Полтавщина, яку ви ще не знаєте. 5 авторських туристичних маршрутів

Автор: Світлана Варвянська, 29 липня, 13:15

Фото: 5 авторських маршрутів Полтавщиною, про які ви не знали


Вираз про «невідому Полтавщину» вже добряче нав’яз на зубах. Але нічого не попишеш: ми таки небагато знаємо про цікавинки рідного краю й мало користуємося його принадами.

 

Цьому є й об’єктивні причини: брак готелів, магазинів, закладів харчування  у глибинці, «ніяка» інфраструктура, відсутність нормальних доріг, неможливість дістатися до об’єктів громадським транспортом… Але долати нам не звикати. Як і любити свій край всупереч всьому. Та й, погодьтеся, трохи дивно їздити милуватися єгипетськими пірамідами, львівською Ратушею чи Тауерським мостом у Лондоні, але так жодного разу і не побачити модернові школи Опанаса Сластіона чи єдиний в Україні мурований дев’ятибанний храм. Тим більше, що стан деяких пам’яток такий, що от-от – і дивитися вже буде нічого…

Ми підготували п’ять маршрутів чи, радше, напрямків у межах Полтавщини, де можна побачити унікальне, автентичне, стародавнє і незвичне.

 

 

Козацька святиня і ченці-травники

Неподалік Лубен, на високому пагорбі на березі Сули, розкинувся Спасо-Преображенський Мгарський чоловічий монастир. За переказами, монастирське поселення існувало тут вже у ХІІІ ст.. Але монастир, що дійшов до наших днів, на початку ХVII ст.. побудувала княгиня Раїна Могилянка Вишневецька. У 1692 р. на місці дерев’яної церкви на кошти гетьманів І.Самойловича та І.Мазепи звели кам’яний собор у стилі так званого українського або козацького бароко. На його стінах -  ліпленням з переважно рослинним орнаментом та … сліди від куль. Бо хоч монастир завжди користувався повагою у козаків, і багато хто з них доживав тут віку ченцем, та після приходу «совєтів» вже було не так: у монастирі по черзі були дитяча колонія, дисциплінарний батальйон, військові склади… Дивом зберігся.

Інфографіка ЗМІСТ

Власне, у монастирі легко загубитися на пів дня. Окрім, відвідин собору, можна порозглядати павичів у невеликому звіринці, черепашок у фонтані, вирощені ченцями екзотичні рослини на зразок лівійського кедру, спробувати хліб власного виробництва, мед з монастирської пасіки та трав’яні чаї, зібрані монахами власноруч, і навіть скупатися у Сулі. Трохи далі від монастирського подвір’я є скит – відокремлене місце для ченців-відлюдників із Благовіщенською церквою, побудованою у ХІХ ст.. Тут у 1919 р. більшовики розстріляли майже два десятки ченців.

Мгарський монастир. Фото – з вільних джерел

Якщо проїхати трохи в бік, то у с. Піски збереглася двохсотлітня дерев’яна Успенська церква – пам’ятка архітектури національного значення. Кажуть, у роки Другої світової війни у неї потрапили два снаряди, але жоден не розірвався.

Двір Краєзнавчого музею у Лубнах. Фото – з вільних джерел

Ще один давній дерев’яний храм – Покровська церква – зберігся у с.Березоточа. Тут також працює перша у тоді ще Російській імперії дослідна станція лікарських рослин з аптекарським садом, де ростуть майже дві сотні рослин. Працівники станції можуть розказати багато цікавого про монахів-бернардинців, які зберігали науку лікування травами протягом століть, появу «запасної аптеки» у 1709 році, де заготовляли лікарські трави для царської армії, насіннєві плантації, лабораторії і завод з переробки сировини. Але домовлятися про екскурсію треба заздалегідь.

Поля станції лікарських рослин. Фото – з вільних джерел

 

 

Буяння і занепад: Сорокалітова гора та Палац Муравйових-Апостолів

Мандрівки Полтавщиною всі такі: ось тут милуєшся природою, а там – вже витвором рук людських. А ще трохи далі спостерігаєш, як природа перемагає цивілізацію, проростаючи деревами крізь дах і пробиваючи травою мурований ганок.

Інфографіка ЗМІСТ

Перший пункт цього маршруту – Сорокалітова гора у с. Яреськи Шишацького району. Одна з найвищих точок лівобережної України, так що краєвиди тут відкриваються неймовірні. Десь поряд Олександр Довженко знімав свою знамениту «Землю», але краєвидів самої гори у кадрі немає. Крім того, саме в Яреськах народилася мати Миколи Гоголя, тут же вінчалися батьки майбутнього письменника.

Сорокалітова гора

Спасо-Преображенський собор у Великих Сорочинцях – найкраще збережений храм у стилі українського бароко нині в Україні. У підземеллі тут – усипальниця гетьмана Данила Апостола з родиною. Але завважте: працює він за  нікому не відомим графіком. Так що всередину легко не потрапити. З літературно-меморіальним музеєм Миколи Гоголя простіше: існує, принаймні, якась визначеність.

Музей Миколи Гоголя

Садиба Муравйових-Апостолів у Хомутці – якраз з тих місць, яке можемо втратити вже завтра. Дверей частково вже немає, вікон і стін – теж. Фасад берігся, але всередині буяє рослинність - природа не терпить пустоти. Колись тут шуміли бали та збиралися декабристи, плануючи своє повстання. Потім – працював зооветеринарний технікум.  Але коли будівля почала занепадати, її просто покинули…

Садиба Муравйових-Апостолів

 

Український модерн: школи Опанаса Сластіона

Чорнухинский район – найвіддаленіший в області. Тому його скарби взагалі почали відкривати тільки недавно. У крихітному райцентрі Чорнухи всього кілька об’єктів, до яких може тяжіти допитливий турист. Це – старі споруди міністерської та земської шкіл, будинок купця Дятлова – поодинокі згадки про минуле містечка. Горлова гора може зацікавити своїми краєвидами – колись думати свої перші думи сюди приходив малий Григорій Сковорода. На честь видатного земляка у Чорнухах відкрили музей-садибу. Самі будівлі малоземельного козака Сави Сковороди – відтворені,  а ось речі тут збереглися і автентичні.

Інфографіка ЗМІСТ

Але найбільше диво Чорнухинського краю – школи архітектора Опанаса Сластіона, побудовані у стилі українського модерну, з використанням традиційних елементів української архітектури: шестикутні трапеційні прорізи дверей і вікон, наметового типу дахи, галереї на стовпчиках, колонки крученої форми… Після ухвалення на початку ХХ ст.. у Російській імперії закону про обов’язкову початкову освіту і створення мережі навчальних закладів для цього, О.Сластіон створив 8 типових проектів одно-, дво- та трикласних шкіл. Таких будівель немає більше ніде, окрім Лохвицького земства, до складу якого входив і Чорнухинський район. Частина з них збереглися до нашого часу: деякі досі використовуються за призначенням, інші ж – у занепаді і забутті. У 2018 ініціативній групі, до складу якої входять журналісти, архітектори, художники та ін.., вдалося добитися включення кількох шкіл Сластіона до переліку пам’яток національного значення. Робота над порятунком інших ще триває.

Одна із шкіл Опанаса Сластіона. Світлина – Юрія Репала

Загалом, шкіл на Чорнухинщині більше, ніж перелічено у нашому маршруті.Найдопитливіші можуть завітати також у Бондарі, Гільці, Богодарівку. Нетратівку, Куріньку та ін.. Адже кожна школа має свої особливості, різний стан збереження, інакше вписана у навколишній ландшафт. Так що для поціновувачів традиційної архітектури є, на що дивитися.

Музей Давида Гурамішвілі. Фото – з вільних джерел

Власне, на цьому мандрівку маршрутом можна і завершити. А можна зробити кінцевою точкою Миргород: у місцевому краєзнавчому музеї є присвячена Опанасу Сластіону експозиція з особистими речами, малюнками, кресленнями архітектора та етнографа. А в музеї при Миргородському керамічному технікумі (про відвідування треба дізнаватися заздалегідь), окрім інших цікавих зразків керамічного мистецтва, зберігається унікальний майоліковий іконостас із Спасо-Преображенського храму у Великих Сорочинцях.

Музей Давида Гурамішвілі. Фото – з вільних джерел

 

Скифські городища, литовські побоїща та гончарний промисел

Відносно відстані від обласного центру цей маршрут, мабуть, найближчий. Бере свій початок у Котельві.

Інфографіка ЗМІСТ

Де пропонує до огляду побудовану у стилі класицизму Троїцьку церкву. А ще тут є музей Сидора Ковпака, присвячений постаті лідера партизанського руху в Україні часів Другої світової війни. І хоча наразі оцінка діяльності партизанів військовими істориками дещо неоднозначна, подивитися може бути цікаво. До бонусів цієї зупинки можна віднести і чисту Ворсклу з сосновими лісами на берегах майже у межах населеного пункту.

Троїцька церква

Другий цікавий об’єкт на маршруті – Більське городище, датоване VII—III ст. до н.е.. Вчені вважають, що саме тут було розташоване стародавнє місто Гелон – легендарна скіфська столиця, про яке писав «батько історії» Геродот. У Східній Європі немає городища, більшого за розмірами – понад 4000 га. Тут досі можна побачити вали, інші укріплення, залишки старого млина. На Більському городищі постійно проводять археологічні розкопки, знаходячи час від часу унікальні речі. А пару років тому відшукали великий золотий скарб. Так що тих, хто бажає відчути подих історії і доторкнутися, у буквальному сенсі,  до чогось прадавнього ця поїздка не залишить байдужим. Крім того, на початку серпня (10-11.08) тут відбуватиметься вже традиційний етно-фестиваль Гелон-фест, тож подорож можна поєднати і з цією подією.

Більське городище

Буквально за 10 км – іще одне городище, Глинське. Це давньоруське поселення датується  VIII -XIII ст.

Поряд також Опішня – один із центрів українського гончарства. Власне, цьому містечку варто приділити цілий день: і заради краєвидів, і заради Музею гончарства з його багатою колекцією виробів та виставковим залом просто неба. І заради численних музеїв-садиб гончарів, де можна поспілкуватися з майстрами, чиє вміння, традиції виконання передаються із покоління в покоління. Крім того, неподалік музею гончарства теж знайшли залишки стародавніх поселень. І з часом їх планують відновити, створивши ще один туристичний об’єкт. На околиці Опішні є еко-садиба «Старий хутір», де можна навіть переночувати у сторічній хаті. Але зазвичай місця там треба бронювати за кілька місяців. А от поставити намети на обладнаному майданчику буде простіше.

Музей гончарства

Іще один комплекс стародавніх укріплень (або величезний курган – є різні версії) знаходиться в урочищі «Розрита могила» між с. Лихачівка та с. Мала Рублівка. Це – один з найбільших кільцевих майданів Полтавщини. Виглядає як незвичної форми підвищення - пагорб висотою 11 метрів над рівнем поля утворює своєрідне кільце діаметром до 110 метрів. У центрі – кругла яма заввишки 35 метрів  і глибиною понад 10 метрів. Тут також збереглися деякі види рослин, птахів. Плазунів, притаманних більше степовій частині України і невластивих для Надворсклянщини.

Розрита могила

У цій же місцевості – Вітова могила – курган скіфського часу. 

 

 

Храми та маєтки Гадяччини

Гадяч – одна з колишніх гетьманських столиць. Але від булої величі тут небагато лишилося. Хоча деякі будівлі все ще нагадують, що місто має багато столітню історію. Для подорожніх може бути цікавою Всіхсвятська церква (ХІХ ст.) та сучасний Свято-Покровський собор. Обов’язковий пункт програми – подорож до Зеленого Гаю. Колись тут стояла родова садиба Олени Пчілки, де гостювала і її донька Леся Українка. Дізнатися більше про знаменитих українських літераторів і митців можна у тутешньому Музеї родини Драгоманових.

Інфографіка ЗМІСТ

Інфографіка ЗМІСТ

Крім того, у Гадячі діє Центр хасидизму. Важливим для іудеїв місцем містечко стало після поховання тут одного з засновників хасидизму Шнура Залмана (ХІХст.).

Музей хасидизму

Загалом, північний Гадяцький край приховує немало цікавинок. Чого вартують старовинні , у стилі класицизму Успенська і Миколаївська церкви, зведені у ХІХ ст. у селі Веприк. а також оборонні вали навколо нього. Або садиба Масюкових – зразок садибного бувництва початку ХІХ ст.., зведена у стилі раннього класицизму. Яку менше всього очікуєш побачити у невеликому селі Бобрик. Або Свято-Покровська церква у Плішівці – єдиний в Україні дев’ятибанний мурований храм, що зберігся до нашого часу.

Вхід в урочище Зелений Гай

Подорожувати іншими селами та хутірками Гадяччини – це як трохи зануритися у життя наших пращурів на сто років назад. Усі оці дерев’яні церкви у Сарах, Вельбівці, Харківцях, які дивом пережили комуністичний шал боротьби з релігією, і сторічний залізничний насип у Ціпках, і мурована Покровська церква у візантійському стилі у Римарівці, і звивисті грунтівки, і поля, що перемежовуються лісами, городи і луки, вузькі річки і хати на узбіччі – це все, здається, мало змінилося до сьогодні. За відчуттям коріння, що проростає з цієї землі – ось за чим варто сюди їхати.

Садиба поміщика Масюкова

 

...

На Полтавщині не треба шукати місцевий Нотр-Дам-де-Парі, замок Нойшванштайн чи щоь, що могло б дорівнятися до них. Ні, такого  тут немає. Але є інше: своє, автентичне, питоме. Справжнє. Полтавське.

 

За допомогу у підготовці матеріалу щиро дякуємо Юрію Репалу («ВелоПолтава») і Юлії Деркач «ЗМІСТ».

Графіка Юлії Деркач

Опублікована: 29 липня 2019


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація