Парк мрії, зручний і комфортний для всіх. Інтерв’ю з командою ГО «Парк Наталка»

Автор: Наталія Норіцина, 6 жовтня, 12:35

Фото: Оновлений парк "Наталка" на Оболонській набережній


Інтерактивний парк «Наталка» в однойменному урочищі – сучасний парк на Оболонській набережній у Києві, офіційне відкриття якого відбулося навесні цього року. Ще три роки тому це була покинута територія з купами сміття і непролазними хащами. Але завдяки ініціативі активістів та спільним зусиллям киян, небезпечне звалище перетворилося на один із кращих парків столиці.

У Полтаві теж є подібна ділянка, яка може устати продовженням проекту «Наталка» – Прирічковий парк. Про те, як об’єднати владу, громаду та бізнес і втілити мрію в життя, ми поспілкувалися з головою ГО «Парк Наталка» Наталією Чорногуб та куратором архітектурного напрямку Богданою Бесчастною.

 

Чому саме цей парк обрали для реконструкції?

Наталія: Більшість членів нашої команди народилися і проживають зараз на території Оболонського району. Коли ми розпочинали роботу, на мікрорайоні не було жодного парку. Зараз уже є офіційно затверджених чотири. Ми ставили перед собою мету не тільки один парк зробити, а взагалі займатися розвитком всього нашого району.

Богдана: Раніше ця територія була піщаною. Коли будувався мікрорайон, там була буферна зона, яка дозволяла прибрати воду з Дніпра, щоб вона не йшла до будинків. Я жила на Оболоні, потім переїхала. І коли повернулася, побачила новий, дуже гарний мікрорайон на набережній. Але територія була запущена, нікому не потрібна. І виникла ідея створити тут парк, де можна було б сидіти і спостерігати за Дніпром, насолоджуватися природою, релаксувати.  Було бажання створити не парку розваг, а саме парку для відпочинку. Такий собі парк мірї, де можна було б спокійно посидіти на траві, погуляти з дитиною, пройтися з собачкою або просто посидіти біля водички, подивитися, як рибалки ловлять рибу і як пропливають катери.

Активісти мріяли створити парк, де можна посидіти і помилуватися природою

Як підбирали команду для реалізації цього задуму?

Н.: Відкриємо правду: ми волонтери, за ці три роки ми не отримували жодного фінансування ні від грантів, ні від міської влади. Кожен із нас працює на своїх основних роботах, і для нас це більше як хобі. Але в той же час це професійна робота щодня. Спочатку, коли ми робили все і всі, це було не ефективно. Зараз у нас є соціологи-дослідники, архітектори, піарники, управлінці – професійні менеджери і проектні менеджери, юристи. Як ми їх усіх шукали? Люди бачили, що відбуваються якісь суботники, акції, підходили і запитували, що ми робимо. Як Богдана прийшла: «Ви неправильна карту намалювали. Дайте я перемалюю».

Б.: Насправді в мене цей процес зайняв півроку. Я прийшла на першу презентацію в Оболонській РДА, яку проводила Наталя. Потім у квітні прийшла на суботник. А на початку літа ввечері йшла з роботи, дивлюся – порпаються, карту малюють. Мене попросили допомогти – і я залишилася. Ми крейдою обмальовували цю карту, масштабували. Я затягнула свого знайомого, який вийшов з пляшкою по воду. Хлопець потім три місяці пропадав у парку з ранку й до вечора.

Яка взагалі чисельність вашої команди?

Н.: Наше ядро – 10 чоловік. Ми створили групу на Фейсбуці, у нас зараз там більше трьох тисяч підписників. Тобто у нас є наша основна команда і є ряд прихильників, які допомагають, коли потрібно, приходять на зустрічі. Є ще більш широке друзів, до якого входять голова району, депутати, які лобіюють наші інтереси і підтримують нас. Якщо зараз подивитися на масштаб, скільки людей ми залучили в цілому і скільки людей говорять про парк, я впевнена, що це не менше, ніж півмільйона осіб.

