Заповідник занедбаних будівель. Що слід знати про збереження архітектурних пам'яток у Полтаві

Автор: Лілія Удоденко, 16 липня, 18:50

Фото: Відсутність цілісного бачення архітектурних пам'яток та незнання - головні риси сьогоднішньої ситуації


Що далі, то менше наше місто асоціюється із заповідником архітектури, хоча має унікальний класицистичний ансамбль Круглої площі. Річ не лише в тому, що старі будинки руйнуються. Річ у ставленні до спадку. Наскільки реально зберігати пам’ятки історії та архітектури в належному стані? Хто відповідає за це? ЗМІСТ поспілкувався з експертами про стан охорони пам’яток у місті.

Чи багата Полтава на пам’ятки? У місті налічується 262 архітектурні пам’ятки, 252 пам’ятки історії, 9 пам’яток археології та 47 пам’яток природи садово-паркового мистецтва. Якщо порівнювати зі столицями або Львовом, число видасться не таким уже й значним. Проте справа тут не в кількості, а в унікальності й автентичності. Усе, з чого ми горді сьогодні, дійшло до наших днів завдяки уважному і дбайливому відновленню архітектурних пам’яток та принциповій позиції людей, що приймали рішення. Перш ніж відповісти на питання, чому в місті з такими добрими традиціями спадщина нині занепадає, варто подивитися на проблему збереження пам’яток з точки зору законодавства.

 

Власник, влада і закон

Головний документ, що регулює охорону пам’яток в Україні – Закон «Про охорону культурної спадщини». Згідно з ним пам’ятка архітектури може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Вимога закону до всіх власників одна: запобігати руйнуванню й утримувати будівлю в доброму стані. А призначення будівлі може бути різним – від державної установи до готелю.

Властиво, пам’яткою вважається будівля, занесена до Державного реєстру нерухомих пам’яток України або взята на державний облік до вищезгаданого закону. Проте й об’єкт, який має культурну цінність та автентичність, але ще не внесений до реєстру,  заслуговує на охорону і дбайливе ставлення нарівні з пам’яткою.

Безпосередню відповідальність за утримання пам’ятки в належному стані несе її власник. Закон забороняє зносити і змінювати пам’ятки, адже це призводить до втрати автентичності будівлі і є підставою для вилучення її з відповідного реєстру. За логікою речей власники не мали б міняти старі дерев’яні рами на пластикові або утеплювати фасад, змінюючи його до невпізнанності. Однак вони це роблять на кожному кроці. Чому?

Причин кілька. Хоча, як ми зазначили, закон забороняє втручання, що порушують автентичність будвлі, не існує дієвого способу притягнути власника до відповідальності. Точніше, є штрафи, але вони просто смішні. Вочевидь, якщо навіть якщо стягнути штраф за всі пластикові вікна в будівлі, сума вийде меншою, ніж якби власник вирішив відтворити історичні дерев’яні рами. Отже, власники не зацікавлені в тому, щоб поводитися зі своїми будинками як з пам'ятками. По-перше, за невиконання нічого не буде, по-друге, це дорого і складно.

Для того, щоб будинок отримав охоронний статус, тобто був занесений до Державного реєстру нерухомих пам’яток, необхідно виготовити облікову документацію. У ній визначено, що саме є об’єктом охорони, тобто які елементи за жодних умов не можна порушувати, а в разі руйнування – відновлювати в первісному вигляді. Замовляти таку документацію має уповноважений орган влади, у нашому випадку – Департамент культури і туризму Полтавської ОДА. Варто відзначити, що Департамент систематично працює над цим, тобто завдяки цільовій обласній програмі кілька пам’яток щороку отримують пакет документів. Проблема тільки в тому, що ресурси програми обмежені, а документації не мають багато об’єктів не лише в місті, але й в області.

Іноді облікову документацію замовляє за свій кошт власник будівлі. Минулого року ми писали про ситуацію з будинком Бахмутського на вулиці Пилипа Орлика: консультативна рада не затвердила документацію через її низьку якість. Припускають, що власник був зацікавлений у документах, які визначали об’єктом збереження лише фасад будівлі. Вірогідно, це дозволило б у майбутньому знести будинок під багатоповерхівку, залишивши тільки фасад, а далі – демонтувати і його, як сталося з музичними класами Феофанії Базилевич на тій же вулиці кількома кварталами нижче.

Зараз на цьому місці готель Атмосфера. Фото О. Лебединського. 2013 рік.

Так власники зумисно доводять цінні об’єкти до аварійного стану. Контролювати всіх влада не встигає, а якщо так вже і сталося, то обмежуються незначним штрафом. Членкиня Консультативної ради з питань охорони культурної спадщини Оксана Бєлявська говорить, що пам’ятки зазнають руйнації або негативних змін саме через недобросовісність власників:

«Проблема в необізнаності власників і балансоутримувачів пам’яток, а також у відсутності контролю. Інколи власники не знають, що їхній будинок є пам’яткою. Є випадки, коли і знають, але часто відбувається невдалий ремонт, перебудови, спотворення пам’ятки».

 

Роль громадськості

Крім влади та власників пам’яток архітектури, на ситуацію впливає громадськість міста. Її активна реакція на особливо зухвале втручання на будівлях гальмує перетворення цінних об’єктів на безликі споруди.

Полтавські громадські організації та ЗМІ вже не перший рік пояснюють мешканцям, в чому самобутність тієї чи іншої пам’ятки: проводять екскурсії, знімають фільми.

Заступниця директора Департаменту будівництва, містобудування і архітектури Пролтавської ОДА Ірина Особік говорить, що зараз громада і влада не розуміють ролі пам’ятки у структурі міста. Пам’ятка архітектури повинна мати естетичну цінність та приваблювати туристів:

«Поки не буде комплексного бачення проблеми, не буде й результатів. Коли це бачення визначиться, я впевнена, знайдуться нові меценати, проєктанти і все буде мати розвиток».

Головний чииник збереження архітектурного обличчя міста – це місцева влада, переконана Ірина Особік:

«Громадське об’єднання може допомагати, але замінити муніципалітет воно не може, бо не має на це повноважень і сил. Активісти – це добре, однак без політичної волі мало що можна вдіяти».

 

Пам’ятки археології

На території міста є ще один клас об’єктів культурної спадщини, а саме пам’ятки археології. На відміну від пам’яток архітектури, вони можуть перебувати виключно в державній власності. Директор КЗ «Центр охорони та досліджень пам’яток археології» та археолог з багаторічним стажем В’ячеслав Шерстюк розповів про напрямки археологічної діяльності.

«Ми займаємося обстеженням території, веденням інвентаризації, охороною археологічних об’єктів, щоб вони не переходили у приватну власність».

Археологічні об’єкти розташовуються у певному ареалі – території, яка визначається археологами на генеральному плані та історико-архітектурному опорному плані як межа поширення культурних шарів. До цієї зони в Полтаві потрапляє район від теперішньої вулиці Соборності до Краєзнавчого музею. На протилежній стороні – Інститутській гірці – територія колишнього форштадту: раніше там було сіверянське поселення. На територіях, наближених до археологічного ареалу, також ведеться пошук археологічних знахідок.

«На території Полтави є і ряд курганних могильників. Знаходяться вони на периферії. Дуже прикро, що в процесі земляних робіт не всі забудовники повідомляють про знахідки. Дивує, що в нашій країні настільки низькі штрафи за порушення закону, чого не скажеш про інші держави» — говорить В’ячеслав Шерстюк.

на будівельні або земляні роботи, що передбачають руйнування поверхневих нашарувань, необхідно виготовити проєкт. Для цього слід зібрати пакет документів з різних служб. Раніше до пакету входив висновок археологічної експертизи, зараз же його викинули з обов’язкового переліку. Говорить В'ячеслав Шерстюк:

«На щастя, землерозпорядна експертиза переважно змушує або брати археологічний висновок, або звертатися для погодження робіт щонайменше до органу охорони культури спадщини – Департаменту культури і туризму. Департамент звертається до нас, і ми надаємо довідку або проводимо дослідження».

Якщо на території, що запланована під забудову, є культурні об’єкти, потрібно здійснити археологічний нагляд або розкопки. Це стосується не лише земель у межах археологічного ареалу, але й прилеглих до них територій історичного ареалу міста. Якщо археологи підтвердили, що на території є, скажімо, давнцій могильник, то в замовника два варіанти. Коли це вільна територія, то споруду можна змістити. Коли ж це, наприклад, прокладання нових смуг руху на трасі, то роботи слід призупинитьи, доки археологи не дослідять об'єкт. 

Фінансувати археологічний нагляд або розкопки має той, хто зацікавлений у виконанні цих робіт. Якщо відомо, хто забудовник певної території, то він і платить. Якщо забудовник ще не визначений, приміром, земля виставлена на аукціон, тоді археологічні роботи можуть співфінансувати місто й ОДА. За словами В'ячеслава Шерстюка, законодавство дозволяє різні джерела фінансування. 

 

Ревіталізація, якої (майже) немає

У більшості європейських країн колишні промислові будівлі території не стоять пусткою, а відіграють роль творчих платформ. Подібні приклади є і в Україні – відомий київський арт-завод «Платформа».

Ревіталізація — це відновлення будівель чи міського середовища, яке повертає їм втрачене призначення або надає нового. У європейських країнах та США тренд на ревіталізацію розпочався ще в 1980-ті роки, коли велика промисловість покинула міста.

У Полтаві минулого року проводили засідання круглого столу, де архітектори, директори промислових підприємств обговорювали, що можна зробити з покинутими заводами. Ідея ревіталізації сподобалась, але поки що є багато планів і Концепція інтегрованого розвитку міста «Полтава 2030», а дій і змін немає.

Покинуті заводи належать або власникам колишніх підприємств, або акціонерам. Питання власності не є принциповим для реновації: з одними підприємствами щось роблять, з іншими – ні. Приклад реновації в Полтаві – ТРЦ «Екватор», розташований у колишніх заводських цехах. Кращий варіант для підприємств – переорієнтація виробництва. Але це можливе в разі, якщо будівлі зберігають функціональність, а власники готові цим займатися.  

Полтавський архітектор та краєзнавець Артур Ароян говорить, що в Полтаві багато будівель промислових підприємств. Серед них є й такі, що становлять архітектурну цінність, але жодна з них не визнана пам’яткою і не занесена до вдповідного реєстру. Серед таких об’єктів – млинкомбінат, тепловозоремонтний завод, бавовнопрядильна фабрика, турбомеханічний завод, нарешті, завод «Знамя», знесений близько двох років тому. Колишню заводську їдальню переробили багато років назад на супермаркет «Фуршет». Є об’єкти, що становлять цінність, але через зовнішні зміни та утеплення її просто не помітно. Наприклад, будівля «Полтаваобленерго» недалеко від мосту – приклад промислової архітектури початку ХХ століття

«Такі об’єкти лишаються поза реєстром не тому, що вони не визнані важливими, а через те, що їх власники не були зацікавлені у виготовленні облікової документації. Вона ж потім зобов’яже їх слідкувати за станом будівель», — говорить Артур Ароян.

У розділі про реновацію промислових зон Концепції інтегрованого розвитку міста «Полтава 2030» насамперед розглядали територію турбомеханічного заводу: вона вже частково вільна і є плани звільнити її цілком. Було запропоновано використати простір як критий ринок: тоді стихійний ринок розташований поблизу ТРЦ «Київ» припинив би існувати. Іншою пропозицією було перетворити простір на коворкінги та офіси. У Полтаві була тенденція, коли творчі люди об’єднувалися і влаштовували перформанси та інші мистецькі заходи у проєкті «Арт-платформа».

«Турбомеханічний завод у гарному стані. Там є електрика, водопостачання, опалення, чого майже не буває в занедбаних промислових об’єктах. Наскільки я знаю, будівлю поланують повністю знести і побудувати на цьому місці житловий квартал. Нелогічно, як на мене, демонтувати нормальні капітальні будівлі з готовою інфраструктурою. Зносити їх, викопувати всі комунікації і повністю перероблювати під інше будівництво – це перевитрата ресурсів. Крім того, потрібна додаткова інфраструктура – нові простори, дитячі майданчики, школа, дитячі садки на ту кількість людей, які там мають проживати», – розповідає Артур Ароян.

Побудувати житловий комплекс і продати в ньому квартири простіше. Немає людей, які б займалися створенням нових громадських просторів:

«Нашому місту насправді не вистачає офісних приміщень і конференц-залів. Натомість житло будується великими темпами при тому, що населення міста не зростає настільки швидко. Розташування спальних районів без інфраструктури в центральній частині міста є неправильним».

 

Підсумки

У трикутнику «влада – власник – громадськість» найактивнішою наразі є третя сторона, хоча реальних важелів впливу на ситуацію з охороною пам’яток архітектури в неї небагато. В європейських країнах, і Україна не виняток, чільна роль у збереженні архітектурної спадщини належить владі. Навіть міжнародні організації не запропонують грантовий проєкт, якщо муніципалітет не виступить однієї з його сторін. Проблема Полтави – у відсутності стратегії збереження як окремих пам’яток, так і цілісної забудови, яка формує автентичність середмістя. Причина – не лише в обмеженості фінасових ресурсів, але й у незнанні або нерозумінні цінності тієї чи іншої будівлі у тканині міста.

Обкладинка Романа Желізняка

Опублікована: 16 липня 2020


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація