Блоги

Від Ігор Кіянчук, 1 тиждень назад
Чому увага суспільства прикута до справи Сергія Стерненка? Тому що вона дуже добре підсвітила недосконалість нашої правохоронної системи. Сторона захисту вважає, що це був самозахист, а звинувачення говорить ледь не про умисне вбивство. Трохи передісторії. Сергій Стерненко – громадський активіст з Одеси. Упродовж останніх років на нього було здійснено три напади. Що важливо, після перших двох інцидентів він просив про захист, але його не надали. Коли напали втретє, Стерненко почав доганяти нападника і вдарив його ножем. Як виявилося, рана була смертельною. СБУ кваліфікує ці дії так: «Перевищив необхідну самоборону». Але не існує законодавчих актів, які дозволяють трактувати дії як самооборону. Є поняття «необхідна оборона». Не лише в нашій, а й у багатьох країнах велика проблема – визначення меж необхідної оборони. У тих-таки США це поняття дуже різниться від штату до штату. Скажімо, якщо ви в Техасі помітили людину, яка щось у вас краде, і ви її з...

Від Ігор Кіянчук, 4 місяці назад
Коли ввечері 19 лютого з соціальних мереж я дізнався про те, що велика кількість новосанжарців зібралась на вході біля медичного центру «Нові Санжари», відразу зрозумів, що в повітрі пахне смаленим, оскільки всім було відомо, що літак з евакуйованими українцями з Китаю вже завтра приземлиться в Україні. Станом на вечір 19-го не було жодної офіційної інформації, в яке саме місце везтимуть евакуйованих.  Це була ключова помилка чиновників, відповідальних за організацію евакуації. Я чудово розумів, що люди в Нових Санжарах будуть налякані і діятимуть ірраціонально. Також чудово розумів, що хтось майже напевне скористається ситуацією і буде роздмухувати полум’я страху, необізнаності та недовіри для досягнення якоїсь своєї мети. І добре, якщо цією метою буде лише передвиборчий піар. Зі слабким сподіванням, що хтось з владних коридорів прочитає і почне діяти, я виставив у мережі Facebook на своїй сторінці пост, який натякав на термінову необхідність комунікаціії з&nb...

Від Ігор Кіянчук, 6 місяців назад
Нещодавно Україну сколихнула жахлива звістка: 5 грудня в лікарні після звірячого побиття, яке сталося 29-го листопада близько 21-ї години, помер волонтер, активіст організації «Бахмут український» Артем Мірошніченко. Соціальними мережами відразу почали поширюватись дві тези: перша про те, що його вбили за мову і друга про те, що то був банальний напад п’яних неповнолітніх розбишак і «під роздачу» міг би потрапити будь-хто і мова тут ні до чого. Дехто навіть писав, що вдарили ззаду і втекли, то до чого тут мова? Звісно, життя бентежне і зустріти агресивних правопорушників дійсно можна навіть у респектабельних районах благонадійних країн. Проте, переконаний, це не наш випадок. По-перше, у мене немає підстав не довіряти журналістці Єлизаветі Гончаровій, яка 3-го грудня, коли Артем ще був живий, написала слова свідка події: «... На його шляху зустрілися два хлопці. Вони були добряче напідпитку, тому їм хотілось відчувати себе сильними. “Чего ты ...