Команда ГО Парк Наталка

З чого починалася робота по відновленню парку?

Н.: У 2011 році був затверджений проект парку відпочинку на мікрорайоні Оболонь в урочищі Наталка. Він пройшов усі інстанції міста, були підписані всі документи, і проект був готовий до реалізації. Але люди виступили проти деяких елементів інфраструктури, наприклад, проти фонтана, обслуговування якого обходитиметься у 100 тис грн. І проект перестав реалізовуватися. Територія три роки була в запущеному стані, схожа на розкопки: з котлованами, з протягнутими гофротрубами для електрики, яку не було проведено. Ми проаналізували, з чим жителі були не згодні, і внесли корективи до проекту.

Чи запитували ви місцевих жителів, що вони хочуть бачити в парку?

Н.: До нас у Києві подібним ніхто не займався, нам не було з ким порадитися. Ми звернулися до університету Тараса Шевченка, і декан кафедри соціології розробив для нас методологію анкетування. За його порадою, ми проводили опитування в різні пори року, у вихідні і в будні. Це було не конкретне опитування по об’єктах: «Ви хочете таку лавку чи такий ліхтар»? Ні, ми запитувати, що люди зараз роблять або не роблять у парку. Наприклад, якщо кажуть: «Я зараз хочу з дітьми барбекю посмажити», – ми розуміємо, що під час проектування парку потрібно розробити відповідну функціональну зону. Перший раз ми опитали близько півтори тисячі мешканців, другий раз – близько восьмиста.

Б.: Плюс наші особисті спостереження, коли ми порпалися в парку чи проводили якісь івенти. Ми дивилися, де локально розміщуються люди. Там, де купчилися діти, ми розмістили дитячий майданчик. Де люди більше збиралися групами, з’явився кінотеатр. Завдяки опитуванням і спостереженням у нас склалося зонування парку, яке лягло в основу концепції.

Розміщення усіх об'єктів було погоджене з місцевими жителями

Як мотивували людей долучитися до ініціативи?

Н.: Ми для себе відразу вирішили, що ми не конфліктна організація, що ми робимо лише мирні акції прямої дії і залучаємо до їх проведення якомога більшу кількість людей. Ми не рушимо парканів, ми не звинувачуємо чиновників, ми не поливаємо нікого брудом. А максимально люб’язно, дружньою і не конфліктно залучаємо людей. Спочатку ми робили звичайні суботники, але на них приходила лише наша команда. Це було не ефективно. І тоді ми вирішили зробити вишиванку на сходах. Трішки реконструювали сходи, нанесли 3D малюнок. Потім разом з мешканцями протягом двох днів викладали карту України з мозаїки. І переселенці з Криму та Донецької області, і навіть гості з Франції, Польщі та Німеччини долучилися, по суті, до склеювання України. Це було в той час, коли почалися активні воєнні дії на сході, і у нас був такий емоційний лозунг «З’єднаймо Україну разом».

Б.: Люди сиділи до другої ночі з ліхтарями, били плитку і викладати свої зони: Донецьку область, Луганську область. І робили це з такою любов’ю, з таким натхненням. Розказували, що там зараз відбувається, як там живуть їхні батьки, як вони сюди переїхали.

Чи важко було змусити владу дослухатися до думки громади?

Н.: Треба змінити парадигму мислення: не змусити, а об’єднатися і створити спільний продукт. Потрібно, щоб представники влади відчували, що вони максимально долучені, і тоді вони сприймають цю роботу як власне досягнення. А не щоб активісти поклали на стіл вже готову схему і вимагали якнайшвидше зробити проект. Це те ключове, чого також не вистачає багатьом громадським організаціям. Чиновники – це такі самі мешканці міста, як і ми з вами.

Б.: Вони не знають, чого хочуть жителі. І бояться, що прийдуть активісти і почнуть кричати. А вони хочуть почути раціональні пропозиції. Нас зараз вони сприймають як своїх помічників, як буфер між жителями і владою. Їм це навіть вигідно. Ми допомагаємо їм робити їхню роботу більш узгодженою. І жителі раді, що зробили майже такий парк, як вони хотіли. Така взаємодія дуже потрібна, вона допомагає у вирішенні будь-яких питань.

Парк Наталка - результат співпраці влади і громади

Н.: Ми проводили професійні заходи, воркшопи, куди залучали представників адміністрації, професійних архітекторів. Ми проводили безліч зустрічей, на яких показували владі, як ще по іншому можна проектувати міські  простори. Ми систематично вели інформаційну кампанію, поки на нас почали трохи звертати увагу. Влада побачила, що ми конструктивні, професійні, адекватні люди і з нами можна спілкуватися вже на рівних. Це велика перемога – партнерство. Ми стали не просто активістами, які просили дозволу зайти в кабінет, а рівноцінними партнерами, які задавали порядок денний щодо парку. Ми приходили на сесії Київради, на комісії, проводили презентації. Депутати всі були в шоці. Для них було незвично, що активісти, які, як правило, паркани рушать і критикують, приходять, сідають спокійно за стіл перемовин і роблять професійні фахові презентації. Мало того, ці презентації ще й подобалися більшості депутатів. І чому ж не підтримати таку ініціативу? Звичайно ж, що її потрібно підтримати.

Що ви вважаєте найбільшим досягненням за час роботи над відновленням парку?

Н.: Ми вперше в Києві змінили систему прийняття рішень по ухваленню і проектуванні парків. У законі немає жодної норми, що влада повинна консультуватися і запитувати у громадськості, як потрібно проектувати публічні простори. Ми добилися проведення громадських обговорень, слухань, на яких були присутні представники всіх комунальних підприємств, адміністрації, голова району. І всі слухали уважно, що пропонують активісти, що хочуть мешканці. Це була перша величезна перемога.

Б.: Спочатку в нас було натхнення відпочинком. Ми мріяли про парк, але ніхто не мав гадки, що це може бути вже через два роки. Коли ми починали, було багато активістів і багато парків, які теж починали реконструюватися. Але, на жаль, зараз ці парки тільки починають відновлюватися, і ці кроки дуже малі. А в нас уже відбулося офіційне відкриття парку, є плани на майбутнє. Це наше велике досягнення, що ми не зупинилися і реалізували парк.

Н.: Також ми збільшили територію парку з 12 гектарів до 42, зберегли від забудови частину парку. Ми залучили бюджетного фінансування вже на суму 65 мільйонів гривень і спонсорських коштів на суму мільйон гривень. Нам безкоштовно створили сучасний дитячий майданчик, вуличний кінотеатр під відкритим небом, де вже зараз більше 500 людей збирається кожної п’ятниці та суботи. До речі, фільми обираються кожен раз шляхом голосування, тобто люди самі вирішують, що вони хочуть подивитися наступного разу. Ми створили комунікаційну платформу на Фейсбуці, де підписаний мер, голова району, комунальні підприємства. І якщо мешканці помічають якусь проблему в парку, вони відразу пишуть про це пост і на другий день уже йде реакція.

Зараз будь-які проблеми в парку вирішуються дуже швидко

Б.: Ми «тегаємо» голову району, голову «Зеленбуду», вони читають все. Може бути таке, що зранку зламалася лавка,  поки ми вийшли – лавку вже відремонтували.

Н.: Ми також перша громадська організація, котра створила концепцію розвитку парку, на основі якої розробили офіційний проект. По кожному з етапів ми радилися з експертами й науковцями. Все було зроблено на професійному рівні і в рекордні терміни – за три місяці щоденної праці ми розробили ескізний проект з робочою документацією як подальшу основу для архітекторів. До речі, цю концепцію ми розробили безкоштовно для міста. Як правило, вона вартує 200-300 тисяч гривень.

Б.: Головне, що ми не  просто зробили проект і реконструювали парк. Просто зробити і забути – це одне. Парки стають неживими, коли за ними не слідкують. Ми не завжди знаходимося в парку. Ми зробили інтерактивний парк, який динамічно розвивається. Самі жителі стали більш активними, слідкують за парком. Вони відчули, що це їхній простір. Наша мета була – виховати в жителів свідому відповідальну поведінку, не просто облаштувати територію, а змінити уявлення жителів про простір, на якому вони перебувають, і ставлення до нього. Вони полюбили цей простір і зацікавлені в тому, щоб це місце розвивалося.

Н.: У нас зараз не смажать шашлики в парку, не заїжджають машини, не вирубують дерева і не ламають гілки на костри. Люди розуміють, що від них – не від президента чи мера, а від них – залежить, яким буде це місце.

Завдяки чому вдалося досягти усіх цих результатів?

Н.: По-перше, потрібно максимально публічно висвітлювати всі результати і домовленості, яких ви досягли і з владою, і з жителями, обов’язково фотографувати зустрічі і учасників. Бо з часом хтось може сказати, що не брав участі і нічого не знає. Ніколи не «тролити» і не ображати своїх партнерів, що спочатку вони говорили одне, а потім інше. Якщо чиновник міняє свою точку зору – значить, ви неправильно зкомунікували і вам до кінця не повірили. По-друге, залучати максимально широке коло жителів. Може так статися, що поки ви залучаєте чиновників, мера, депутатів, не встигаєте провести достатньої роботи з жителями. І коли дійде до активних дій, вони можуть вам протидіяти. Наступний пункт – це ЗМІ. Ледь не кожен день потрібно писати про розвиток, про всі кроки: які рішення були прийняті після кожної зустрічі, який подальший план дій, коли наступна зустріч з жителями. Якщо громадський діяч не пише і про нього на пишуть – це мертва ініціатива. Якщо про вас не знає тисяча, три тисячі людей – то ви приречені на неуспіх. Потрібно подавати інформацію з різних сторін, для різних груп населення. Адже ми залучаємо людей не заради залучення, а щоб вони змінили своє ставлення до природи.

Зараз парк - місце культурного відпочинку

Б.: Секрет нашого успіху полягає в тому, що ми  прислухувалися до всіх. Чому парк мрії? Ми хотіли врахувати побажання всіх верств населення, які відвідують парк. Щоб у ньому було комфортно, зручно. Чиновники не живуть в парку, комунальна служба прибере й поїде. А як парк буде жити, як він буде розвиватися – залежатиме від жителів. Якщо жителі не будуть задоволені, парк швидко помре. Тому потрібно враховувати потреби усіх груп населення. Наш парк – сімейний, для сімейного тихого відпочинку. Сюди приходять погуляти з дітьми, вигуляти маленьку собачку, побігати. Раніше в парку «Наталка» були сотні кострищ одне на одному і висіла хмара диму вздовж Дніпра. А зараз тут скрізь газони, люди сидять на підстилках, діти грають у фрісбі.

Парк уже успішно функціонує. Що плануєте робити далі?

Б.: Станом на сьогодні реконструйовано 8 га парку, 6 га ще відновлюються.  Наступного року ми плануємо до травня місяця зробити ті 7 га, на які ми розробляли концепцію і проект на які зараз проходить стадію узгодження.

Н.: А ще ми зрозуміли, що наш досвід потрібно максимально масштабувати по всій Україні. Людей, які розуміють, як потрібно спілкуватися з владою, як залучати спонсорів, як об’єднувати жителів, насправді в Україні і в Києві не так багато. Ми взагалі хочемо створити більше 100 парків на території всієї України.

 

Фото - kiev-foto.info

Опублікована: 6 жовтня 2017


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація