Джохар Дудаєв. Полтавський період життя першого президента Чеченської Республіки Ічкерія

Автор: Віталій Крицький, 8 листопада, 13:12

Фото: Джохар Дудаєв (обкладинка Юлії Деркач)


За своє життя Джохар Дудаєв пройшов шлях від хлопця, який мріяв злетіти в небо, до лідера чеченського визвольного руху та головнокомандувача в Першій російсько-чеченській війні.

Не всі полтавці знають, що ворог російського імперського режиму Джохар Дудаєв із 1985 по 1987 рік жив у Полтаві й працював на посаді начальника штабу 13-ї гвардійської важкої бомбардувальної дивізії.

Пам’ять про генерал-майора авіації Дудаєва в місті жодним чином не увіковічена. Лише в 2016-2017 роках на його честь хотіли перейменувати вулицю Червонофлотську, але цього не сталося через спротив місцевої влади.

Єдине, що нагадує про життя й діяльність першого президента Республіки Ічкерія, – особисті речі в полтавському музеї важкої бомбардувальної авіації. А також спогади товаришів по службі, які й уявити не могли, що їхній командир і товариш стане провідником чеченського народу.

ЗМІСТ розповідає про те, як Джохар Мусаєвич Дудаєв прожив два спокійних роки в Полтаві та що про нього пам’ятають його сучасники.

 

«Тавро походження “чеченець” супроводжувало його, наче тінь»

У Полтаву Джохара Дудаєва перевели у 1985 році після п’ятнадцятирічного сибірського «ув’язнення» – саме так його дружина, авторка книги «Мільйон перший» Алла Дудаєва характеризує життя їхньої родини в Сибіру, коли її чоловік ніс там службу.

Дудаєва перевели на аналогічну посаду – начальника штабу 13-ї гвардійської важкої бомбардувальної дивізії.

Книгу «Мільйон перший» Алла Дудаєва присвятила своєму чоловікові. Це не лише щоденник, у якому Дудаєва описала здобуття Чечнею незалежності й Першу російську-чеченську війну. Це й розповідь про життя її сім’ї, відносини з чоловіком і постійні переїзди по СРСР.

Алла Дудаєва (експозиція в музеї)

Джохар Дудаєв і його військова форма (експозиція в музеї)

За свідченням Алли Дудаєвої, родина проживала в новій багатоповерхівці поряд із великим колгоспним садом. Газета «Панорама Полтавщини» зазначає, що мешкали Дудаєви в будинку на вулиці Нікітченка, 4. За описом Алли Дудаєвої, місцерозсташування їхньої квартири й справді схоже на вулицю Нікінчетка (сучасний мікрорайон Сади-2). Дудаєва характеризує цей період життя як «дивовижне яблучне сновидіння»:

«Запашний аромат фруктів просочував вулиці й золоті поля навколо. Сорочинський ярмарок двічі на рік – із пишними короваями, м’якою українською говіркою і живими гоголівськими персонажами – такого розмаїття всіх земних плодів, як у полтавських магазинах, я раніше ніколи не бачила».

Будинок на вулиці Нікітченка, 4

Вид із будинку по вулиці Нікітченка, 4

Однак, за твердженнями товаришів по службі, проживав Джохар Мусаєвич на другому поверсі в п’ятиповерхівці на вулиці Кучеренка, 12. Це – район авіамістечка, в якому навіть після розвалу СРСР певний час діяв закритий пропускний режим. Діти Дудаєва навчалися у 13-й школі.

На жаль, нам не вдалося достеменно дізнатися, чому в обох джерелах інформації, які заслуговують на довіру, вказані різні адреси проживання Джохара Дудаєва. Якщо ви володієте цією інформацію – відгукніться, будь ласка. Зі свого боку ми намагатимемося дізнатися цю інформацію.

Будинок на вулиці Кучеренка, 12

За спогадами дружини, Джохар Дудаєв підняв дивізію на найвищий рівень боєготовності. Але про призначення його на посаду командира мова не йшла. Як стверджує Алла Дудаєва, причин полягала в «національному питанні»: тавро походження «чеченець» супроводжувало її чоловіка як тінь.

Річ у тім, що відразу після народження Дудаєва з родиною депортували до Казахської РСР. Це був 1944 рік, часи Другої світової війни та сталінських репресій. У ході депортації за різними оцінками було виселено від 500 до 650 тисяч чеченців та інгушів. Під час цього процесу загинуло близько 100 тисяч чеченців і 23 тисячі інгушів, тобто приблизно кожен четвертий з обох народів. Людей переселяли переважно в Казахстан і Киргизію.

Джохар Мусаєвич разом зі своїм народом прожив у засланні 13 років.

Джохар Дудаєва разом із родиною (експозиція в музеї)

У 1987 році родина Дудаєвих залишає Полтаву й переїжджає в естонське місто Тарту. Дружина військовослужбовця згадує, що московські генерали направили Джохара Мусаєвича рятувати місцеву авіаційну дивізію, яка вже була на межі розформування. На їхню думку, саме висококласний льотчик і організатор порядку в гарнізонах Дудаєв міг зберегти дивізію.

Призначення відбулося, про національність забули. У 1987 році Дудаєва підвищили до звання генерала.

«Ми їхали в Прибалтику, з жалем залишаючи благодатні землі України», – починає Алла Дудаєва новий розділ книги й життя.

 

«Він був зразковим офіцером»

 Після закінчення «холодної війни» у Полтаві залишилася єдина на території України важка бомбардувальна авіаційна дивізія, на озброєні в якої перебували далекосяжні бомбардувальники-ракетоносці ТУ-22М3 та навчальні літаки ТУ-134УБЛ.

Ще при СРСР біля військового аеродрому утворилося військове містечко, у якому проживали переважно військові з родинами.

Парк на вулиці Петра Юрченка

Парк на вулиці Петра Юрченка

Тут жив і Джохар Дудаєв. Він працював у штабі дивізії, де зараз розташований Полтавський зональний відділ військової служби правопорядку. Майбутній лідер чеченського визвольного руху навіть власноруч висаджував берізки в парку біля пам’ятника учасникам Другої світової війни «Втеча з пекла».

«Із Джохаром Мусаєвичем я познайомився у 1985 році. Він інструктував нас перед командуванням до Рязані. Я тоді був лейтенантом. До речі, я й сам народився за 160 км від Грозного, і, напевне, Джохар Мусаєвич відчув, що ми земляки. Так ми й знайшли спільну мову», – згадує співробітник Музею важкої бомбардувальної авіації Валерій Желєзнов.

Валерій Железнов: Дудаєв був зразковим офіцером

Він відмічає професіоналізм Дудаєва як стройовика, офіцера, льотчика.

«Дудаєв був зразковим військовим: завжди акуратно підстрижений, охайний, і, не дай боже, щоб була пом’ята форма. У нього в єдиного з офіцерів були чоботи з застібкою. Для чеченців чоботи мали бути ідеальними.

У дивізії його всі поважали. Джохар Мусаєвич задарма голос не підвищував, карав тільки за діло, спокійний був. І льотчик висококласний».

Начальник відділу науково-просвітницької роботи Музею важкої бомбардувальної авіації Петро Романюк познайомився з Джохаром Дудаєвим у 1989 році в Естонії, в місті Тарту.

Петро Романюк

Тоді Романюк служив у військово-повітряних силах північного флоту. Під час виконання польотів льотчикам надавали запасні аеродроми в Енгельсі, Пскові й Тарту. Саме там Романюк одного разу й здійснив посадку. Джохар Дудаєв особисто зустрів його екіпаж.

«Ми привіталися, він повів мене до їдальні. Ми відразу знайшли спільну мову: раніше він служив у Полтаві, а в мене батько з Полтавщини. Я пам’ятаю, як Джохар Мусаєвич тоді зізнався мені, що найближчим часом може закінчити військову службу».

Романюк розповідає типову історію, яка характеризує Дудаєва як офіцера:

«В обідню перерву він виходів зі штабу з’єднання, прямував до КПП, зненацька заходив у солдатську їдальню і просив принести йому порцію їжі. Працівники кухні намагалися догодити начальнику штабу, але він це передбачав. Свою тарілку Дудаєв віддавав солдату, а його брав собі.

Потім звав кухаря і пропонував йому спробувати їжу. Якщо Дудаєв бачив, що кухарю не подобається обід, який він сам і приготував, то суворо дивився на нього і погрожував наступного разу згодувати цілий казан. Після таких показових порок солдати відмічали, що їжа ставала смачнішою».

Музей важкої бомбардувальної авіації

Співробітниця Музею важкої бомбардувальної авіації Марія Верескул пам’ятає іншого Джохара Мусаєвича. На початку 80-х років її родина товаришувала з сім’єю Дудаєвих, коли вони жили в селищі Середній, що в Іркутській області:

«Я була головою жіночої ради, а він – начальником штабу. Ми товаришували сім’ями, разом проводили дозвілля. Він був офіцером: мав розум, честь, совість. Справжній чоловік. Коли ми організовували свята в Будинку офіцері, він завжди допомагав нам. Вдома Джохар Мусаєвич був спокійним і виваженим сім’янином».

Марія Верескул:

Наприкінці 1990-го року Петро Романюк дізнався, що Дудаєв здав членський квиток КПРС. Ідейний комуніст Дудаєв попереджав усіх, що компартію розвалюють зсередини. Згодом він спрогнозує, що Радянський Союз скоро припинить існування. Але повірити в це ніхто не міг.

«Йому подобалося в Полтаві, він любив це місто. Завжди тепло згадував ці роки», – зітхає Романюк, згадуючи ті часи.

 

Джохар Дудаєв – лідер чеченського визвольного руху

 У 1991 році Джохар Дудаєв став президентом Чеченської Республіки Ічкерія.

Через три роки розпочалася Перша російсько-чеченська війна: Російська Федерація не прийняла умови Ічкерії про незалежність. Дудаєв став не тільки головнокомандувачем, а й ідеологічним провідником нації. Йому довелосяся воювати з колишніми співвітчизниками. Це була жорстка, кровопролитна бійня, що тривала два роки. У ній загинули тисячі людей із обох сторін – 3 тисячі вбитих чеченських вояків, до 120 тисячі убитих мирних чеченців; більше 5 тисяч 500 вбитих згідно з офіційною російською позицією, але до 80 тисяч за чеченськими даними.

Джохар Дудаєв (експозиція в музеї)

Валерій Желєзнов розуміє і не засуджує вибір свого командира:

«У 1985 році у мене і думки не було, що таке може статися. Ми вірили, що Радянський Союз – вічний… Але я ніколи Джохара Мусаєвича не засуджував. Це був його вибір. Кожна людина сама для себе вирішує, як до цього ставитися».

Марія Верескул каже, що і не могла уявити, що Джохар Дудаєв стане президентом Ічкерії і головнокомандувачем у російсько-чеченській війни. Їй досі важко зрозуміти його вибір, але вона впевнена: якщо Дудаєв вибрав такий шлях, значить так було треба. Це свідомий крок, переконана Верескул.

Зі свого боку Петро Романюк не надто здивувався, коли дізнався про президенство Дудаєва. Однак не міг повірити, що розпочалася війна:

«Її могло й не бути: Джохар Мусаєвич просився на прийом до Єльцина, однак той відмовив. У свою чергу Дудаєв не збирався спілкуватися з якимись генералами – тільки напряму з керівництвом Росії. Можливо, вони б домовилися про автономію або ще щось. Але йому відмовили. Тоді все й почалося…»

Романюк зізнається – засуджував вибір Дудаєва:

«Зрозумійте, ви народилися вже в Незалежній Україні. А ми – вихідці з СРСР. У нас родичі жили у всіх республіках. Мені було важко зрозуміти цю війну».

Романюк припускає, що у Дудаєва була особиста неприязнь до російської влади й радянського режиму, зокрема через минуле. Адже у Джохара Мусаєвича була сувора доля: він рано почав працювати, грошей завжди не вистачало. Далася взнаки й депортація.

«Незважаючи ні на що, найбільше, чого він хотів, – літати. Він дивився на птаха і казав: “Бачиш його? Летить куди заманеться. Він вільний».

 

«Я постійно згадую цей день»

 Наказ про вбивство генерала-майора авіації, президента Чеченської Республіки Ічкерія Джохара Дудаєва особисто підписав президент Російської Федерації Борис Єльцин.

21 квітня 1996 року співробітники Федеральної служби контррозвідки Росії запеленгували сигнал супутникового телефону Джохара Дудаєва у районі села Гехі-Чу, яке знаходилося у 30 кілометрах від Грозного. Одразу ж в повітря піднялися два літаки Су-25. Дудаєв загинув від вибуху ракети під час розмови по телефону з депутатом Державної думи РФ Костянтином Боровим.

«Я добре пам’ятаю цей момент. Я постійно дивився новини, тому що сам там народився. Мені боліло, що йде війна, що гинуть люди. І коли я дізнався про загибель Дудаєва… я сумував за командиром. Постійно згадую це», – говорить у минулому старший лейтенант Валерій Желєзнов.

Валерій Железнов: Я сумував за своїм командиром

Петро Романюк також чітко пам’ятає цей день:

«Я жалкував, що загинула така людина. Він був лідером свого народу. Якби він був живий, може, не було б Другої чеченської війни. Можливо, не загинуло б багато людей, зокрема з України (на боці повстанців воювала українська націоналістична організація УНА-УНСО – прим. автора).

Марія Верескул каже, що іноді не вірить у загибель друга:

«Часом здається, що це постановка. І що він живий».

 

Увічнити Джохара Дудаєва в Полтаві: місія невиконана

 Валерій Желєзнов і Петро Романюк хотіли б, щоб на честь Джохара Дудаєва назвали вулицю в Полтаві. Романюк взагалі пропонує збудувати новий мікрорайон і назвати його в пам’ять лідера чеченського визвольного руху. Вони впевнені: це частина нашої історії, яку неможна забути чи викреслити.

Джохар Дудаєв із товаришами по службі (експозиція в музеї)

Сьогодні ж у Полтаві немає жодної згадки про те, що тут проживав Джохар Дудаєв. Крім, як зазначали вище, експозиції в музеї авіації.

У кожного з наших співрозмовників своя історія про першого президента Чеченської Республіки Ічкерія. Він був для них насамперед товаришем по службі, другом, співвітчизником. Жорстким, але справедливим командиром.

Генералом країни, якої вже ніколи не буде.

Висококласним льотчиком.

Дякуємо за допомогу при створенні матеріалу Віктору Дейнезі, Валерію Кірокасьяну, працівникам Музею важкої бомбардувальної авіації, Майі Матвєєвій.

Фото Богдана Проскурова

Обкладинка Юлії Деркач

Опублікована: 8 листопада 2019


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація