Людмила Власенко: Уклін великому полтавцю – Івану Котляревському


Полтавська земля дала світу безліч талановитих людей  знаних і шанованих, і в тому числі тут народився великий син українського народу, національний художник слова, батько нової української літератури – Іван Петрович Котляревський. Неперевершеність і унікальність його в тому, що  через століття він доніс до нас, нащадків, живу українську народну мову, що він написав «Енеїду», твір, подібного до якого не було ні до Котляревського, ні після.

Творчість І. П. Котляревського відіграла найважливішу, першооснову роль не тільки в українському письменництві, а і в розвитку духовного життя українського народу. Багато написано про І. П. Котляревського, проаналізовано його твори, майже кожен рядок. Мені подобається точка зору історика, політолога, професора, колишнього директора Українського наукового інституту Гарвардського університету Романа Шпорлюка, який наголосив, що в кінці 18 ст. завершився великий історичний період та йшов процес формування  української нації:

 «Публікуй, або пропадай» – це було гасло українських «будителів». Вони розуміли, що якщо в часи Котляревського не видати книжку, то їхня мова, себто ідентичність, зникне».

“Люди, які кажуть, що “Енеїда” Котляревського – етнографія - цієї книжки хіба ніколи не читали”.

Тобто, цей твір відіграв провідну роль не тільки в літературному плані, а і в суспільно-політичному: він був одною із тих цеглинок, із яких сформувалась українська нація, українська ідентичність і самобутність та були зроблені перші кроки до розбудови національної свідомості.

Якщо говорити про час, в який була написана «Енеїда» - це був тяжкий час для українського народу. На одному з найдавніших списків «Енеїди», які писались від руки і передавались від читача до читача, стоїть дата 11 жовтня 1794 року, але видана вона була тільки в 1798 році. Це були часи  втрати незалежності, адже в 1764 скасована Гетьманщина як держава, зруйнована Січ в 1775 році, в 1785 р. видана «Жалованная грамота дворянству» – відбулося  закріпачення селян.  І виходить «Енеїда» І. П. Котляревського…

Богдан Лепкий писав: «Енеїдою» він зробив справжнє чудо. Показав своїм і чужим, що українською мовою можна написати не тільки журливу пісеньку про нещасливу любов козака і дівчини, але й великий, епохальний твір, привчив, і своїх і чужих читати по-українськи…»

«Енеїда» – свідоцтво багатства української мови, в ній неповторний український колорит, справжній народний гумор і сатира, іронічність і легкість розповіді. Віршована форма «Енеїди» була новаторською: «десятирядкова строфа з правильним і суворим чергуванням рим, чотиристоповий ямб, легкий та дзвінкий».  «Енеїда» пов’язана з українською усною творчістю, але водночас це виключно оригінальний твір.

Завдяки цій оригінальності ми знову і знову читаємо «Енеїду», з задоволенням дивимось п’єси «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник», знову і знову згадуємо батька нової української літератури.

Полтавська обласна універсальна наукова бібліотека, яку я представляю, одержала ім’я Івана Котляревського в 1949 році, на честь 150-річчя виходу у світ поеми "Енеїда". Сьогодні у фондах бібліотеки налічується понад 100 екземплярів книг автора, про нього – понад 80 екземплярів, в електронній картотеці статей – близько 1800 записів на персоналію І. П. Котляревський. В бібліотеці є дореволюційні видання творів поета, в тому числі унікальне видання 1842 року, видання 1930, 1936 і 1937 років. У 2019 році, до 250-річчя і з метою увіковічення пам’яті видатного полтавця, на сайті бібліотеки розпочато віртуальний проєкт про нього.

Сьогодні колектив нашої бібліотеки став лауреатом Премії Полтавської обласної ради імені І. П. Котляревського у номінації «Медіа-простір». Хочу обов’язково згадати вірш Івана Малиша «Земний уклін», який був вперше надрукований в журналі «Прапор» в 1969 році:

«Блакить небес, і Ворскли плескіт,
Й столітні велетні-дуби…
Іван Петрович Котляревський
Творив отут і тут любив.
Йому дала живого хисту
Й любови – рідна сторона.
Це звідси – голос його чистий,
Що над планетою луна.
Летять літа, немов лелеки.
Зоря ж поетова – сія!
Кінотеатр, бібліотека
Несуть крізь дні його ім’я.
А там, де юні ходять пари,
Де листя тінь свою кладе,
На Котляревському бульварі –
З ним я вітаюсь кожен день.
Стоять дуби й шепочуть наче
Йому із чотирьох сторін:
Тобі, великий наш земляче,
Земний уклін, земний уклін –     
За те, що в пору світанкову
Коли страшним був ночі гніт,
Ти рідну пісню, рідну мову
Виводив у широкий світ!».                               


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація