Історія, яка застигла в архітектурі. Вулиця Пилипа Орлика

Автор: Оксана Бєлявська, 6 липня, 12:06

Фото: Вулиця Пилипа Орлика дає уявлення про історичну забудову Полтави останніх двох століть


Як здійснити мандрівку в часі, коли ви в Полтаві? Спустившись усього на один квартал від «сотки» – пішохідної частини вулиці Соборності, ви опинитеся на вулиці Пилипа Орлика, на якій будинки початку ХІХ столття сусідять з новобудовами. ЗМІСТ пройшовся колишньою Дворянською вулицею разом з кандидаткою архітектури, науковою співробітницею Полтавського краєзнавчого музею, членкинею ГО «Збережімо Полтаву» Оксаною Бєлявською. Як росла і будувалася Полтава від козацького містечка до центру губернії, як змінювалися архітектурні смаки містян та якими будинками можна по праву пишатися, читайте далі.

Уявімо прогулянку історичною Полтавою. Пройдімося центральною вулицею міста від Соборного майдану до Корпусного саду, відвідаймо Успенський собор, погляньмо на Білу альтанку, обійдімо Круглу площу. Зупинившись відпочити під монументом Слави, зненацька усвідомимо, що, власне, оце й була історична Полтава. Стоп, невже уся? Одна вулиця і більше нічого? Закрадаються сумніви: не може все бути отак просто й однозначно, парадно і урочисто. Адже десь мали мешкати і звичайні містяни. Вони залишили по собі іншу архітектуру, відмінну від аристократичної Круглої площі або вулиці Соборності, що донедавна звалася Жовтневою.

Старосвітську Полтаву легко знайти поруч, хоча вона й прихована від нетренованого ока полтавців і туристів. Варто пройти на один квартал північніше від головної вулиці, щоб побачити і відчути провінційну Полтаву ХІХ століття, а придивившись, навіть розгледіти затерті часом і людьми сліди давньої козацької фортеці минулих віків. Тут ще зацілів один з останніх куточків міста, де жили полтавці середнього класу – достатньо заможні, щоб будуватися поблизу головних міських площ і старовинних храмів. До недавнього часу ця вулиця називалася Паризької комуни, а раніше, з початку ХІХ століття, вона була Дворянською. Тепер вона носить ім’я Пилипа Орлика, видатного діяча Війська Запорізького, поета, публіциста, автора першої української Конституції.

За губернських часів вулиця Дворянська була в кожному пристойному місті. Там протікало приватне життя місцевого дворянства, яке не вирізнялося величезними статками, проте будувалося добротно. Тим паче у губернській Полтаві. Наша вулиця і до сьогодні зберігає чимало будинків позаминулого століття, які сучасному полтавцю на перший погляд видаються не вартими уваги, а отже, можуть бути безжально знесені і замінені чимось громіздким і чужорідним, що зветься сучасною архітектурою.

Утім, подібне ставлення до минувшини не є новим. Таким чином діяли і попередники. Спочатку малоросійській генерал-губернатор князь Микола Рєпнін-Волконський повелів у 1817 році зрити оборонні вали Полтавської фортеці, знищивши лінію укріплень і згадку про козацьке полкове місто. Потім у 1930-х роках радянська влада ліквідувала старовинні міські барокові храми доби Гетьманщини. 70-ті роки ХХ століття відгукнулися для колишньої Дворянської заміною кількох старих будинків новими багатоповерхівками. І, нарешті, початок 2000-х означився підпалами і знесенням цінної міської забудови та унікальних будинків. Поступово історична Полтава перетворюється на місто-одноденку, де є лише викривлене сьогодні, а відлік часу ведеться з моменту втрати пам’ятки та побудови на її місці нового хмарочосу.

 

Вулиця, що пам'ятає козацькі часи

Спробуємо зафіксувати те, що відомо про вулицю Дворянську, щоб не розгубити залишки історії. Отже, вулиця бере початок із Соборного майдану, де на початку ХVІІІ століття була зведена міська дерев’яна Успенська церква. Від головної площі полкового міста на північний захід двома променями простягалися головні вулиці фортеці – Успенська і Київська. Їх назви відомі з Генерального опису Малоросії 1765‑1769 років. За версією полтавської історикині Оксани Коваленко Київська вулиця, що спрямовувалася на Київську в’їзну браму (нині перехрестя вулиць Соборності і Конституції) та пролягала повз магістрат, у подальшому, після побудови мурованого Успенського собору у другій половині ХVІІІ століття, остаточно набула домінуючого значення. За часів губернії ця вулиця закріпилася як головна містобудівна вісь Полтави і тепер зветься вулицею Соборності.

Натомість Успенська вулиця, котра прямувала до Спаської дозорної башти (де нині перетинаються вулиця Пилипа Орлика і Панянський бульвар) та містила пороховий льох, артилерійський двір і місце для зберігання гарматних ядер, з часом втратила свою первісну церковно-оборонну важливість і перетворилася на другорядну житлову. Цілком ймовірно, що саме Успенська вулиця у ХІХ столітті отримала найменування Дворянської.

План Полтавської фортеці Івана Бишева 1722 року дозволяє скласти уявлення про містобудівну структуру фортифікованого городища. Між променями поздовжніх вулиць утворилися сектори, котрі у свою чергу поперечними короткими вулицями були поділені на менші ділянки. Первісні квартали мали чіткий поділ на садиби геометричної конфігурації. Житлові будиночки зазвичай розташовувалися під кутом до зовнішній межі ділянки. Вхід до хат був прихований від людського ока: двері в хату були з двору. Вуличний бік садиби обмежували господарськими спорудами та ремісничими майстернями. Поперечними вулицями можна було швидко дістатися до північних та південних оборонних укріплень, які пролягали по краях плато. Північна лінія, ближча до майбутньої Дворянської вулиці, була стіною дерев’яного частоколу, вдовж якого залишили прохід до Спаського бастіону на північному куті фортеці. Сьогодні на цьому місці – оглядовий майданчик Панянського бульвару, з якого відкривається вид на Хрестовоздвиженський монастир.

Інфографіка ЗМІСТу.

Після подій Північної війни, шведської облоги, чуми і докорінної реконструкції фортеці життя міста пожвавилося. Козацька старшина фінансувала будівництво мурованих храмів, а за межами укріплень формувалися передмістя. Уже з середини ХVІІІ століття на північно-західних неукріплених територіях – форштадтах – активно розселялися селяни і ремісники, тобто ті, хто не належав до козацького стану. Місто виходило за оборонну лінію і росло вшир за усталеним містобудівним принципом, відтак, променеві вулиці, зокрема й прийдешня Дворянська, видовжувалися на північний захід. Обабіч неї утворилося передмістя Панянка. Біленькі хати та старосвітські будиночки у яскравій зелені садів – ось якою була Полтава ХVІІІ століття.

Інфографіка ЗМІСТу

 

Губернське місто – час великих змін

27 лютого 1802 року – ключова дата в історії міста, адже в цей день указом Сенату була утворена Полтавська губернія, а її центром призначили провінційну тиху Полтаву. Усе, що у подальшому будувалося в Полтаві, було спрямовано на укріплення російського абсолютизму і поширення культу перемоги російських військ у Полтавській битві, яка вважалася епохальною подією для імперії. Так зненацька, заперечуючи еволюцію, тиху Полтаву стали перебудовувати на столичний лад.

Губернський архітектор Михайло Амвросимов у першу чергу склав генеральний план реконструкції, за яким місто видовжувалося на північний захід. Губернська Полтава проєктувалася за регулярним принципом – прямі довгі вулиці, прямокутні квартали, низка площ обабіч головного проспекту і на довершення – адміністративна Кругла площа з монументом Слави. Новітнє містобудівне планування якнайкраще лягло на існуючу віялоподібну систему вулиць городища. Північна променева вулиця Старого міста була вирівняна і продовжена. Вона виходила за межі Спаської брами і фортечних укріплень і простягалася аж до одного з восьми променів Круглої площі. Відтоді вулиця йменується Дворянською. Протягом ХІХ століття окреслилися і вісім поперечних вулиць, що її перетинали: Андріївська, Приютська (Спаська), Панянка, Гончарна (Капельгородського), Хрестовоздвиженська (Кричевського), Стрітенська, Іванівська (Гоголя), Протопопівська (Котляревського). Завершувалася Дворянська на вузловому перехресті Монастирської і Кобеляцької (нині Європейська).

Інфографіка ЗМІСТу

Полтава стрімко змінювалася, власне, за межами давньої фортеці було закладене нове місто – за кращими взірцями європейського містобудування. Кругла площа швидко забудовувалася небаченими в провінції палацами на кшталт північної столиці. Усе це спричинило появу іншої, незвичної, імперської Полтави протягом якихось 20–30 років. Міська еліта поступово потрапляла під вплив новомодних тенденцій.

Так і на Дворянській вулиці з’явився ошатний дерев’яний будинок нащадків генеральші Селастельникової з шестиколонним портиком і фасадним деталюванням, витриманим у дусі російського класицизму. У ньому все відповідає стилю: симетрія побудови, пропорції і членування портика, модульйони, що підтримують вінцевий карниз, пілястри у простінках і навпроти колон, карнизні сандрики над вікнами. До Петровської площі (тепер тут Сонячний парк) будинок повернутий парадним шестиколонним колонним портиком, а на Дворянську зорієнтований бічним фасадом з пілястрами і оздобленими вікнами. Дивовижний взірець вишуканої ампірної архітектури, що матеріалізована у дереві. На біду, теперішніми власниками і пожильцями будинок спаплюжений і доживає останні часи. За «удосконаленнями» та «ремонтами» вже не залишається ні шматочка від первісної, автентичної, унікальної у своєму роді архітектури.

Будинок генеральші Селастельникової. Загальний вигляд

Дерев'яні колони і модульйони, що підтримують карниз

Сандрик - карниз над вікном

Можна припустити, що й будинок Великої княгині Олени Павлівни, споруджений на протилежному куті кварталу (тепер перехрестя вулиці Пилипа Орлика і Панянського бульвару) мав ту ж саму класицистичну витонченість.

 

Класицизм на місцевий лад

Що далі відсувалася Полтава від аристократичних часів перших генерал-губернаторів, то вільніше трактувалися ознаки стилю. Суворо дотримуватися креслеників не вдавалося, радше це були інтерпретації місцевих майстрів, бо фахові міські архітектори після Амвросимова у Полтаві почали працювати лише на початку 1860-х років. Відтак, фортечна Дворянська стала наповнюватися одно- або півтораповерховими будинками, переважно з п’ятьма-сімома вікнами на головному фасаді. Парадні входи з ґанками, на відміну від будинків минулої епохи, тепер теж були переважно з фасаду.

У ХІХ столітті уся вулична забудова вирівнялася за червоними лініями. Домики були цегляні, але вибілені, як традиційна українська хата, оздоблені штукатурним декором на манер ампірних будівель. Пілястри, карнизи, облямування вікон являли собою дещо наївні втілення аристократичного класицизму у житловій міщанській архітектурі. Вони милі, але нерідко нефункціональні та суперечливі. Проте саме місцеві тлумачення того, що називалося «горожанською» архітектурою, відмінною від сільської, створили загальний емоційний настрій Дворянської вулиці позаминулого сторіччя, який відчувається й донині.

Цей будинок оштукатурений, що вказує, з одного боку, на час його будівництва, з іншого ж - на заможність його власників

Ще один взірець старої забудови на вулиці Пилипа Орлика

Тривала історія і в Сонячного парку – частини колишньої Петровської площі, а ще раніше – північного форштадту фортеці. Після того, як на початку ХІХ століття прорізали й розріняли фортечні вали, тут відкрився центральний міський базар. Він офіційно проіснував до 1870 року, а потім був перенесений на нове місце – Новоселівку, де він існує і зараз. Проте стихійна торгівля не припинялася аж до повоєнних часів 1950-х років. Серед містян це місце було відомо як «євбаз» ‑ єврейський базар.

У 1906 році майбутній парк засадили деревами, а довжелезна одноповерхова будівля, що виходила фасадом на вулицю Соборності, продовжувала функціонувати як соляні склади. Там же містилися рибні, шкіряні, каретні ряди. З настанням радянських часів споруду пристосували під різноманітні громадські заклади, а у 30-х роках ХХ століття у будинку відкрили перший ляльковий театр. До війни і кілька років після у ньому розташовувася міський будинок піонерів. На початку 60-х років ХХ століття Сонячний парк очистили від забудови та обвели за периметром гранітним парапетом.

Історичне фото базару на місці, де сьогодні Сонячний парк

 

Архітектурні перлини вулиці Дворянської

Виступивши за межі фортеці, молодша за віком частина Дворянської забудовувалася по-іншому – відповідно до архітектурних мод свого часу. Рубіж ХІХ і ХХ століть залишив живий слід у вигляді еклектичних двоповерхових міських особняків, які на позір здаються більш презентабельними, бо головні фасади рясно насичені цегляним декором. Їхні власниками були люди, що розбагатіли на торгівлі, а у пореформені роки (після скасування кріпацтва у 1861 році) набули можливості переходити до вищого соціального стану.

Архітектура будинків віддзеркалювала смаки і статки тодішніх містян. До прикладу, фасади вже не оштукатурювали, а залишали з відкритим цегляним муруванням, архітектурні деталі на відливали і не витягували вручну зі штукатурки, натомість застосовували уніфіковану лекальну цеглу. Дворові фасади, яких не видно з вулиці, не оздоблювалися взагалі. Білий колір традиційної української архітектури використовували лише для оздоблення опуклих деталей, фарбуючи площини стін у зеленуватий, рожевий, вохристий кольори. Зникала чистота стилю, спокій ліній і пропорцій класицизму замінявся емоційною метушливістю еклектики, рядовий будинок претендував на значущість палацу.

Цегляний декор на фасаді будинку на вулиці Пилипа Орлика, 11/15

Цегляний декор на фасаді будинку на вулиці Пилипа Орлика, 29

Будівля Полтава-банку (Пилипа Орлика, 42) - приклад правильного фарбування фасаду: кольорова площина і білий декор

Будувалися на Дворянській і великі оригінали, такі як Наум Бахмутський і Феофанія Базилевич. Особняк Бахмутського й досі вражає романтизмом і модерновою витонченістю, адже його архітектором, напевне, був сам Владислав Городецький, якому належить авторсво кількох славетних будівель у Києві, як-от «Будинок з химерами» чи Миколаївський костьол. Небагато часу Бахмутський пишався своїм будинком. Уже у 1928 році його віддали у користування товариству політкаторжан і перетворили у комунальну квартиру.

 Парадний вхід до будинку Бахмутського (вул. Пилипа Орлика, 15)

Будинок приватних музичних класів Базилевич не пережив зазіхань нуворишів початку ХХІ століття. Чудова будівелька з колонками на головному фасаді і двома великим куполами, вцілілими у світових війнах, була спалена і знесена заради новобудови, яка навряд чи стане пам’яткою.

Музичні класи Базилевич. 2013 рік. Фото О. Лебединського

Дворянська вулиця знаменита найстарішою у місті церквою – єдиною дерев’яною, що зберіглася з часів козацької фортеці, коли Полтава була полковим містом. Спаський храм, одягнутий у кам’яний футляр, донині є взірцем консервації давньої споруди. Між стінами футляру й церкви був залишений прохід, а унікальна ґонтова (з дерев’яних дощечок) покрівля даху і куполу збережена дотепер.

Поблизу Спаської церкви височіє пам’ятник, присвячений місцю відпочинку Петра І після Полтавської баталії. Його поява саме на цьому місці невипадкова, адже тут, неподалік церкви, на початку ХVІІІ століття розташовувався будинок заможного козака Магденка, у якому Петро І зупинявся на обід з комендантом фортеці Олексієм Келіним. У 1804 році історичний будинок розібрали, а на його місці 1817 року спорудили перший пам’ятник на згадку про присутність Петра І.

 

Підсумки

Історія Дворянської вулиці ще не закінчилася, але скорочується рік за роком. Старі будинки зникають, покоління змінюються, потреби містян матеріалізуються у багатоповерхівках. Цілком ймовірно, що не за горами часи, коли від давньої Дворянської залишаться лише фотографії, рисунки, згадки у міських довідниках. Із нетактовним засиллям нової забудови втрачається місцева самобутність, міська гоноровість та індивідуальне обличчя вулиці. З кожним насильницьким втручанням в історичну архітектурну тканину потенціал туристично привабливого, автентичного куточка старосвітської Полтави знижується, а рівночасно і зникає історія міста.

Думки полтавської громади щодо збереження і плекання цих острівців розділилися радикально. Аргументи прихильників винищення старих будинків зрозумілі, але непереконливі. Бо насправді історія власної родини, міста, країни надважлива для кожного. Люди цікавляться, захоплюються, збирають найдрібніші відомості, запитують і шукають відповіді про своє місто. Коли здобуваєш знання, тоді приходить усвідомлення цінності й неповторності матеріальної історії, котра варта збереження і поваги. 

Від редакції.  Це тільки мала частина знань про вулицю Пилипа Орлика, якими готова поділитися Оксана Бєлявська. Якщо вас зацікавила старовинна архітектура Полтави, можете відвідати екскурсію "Історія однієї вулиці". Інформація про найближчі дати - у туристичній агенції "Феєрверк мрій"

 

Обкладинка та інфографіка Романа Желізняка

Фото Катерини Пєшикової

Зображення карт та світлина музичних класів Базилевич надані авторкою статті

Опублікована: 6 липня 2020


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація