивація з’являється тоді, коли людина розуміє, що побачене на виставці допоможе їй розширити власні горизонти. 

Балашова говорить, що життя ділиться на «до й після», коли людина починає цікавитися мистецтвом, адже воно допомагає зрозуміти різні речі. Спочатку можна просто дивитися на картини, потім почати цікавитися стилем, а потім одного разу вийти на вулицю і зрозуміти, про що вона говорить. Людина, наприклад, починає розуміти, що червоний колір – це не просто червоний, а ознака класицизму тощо.

 

Полтавські музеї та власна айдентика 

Зараз полтавські музеї не мають власної айдентики. Проте Ольга Балашова каже, що айдентика є важливим елементом для музею. І вона потрібна, щоб змінити стереотипне відношення до музеїв.

Айдентика – це візуальний код, тому коли він змінюється це означає, що всередині теж відбулися зміни і людині цікаво піти на них подивитися. Але це немає жодного сенсу, якщо людина прийде і побачить, що змін всередині не відбулося. 

Айдентика має бути не першим кроком у трансформації музею, а стати завершальним етапом всього процесу змін. Бо якщо змінити айдентику, але не змінити суть музею, то це спрацює лише один раз. Наступного разу відвідувач просто не прийде. Отож, якщо у неправильному порядку створювати айдентику, то це може навіть зашкодити музеям.

 

Полтавське мистецтво на українському тлі

Як правило, люди знають багатьох закордонних художників, але мало хто може назвати хоча б 5 імен українських митців. Річ у тому, що про них є мало інформації у такому вигляді, в якому людина може її сприйняти. Інформація про наших митців має бути простою і доступною так само як і відомості про художників інших країн, популяризацією яких займаються століттями на державному рівні.

Однією із найкращих регіональних галерей Ольга Балашова називає полтавську артгалерею Jump. Її знають у професійній спільноті, з нею співпрацюють і про неї говорять на всеукраїнському рівні. Тому і художники, з якими галерея співпрацює, теж є цікавими і відомими.

Якщо говорити про окремих художників, яких не представляє мистецька інституція, то вони залишаються не дуже відомими. Ольга Балашова каже, що у сучасному світі інституція чи об'єднання митців потрібні, щоб вивести митця на інший рівень:

«Так само як суспільство складається з одиниць, індивідуальностей і особистостей, так само немає загальноукраїнського мистецтва поза представниками регіонів».

На думку Ольги Балашової, Полтавщина кілька століть представляла світу культурних особистостей і мистецькі явища, які заслужено вважаються українськими. Тому національну культуру складно уявити без полтавського мистецтва.

 

Опублікована: 15 жовтня 2020


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація