Полтавець Іван М’ясоєдов: бунтар-авантюрист, шпигун і художник світового значення

Автор: Ресурс ЗМІСТ, 5 серпня, 15:53

Фото: Полтавець Іван М’ясоєдов: бунтар-авантюрист, шпигун і художник світового значення


Оргії, цирк, нудизм, служба на користь німецької розвідки, понад 4000 написаних картин за життя, дві відсидки за гратами, еміграція – розповідаємо про українського художника, біографія якого перевершить усякий роман. Хардкор з історії українського мистецтва!

 

Про Івана М’ясоєдова можна написати суху біографічну довідку, як в енциклопедіях. А можна переказати свідчення очевидців, що заткнуть за пояс навіть вигадки голлівудських сценаристів. Адже біографія Івана М’ясоєдова – українського і ліхтейштейнського художника – епатажна і сповнена неочікуваних поворотів.

Іван М’ясоєдов народився 12 жовтня 1881 року. Прізвищем свого хрещеного батька – Зотова –  користувався у другій половині життя. Значну частину свого життя він провів в еміграції, мешкаючи в різних європейських столицях – в Берліні, Брюсселі, а також в столиці князівства Ліхтенштейн Вадуці під ім’ям Євген Зотов. Де б він не жив, М’ясоєдов скрізь багато працював.

Країна «совєтов» не могла пробачити художнику ні епатажної поведінки і мислення, ні його анархічних переконань, ні його перебування в якості художнього кореспондента в армії генерала Денікіна в період громадянської війни, ні портрета Муссоліні, виконаного їм для обкладинки журналу «Italie Nouvelle» (1938 р.), ні дружби з командувачем Першої російської національної армією німецького вермахту генерал-майором Артуром Хольмстоном.

Мабуть, тому більшість робіт М’ясоєдова зберігаються за кордоном. І лише в Ліхтенштейні є музей М’ясоєдова,  товариство його імені й фонд, якому належить близько 3 тисяч 200 експонатів.

Найбільша ж в Україні колекція його ранніх творів зберігається у Полтавському художньому музеї (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка.

Але з нашим містом художник пов'язаний не тільки картинами. На околиці міста до цих пір стоїть його двоповерховий маєток, на території якого знаходиться обсерваторія.

 

Усе почалося з Полтави

У 1889 р. один із засновників художньої школи Передвижників Григорій М’ясоєдов (батько Івана) завдяки сприянню полтавського лікаря Волкенштейна (з ним він познайомився у Москві під час відвідин), вирішив придбати у полтавському передмісті Павленках садибу з великим фруктовим садом, парком і ставком.

На той час село Павленки було найближче поселення до міста, нині ж це – частина Полтави. Там, казали, була просто казкова природа. Принаймні, майже рок-стар свого часу Григорій М’ясоєдов у це місце просто закохався. І оселився там із дружиною.

Як найбільш точно описати Григорія Григоровича? Сучасники тактовно називали його людиною важкою. Невипадково саме з нього Ілля Рєпін писав легендарне полотно «Іван Грозний і його син Іван». Зараз містики кажуть, що Рєпін зурочив М’ясоєдова. Та й хіба тільки його? Адже у полотна дуже моторошна слава: царевича писали з літератора Всеволода Гаршина, який за кілька років після позування наклав на себе руки. А М’ясоєдов переніс у власне життя фатальний конфлікт із сином, про який – пізніше.

Перший шлюб Григорія Григоровича не вдався. Він покинув першу дружину, натомість у згодом Харкові познайомився з художницею Ксенією Івановою, яка стала його невінчаною обраницею. Казали, Григорій просто фанатично ревнував свою жінку-красуню. Навіть досі серед корінних жителів Павленків ходять легенди: мовляв, старий пан замикав дружину вдома на ключ і нікуди не випускав. Хто знає, чи це правда.

 Із художницею Ксенією Васильєвою Григорій Мясоєдов познайомився 1904-го. Разом відпочивали в Криму. Тоді ж написав із неї картину ”Курсистка. На шляху до знань”. Відтоді жінка жила разом із ним у Полтаві. Фото зроблено 1911 року

Можливо, саме через ревнощі художник в перші роки дитинства М’ясоєдова-молодшого виховували прийомні батьки. Як ми вже згадували, малюк з’явився на світ у 1881 році, й коли хлопчик трохи підріс, художник віддав його на виховання до великої родини пейзажиста Олександра Кисельова у Санкт-Петербург. У нього Ваня жив до семи років.

Інші джерела свідчать, що М’ясоєдов-старший мав сумніви щодо того, чи дійсно цей хлопчик – його рідний син, і тому віддав на виховання своїм друзям, поки не впевнився в цьому.

За спогадами його ровесника Миколи Кисельова, маленький Ваня був складною дитиною: постійно закочував скандали, бився в істериках, не слухався старших. Казали, що витерпіти цю дитину нереально. Кисельови називали його «виплодком пекла» і дивувалися: що з цього пройдисвіта може вирости?

Якось на прийомі у Кисельова, де збиралися друзі, богема і дворянство, семирічний малий обрав найкраще вдягненого чоловіка і голосно висякався йому в піджак. Подейкують, тільки після цієї витівки М’ясоєдов-старший повірив у те, що Іван – дійсно його син, і одразу забрав його додому до Полтави.

І тут почалося виховання у батька-тирана. Григорій був до Івана нещадний: карав, відлучав від столу, не давав грошей. Та не зважаючи на специфічного «родітеля», малий не підкорявся і вперто гнув свою лінію.

 

Батько-узурпатор і син-бунтар

Очевидці згадують: Григорій по життю ніколи не балував сина й завжди був з ним жорстким і грубим. Навіть близькі друзі Григорія Кисельови висловлювалися про оного:

«М’ясоєдов не справляв враження людини, для якого діти були чарівним видовищем...».

У 1891 році М’ясоєдов-старший прилаштував спадкоємця до полтавського реального училища. Попутно Ваня займався в приватній художній школі, створеній його батьком.

Він таки пішов його слідами й вступив до Московського училища живопису. Під час навчання на юнака чекали дві шокуючі звістки: від туберкульозу померла його мати, і батько офіційно визнав його за сина. 18-річному Вані повідомили, що той не приймак, якого з жалю взяли до себе на виховання Григорій М’ясоєдов і Ксенія Іванова, а їхній рідний син.

Як це офіційно? А до цього він був ким? Сварки з батьком переросли в справжню війну.

 «Бродить, пускає пузирі, а ось чи вийде квас?!»,

– писав про сина «люблячий» тато. Одного разу вони так посварилися, що Іван спалив усі свої роботи. І поринув у інше захоплення, від якого шаленів батько – М’ясоєдов-молодший захопився античністю.

Майже всі перші роботи Івана М’ясоєдова були про давніх еллінів і римлян. Вані подобалося все те, що Григорій і на дух не переносив. Юнака нудило від етніки і народного життя, йому подавай античні та міфологічні сюжети – Гераклів, амазонок, валькірій, а не якесь там «Земство обідає» (відома картина М’ясоїдова старшого – прим.авт).

У 1901 році, отримавши звання «некласного художника», М’ясоєдов-молодший вступив до Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі. Через древні статуї та міфи юнак захопився важкою атлетикою, і навіть брав участь у змаганнях.

Іван М'ясоєдов

«Чемпіон світу і околиць»,

– так уїдливо характеризував його батько і крив останніми словами, коли перечіпався через численні гирі удома.

 Іван гуляв голим по місту, качав м'язи гирями і удостоївся від тата презирливого зауваження:

«Старайся, намагайся, все одно сильніше, ніж кінь, не станеш».

Двометровий здоровань міг скрутити кочергу в вузол або одним ударом руки збити бика. А на Всеросійському чемпіонаті з важкої атлетики штовхнув 110-кілограмову штангу і став першим.

Чудив М’ясоєдов і в академії, зав’язучи на сторожах сталеві коцюби у вузол. За безсумнівний талант і відмінні успіхи викладачі пробачали студенту всі ці витівки.

У 1907 році М’ясоєдов закінчив академію з золотою медаллю. Його дипломна картина «Похід мінійців (Аргонавти відпливають від берегів Греції за золотим руном до Колхіди)» завоювала головний приз на виставці робіт випускників і принесла автору стажування в Італії. Це була перша значна перемога у житті молодого митця.

 Іван Мясоєдов Два варіанти картини

Після Італії хлопець повернувся до Полтави, де почав влаштовувати оголені вечірки в грецькому стилі. Батько називав це оргіями, і не дуже помилявся. Юнак перебрався жити до флігеля на території маєтку, і, звичайно ж, дозволу на гуляння не питав.

Незабаром пристрасть М’ясоєдова до спорту й краси тіла перекочувала і на його полотна. У дворі Іван влаштував так званий «Сад богів». Роздягнувшись догола, молодь позувала молодому художнику. Батько перед тим, як відвідати сина, посилав до нього гінця, щоб «боги» встигли одягнутися.

Здоров’я старшому М’ясоєдову такі витівки не додавали. І син був поруч, коли той відходив у вічність. Ба більше – він увічнив свого мучителя на полотні. У грудні 1911 року Івана М’ясоєдов замальовував смертельно хворого батька, з особливою ретельністю фіксуючи агонію того, хто дав йому життя.

І навіть після його смерті син мстився пам’яті про нього. Іван швидко спродав усі його картини.

 

 

Циркач і модель для еротичних фото

А далі почав робити те, про що мріяв – виступав у цирку в якості борця. Його шоу збирали аншлаги, та ще й картини добре продавалися. А яку популярність мали його фото!.. Іван давно зрозумів, що красивий. А виступи на цирковій арені під псевдонімом «де Красень» тільки додали впевненості у собі. Його костюми ставали усе коротшими, доки не звелися до мінімальних.

«Говорили, що М’ясоєдов у Римі взяв першу премію за красу чоловічого статури, що в Колізеї він зображував гладіатора, і Рим аплодував йому, що десь він убив бика ударом кулака... На зріст він був, ймовірно, 190 сантиметрів, колосальна груди і ширина плечей – фігура типового борця... Щось дивне надавали його зовнішності підведені очі. Повіки він не підфарбовував гримом, а раз і назавжди покрив темно-блакитним татуюванням»,

– описував Івана його товариш по навчанню, художник Володимир Милашевский.

Під час закордонної поїздки Італією в 1909 році, яка в ту пору була стривожена землетрусом, Іван відвідав римський цирк. На манежі цирку виступали кращі силачі світу. Під кінець програми ведучий оголосив: якщо серед публіки знайдеться бажаючий випробувати силу і повторити хоча б один номер із програми, то цирк віддасть йому весь касовий збір.

Зголосилося кілька глядачів, але їхні спроби були марними. Тоді на манеж вийшов Іван. Він із легкістю жонглював гирями, перевершивши своєю силою циркових атлетів. Прийнявши від директора цирку тацю з грошима, М’ясоєдов заявив, що він жертвує «весь касовий збір на користь бідних італійців, які постраждали від землетрусу в Мессіні». Вдячні італійці влаштували Івану бурхливі овації стоячи.

Після цього Іван відкрив фотостудію, де сам позував оголеним. У 1911 році Іван М’ясоєдов видав свій «Маніфест про оголення», який ілюстрував... селфі, тобто авто-фотопортретами. Фактично, це видання було еротичним журналом. Воно мало скандальну славу і свого часу стало бестселером.

Маніфест про оголення

Зі своєю майбутньою дружиною, 16-річною гімнасткою Мальвіною Верничи, Іван познайомився під час гастролей італійського цирку в Петербурзі. За переказами Миколи Тищука, який збирає розповіді старожилів про сім'ї художників, коли Іван побачив дочку директора італійського цирку, вона з першого погляду запала йому в душу. Але на залицяння красеня дівчина не реагувала, думаючи тільки про кар'єру. І тоді М'ясоєдов підкупив працівників цирку, щоб ті підлаштували падіння гімнастки. Мальвіна отримала незначні травми, але на прохання Івана лікар переконав її у тому, що їй краще покинути цирк.

Силач довгий час не з'являвся в лікарні, давши можливість Мальвіні подумати. А коли прийшов із офіційною пропозицією руки і серця, вона вже була готова стати його дружиною. Італійка Мальвіна була вдвічі нижчою за свого двометрового чоловіка, і, казали, любила його без пам’яті.

Картини Івана М'ясоєдова

Після одруження пара неочікувано не поїхала до Італії, а повернулася до родинного маєтку в Полтаві. І на землях, що дісталися від батька, Іван одразу почав будувати двоповерховий особняк в італійському стилі. Але перед цим влаштував дві виставки робіт батька з тотальним розпродажем. У газетах писали, що художник виручив 7 тисяч рублів – величезні на той час гроші.

  

Рецидивістські поневіряння й художня творчість на чужині

На початку ХХ-ого століття в Полтаві збиралися будувати гравіметричну обсерваторію, й за словами професора Орлова, кращого місця годі було й шукати. Для цього була виділена ділянка приблизно 7 гектарів із будівлями на околиці Полтави, зайнята переважно ексмаєтком художника-передвижника Григорія М’ясоєдова.

 «…В Україні найбільш вдалим місцем для таких спостерігань виявилася саме Полтава. Тут мають глибокі погреби, забудову яких відносять до XVIII століття. Було б вигідно встановити тут горизонтальні маятники. Також Полтава зручна в широтних спостереженнях через те, що на її широті в зеніті кульмінують дві яскраві зенітні зірки Персея і Велика Ведмедиця, які доступні для спостереження вдень і вночі», – писав Орлов.

 Обсерваторія у маєтку М'ясоєдових

Влітку 1908-го в полтавській садибі М’ясоєдових був проведений поліцейський обшук. Причини невідомі – чи то порушення суспільної моралі, чи то пошук фальшивомонетників. Стали ламати флігель і виявили в ньому пристосування для друкування грошей, зразки, кліше. Тоді у флігелі Івана знайшли таємний лаз, а за ним – кімнату з дошками-формами американських доларів і фальшиві купюри.

Виявляється, ще в Полтавському училищі юнак придумав собі спосіб не залежати від татового спадку. Він дуже ретельно освоїв мистецтво гравюри, а фальшиві гроші в нього виходили такі, що не прискіпаєшся.

Тоді Іван-молодший уникнув відповідальності. Тим не менш, протягом наступнирх років, одружившись, він намагався заробити на життя родини чим міг. Брав участь у гастролях цирку, влаштовував виставки, продавав свої фотографії. Жили молодята не дуже розкішно. Очевидці припускають, що до революції молодий художник не нехтував фальшивомонетництвом.

У 1917 році Іван М’ясоєдов у момент перевороту потрапляє у полон до червоних, але втікає, голими руками виламавши решітки. Вони з Мальвіною дивом встигли перебратися до Криму. Тут у 1919 році він служив художнім кореспондентом в армії генерала Денікіна. У 1921 році через Севастополь на німецькому кораблі «Вігберт» Іван Григорович евакуювався з Криму до Константинополя, звідти – до Трієсту, потім до Баварії і, нарешті – до Берліну.

Німеччина не стала полтавцеві обітованим краєм. Спочатку подружжя ледь зводило кінці з кінцями, але Іван завжди мав напоготові «план Б». Через якийсь час у родини з'являються кошти.

Країна в 20-ті роки бідувала, й німецька марка суттєво знецінилася. Але на цьому тлі сім'я М’ясоєдових не бідує. У них поступово збираються російські емігранти, художники і поети. Незабаром секрет благополуччя розкривається. Його махінації з гравіюванням несправжніх купюр в Берліні вичислили дуже швидко. Так колишній художник і скандаліст потрапив до в’язниці.

На суді Іван М’ясоєдов так яскраво описав пережите ним у дитинстві, а також тортури в червоному полоні (його виводили на фальшивий розстріл кілька разів, стріляючи над головою)!.. Розчулені присяжні дали йому мінімальний строк.

Під час відбування покарання він розписував тюрму та малював фрески у церкві в центрі Берліна, тому вийшов із в’язниці достроково.

Потім М’ясоєдов навіть знімався в кіно. Нові форми самовираження привели художника до акторства у фільмі «Ігри імператриці» 1929 року з Ліль Даговер, де він знімався у ролі боярина.

До того ж художник створює рекламний плакат для фільму «Трейдер Хорн» (студія «Metro Goldwyn Mayer»), використовуючи натурні замальовки тварин, зроблені ним в Берлінському зоопарку.

М’ясоєдов починає користуватися великим успіхом як портретист: йому замовляють свої портрети актори і оперні співаки, дворяни-емігранти, представники буржуазії. У Берліні він створює цикл картин, в яких явно відчувається його ностальгія: «Прощання з Павленками», «Татарський цвинтар в Криму».

 Картини Івана М'ясоєдова

Він дуже змінився зовні, відростив велику сиву бороду, але старих звичок не змінив і активно пропагував у Німеччині нудизм.

У 1932 році його вдруге взяли за виготовлення фальшивок. І тут сталося неймовірне. За два роки до влади прийшли нацисти. Вони відпустили колишнього художника, і він швидко перебрався до Латвії, зробивши своїй родині фальшиві паспорти.

М’ясоєдова вже більше не існувало – з’явився професор живопису Євген Зотов. Він знову став відомим, намалювавши портрет самого дуче під час його візиту. Муссоліні цією роботою був страшно задоволений, її друкували на обкладинках пропагандистських італійських журналів, зокрема у відомому тоді «Italie Nouvelle».

Але й це не все.

 

Ліхтенштейн – друга батьківщина художника

У 57 років Іван, чи то пак уже Євген, разом із дружиною та дочкою Ізабеллою перебирається до Ліхтенштейна. У цій маленькій аграрній країні з монархічною формою правління в центрі Європи Зотов спочатку знаходить відносний спокій.

І оскільки в крихітній державі з художниками на той час було не густо, він одразу стає головним портретистом місцевої верхівки влади. Зотов – наймодніший художник 30-х років у Ліхтенштейні! Високо оцінений у князівстві як живописець, він отримує ряд серйозних замовлень від уряду на випуск серії марок держави Ліхтенштейн, пише портрети князя, принців і принцес, працює над стінними розписами звукового кінотеатру й фресками приватних маєтків аристократії.

Особливе місце в творчості Івана М’ясоєдова займає його робота над малюнками для поштових марок князівства. Уперше його серія з трьох марок з'явилася в Ліхтенштейні в 1938-1939 роках. Ця серія була випущена в ознаменування складення присяги 28 травня 1939 року та вступу до правління Ліхтенштейну його світлості князя Франца-Йосипа II.

Це були перші поштові марки в історії країни, які створювалися професійним художником найвищого рівня. У роботі над марками князівства проявився неабиякий композиційний талант М’ясоєдова.

Однак найбільш ефектною роботою М’ясоєдова вважається історична серія з п'яти марок, що з’явилася у 1942 року. Вона була присвячена 600-річчю територіального розмежування на землях нинішнього Ліхтенштейну і Швейцарії володінь нащадків графа Гуго Монфора. Усі малюнки для цих марок були виконані в техніці гравюри на сталі.

Поштова марка і картина в авторстві Івана М'ясоєдова

Спокійне життя скінчилося з початком Другої світової. Нацистська розвідка нагадала йому: майбутні послуги – в обмін на життя «без в’язниці». Так Зотов примусово став на службу Третього Рейху. Він виготовляє для німців фальшиві британські фунти, але не зупиняється у роботі.

Песимістичні настрої майстра знаходять відображення в його полотнах на політичні теми. Він пише демонів, відображає жах і руйнування, які несуть революції і війни.

Тут професор закінчує велику багаторічну літературну працю «Энциклопедия общеутверждающих понятий», в якій виявляє себе як чудовий знавець лінгвістики, історії, релігії та права.

Іван М'ясоєдов - Євген Зотов. Родина М'ясоєдова

Наприкінці війни професору Зотову все ж зуміли насолити радянські дипломати. Чехословацьке генеральне консульство виявляє місцезнаходження  Євгенії та Мальвіни Зотових, що мешкали в князівстві з фальшивими паспортами, і сповіщає про це уряд країни.

Представники СРСР довели князю Ліхтенштейна, що насправді його улюблений портретист професор Зотов – це «усього лише рецидивіст» Іван М’ясоєдов. Франц-Йосип ІІ лютував, й Івана Григоровича вкотре запроторили до в’язниці. Але місцеві жителі настільки любили та поважали професора, що художника скоро випустили.

В останній рік свого життя Іван їде до Аргентини з планами оселитися у свого друга. З отриманням офіційного дозволу в цю латиноамериканську країну Зотову допоміг їхній знайомий генерал-майор Артур Хольмстон, який оселився, як і багато інших німців після закінчення війни, в Буенос-Айресі.

Іван жив би у цій країні щасливо іще не один рік, якби не хвороба. За місяць після приїзду М’ясоєдов помер від раку печінки. Йому було 71 рік.

Після смерті художника його дружина повернулася до Вадуці й привезла всі його твори в Ліхтенштейн. Мальвіна Вернічі пережила свого чоловіка майже на 20 років, померла в місцевому будинку для людей похилого віку в 1972 році. Похована на міському кладовищі у Вадуці.

 

 Замість епілогу

Художня спадщина Івана М’ясоєдова вражає: за 70 років він намалював близько 4 тисяч творів. Доробок митця, який зберігся до сьогодні, – це картини, гуаші, пастелі, офорти, фото і текстиль, поштові марки.

Картина Івана М'ясоєдова "Ніфма і фавн" 1922 р.

У Полтавському художньому музеї зазначали:

«Полтавський період життя був, мабуть, найбільш плідним для художника. Взагалі, після М'ясоєдова ніхто так не показував античний світ. Чого тільки варті величезні 5-метрові полотна “Похід аргонавтів”, “Бій з кентаврами”, “Відпочинок амазонок”, “Вакханалія”».

У 1981 році, до століття Івана Мясоєдова, його донька – відома хореографістка Ізабелла Вернічі фон Мігке-Колланде – відкрила «Фонд Євгена Зотова – Івана М’ясоєдова» і величезний музей його імені. Він досі чекає усіх охочих в Вадуці, столиці Ліхтенштейну. Кажуть, цікавезний заклад, бо присвячений саме тій людині, яка прожила просто запаморочливе життя.

Хіба таке вигадаєш?

 

Текст Ксенії Малік і Вікторії Курочки

За створення матеріалу редакція дякує  Юлії Деркач

Графіка Юлії Деркач

Фото – з відкритих джерел 

Опублікована: 5 серпня 2019


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація