Блоги

Від Дмитро Коваленко, 4 місяці назад
    Кожного дня ми відкриваємо очі й нас, як високі хвилі західного Криму, накривають тяжкі думки широкого спектра від дрібних побутових проблем до долі країни та питання майбутнього. І люди підіймаються на зустріч цим проблемам та в супереч новинам і фейсбучним срачам ідуть з високо піднятою головою в цю тяжку Українську реальність. І таких людей все менше. Я — давно не один із цих сміливців й давно здався та на тяжке питання майбутнього відповів страшним словом „міграція“. 4 дні тому це саме слово вимовив також один із моїх близьких товаришів після тяжкої бесіди.    Цей текстик короткий переказ фактів нашої бесіди без патетики та персонального скиглення. Бути сильною людиною, чи здатися міграції — це вже вибір персоналії.    Для кожного полтавця очевидними є два питання: 1. А шо там? 2. А шо тут?   Що чекає там більшість з мігрантів очевидно: не дуже престижна робота, не висока зарплатня, якої буде вистачати на життя...

Від Дмитро Коваленко, 1 рік назад
Нещодавно в Україні і її найдуховнішій частині, у Полтаві, постало (як завжди, неочікувано) питання сприйняття чи не сприйняття гомосексуалізму. Суспільство, як завжди, розділилось на 2 табори: один значно більший, інший значно освіченіший. Це трапилось історично в силу деяких всім відомих причин, які прийнято не називати. Моя думка, як і Хайперлуп в Україні, – не на часі і мало кому потрібна, тому тут її не буде. До цієї статті мене підбурило декілька причин. Перша, це звична Українська проблема – рівень дискусії. Читаючи дискусії на Fb і пробиваючи собі лоб фейспалмами від аргументів сторін, я вирішив знайти більш кваліфіковану бесіду. І набрів на телевізійні дебати двох полтавських психологинь (що вони психологині, а не якісь рандомні жінки). Рівень бесіди і в Fb, і на ТВ нагадав наші політологічні дискусії на тему Line Age II у 8 класі. Проте ми хоча б наводили факти з мануалів та іноді били один одному різне. Надихаючись метою хоч трішки підняти рівень дискусії против...

Від Дмитро Коваленко, 1 рік назад
Є на планеті гігантська країна, про яку майже нічого не відомо. Вона має цілу торбину проблем, про які навіть жителі не можуть нічого сказати. Країна, покрита пустелями, країна з найвищими горами у світі, країна, закутана в напівпрозору ковдру смогу і пронизана жилами абсолютного контролю. Я викладаю математику в вузах і слугую справі народної освіти, про цілі, методи і обсяги якої сам нічого не знаю. Загадковий Схід, який щодня ставить вас у глухий кут, у випадку якщо ви піднімаєте очі і бажаєте бачити не лише те, що у вас під ногами. Не дивно, чому так мало інформації. Положення іноземних журналістів – погане. Маючи акредитації, вони базуються в крупних містах (Пекін, Шенжень, Шанхай) і не мають права на ведення діяльності в інших місцях. Я вже не говорю про сільські регіони. Туди дорога просто закрита, і за кожним з них ведеться гнучкий, але суворий контроль. Для китайських журналістів справи взагалі кепські. Та й не дивно це мені як людині, яка має в контракті пункт про &la...