ІТ-курси для ветеранів, сувеніри зі шкільної майстерні та пошив жіночих суконь: як влаштовані соціальні підприємства з Полтави

Автор: Юлія Шинкар, 26 серпня, 15:44

Фото: Розглянуто приклади Полтави, України та світу


Перше соціальне підприємство – «Навчально-виробничий центр» – у Полтаві створили у 2014 році. Тут шиють в основному жіночі сукні та блузи і є власна торгова марка My space. На підприємстві працюють  з людьми, які повернулися з місць позбавлення волі або находяться у скрутних життєвих обставинах – переселенці, матері-одиначки, наркозалежні.

Що таке соціальне підприємництво? Для кого працюють такі підприємства і як давно цей напрям розвивається у Полтаві? ЗМІСТ разом з громадською організацією  «Простір 500» розповідає про новий тренд серед активних та ініціативних громадян – соціальні підприємництва на прикладі Полтави, України та світу. 

Матеріал підготовлено в рамках проєкту Simple SE, що реалізується ГО «Простір 500» у співпраці з Програмою USAID «Конкурентоспроможна економіка України».

Спочатку пропонуємо подивитися, що таке соціальне підприємництво.

 

Від м’яких меблів – до швачок. Як працює перше соціальне підприємство у Полтаві

ГО «Соціальне підприємство "Навчально-виробничий центр"» створили у жовтні 2014 року. Його засновниками є БО «Світло надії» та ГО «Інститут аналітики та адвокації».

«"Світло надії" працює з людьми, які повернулися з місць позбавлення волі, які знаходяться у скрутних життєвих обставинах, переселенці, матері-одиночки, наркозалежні. Ідея полягала в тому, щоб створити для цих людей робочі місця. Ми їх навчаємо, якщо у них немає досвіду роботи, вони у нас працюють і адаптуються», – розповіла голова правління Марина Смирнова.

На початку тут планували, що НВЦ виготовлятиме м’які меблі.

«Ми були учасниками проєкту ПРООН. Виділені були кошти на закупку сировини, але цей сегмент товарів був для людей середнього та високого достатку. Та і сам процес був затратний. У процесі цього ми звернули увагу на те, що серед наших працівників багато жінок. І в місцях позбавлення волі вони здебільшого шиють якісь речі. То в рамках цього ж проєкту закупили дві прямострочні швейні машини та один оверлок», - доповнила Смирнова.

Потім НВЦ знайшли постачальника сировини – французький бренд одягу IKKS. В Україні його представляє ТОВ «УТЕК-МОД». НВЦ отримало першу партію тканини. Дві швачки відшили перші речі та відправили їх до Франції. Вироби погодили представники бренду, і НВЦ могли вже відшивати наступні партії.

Майстерня (Фото НВЦ)

Підприємство досі працює на цій давальній сировині, яку отримує безкоштовно. З неї відшиває речі, які потім відправляє до Франції.

«З часом на кошти прибутку ми купляли ще швейні машинки. Зараз в нас їх більш як 40. Дуже довго у нас було п’ятеро швачок (серед них майже всі вимушено переселені особи), і одна жінка з місць позбавлення волі, але вона затрималась не довго», – розповідає Смирнова.

На виробництві зараз працює близько 20 людей. Шиють в основному жіночі сукні та блузи. Працюють з 8 до 17 з понеділка по п’ятницю. На кожен день у підприємства є план з кількості виготовлених речей. Система оплати праці у НВЦ відрядно-преміальна, тобто заробітна плата залежить від виробітку.

Техніка НВЦ (Фото НВЦ)

За словами Марини Смирнової, деякі жінки приходять на підприємство, щоб отримати певні навички та заробити кошти для того, щоб мати змогу орендувати житло. Але працювати швачкою далі вони не планують, тому звільняються і шукають іншу роботу.

«У нас працювала переселенка, в неї двоє дітей і чоловік. Це звичайна сім’я, яка переїхала до Полтави. Жінка у своєму місті працювала у сфері нерухомості, але у неї були навички швачки, бо колись вона цьому вчилася. І вона прийшла до нас. Пропрацювала роки чотири й таким чином затрималась у Полтаві. Тому, можливо, як би не ми, то її історія могла б скластися по-іншому. А так всі у нас унікальні і у кожної своя окрема історія, не можу так когось і виокремити».

У 2019 році НВЦ розпочало співпрацю з канадським проєктом ПРОМІС. У рамках проєкту підприємству поставили ряд завдань, які НВЦ повинні виконати, зокрема: створення умов для проведення курсів «Швачка, кравець, закрійник»; отримання ліцензії на навчання;створення власної торгової марки;організація роботи експериментального цеху.

Приклад продукції (Фото НВЦ)

Ліцензія на навчання у НВЦ вже є. Підприємство може навчати швачок та кравців. Термін навчання швачок 3 місяці, кравців – 4. Спочатку людина проходить теоретичний курс, а потім практичний на базі НВЦ. Після навчання студент отримує свідоцтво про проходження цих курсів.

Також підприємство має власну торгову марку My space. Це допоможе у майбутньому розширити ринок збуту і вийте на вітчизняний ринок, вважає Смирнова. У майбутньому підприємство планує розширити перелік видів продукції та ринок збуту продукції, а також підтримувати та фінансувати соціальні проєкти.

 

Вчительський досвід. Як шкільна майстерня виготовляє ексклюзивні сувеніри

Шкільне соціальне підприємство Великобузівського навчально-виховного комплексу (НВК) з’явилося два роки тому на базі майстерні трудового навчання 

Учитель трудового навчання Великобузівського НВК Геннадій Світличний розповідає, що майстерня школи оснащена новітньою технікою для роботи по дереву –   її восени 2018 року вони отримали безкоштовно від виробника ручних електроінструментів Dnipro-M. Тоді Геннадій Світличний написав їм офіційного листа з пропозицією співпраці. Розповів, що його учні вже 11 років є постійними переможцями обласних олімпіад та конкурсів і створюють власноруч шедеври столярного мистецтва, але не мають новітньої техніки. Dnipro-M відгукнувся швидко і подарував майстерні необхідні інструменти.

Тоді ж четверо школярок, деякі з яких відвідували гурток – Юлія Рибченко, Людмила Калініченко, Ірина Калініченко та Аліна Халєєва, – написали проєкт на отримання гранту від благодійного фонду «Повір у себе». Їх проєкт Lilac tree на підтримку розвитку майстерні отримав 15 тис. грн – на ці кошти докупили верстат для різьби по дереву. Так розпочалась історія саме соціального підприємництва Великобузівського НВК.

Соціальне підприємство їх школи ґрунтується на тому, що у майстерні працює гурток, в якому можуть працювати діти з 5 по 11 клас. Вони виготовляють та продають дерев’яні ековироби до ярмарків і свят – 8 березня, Дня вчителя, Нового року тощо, а зароблені кошти вкладають у техніку. Також на цих святах учні, які займаються у майстерні, проводять майстер-класи.

Учень з виробами (Фото Геннадія Світличного)

«Це різноманітні сувеніри, лавки, стільці, табуретки, дощечки. Прибуток з ярмарків ми кладемо до банки, а потім кошти витрачаються на розвиток майстерні. Так останнього разу ми вторгували 2 тисячі гривень, то поки вони лежать в банці», – розповів Геннадій Світличний.

Регулярних замовлень майстерня немає, але іноді бувають поодинокі:

«Зараз у нас є замовлення від відділу освіти нашої ОТГ на виготовлення унікального сувеніра для нагородження учнів за участі в олімпіадах. Але поки карантин призупинив ці плани».

Відділ освіти підтримує фінансування майстерні – виділили кошти на шліфувальний верстат та побутовий пилотяг. Також рік назад народний депутат Олег Кулініч придбав для майстерні спеціальну витяжку для станка.

На період карантину гурток призупинив свою роботу, а до цього працював щочетверга після уроків. Відвідували заняття близько 20 дітей. Серед них – троє школярів, які навчаються на індивідуальному графіку відвідування та належать до вразливих категорії населення.

Приклад виробів школярів (Фото Геннадія Світличного)

«Суть шкільного підприємництва полягає в тому, що у кожного свої обов’язки. Але як такого керівника у нас немає. Кожен старається працювати в силу своїх можливостей», – розповів учитель.

Діти, які займаються у майстерні протягом тривалого часу, є наставниками для дітей, які почали заняття нещодавно. За словами Геннадія Світличного, у майстерні всі інструменти висять на стіні. Після закінчення робіт вони повинні бути на місці – так дітей привчають до дисципліни.

«Зараз у шкільну програму можна вводити курс "Соціальне шкільне підприємництво" для 8-11 класів. Він розрахований на 1-2 години в тиждень. В подальших планах хочемо ввести це в програму», – зазначив учитель.

Процес виробництва (Фото Геннадія Світличного)

Що стосується юридичної реєстрації соціального підприємства, то Світличний зараз збирає всі необхідні документи для оформлення.

Також Геннадій Світличний розповів, що минулого року учні писали 2 проєкти до шкільного громадського бюджету, які стосувалися безпосередньо майстерні. На ці проєкти виділили 200 тис. грн. Тепер у них з’явиться система вентиляції та верстат з числовим програмним управлінням (комп'ютеризована система керування, що забезпечує управління механізмами та верстатами).

«У планах у нас придбати індивідуальний ручний універсальний інструмент, сучасні випалюючи та шліфувальні машини, якими можуть користуватися діти дошкільного віку. Ще однією нашою мрією є організувати шкільний технічний коворкінг на базі нашого СШП. Туди б мали змогу прийти, приїхати бажаючі з інших шкіл і не тільки школярі нашої ОТГ. Проводили б сімейні майстер-класи, в ролі майстрів – наші школярі», – каже він.

 

Брат до брата. Як ветерани АТО працюють в ІТ

Ідея проєкту IT BRO з’явилась після повернення Олекси Коби з побратимом з АТО у 2016 році. У різних містах вони одночасно, не домовляючись, пішли на курси з програмування і почали опановувати нову для себе професію. Через якийсь час у побратимів виникла ідея об'єднатись і створити ветеранський IT-проєкт, а трохи пізніше – відкрити ІТ-курси для ветеранів та ветеранок АТО/ООС на основі IT BRO.

Як розповів Олекса Коба, курси запрацювали у 2018 році:

«Ідея виникла з власного досвіду. Ми побачили, що навчання ветеранів може дати поштовх до адаптації та що це класно працює. Тому що коли ти проходиш якісь психологічні тренінги – це, звісно, класно, але коли ти приходиш після них і у тебе порожній холодильник, то всі ці тренінги перестають працювати. Враховуючи наш досвід адаптації, виникла ідея запустити безкоштовні ІТ-курси для ветеранів».

З 2018 року на курси вже було два набори ветеранів. У серпні цього року IT BRO запускає 3-й набір.

Робота проєкту складається з трьох компонентів. Перший – це бізнес, в плані некомерційної розробки веб проектів. Другий – грант імені Григорія Матяша на навчання ветеранів.

«Григорій Матяш – це наш побратим. Загинув у селі Піски у 2015 році. Враховуючи його любов до постійного навчання, ми вирішили увічнити його пам'ять і назвати грант його іменем», – коментує ветеран.

Частину коштів з бізнесу вони виділяють на реалізацію курсів з навчання. Усього курси пройшли близько 250 ветеранів. 

«Якщо це монетизувати й перевести в якісь цифри комерційного бізнесу, то у нас вийде від 2 до 6 млн, залежно від того, які комерційні підприємства ми будемо обирати», – каже Коба.

Аб виграти грант на навчання, потрібно бути ветераном/ветеранкою АТО/ООС та скласти вступні іспити.

«Якщо ми бачимо, що людина наполегливо намагається потрапити на цей грант, навіть якщо з тестами у неї не дуже, то ми зазвичай дивимось на її мотивацію – для нас це головний чинник».

У групу для навчання на рік набирають близько 100 людей.

«Формат курсів необмежений. Ми постійно намагаємось викладати якісь нові матеріали. Коли ветерани потрапляють на базовий курс, який в середньому триває близько пів року, то він потім має доступ до дотикових модулів, які у нас постійно оновлюються». 

Олекса Коба

Цьогоріч ветерани планують оновлення курсів. Вони будуть підходити більше до питань автоматизації, розширення модулів та тем. Що стосується гранту для молодих науковців, то для його отримання школярі чи студенти мають не тільки займатися наукою:

«Якщо цей молодий науковець чи науковиця хоче популяризувати українську науку і він/вона має ідею щодо вебпорталу, на якому вони хочуть розповідати про український космос, фізику чи історію, то ми можемо розглянути її запит. Цей грант у нас діє постійно. Якщо ми бачимо, що якась молода людина займається дійсно популяризацією науки й робить це українською мовою, то ми в доволі короткий термін запустимо для неї безкоштовно вебпортал, який профінансуємо зі свого бізнесу».

Олекса Коба розповів про дівчину-науковицю, яка займається астрофізикою. Вони зробили для неї сайт, з яким вона їздила представляти Полтавську область до Малої академії наук у Київ. Зараз вона навчається у Німеччині, а через цей ресурс популяризує українську астрофізику.

Також з прибутку IT BRO виділяє кошти на підтримку ветеранів, але публічно про це не говорять. 

Юридично курси оформлені як ФОП Коба. Якщо говорити про команду IT BRO в цілому, то тут працюють ветерани-фрілансери, які всі оформлені як ФОПи:

«Ми не реєстрували ТОВ, тому що ми розкидані по різних містах і у нас немає такого, що у кожному проєкті ми працюємо ці разом. Залежно від потреб проєкту, ми підключаємо різних людей з нашого ком'юніті. Можливо, якщо у нас команда буде розширюватися, то ми колись це переоформимо, але наразі я не бачу в цьому сенсу», – каже ветеран.

За словами ветерана, для решти, які пробують і розуміють, що ІТ не для них, то плюсом є спільнота, яка утворюється з ветеранів навчальної групи. Вони спілкуються між собою, і це також є групою взаємопідтримки.

«У нас є чоловік, який  раніше він працював на шахті. Після повернення з АТО йому знов потрібно було працювати на шахті. І в листі він написав, що для нього наші курси – це остання надія якось змінити своє життя. І тут ти просто розумієш, наскільки ця справа важлива».

Проєкт не отримує підтримки від інших підприємств чи грантів. Вони працюють виключно за свій ресурс та іноді надходили певні донати, але ця сума є невеликою – близько кількох тисяч гривень. 

«Робота курсу показує, що ветерани знаходять нові ресурси для адаптації та між собою показують один одному приклад, що є альтернатива. Навіть якщо вона буде в ІТ», – підсумував Олекса Коба. 

Він переконаний ІТ підходить не всім, бо це така сама робота, як і всі інші. 

«Але курси для ветеранів – це крутезна можливість спробувати, твоє це чи ні. Десь 15% ветеранів далі йдуть працювати у сферу ІТ. І ось нещодавно я отримав лист, в якому ветеран писав, що він досі не може повірити, що він міг би працювати в цій галузі, а зараз йому запропонували співпрацю в якійсь англійській компанії. І що це завдяки нашому проєкту. Завдяки таким речам ти розумієш, що це все не дарма».

В ТЕМУ. Цікаві кейси соціального підприємництва України та світу

Прикладом успішного кейса соціального підприємства в Україні є луцька кав’ярня «Старе місто», в якій працюють хлопці з синдромом Дауна. 

Оновлена кав’ярня розпочала свою роботу у січні цього року. Раніше заклад належав двом ветеранам АТО – Анатолію Форманюку та Миколі Кравчуку, які у 2018 році, пройшовши курси в школі лідерства для учасників бойових дій, започаткували власну справу. У листопаді 2019 року Микола Кравчук повідомив про закриття кав’ярні.

Відновили роботу закладу мами двох «сонячних» хлопців, які зараз працюють офіціантами в «Старому місті» – Олена Мельник та Лариса Новосад. Офіціантами є 20-річний Андрій Мельник та 18-річний Валентин Новосад. До роботи у «Старому місті», Валентин протягом місяця працював у кафе «Юлія» офіціантом, а Андрій мав досвід роботи у компанії «Тигрес».

Мета цього бізнесу – надати роботу та можливість соціалізуватися молодим людям з інвалідністю, а також допомогти їм заробляти собі на життя.

Андрій Мельник та Валентин Новосад (Джерело – фб-сторінка закладу)

Успішний кейс соціального підприємства у світі – «Грамін Банк» («сільський банк») – банк розвитку суспільства, що надає мікрокредити бідним, не вимагаючи гарантій.

Банк було започатковано у Бангладеш у 1976 році професором Мухаммадом Юнусом в рамках дослідницького проєкту. У 1983 році банк визнали незалежною банківською організацією. Зараз нараховують більш як 2 тис. відділень «Грамін Банку», а схожі установи відкрилися більше ніж у 40 країнах світу.

«Грамін Банк» став першою фінансовою організацією, яка отримала Нобелівську премію миру за створення і просування економічних та соціальних можливостей для бідних (це був 2006 рік).

Мухаммад Юнус (Джерело – bricsmagazine.com)

Відносини між банком і клієнтами базуються на довірі, а мікрокредити видаються без будь-якого забезпечення. Клієнтами здебільшого є жінки. Вони отримають позику, якщо погоджуються дотримуватися 16-ти рішень клієнта. Ось деякі з них (Ми зобов'язуємося піклуватися про добробут наших сімей.Ми не повинні жити в старих будинках. Ми зобов'язуємося ремонтувати їх і будувати нові.Ми зобов'язуємося вирощувати овочі круглий рік. Ми повинні їсти багато овочів і продавати те, що не з'їдено.Під час посівного сезону ми зобов'язуємося висаджувати якомога більше насіння.Ми зобов'язуємося стримувати зростання наших сімей. Нам слід скорочувати свої витрати. Ми повинні стежити за своїм здоров'ям.Ми зобов'язуємося дати освіту нашим дітям і переконатися в тому, що у них є гроші на освіту.Ми зобов'язуємося утримувати своїх дітей і навколишнє середовище в чистоті.Ми зобов'язуємося робити вигрібні ями.Ми зобов'язуємося пити воду зі свердловин. Якщо їх немає, то кип'ятити воду і використовувати галун).

Нагадаємо, полтавців запрошують приєднатися до онлайн-програми із соціального підприємництва. 

Матеріал створений у рамках в рамках проєкту Simple SE, що реалізується ГО «Простір 500» у співпраці з Програмою USAID «Конкурентоспроможна економіка України».

Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору автора.

Опублікована: 26 серпня 2020


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація