Біг як стиль життя. Інтерв’ю з полтавським марафонцем-любителем

Зараз Павло працює старшим інструктором у мотузковому парку та демонструє успіхи в бігових заходах: зокрема переміг у складі команди на змаганнях із триатлону в Полтаві, здобув другі місця на Прирічковому кросі, естафеті в Харкові та Києві. На минулорічному полтавському напівмарафоні став п’ятнадцятим, у столиці серед трьох тисяч учасників посів п’ятдесяту сходинку, покращивши особистий рекорд до 1 години 21 хвилини. Які завдання на нових змаганнях і як йому це вдається – читайте далі.

Розкажи про свої успіхи й досягнення, що тобі дає заняття бігом?

Насамперед досяг гарної фізичної форми, чудового стану здоров'я і вийшов на новий рівень. Іноді в змаганнях займаю призові місця.

В основному, останнім часом зосередився на марафонах, напівмарафонах і більш коротких дистанціях – 5-10 кілометрів. Тобто цей тип змагань від п'яти кілометрів і вище має назву «біг на витривалість».

Що для тебе успіх у бігу? На які складники його можна розкласти і чи є мета?

У кожної людини своя мета, своє досягнення успіхів у бігу – у когось, наприклад, схуднути, у когось – здобути гарну форму, у когось – змагатися. Змагатися теж можна по-різному: можна змагатися з суперниками, із секундомером (щораз покращувати свій час). Можна просто змагатися з дистанцією. Наприклад, людина ніколи не бігла двадцять кілометрів, і для неї досягнення – просто здолати цю дистанцію, незважаючи на те, яке місце вона посяде та за який час пробіжить.

Для мене все ж, мабуть, мета – я більш азартний – на кожному старті обираю собі певних суперників, з якими змагаюся. Якщо якісь серйозні змагання і розумію, що не вийде, то все одно обираю собі з десяток суперників. Якщо якісь легші змагання – ставлю найвищі цілі: боротися за перемогу.

Як почав займатися бігом? Чи міг уявити, що це стане важливою частиною життя?

У принципі, досить давно займаюся легкою атлетикою – років із чотирнадцяти. Спочатку в ДЮСШ, потім за школу, за інститут. Прийшов до цього якось сам, лежала душа до бігу, і від самого початку до дистанцій, які вимагають витривалості. Потім якось, коли закінчив інститут і почав працювати, то вже втратив мотивацію. Особливо не було заради чого тренуватися, мети, якихось змагань. Тому трохи підзакинув. Іноді тренувався, кілька разів на місяць щось пробігав.

Потім активно в Україні почав розвиватися біговий рух. З'явилися бігові івенти. Добре, що й у Полтаві є люди, які стали організовувати такі старти. Знову з'явився інтерес, мета й мотивація брати участь у таких змаганнях. Так, це любительські старти, а не професійні, але якраз у них і цікаво.

Буквально ще кілька років такого не було. А повинна бути мотивація до чогось готуватися. Змагання – це як екзамен, підбиття якихось підсумків. Ти тренуєшся, набираєш форму, покращуєш результат. А на іспиті дізнаєшся, чи все зробив, чи ніде не філонив, чи правильно підготувався, чи набігав потрібний обсяг, чи добре прискорювався. Мотивація й мета – це змагання.

Як ти готуєшся до цих «іспитів»? Як тренуєшся, як харчуєшся?

Щодо харчування, скажу одразу,  я не вживаю алкоголю та харчове сміття, типу чипсів і схожого. А так звичайна, нормальна їжа: каші, макарони, борщі, супи.

А чи є іноді спокуса?

Знаєш, коли ти тренуєшся, організм сам уже відторгає алкоголь і шкідливу їжу. Просто викреслює її, і немає якоїсь потреби чи спокуси.

Як я тренуюся? Біг – це циклічний вид спорту: постійно триматися на піку форми неможливо. Тому вибираю для себе певні змагання. Зазвичай вони відбуваються восени чи навесні – визначаю кілька стартів і місяці за три починаю підготовку. Набираю великі бігові обсяги – сто й більше кілометрів на тиждень. Буває п’ятсот кілометрів на місяць. Хоча, наприклад, професіонали набирають за двісті кілометрів на тиждень.

Час обираю – намагаюся, щоби по мінімуму була шкода для родини, тобто чи раніше встати, поки ще дружина спить, а якщо ввечері – час, який би витратив, щоб дістатися додому, я проводжу бігаючи.

Поділишся якимись секретами тактики, підходами до бігу?

Тактика в бігу на витривалість у принципі одна: починати повільніше, до кінця максимально прискорюватися, терпіти до останнього. Приблизно підтримувати один темп. Чим рівномірніший темп бігу, тим кращий результат покажеш.

Чи відчуваєш, як росте інтерес полтавців до цього виду спорту? Наскільки перспективній біг у Полтаві? І наскільки місту це важливо?

Авжеж, людям дуже цікаво, і це вже довели після першого напівмарафону кількістю учасників. Ті, хто раніше боялися з якихось причин брати участь – то думали, що повільно пробіжать чи недобіжать – то вони зараз перебороли в собі цей страх. Це такий позитивний захід, постійно щось відбувається, людям цікава програма. Багато вболівальників – потенційні учасники, які подивилися, наскільки це круто, і для себе вирішили, що треба коли-небудь спробувати себе перебороти.

Взагалі такі заходи для міста важливі через багато причин. Навіть починаючи з того, що в кожному місті такі бігові заходи – це бренд. Люди всі чекають на цей захід, перекривають рух, виходять на вулиці, хто вболіває, хто біжить – словом, збираються десятки тисяч, а то й на деяких буває п’ятдесят тисяч – Париж, Лондон, Нью-Йорк. Для них це взагалі свято. А для міста це надходження в бюджет. Наприклад, приїхала тисяча людей, вони тут у готелях поселилися, сходили в кафешках поїли, щось придбали, музей відвідали. І підприємцям робота, які організовують проживання, харчування тощо, і, відповідно, вони сплачують податки в бюджет. Тобто для міста це вигідно. Крім того, що це візитівка, ще й фінансова складова.

А наскільки місто дає можливості бігунам займатися улюбленою справою?

Останні роки взагалі не було нічого. Зараз, можливо, буде розвиватися. Ані бігових, ані велодоріжок, авжеж, немає. Бігунам доводиться бігати по дорозі, притиснувшись ближче до краю. Водіям це, можливо, заважає. Добре, що є Корпусний парк, де можна бігати по колу. Узимку, наприклад, коли снігу по пояс навалило, бігати ніде. А Корпусний парк почистили, і одразу з’являються бігуни. Знову ж таки, може, це заважає водіям, але немає спеціально призначених місць. Останнім часом стали на Стадіон пускати. Але Стадіон – це коло чотириста метрів, а тому, хто готується до довгих дистанцій, бігати по двадцять, тридцять і п’ятдесят кіл по одному маршруту не дуже зручно і морально важко. Тому краще бігати по пересіченій місцевості.

До речі, порадь гарні маршрути для тренування в Полтаві.

Я часто вибігаю, як уже сказав, у Корпусний або Прирічковий парк – і в бік Левади, і в бік третього пляжу, Вороніно. Там теж гарний маршрут, грунтівка, біжиш по лісу, гарно дихається. Вулиці міста загазовані, а коли біжиш, то організм, як губка, всотує повітря. А оскільки воно забруднене вихлопами, краще для здоров’я бігати ближче до природи.

Нещодавно в Полтаві відбулися знакові бігові події – Прирічковий крос і змагання з триатлону, на яких ти досить успішно виступив. Як можеш їх оцінити?

Прирічковий  крос – якраз показник, наскільки людям цікаві такі заходи. Організатори буквально за десять днів повідомили, особливої реклами не було, але зібралося близько двохсот людей. Усе добре було організовано: і програма, і вода – що особливо важливо для бігу, – і святкова атмосфера.

Триатлон взагалі дуже яскравий вид спорту. Якби я зайнявся – мабуть, мені більше, ніж біг, сподобалося б. Адже в ньому так яскраво, постійно щось відбувається! Попливли, вилізли, перевдяглися – навіть вболівальникам цікавіше було дивитися – хтось ще пливе, хтось уже їде на велосипеді! Думаю, обов’язково ще  прийду до занять триатлоном.

Прирічковий парк – чудова для цього локація. Спілкувався з хлопцями, які їздять чемпіонатами України з триатлону, то кажуть, що це одна з найкращих трас у плані зручності. Поряд річка, біговий маршрут і тут же коло для велосипеду.

Чи змінив біг твоє оточення? Як узагалі реагують близькі на твоє хобі?

Коли біг почав займати багато мого часу, друзі й близькі не розуміли, казали «навіщо ти це робиш, мучаєш себе?» І за три роки це настільки змінилося, що багато моїх друзів теж почали бігати. Мабуть, якось я змотивував, своїм прикладом показав, що це мені дає гарну фізичну форму та психологічний стан. У мене не буває депресій, перепадів настрою – ну і взагалі бігуни всі на позитиві завжди! Весь негатив випаровується під час тренування разом із потом. Навіть на всіх бігових івентах – коли приходиш, бачиш навколо себе тільки позитивних людей. Ніхто не ниє, як усе погано: усі задоволені життям, усім весело. Усі на одній позитивній хвилі.

Мене теж мотивує, що друзі та знайомі розуміють. У родині підтримує дружина. Іноді бере участь у забігах. А так в основному вона вболівальниця і отримує свої емоції. Коли чекає мене на фініші, розповідає, що мені набагато легше. Ти, каже, стартонув і біжиш собі, а я стою більше години, чекаю та переживаю.

Кажеш, що надихнув на біг знайомих. А хто надихнув тебе?

Багатьох надихають ті, хто бігає і паралельно, наприклад, займається бізнесом. От мене надихають найкращі світові бігуни. Олімпійські чемпіони. Для мене це просто витвір мистецтва – люди з необмеженою фізичною силою. Той самий Дін Карназес – ультрамарафонець, який може пробігти два дні без зупинки. На них дивишся і розумієш, наскільки людські ресурси необмежені.

Ти сидиш, усміхений, і так усе просто, здається. Але ж тренувння насправді дуже виснажливі. З якими найбільшими труднощами ти зіткнувся під час занять і як їх долав?

Авжеж, багато психологічних складнощів. Важко постійно змушувати себе тренуватися. Наприклад, зима, мінус п’ятнадцять, ти встаєш о сьомій ранку, ще темно. Думаєш, та ні, краще накритися теплою ковдрою і далі спати. А ти встаєш і долаєш себе. Це важко – почати тренування по ожеледі й холоду. Коли ж ти розпочав тренування, то вже відчуваш себе переможцем: я це зробив. Для цього ж знову потрібна мотивація та мета. Якщо знаю, що хочу пробігти за певний час певну дистанцію, то я повинен встати, не ставити собі зайвих запитань, не давати слабину і йти тренуватися.

Ще морально важко, коли біжиш довгі дистанції (навіть на тренуванні більше двадцяти кілометрів), то після п’ятнадцяти не стільки фізично, скільки морально важко. Починають давити думки: «Може, вже досить? Може, час і зупинитися?». Типу, ти ж і так багато пробіг, нормально. Така внутрішня боротьба йде. І коли ти з неї виходиш переможцем, отримуєш нереальне задоволення.

А бувало, що здавався?

Ні, завжди добігаю, як би не було мені погано і в якому стані б не був. Це, може, і неправильно: кажуть, якщо зовсім зле (нудота, тьмяніє в очах), то краще зійти з дистанції. Але в мене такий азарт, завжди мета добігти.

Головне питання: навіщо взагалі бігати?

Навіщо бігати? Зараз це питання собі взагалі не ставлю. Ми ж не запитуємо себе, навіщо чистимо зуби, умиваємося. Це певний обов’язковий ртуал, частина дня, частина життя. Те, що це мені дає, – я відчуваю моральну чистоту. Плюс життєва енергія. Також біг виховує таку якість, як дисциплінованість, пунктуальність, відповідальність, силу волі, цілеспрямованість.

Не здається біг одноманітним? Знаю, ти не слухаєш музику під час бігу. Які думки в твоїй голові? Ти думаєш про життя чи про біг?

Про все думаю: про життя, про родину, про роботу. Люди, які бігають, зрозуміють: під час бігу ці думки якось впорядковуються, приходять в голову нестандартні рішення ситуацій. Якраз ці півтори години бігу присвячуєш собі, думкам, на які не можеш виділити час на роботі або вдома. Так приходять правильні речі. Скучно не буває, буває важко (це вже казав). А це постійно думки. І правильні рішення.

Наступна мета? Напівмарафон?

Саме так. Ставлю мету насамперед бути в гарній формі та покращувати особисті показники. Зараз прагну наблизитися до 1.17 години на напівмарафоні. Далі цікаво вдосконалитися в марафоні, потім прийду до триатлону. Взагалі мета – постійно займатися, покращувати свої результати.