Блоги

Від Юлія Костенко, 2 тижні назад
  Писати про Революцію Гідності важко. Як і розповідати. Я досі не розібралась для себе з багатьма ситуаціями та їхніми наслідками. Здається, мене, як рудимент, відкопали після шести років забуття. З часів Майдану 2013-го і вже самої Революції Гідності 2014-го жодного прохання «А розкажіть про…» так і не було. І складалося враження, навіть у мене самої: мене там не було. Я, як і багато людей пліч-о-пліч, просто зробила свою справу у ті важкі часи. Ми не стали героями, нас не цитували, не знімали на камери, наших імен не знав інформаційний простір, навіть місцевий. Тільки папки в спеціальних службах помічені нашими номерами телефонів і адресами проживання. А ще, напевно, пошана в очах, коли бачимо одне одного в соцмережах чи десь у середмісті. Далі – уривки моїх спогадів «найдовшої зими» 2013–2014. Вечірні новини на вихідних вразили кадрами побиття студентів. Як так можна? А вже у понеділок на виховній годині мої студенти висловили ба...