Блоги

Від Катерина Стрельченко, 3 місяці назад
Після того як документальний фільм змонтований і презентований хоча б в одному місті, з’являється спокуса відпочити від проекту. Тим паче, якщо це непроста тема полонених і зниклих безвісті. Тим паче, якщо в тебе немає дістріб’ютерів.Але стрічці «Вірю. Чекаю. Молюся» мабуть просто не судилося «відпочивати» від глядачів. Через кілька днів близько двадцяти міст запросили до себе авторську групу. Ми почали строїти більш-менш логічний маршрут наших пересувань по Україні. Це був метушливий період, коли в нас не було вільного часу – ми вивчали мапу країни, робили і переробляли афіші та запрошення, спілкувалися з організаторами і керівництвом кінотеатрів, вирішували питання з транспортом і проживанням. Найбільший блок показів склався по західній Україні – 10 міст: Могилів-Подільский, Тернопіль, Мукачеве, Ужгород, Дрогобич, Львів, Вінниця, Чернівці, Івано-Франківськ, Рівне. Це була незабутня подорож з чудовими краєвидами, старовинними замк...

Від Катерина Стрельченко, 7 місяців назад
Перший наш фільм про війну був знятий та змонтований за рекордно короткий термін – місяць. Це була весна 2015-го, потрапити на передову вдалося без акредитації, нас просто посадили в машину, проінструктували на випадок обстрілу, і ми поїхали на шаленій швидкості в Піски. Сіра зона промайнула за кілька хвилин. Республіка-Мост, Берлога, хлопці, що не задавали питань – це була якась особлива атмосфера, суміш свободи та небезпеки. Обстріл в Пісках лякав, але саме тоді ми зняли свої найцінніші кадри. По суті ми працювали в той період втрьох – журналіст-режисер, оператор, сценарист. Ентузіазм був неймовірний, навіть при повній відсутності бюджету. Потім було ще три фільми, і сотні інтерв'ю з родинами, що втратили близьких. Після деяких розмов хотілося закритися у ванній і плакати. Чи напитися. Мовчати. І ми мовчали. А потім знову брали апаратуру і йшли на зйомки. Спілкувалися з бійцями, з матусями, з дружинами, з дітьми. Гігантський об'єм інформації переробляли місяцями, п...