Блоги

Від Запорожан Олена, 3 тижні назад
Ок, ризикую собі заробити імідж нервової жінки, з тривожними розладами.  Але я це бачу. Переконайте мене, що це не параноя і не галюцинація.  Сама я не змогла знайти докази протилежного. Будучи активною на просторах ФБ, у силу, очевидно, професійних звичок бути в курсі подій, спостерігаю тенденцію полтавського сегменту фейсбуку клювати слабшого. Власне ж я про підлітків. Два пости у місцевій групі, з фото, коментами про «дати по морді» та «куріц драних» (якось так), спільнота обговорювала епізоди голосної поведінки на подвір’ї багатоповерхівки, в одному випадку, і розпивання спиртного в іншому, теж у дворі іншого будинку. В обох випадках учасниками подій були підлітки. В коментарях був срач. Лютий. Одні вилили свою лють на підлітків, інші – переконували перших, що не можна публікувати фото чужих дітей в такому контексті. Єдине в чому зійшлися коментатори :«А де ж їм гуляти?» Коли я спробувала зробити опитування серед знайомих,...

Від Запорожан Олена, 3 місяці назад
Мені треба закрити цей гештальт. Бо подумки повертаюсь і повертаюсь туди, хоча вже й минуло майже два роки. У травматологічне відділення дитячої лікарні. Бо воно мені болить.Я там прожила 45 днів, там пройшло 45 безцінних днів дитинства моєї, тоді ще чотирирічної, доньки. І от там нам обом довелося боротись за життя. За те, котре у нас було до лікарні і за можливість повернутись до нього ж після. У мене досі без відповіді кілька питань і ніяк не можу знайти на них відповіді. А зараз я після цих двох емоційних абзаців спробую пояснити, що ж так мене майже вбило в травматологічному відділенні дитячої лікарні, що на Леваді в Полтаві.  1.Чому в дитячій лікарні можливі такі скотські побутові умови? Драні ковдри, тумбочки без полиць, зламані ортопедичні ліжка, таргини, брудні й обдерті туалети… Цим у нас нікого не здивувати. Й оце страшно. Я й мої рідні лежали часто в лікарнях, але такого бачити мені не доводилось досі. І до речі, колись, дуже давно я працювала в притул...

Від Запорожан Олена, 4 місяці назад
Три дні поспіль в Полтаві від льодопаду з дахів страждають діти. Всі три дівчинки отримали тяжкі травми. Що відчувають зараз їхні мами, я знаю. Приблизно те, що я відчувала майже два роки тому, коли моя маленька дитина тяжко травмувалась на новенькому, щиро подарованому під вибори маленьким полтавцям Матковським майданчику. Мами. Вони зараз моляться, чекають, плачуть. А ще безкінечно звинувачують й звинувачують себе. Вони щосекунди готові померти, аби можна було відмотати час назад. Що роблять ті, хто винен в каліцтві дітей? Менеджери, наймані та вгодовані, які так билися (а деякі в буквальному сенсі) за можливість робити наше життя зручнішим, нами ж зараз намагаються маніпулювати. Вони зараз, як і два роки тому, гидко викручуються, шукають стрілочника і закликають до обережності. «Полтавці, будьте обережні», - звертаються через ЗМІ посадовці. Серйозно? Тобто мама Марійки, наприклад, була не настільки обережною, щоб не йти по тротуару, а вести двох дітей між автомобіля...