Як здобувалась Незалежність: внесок духовної столиці

Автор: Наталія Норіцина, 24 серпня, 14:24

Фото: Полтавські активісти під стінами міської ради (Джерело - www.oral-history.org.ua)


Ключові події, що привели Україну до здобуття Незалежності, звичайно, відбувалися в Києві. Але регіони також не залишалися осторонь проблеми і боролися за право власної держави бути вільною. Що відбувалося 26 років тому в Полтаві та який шлях довелося подолати країні в боротьбі за свою Незалежність, розказують очевидці та учасники тих подій.

 

М. КульчинськийВ. РевегукО. КелимГ. Кіященкоо. Миколай Храпач

           

Передумови проголошення Незалежності

У другій половині 1980-х років стало зрозуміло, що тоталітарна система вже не здатна забезпечити існування Радянського Союзу. Попри тривале панування в країні консерватизму республіканської влади, суспільство швидко охоплював процес демократизації.

Перший протест на Полтавщині спалахнув на початку березня 1988 року в Кременчуці. У той же час у Полтаві створилося товариство «Рідне слово». У 1989 році його члени зібрали підписи за надання українській мові статусу державної. Суспільство схвально сприйняло цей вчинок, і представники націонал-демократичних сил, за результатами виборів до місцевих рад, у 1990 році потрапили до складу Полтавської  міської ради.

Протоієрей, настоятель Покровського храму УПЦ КП Миколай Храпач, котрий був безпосереднім учасником тих подій, розповідає, що патріотично налаштовані полтавці входили до складу різних формувань та проводили численні акції:

«Проголошенню Незалежності передувала праця і боротьба. Люди, які усвідомлювали значення української незалежної держави, збиралися в такі організації як "Союз українок", "Народний рух". І мітинги у Полтаві проводилися раз у тиждень, а то й частіше. Люди збиралися і пропагували, розповідали про незалежність, проводили різні акції».

Кандидат історичних наук, доцент Полтавського педагогічного університету Віктор Ревегук також підтверджує, що в місті проводили багато акцій. За його словами, однією з організацій, що займалася пропагуванням ідеї незалежності, був «Народний рух»:

«Акцій було дуже багато. По-перше, утворився "Рух". Я б не сказав, що він був сильним, тому що в лідерах всього-на-всього вечірня школа, але, скажімо, у нас в інституті педагогічному 17 чоловік було в "Рухові", я очолював його. Паралельно існував партійний комітет і осередок "Руху". І на одному стенді агітки комуністів, а на другому стенді агітки рухівців. А потім ректор сказав, щоб не було ніяких агіток. А потім почалися виходи з партії. Першим вийшов із партії секретар партбюро інститутського. Я офіційно заяви не писав, просто перестав платити внески, коли стало питання: або ти в "Рухові", або ти в комуністичній партії. Я вибрав "Рух" і кинув комуністичну партію. Це було в березні 91-го року».

Джерело - oral-history.org.ua

Полтавські поборники незалежності не обмежувалися проведенням заходів лише у своєму місті. 21 січня 1990 року полтавська делегація поїхала до столиці взяти участь у живому ланцюгу злуки Львів-Київ. Полтавці стояли в ланцюзі на Бульварі Тараса Шевченка.

Голова Полтавської філії Суспільної служби України Ганна Кіященко впевнена, що такі заходи показують, що є люди, які хочуть єдиної, соборної, незалежної України.

«Ми хотіли, щоб живий ланцюг був із західної України до східної. Але зрозуміли, що аж до східної не вийде, лише до Києва. І делегація з Полтавської області приїхала до Києва. Ми їздили поїздами, за свої кошти, щоб ніхто не подумав, що це все проплачено було. Чесно кажучи, нас не так і багато було. Одна наша група була більш чисельна, ми з прапором ішли, там “Полтава” було написано, “Полтавський народний рух”. Може, чоловік 15-20 нас було. А народ бачить – Полтава, і почали до нас приєднуватись. І ми йдемо, і нас усе більше І більше. І кажуть: “Боже, з Полтави так багато людей приїхало”».

Фото з полтавської газети, опубліковано в річницю Ланцюга Злуки.

У центрі фото з хоругвою Микола Храпач (зараз протоієрей, настоятель Покровського храму УПЦ КП) зліва Ганна Кіященко, Юрій Самійленко (голова спілки художників), Роман Кульчинський. 

 Підняття державного прапора

Представники національно-демократичних сил Полтавщини почали використовувати синьо-жовтий прапор під час проведення масових акцій ще з липня 1989 року. Проте розгортати прапор доводилося підпільно: такі дії були протизаконними, і міліція пильно за цим слідкувала. Ганна Кіященко сама була свідком таких подій:

«Ніхто не вітав, щоб у місті були синьо-жовті прапори. За цим міліція слідкувала. Як бачили когось з прапором – швидко його відтягували, прапор забирали. У нас був такий випадок: приїхала жінка десь із західної України, і в неї була паличка, на яку вона спиралася. Вона йде з цією паличкою, все нормально. Підійшла до пам’ятника Шевченка. Раз – відкриває паличку – а вона в неї як футляр і там синьо жовтий прапор. Раз і підняла. І всі ахнули. Прозівала, значить, міліція».

Вперше синьо-жовтий прапор у Полтаві активісти розгорнули за підтримки «рухівців» з Харкова, згадують Ганна Кіященко і  Олександр Келим:

Олександр Келим:

«Якщо говорити про прапор, то перший ми були розгорнули біля пам’ятника Слави в Корпусному саду. Приїхала була група активістів з Харкова. Володимир Пасічник був, майбутній голова Харківської організації «Народного руху», і кілька молодих людей з ним. І одна студентка розгорнула синьо-жовтий прапор перед пам’ятником Слави».

Ганна Кіященко:

«Ми знали, що вони приїдуть, і теж підійшли в цей час. Раз – і вони витягають прапор. При людях міліція не дуже буде затримувати. Але умовили, щоб ми його забрали».

Питання про підняття національного стягу розглядали під час сесійного засідання міськради 27 вересня 1990 року. Проте депутати не підтримали цього рішення. Такий поворот подій був передбачуваним, і з самого ранку біля будинку обласної філармонії, де відбувалася сесія, зібралось кілька десятків патріотично налаштованих полтавців із жовто-блакитними і червоно-чорними прапорами. Загострювало ситуацію і те, що напередодні правоохоронці з’явилися з обшуком до одного з активістів та відібрали  щоглу для прапора, яку він виготовив за власний кошт спеціально для встановлення державного прапора.

Полтавські активісти під стінами філармонії

Голова Полтавського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» Микола Кульчинський пригадує, як вони того дня відстоювали встановлення прапора:

«Тоді був конфлікт з правоохоронними органами. Вони викрали щоглу, на якій ми мали встановлювати прапор. Коли люди прийшли на підняття прапора, а ми сказали, що щогли немає, то всі пішли до філармонії, де відбувалася сесія міської ради. І почали скандувати: «Верніть щоглу! Верніть щоглу!», «Прапор!». Депутати декілька раз голосували, але останній раз не вистачило одного голосу, щоб голосувати за підняття прапора в Полтаві».

Коли мітингувальники дізналися, що міська влада не підтримала рішення про підняття прапора, вони перекрили рух у центральній частині міста. Микола Кульчинський говорить, що він був ініціатором такого протесту:

«Я закликав людей піти на перехрестя 1100-річчя Полтави і Луначарського. І десь годин 3 чи 4, чи навіть 5, перекривали до пізнього вечора весь рух у Полтаві».

Протягом кількох годин число протестувальників зросло до кількох тисяч. Люди були налаштовані рішуче, дехто навіть залазив на тролейбуси і на них розмахував прапором. Представники міської влади захвилювалися, і на місце події прибули працівники ОМОНу. Микола Кульчинський говорить, що тоді в Полтаві вперше застосовували цей спецпідрозділ. Але мітингувальники були готові голіруч відстоювати свої права. Щоб не допустити кровопролиття,  дехто з депутатів та міліціонерів взявся за руки, утворюючи живу огорожу між людьми та силовиками. Трохи пізніше ОМОН отримав наказ відступати, а мітинг продовжився під стінами міської ради.

Міський голова Анатолій Кукоба особисто вийшов до полтавців та заявив, що він не причетний до зникнення щогли. Депутати таки прислухалися до вимог і дозволили підняти прапор на кінотеатрі імені Івана Котляревського. 

Микола Кульчинський описує ті події так:

«Потім ми зняли облогу, перекриття і знову пішли до міської ради, вимагаючи повернути щогли. І тоді вийшов Кукоба, голова міської ради, до людей – море людей було, тисяч десять, не менше. І сказав, що відбудеться зараз засідання президії. Я тобі був членом президії, депутатом міської ради, запросив на засідання ще людей. Швиденько зібрали президію і проголосували підняти прапор на кінотеатрі Котляревського. Де ділась щогла, міський голова клявся, що він не причетний. Він і справді був непричетний. Бо вказівку міліції давав перший секретар обкому партії. Тоді ми вийшли і оголосили, що над кінотеатром Котляревського піднімемо прапор».

Перший прапор на кінотеатрі в Полтаві підняв активіст, член Українсько-республіканської партії Ігор Овсій. Всього мітингувальники урочисто встановили на фасадній частині будівлі три синьо-жовтих прапори.

Джерело - oral-history.org.ua

Усіх присутніх переповнювали емоції. У єдиному пориві полтавці стали на коліна перед піднятим прапором і заспівали гімн. Очевидці тих подій згадують цей момент з трепетом.

В Олександра Келима ці події навіть викликали сльози радості:

«Найбільш щемне дійство було, коли Ігор Оксій заліз на колону, вставив прапор, і всі люди, які внизу стояли, стали на коліна. Це було спонтанне дійство, до цього ніхто не спонукав. Я навіть не можу сказати, хто перший став. Усі люди раз – і стали на коліна. Це вражаюче дійство. Тоді в мене сльози на очі навернулися. Я сам не чекав такого».

Микола Кульчинський у цьому вчинку полтавців убачає втілення національної ідеї:

«Без команди, коли прапори замайоріли, всі стали на коліна і заспівали «Ще не вмерла Україна». Це було надзвичайно зворушливо. Це буде пам’ятатися мені до останніх днів мого життя. Високий ідейний порив до свободи, до створення самостійної соборної держави. Всілякі ЗМІ спекулюють тим, що таке національна ідея. А оце і є національна ідея: коли люди стають на коліна з любові до України, з радості від перемоги і утвердження у Полтаві однієї зі святинь українського народу – державного прапору. Повага до цих святинь, радість від їх утвердження, прагнення до створення соборної самостійної Української держави – це і є національна ідея. А яка ця держава буде, яка форма правління – це вже технічне питання. Головне – це створення і оборона, захист цієї держави».

Отець Миколай Храпач говорить, що це була неповторна подія:

«Люди стали на коліна і молилися, дякували Богу за те, що нарешті піходить час, коли воскресає наша Україна, Українська держава. Це були події надзвичайно неповторні. Для патріотично налаштованих людей це було велике піднесення і велика радість».  

Через рік після цих подій, 4 вересня 1991 року, Верховна Рада прийняла рішення про встановлення державного прапора над будинком парламенту. Через три дні після ухвалення цього рішення, 7 вересня, Полтавська міська рада затвердила аналогічний документ, і синьо-жовтий прапор було встановлено над міськрадою. Після цього всі державні установи кинулися встановлювати прапори на своїх будівлях. Ганна Кіященко з посмішкою пригадує, як до них приходили представники цих установ і просили допомоги:

«Ми ці прапори самі шили. Коли прийшла Незалежність у 91 році, прапори були саме в нас – у «Народному русі» і «Просвіті». І до нас почали приїжджать з державних установ і просить: «А дайте нам прапор». Бо треба вже вішать, а їх немає ніде. А я кажу: ви ж клялись, що ніколи цей синьо-жовтий прапор не буде над вашою радою. І з військових частин до нас їздили. Ми скуповувати тканину. У нас була швейна машина, ми зшивали синю з жовтою тканиною. Потім почали приводити з Києва і розповсюджувати».

Остання крапка

Наступним кроком до становлення Незалежності нашої країни було проведення референдуму 1 грудня 1991 року. Це бувзагальнонаціональний референдум на території колишньої УРСР щодо проголошення незалежності України. На нього було винесено одне питання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?». Текст Акта проголошення Незалежності України було наведено у виборчому бюлетені. У референдумі взяли участь 31 891 742 особи — 84,18 % населення України. З них 28 804 071 особа (90,32 %) проголосувала «За».

У Полтавській області Акт проголошення незалежності України підтримали 94 %.

Джерело - oral-history.org.ua

Заключним етапом стало прийняття постанови Верховної Ради України № 20 від 20 лютого 1992 року «Про День незалежності України», яка офіційно визнала 24 серпня  Днем незалежності України.

 Незалежність: одна на всіх і в кожного своя

Поняття незалежності держави має доволі чітке і лаконічне визначення: це політична самостійність, відсутність підлеглості, суверенітет. Проте, усвідомлюючи це фундаментальне положення, кожен з нас вкладає в поняття незалежності те, що б йому хотілося бачити у своїй державі.

Отець Миколай Храпач:

«Незалежність – це основа державотворення. Незалежна держава – це коли є всі атрибути цієї держави: і прапір, і герб, і розділення влади, яке ми ніяк не можемо зробити: і судова влада, і верховна влада, і законодавча влада, і виконавча. І всі працюють на нашу державу. Всі працюють, щоб кожній людині жилося краще».

Незалежність – це воля, свобода, це добробут народу. Це влада, яка піклується за народ. Яка веде державу до зміцнення, щоб кожній людині в цьому житті було комфортно. Щоб була освіта європейська, щоб було медицина європейська. Коли ми цього досягнемо, тоді зрозуміємо, як важливо бути державою незалежною і творити цю державу разом з народом. Бо без народовладдя держави не буває».

Віктор Ревегук:

«Для мене дуже багато значила Незалежність. Я не міг уявити, що раптом після сотень років цього московського рабства Україна стала незалежною. У перші дні у мене не вкладалося в голові, що нарешті ми вільні. Оце найбільше вразило мене. А потім настало розчарування в людях. Я не розчарувався в незалежності. Я розчаровувався в наших очільниках».

Микола Кульчинський:

«Ми ще не пройшли точку неповернення. Є великі загрози втрати державності. Але ці загрози набагато менші, ніж ті, які були, наприклад, на початку тисячоліття. Сьогодні український народ більш єдиний у своєму погляді на власну державність. Більшість людей знає, що без власної державності вони знову будуть жити в тих стражданнях і муках, у яких жили наші батьки і діди. Ніхто ніколи українському народу не принесе добра окрім того, що ми самі зробимо».

 Дякуємо за надання історичної довідки проекту «Перші кроки незалежної України. Усні свідчення полтавців» Полтавської філії Суспільної служби України. 

Опублікована: 24 серпня 2017


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація