Окупація Полтави 1941-1943 років: як місцеві жили з німцями

Автор: Олена Кулага, 23 вересня, 11:48

Фото: Постановочні фото, де українські жінки нібито щиро вітають німецького «визволителя» (Фото – ar25.org)


23 вересня 1943 року Полтаву звільнили від німецьких окупантів. Понад два роки гітлерівська влада встановлювала та впроваджувала у місті й області свою політику.

Про те, як жили полтавці у період нацистської окупації  розповіла докторка історичних наук, доцентка катедри історії України Полтавського педагогічного університету Людмила Бабенко.

 

Знаковий вересень

Полтава потрапила під німецьку окупацію досить швидко після оборонних боїв військ Південно-Західного фронту. Після боїв за Київ лише 17 вересня з’явився наказ Ставки веховного головнокомандування про його здачу. 18 вересня німецькі війська увійшли до Полтави

Уже до кінця вересня 1941 року була окупована вся Полтавщина. Людмила Бабенко каже, що вересень, у контексті воєнної історії Другої світової війни для українців дуже знаковий – 1 вересня 1941 року –  початок війни,   28 вересня 1939 року – підписаний договір про дружбу і кордони між СРСР і Німеччиною, 2 вересня 1945 року – завершення Другої світової війни. Ну й нарешті 23 вересня 1943 року – вигнання нацистів з Полтави.

Окупація Полтавщини тривала від вересня 1941 року до вересня 1943 року. Людмила Бабенко наголошує, що це досить тривалий період, упродовж якого впроваджувався нацистський окупаційний режим, що отримав назву «новий порядок», відомий своєю жорстокістю. Поведінка місцевого населення зазнавала змін, її загалом можна охарактеризувати як пошуки стратегії виживання.

Постановочні фото, де українські жінки нібито щиро вітають німецького «визволителя» (Фото – ar25.org)

Йдеться про різні прояви колабораціонізму – співпраці з окупантами, намагання пристосуватися до нових умов, аби вижити. І тому навіть не дивлячись на характер окупаційної влади, полтавці намагалися організовувати власне національне, релігійне і культурне життя.

 

Повсякденність в окупацію

З вересня 1941 до весни 1942 року Полтавщина потрапила  до зони німецького військового командування, зважаючи на близькість фронту. Потім була передана в управління адміністрації рейхскомісаріату «Україна» з центром у місті Рівне.

Полтавщина входила до складу Київського генерального округу, яких усього було створено 6. Вони ділилися на райони (гебіти або крайзгебіти). Як зазначила Людмила Бабенко, межі гебітів за своїми адміністративними межами, як і загалом структура господарських органів зберігалися за радянським зразком:

«І тому не дивно, що в  газетах окупаційного часу, які видавалися на Полтавщині ми бачимо майже не змінений адмінподіл. Йдеться про видання “Лохвицькі Вісті”, “Миргородські Вісті”, “Полтавські Вісті”, які виходили українською мовою. Радянське керівництво майже нічого не змінювало».

Людмила Бабенко

Коли лінія фронту відсунулася від Полтави, про війну  тут мало що нагадувало. Контролем за дотриманням внутрішнього порядку, за злочинністю, крадіжками, адміністративними порушеннями займалася українська поліція. Вона формувалася за такою формулою: 1 поліцай на 200 – 300 жителів. 

До поліції приймали чоловіків «політично не заплямованих», віком від 18 до 45 років, фізично здорових, зростом не менше 165 сантиметрів. Володіння українською мовою було обов’язковим.

Поліція створювалася українцями, які мали «свої рахунки» з радянською владою. Як правило, це були відверті вороги радянської влади, які поділяли ідеологію нацистів і з особливою жорстокістю ставилися до співвітчизників. Але серед них були і випадкові люди, які просто не мали іншого вибору. Німці давали можливість зробити вибір: або їдеш на примусові роботи до Німеччини, або йдеш в народну поліцію. І люди вибирали таку альтернативу, тільки щоб залишитися вдома.

Людмила Бабенко каже, до поліції йшли й ті, хто прагнув добре заробити:

«Поліцаям добре платили,  вони отримували в дойчмарках плату, також мали обмундирування й продовольчий пайок. Поліцаї, які мали в родинах дітей, отримували  доплату. Іноді в поліційні формування вступали чоловіки за дорученням радянських підпільних органів, спецслужб, які мали здобувати оперативну розвідувальну інформацію, що потім відігравала важливу роль для планування партизанських операцій, терористичних актів, звільнення військовополонених тощо».

Солдати з портретом Сталіна (Фото – ar25.org)

Під час окупації у Полтаві працювала міська управа, яка дбала про соціально-побутову галузь: підтримання в належному порядку вулиць міста, прибирання сміття, ремонт каналізаційних мереж чи будівель, що зазнали руйнувань під час бойових дій.

 

Полтава тліла від пожеж

До речі, Полтава була одним  з найбільш вцілілих міст на початку війни. Однак, коли нацисти вже залишали Полтаву восени 1943 року,  вони сплюндрували місто. Тоді практично було зруйновано історичний центр, згоріло багато житлових будинків та адмінприміщень.

Під час відходу окупантів, згорів увесь історичний центр Полтави. Наприклад, німці підірвали приміщення Полтавського педагогічного університету, коли відходили з Полтави. У спогадах сучасників, говорить Людмила Бабенко, є інформація, що після відступу німців, коли Полтава ще тліла від пожеж, бруківка була такою гарячою, що по ній у взутті важко було ходити.

Адольф Гітлер у Полтаві 1 червня 1942 року (Фото – histrf.ru)

 

«Це та ж сама свита, тільки на інший бік шита»

Органи радянської влади розраховували на масовий героїзм і самопожертву в тилу на окупованій території. Проте, як розповіла Людмила Бабенко, ефективність партизанської та підпільної антифашистської боротьби була невисокою. У місті Полтаві діяло 7 підпільних груп, а на території області близько 10 дрібних партизанських загонів.

Більшість людей обирали поведінкові стратегії виживання. В найбільшій мірі вони підпадають під визначення економічного колабораціонізму. У серпні 1941 року нацисти запровадили загальну трудову повинність. Для тих, хто мав роботу, оплата мала як грошовий, так і продовольчий характер. У селах була фактично збережена колгоспно–радгоспна система.

За словами Людмили Бабенко для селян Полтавщини з приходом німців майже нічого не змінилося окрім назв – колгоспи стали іменувати громадськими дворами, а радгоспи  - державними маєтками:

«Селяни очікували, що колгоспи розпустять, землю розділять і повернуть у приватну власність, а натомість вони отримали ті ж самі колгоспи, тільки під німецькою назвою». Через це серед селян виникла така приказка про німецьку владу: «та ж сама свита, тільки на інший бік шита».

 

Життя в окупації (Фото – mourningtheancient.com)

Селяни розчарувалися не лише в німецькій економічній політиці, але й дуже від неї потерпали. Відомо, що селян обклали ще й натуральним податком на користь німецької армії. Податок називався «контингент», як колись план хлібозаготівель. Через це серед селян виникла така приказка про німців «це та ж сама свита, тільки на інший бік шита».

Водночас українці мали великі проблеми з забезпеченням продовольством. Продуктів коштували дуже дорого, тому здебільшого українці використовували бартер. Німці до кінця 1941 року не дозволяли базарну торгівлю, бо продовольство та речі вважалися трофеєм великої Німеччини. І тому продавати його місцевому населенню в їхні плани не входило.

Життя в окупації (Фото – mourningtheancient.com)

 

Культурне життя в окупацію

Під час окупації в Полтаві працювали: 2 кінотеатри, в яких показували німецькі фільми, окремі – з українським перекладом, театралізований ансамбль української пісні й танцю, дитячий театр з балетною студією та хором, літня естрада в Петровському парку, театр-вар’єте та інші культурні установи. Щоправда, розраховані вони були переважно на обслуговування німецьких військових.

Постановочні фото, де українські жінки нібито щиро вітають німецького «визволителя» (Фото – ar25.org)

Під час окупації до Полтави переїхав, не встигнувши евакуюватися з Києва, відомий на весь світ оперний співак Борис Гмиря. Він був солістом Київського оперного театру, переїхав до Полтави і тут він жив понад рік. Переважно, співав для німців. Людмила Бабенко каже, що це було однією із причин того, що після війни він потрапив  в опалу до радянської влади:

«Він і далі співав, але премій, звань, почестей був позбавлений. Навіть через десятки років, після смерті співака, його дружині і рідним, з великими труднощами, вдалося досягти дозволу влаштувати у його квартирі меморіальний музей. Це було не пробачення того, що він співав для німців».

Також, звичайною частиною культурної сфери була освіта та культурні організації. У Полтаві та в інших населених пунктах створюваали традиційні просвітницькі організації, ініціаторами створення яких виступала полтавська інтелігенція, яка уціліла після двадцяти років більшовицького терору.

Дозвілля німецьких солдат (Фото– i.redd.it)

 

Діяльність українських сил

Діяла організація українського Червоного хреста, яка найбільшу допомогу надавала військовополоненим. На території міста діяли три пересувні табори військовополонених, розташовані в районі Червоних казарм. Благодійні організації надавали посильну допомогу цивільним мешканцям міста, які найбільше її потребували

Також створили товариство взаємодопомоги, відкривали початкові школи, видавали українські газети. Українська інтелігенція охоче працювала в цих газетах, писала публікації. В основному ця преса підпорядковувалася просвітницьким цілям. Звичайно, першу шпальту присвячували перемогам німецької армії на фронті, прославленню господарського хисту німців, їх раціонального способу господарювання. Інакше б ці газети просто  не побачили світ. Ці газети збереглися в архівах Полтави.

У Полтаві було добре організовано дозвілля від українських сил. Українське життя на період окупації не затухло. Дещо скоромніше, але воно існувало: і культурні форми життя, і освітні, і релігійні, однак окупаційна німецька влада повністю контролювала життя місцевого населення.

Життя в окупацію  (Фото – mourningtheancient.com)

 

Образа на радянську владу

У Полтаві окупаційні будні місцевого населення нагадували звичайне життя з тією особливістю, що воно повсякчас проходило під пильним контролем влади і поліції, з комендантською годиною та періодичними облавами.

Відомий письменник, представник ОУН з Волині Улас Самчук  проїздом зупинявся в Полтаві і залишив по собі цікаві спогади про Полтаву. Місто справило на нього враження своєю провінційністю, розповідає Людмила Бабенко. Вразило його спокійне, розмірене життя полтавців.

Віктор Ревегук у книзі ««Полтавщина в роки Другої світової війни (1941—1945)» цитує враження, які отримав від прогулянки окупованою Полтавою Улас Самчук. Самчук розповідає, що стояв поруч пам’ятника Івану Котляревському, як повз нього пройшли троє полтавських дівчат, які розмовляли між собою: 

«Дєвушкі! Вот этот немец, наверное не знает кто это такой. Давайте ему подкажем».  

Самчук був здивований, що його сприйняли за німця. Також його вразила «їх далеко не котляревська мова» і «те, що дівчата готові сприйняти за «немца» кожного, тільки тому що він одягнений як турист, яких вони не мали змоги бачити.

Обурило Уласа Самчука й те, що полтавські «дєвушки» вільно гуляють під ручку з німецькими військовими. В парках лузають насіння, розмовляючи і жартуючи. І він провів таку паралель, що якби у Львові дівчина так вільно ходила з німецьким солдатом, то ця дівчина піддалася б загальному осуду.

Життя в окупації (Фото – mourningtheancient.com)

Радянська історіографія ці факти замовчувала, бо зникла б ілюзія загального всеохоплюючого патріотизму, коли з пафосом в радянських публікаціях писали що всі, як один піднялися на боротьбу з ворогом.

Насправді такої одностайності в боротьбі проти німців не було. Розповідає Людмила Бабенко. Була образа на радянську владу,  яка залишила людей на поталу окупантам. Очікувалося на швидке повернення радянської влади, а її не було. 

Іншою причиною були масові репресії 1920 – 1930-х років, була пам'ять про колективізацію й Голодомор, які спричинили колективну травму нації, призвели до сприйняття значною частиною українців радянської влади як окупаційної.

Освіту поневолених народів, німці не планували розвивати як таку. Це загальновідома теорія, що окупованим народам освіта не потрібна. Вищі заклади освіти були закриті. Вважалося, що українцям достатньо початкової освіти. Аби знати скільки кілометрів до Берліну, та прочитати вказівники де написані назви німецьких міст. Через це українське населення було приречене на принизливе існування людей останнього сорту.

 

Релігія

Щодо релігійної політики окупантів. Для окупованих територій України було характерне релігійне відродження. На початок війни на Полтавщині було усього вісім культових чинних храмів. Німці не перешкоджали відродженню духовного життя, але контролювали його відновлення, говорить Людмила Бабенко:

«Мережа релігійних громад була дуже густою. Відродилася автокефальна православна  церква, заборонена в 1930 році. З її відродження була пов’язана поверненням до Полтави племінника Симона Петлюри Мстислава, пізніше патріарха Мстислава Скрипника, який тоді допомагав Феофілу Булдовському розбудовувати церковну мережу української автокефальної православної церкви».

 

Про колаборацію

Людмила Бабенко вважає, що різниця між формами колаборації європейських країн, які також знаходилися в окупації, і України надзвичайно потужна:

«У західній Європі  ми маємо випадки співпраці із нацистським режимом на рівні держав, урядів. В  України ж не було державності. Тому на території Полтавщини ми можемо говорити про колаборацію на персональному рівні. Це дуже принципово. Не на рівні української держави, бо її не було. Це були окремі люди, окремі соціальні групи, які йшли на цю співпрацю. Когось штовхали на це особисті мотиви, когось споживацькі, когось, можливо, і політичні, але все відбувалося на персональному рівні».

Життя  в окупації (Фото – mourningtheancient.com)

Важливо, підкреслити цю відмінність, говорить Людмила Бабенко. Ми не можемо покладати провину на весь народ в цілому, як намагаються зараз це дехто зробити. І якщо деякі українці брали участь в облавах чи розстрілах, то це виключно на персональному рівні й подібна колаборація  абсолютно не може характеризувати позицію всього суспільства.

Опублікована: 23 вересня 2020


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація