Frame 72 (3)

Дмитро Тьомкін написав саундтреки до 160 фільмів і працював із кращими режисерами Голлівуду. Серед них– Альфред Хічкок, Френк Капра, Джон Стерджес, тощо. Тьомкін 22 рази номінувався на премію «Оскар» і 4 рази отримав цю нагороду.

Про це ЗМІСТ дізнався з інформаційного ресурсу «Укрінформ».

Народився Дмитро Тьомкін 10 травня 1894 року у Кременчуці Полтавської губернії. Його батько Зиновій Тьомкін був лікарем, а на початку 1890-х років відкрив медичну практику в Кременчуці. Мати – Марія Татарковська, представниця однієї із найвідоміших єврейських сімей міста. За фахом Марія Татарковська була вчителькою музики, тому вчила і Дмитра Тьомкіна грі на фортепіано. Разом із ним музики навчалися дві його сестри — Тетяна та Жанна.

Відомо, що у 1900 році  родина Тьомкіних мешкала в будинку Липавського на вулиці Херсонській (нині – вул.Лейтенанта Покладова). А згідно із записом у документах Полтавської губернії у 1904 році вони переїхали  на вулицю Докторську (тепер – вул.Академіка Маслова).

У вересні 1907 року Дмитро Тьомкін вступив до Санкт-Петербурзької консерваторії. Там навчався по класу фортепіано. Його викладачами були композитор та педагог Фелікс Блуменфельд, Ізабела Венгерова та  ректор Санкт-Петербурзької консерваторії, композитор і педагог Олександр Глазунов.

Відомо, що згодом у Північній Пальмірі Дмитро Тьомкін заробляв на життя уроками музики, створював звуковий супровід до німих фільмів. А у вільний час у Санкт-Петербурзі  відвідував кабаре «Бродячий пес», яке стало прихистком місцевої богеми. Власниця закладу Віра Проніна, розгледіла в молодому музиканті талант, тож дозволила оплачувати власні рахунки, виступаючи піаністом у кабаре. Саме тут Дмитро Тьомкін подружився з Сергієм Прокоф'євим і хореографом Михайлом Фокіним.

(Фото – poltava365.com)

Саме в кабаре «Бродячий пес», яке ще називалося «Мистецьке товариство Інтимного театру», Дмитро Тьомкін вперше почув новітню американську музику, зокрема «Alexander's Ragtime Band» Ірвінга Берліна та  інші твори у стилі реґтайм та блюз.

Цей арт-підвал відвідали Микола Гумільов, Анна Ахматова, Йосип Мандельштам, Володимир Маяковський, Всеволод Мейєрхольд тощо.

До самого закриття кабаре Дмитро Тьомкін часто там виступав Він акомпанував примі-балерині Маріїнського театру Тамарі Карсавіній та французькому коміку Максу Ліндеру під час його гастролей у Санкт-Петербурзі.

Згодом, після  Жовтневого заколоту 1917 року про джаз довелося забути. Деякий час композитор служив у політуправлінні Петроградського військового округу. Там він брав участь у підготовці та оформленні більшовицьких свят, наприклад: першотравневої «Містерії звільненої праці», інсценізації «Штурм Зимового палацу». 

«Ніяких політичних поглядів я не мав, а ті, що були, мабуть, відповідали ліберальним – як, я думаю, й у більшості моїх знайомих. [...] Мене цікавили виключно дві речі: по-перше – вижити, а по-друге – мати можливість займатися улюбленою справою, тобто грати на фортепіано. Як не дивно, за радянської влади якісь можливості для цього існували».

Про Тьомкіна, як про талановитого піаніста, згадував  російсько-французький маляр, графік Юрій Анненков:

«Організатором вистави став дуже талановитий піаніст і композитор, мій друг, юний Дмитро Тьомкін. Його творча та організаторська енергія була невичерпною та надзвичайно продуктивною, надихаючи всіх митців та учасників вистави». 

Деякий час, готуючись до чергового концерту, композитор жив у Гатчині, у свого знайомого, генерала Скирського. Був випадок, коли одного вечора за Скирським приїхали солдати і забрали його до в’язниці.

Наступного дня Дмитро Тьомкін вирішив провідати товариша. Його впустили до камери, а назад не випустили. Кілька днів він просидів за ґратами. Композитор зміг передати на волю записку своєму педагогу Олександру Глазунову і той його визволив.

У 1921 році піаніст емігрував до Берліна, там три роки як жив його батько із другою дружиною. У різних джерелах повідомляють, що перед  від’їздом кращий у Петрограді кравець пошив Тьомкіну із фіранок костюм, у тій обновці та черевиках, зроблених зі старих автомобільних покришок – він виїхав за кордон. Іншого одягу піаніст не мав, адже увесь гардероб родина виміняла на продукти.

(Фото – razom.media)

У столиці Веймарської республіки хлопець брав уроки в італійського композитора і диригента Ферруччо Бузоні. А коли маестро нездужав, із Тьомкіним займалися учні знаного педагога – німецькі піаністи Егон Петрі і Міхаель фон Цадора.

У 1924 році,  разом із сусідом по кімнаті, піаністом Міхаелем Карітоном, вони вирушили на гастролі до Парижу. Там вони виступали як дует.

Пізніше вони відправилися до США, щоб взяти участь у водевільському турне організованому для компанії Keith-Albee-Orpheum Corporation. Туди їх запросив театральний імпресаріо Моріс Ґест. Отже, 1925 року, Тьомкін опинився у США. А коли всі зобов’язання перед Ґестом і Карітоном були виконані, Тьомкін пішов своїм шляхом.

Спочатку він акомпанував трупі «Американський балет», яку очолювала австрійська балерина та хореографеа Альбертіна Раш. А у 1927 році вона вийшла за нього заміж. Згодом Дмитро Тьомкін став музичним директором та аранжувальником трупи на 30 танцівників. 

У 1927 році музикант зіграв перший сольний концерт у нью-йоркському «Carnegie Hall». Того дня у залі піаніст блискуче виконав як сучасні твори – Олександра Скрябіна, Моріса Равеля, Френсіса Пуленка, Александра Тансмана, так і власні композиції типу «Quasi-Jazz».

3 червня 1928 року із великим успіхом піаніст виступив на європейській прем’єрі Концерту для фортепіано з оркестром фа-мажор (Concerto in F-dur) Джорджа Гершвіна.

(Фото – ukrinform.com)

У 1929 році молоде подружжя вирушило до Голівуду. Алже через крах фондового ринку США можливості працювати в Нью-Йорку зникли, а колишні меценати відмовилися фінансувати «Американський балет».  Першою роботу отримала Альбертіна Раш. Їй запропонували ставити танцювальні номери в музичних фільмах кіностудії «Metro-Goldwyn-Mayer». Восени 1929 року він уклав контракт зі студією MGM і протягом двох років створював музику для балетних номерів трупи Альбертіни Раш, зокрема для таких картин: «Диявол може плакати», «Пісня шахрая» і «Бродвейский лорд Байрон».

У 1931 році Дмитро Тьомкін уклав контракт із компанію Universal Studios, а восени 1932 року виходець озвучив бродвейську постановку «Зменшення витрат» за однойменною п’єсою Монтегю Гласса. У наступному році поїхав до Каліфорнії, там працював над стрічкою «Аліса в Країні чудес» Нормана МакЛеода, для кіностудії Paramount Pictures.

До знайомства з американським режисером Френком Капрою замовлення на створення саундтреків були епізодичними. Першою їх спільною роботою із режисером став кінофільм «Загублений горизонт».

Дмитро Тьомкін та Френк Капра разом створили низку фільмів, зокрема: комедію «Із собою не забереш» (1938), драму «Містер Сміт їде до Вашингтона» (1939), комедійну драму «Познайомтеся з Джоном Доу» (1941, що посіла 49 місце у списку «100 найбільш надихаючих американських фільмів за 100 років»), сімейне фентезі «Це чудове життя» (1947).

У роки Другої Світової війни Капра замовив написати музику до ідеологічного семисерійного кіноциклу «Чому ми воюємо». У підсумку Тьомкін написав саундтреки до декількох  документальних фільмів: «Битва за Росію» (1943), «Темношкірий солдат» ( 1944), «Битва під Сан-П’єтро» (1945) тощо.

У 1946 році Дмитра Тьомкіна запросили на зустріч із зятем президента «MGM»,  Девідом О.Селзником, постановником і продюсером кінострічок: «Кінг-Конг» (1933), «Віднесені вітром» (1939), «Ребекка» (1940). Йому була потрібна музика до нової картини – «Дуель під Сонцем».

(Фото – telegraf.in.ua)

Пізніше Тьомкін написав музику для кількох картин продюсера і режисера Стенлі Крамера: «Отже, це Нью-Йорк» ( 1948), «Чемпіон» та «Будинок сміливця» (обидва: 1949), «Сірано де Бержерак» та «Люди» (обидва: 1950).

До переліку пісень, номінованих на «Оскар», потрапили: «Не залишай мене» із вестерну «Рівно опівдні», «Я тебе люблю» з картини «Дружнє напучання», лейтмотив із «Дикого вітру», «Несподівані шляхи кохання» зі стрічки «Молода земля», «Літня зелень» з «Форт Аламо», головна пісня з «Безжалісного міста», «Так мало часу» з «55 днів в Пекіні».

У 1953 році Тьомкін отримав два «Оскари» — за музику до фільму «Саме опівдні» та за пісню «Do Not Forsake Me, Oh My Darlin’ » з того ж таки фільму. Пізніше, у 1955 році, отримав за музику до фільму «Високий та могутній», а 1959 року – за фільм  «Старий та море» за повістю Гемінґвея.

У період 1930 – 1950 років він залишався найбільш видатним незалежним композитором Голлівуду.

2 жовтня 1967 року у віці 76 років після тривалої хвороби померла дружина, Альбертіна Раш. Тьомкін повертався додому після похоронної панахиди, на нього напали і відлупцювали грабіжники. Наступного дня композитор виставив будинок на продаж і виїхав до Європи.

Тьомкін виступав як продюсер у відомому в колишньому СРСР вестерні «Золото Маккенни».

Останньою роботою у великому кіно стала музика до фільму «Чайковський» режисера Ігоря Таланкіна, поставленого в 1969 році на кіностудії «Мосфільм». У 1972 році Тьомкін одружився вдруге на Олівії Синтії Петч. Подружжя мешкало на дві резиденції – в Лондоні й Парижі.

Помер композитор 11 листопада 1979 році у Лондоні. відомо, що за 2 тижні до смерті Тьомкін упав та дістав перелом кісток тазу. Поховали музиканта у містечку Глендейл, Каліфорнія – на кладовищі «Forest Lawn Memorial Park», поряд із могилами матері та першої дружини.

31 травня 2016 року рішенням сесії Кременчуцької міської ради Полтавської області один із міських завулків (завулок Н.Крупської, а до Жовтневого заколоту – Єлизаветинський) перейменували на честь Дмитра Тьомкіна.

Loading...