Козаки у Швеції, скарби на дні річки та жінка-солдат: що обговорювали на круглому столі в музеї історії Полтавської битви

Автор: Ігор Давиденко, 1 лютого, 14:31

Фото: Науковці обговорили нові деталі Полтавської битви


Уже вдесяте історики та краєзнавці збираються, щоб ушанувати пам’ять засновника музею Івана Павловського та поділитися науковими знахідками в дослідженні Північної війни. А ми в свою чергу ділимося з вами маловідомими фактами, які змінюють усталену картину перемог і поразок та відкривають Полтавську битву з цілком незвичного боку.

Цьогоріч наукове зібрання відбулося 18 січня в музеї історії Полтавської битви. На ньому обговорювались не тільки історичні факти самої битви, але й доба Північної війни загалом.

Круглий стіл пам'яті І. Павловського в Музеї Полтавської битви (джерело - www.battle-poltava.org)

 

Скільки шведів та козаків переправились через Дніпро?

Крапку в Полтавській баталії поставила капітуляція під Переволочною, де шведські війська, гнані армією російського царя вниз за течією Ворскли аж до впадіння в Дніпро, прикривали переправу гетьмана Мазепи та пораненого шведського короля Карла ХІІ. Забезпечили відхід вояки командувача Левенгаупта, які 30 червня 1709 року здалися в полон російському генералу Меншикову з ціллю врятувати відхід свого короля та союзних йому військ.

Існує чимало версій, скільки ж чоловік переправились через Дніпро. Цифри звучать різні. Також є розбіжності й в оцінці кількості військ обох сторін.

Людмила Шендрик, заступнця директора ДІКЗ «Поле Полтавської битви» з наукової роботи, зазначає:

«Важливо дізнатися, яким був взагалі кількісний склад шведської армії. Бо зазвичай російської історіографії притаманно завищувати чисельність супротивника і зменшувати кількість російських вояків. На сьогодні архівіст Олексій Васильєв зміг знайти дані, що на час Полтавської битви шведська армія мала 26 тисяч 544 військовики. У московської армії було на цей час, за підрахунками Павла Кротова, 54 тисячі регулярного та 21 тисяча іррегулярного війська».

Також, за її словами, радянські джерела свого часу наводили цифру в 72 гармати російської артилерії на полі бою. За новими ж даними всього в армії Петра І було 323 артилерійських знаряддя.

Людмила Шендрик наголошує, що з 26 тисяч війська, які були в розпорядженні Карла ХІІ, до битви він представив 17 тисяч солдат. До того ж, у баталії брали участь за різними джерелами від 5 до 8 тисяч козаків.

Людмила Шендрик, заступниця директора з наукової роботи ДІКЗ «Поле Полтавської битви» (джерело - www.battle-poltava.org)

Оцінки числа полонених під Переволочною шведів теж різняться. Людмила Шендрик говорить:

«Зазвичай називалася така цифра: більше 20 тисяч. Але якщо взяти журнал “Подённая записка Петра”, де був складений список усіх полонених, то ми вирахували, що самих тільки військовиків, тобто тих, хто здався в полон, було 14 тисяч 244 чоловіки. А решта — 6 тисяч 944 чоловіки — це не військові: писарі, священники, нотаріуси. Більше 1700 було жінок і дітей, які теж потрапили до полону».

На підставі історичних джерел та документів науковці підрахували точну кількість тих, хто переправився через Дніпро, втікаючи від армії царя. Ці дані наводить Людмила Шендрик:

«За “Обстоятельной реляцией Полтавской битвы” називалася цифра 600700 вояків. Але ж їх переправилось і вже повернулося до Швеції 1 тисяча 168 військових. Ми підрахували цю кількість на підставі документів 1709–1711 років і ми говоримо про 2,5 тисячі, які переправились через Дніпро».

Дослідниця навела факт значних утрат шведської армії: під час відступу до турецьких володінь армія Карла XII втратила 1200 чоловік, поки не досягла Бендер у липні. Їх переслідували й постійно «дихали в спину» російські війська, послані на перехоплення на перехоплення російський цар.

Також було зазначено, що гетьман Іван Мазепа одним з перших, на кілька годин раніше за Карла ХІІ, переправився через Дніпро з кількома однодумцями й потім стояв на іншому березі річки, чекаючи, поки через неї не евакуюють останнього пораненого. 

У шведських щоденниках зазначалося, що козаки чудово орієнтувалися в степу й були гарними провідниками. Шведи констатують, що якби не козаки, то вони б заблукали в українських степах. Ще шведи в мемуарах хвалили козаків за те, що ті були дуже вправними плавцями.

Було назване число козаків, що переправились разом зі шведами на Правобережжя. Так, Людмила Шендрик зазначає:

«Насправді це була значна військова потуга. Спочатку це було 3,5 тисяч запорожців, п’ятсот козаків Гетьманщини та 50 старишн. Потім їхня кількість у Бендерах збільшилася, тому що, як говориться у шведському похідному журналі, “великий гурт запорожців прибув до Їхньої королівської величності. Й по дорозі йдуть ще великі гурти запорожців, по кількасот”. Тікали від переслідування московитів».

У серпні в Карла було 5 тисяч козаків у Бендерах, й що робити з ними — невідомо. Наступного року у нього було на тисячу менше. Цими військами й користувався наступник Мазепи гетьман Пилип Орлик під час підготовки до відвоювання Правобережної України.

Ще цікавим фактом було те, що на дніпровському дні було знайдено близько трьохсот шведських та польських монет, а також срібну гармату полковника Павла Герцика, руїни маєтку якого й досі стоять собі у селищі Крутий Берег на околицях Полтави. ЗМІСТ писав про цей та інші закинуті маєтки Полтавщини.

Таким чином, доповідь Людмили Шендрик продемонструвала війну пам’ятей, коли кожна зі сторін-учасниць війни по-своєму подає кількість власних військ та сил противника. Завдання істориків – показати, як було насправді.

 

Полтавська битва: ландшафтна точка зору

 Важливим фактором перемоги російських військ у битві був ландшафт поля та вдале його використання армією царя задля отримання перемоги, яку Петро І називав «нечуваною вікторією».

Як відомо, у просторі між Яківчанським та Малобудищанським лісами за наказом Петра І московські вояки побудували спеціальні земляні укріплення — редути. На сході поле обмежене схилястими берегами річки Ворскла та заболоченою місцевістю.

Малобудищанський ліс займав доволі велику частину й межував з тодішніми селами Малі Будища, Осьмачки та Тахтаулове. Через цей ліс протікав так званий Івончанський потічок, який впадав у річку Полузір’я, що протікає через західні околиці міста.

Завідувачка відділу охорони культурної спадщини ДІКЗ «Поле Полтавської битви» Оксана Сальнікова зазначає:

«Якщо ви бували на території психоневрологічної лікарні, то за нею є така будівля (зараз там руїни), яка в народі зветься “Прачкою”. Вона розташована біля озера. Так от, це озеро і є однією з частин Івончанського потоку».

Оксана Сальнікова, завідувачка відділу охорони культурної спадщини ДІКЗ «Поле Полтавської битви» (джерело - www.battle-poltava.org)

Неподалік села Яківці починалася річка Тарапунька, яка впадала в Ворсклу неподалік Хрестовоздвиженського монастиря, в 500 метрах від нинішньої електростанції, що біля Південного вокзалу. На картах ця водойма позначалась як Яківчанський потік.

У тому ж районі, де Тарапунька впадала у Ворсклу, шведи побудували спеціальні укріплення, що не давало супротивнику переправитися через річку в цьому місці. У районі залізничної колії біля монастиря росіяни поставили так званий «гвардійський редут», щоб шведи не змогли атакувати їх позиції в цій зоні.

Самих же шведів з тилу захищав великий яр. Проте це мало й свої мінуси. Саме цей яр та потоки не дали королю Карлу змоги повністю розмістити свої лінії, що зіграло важливу роль у поразці шведів під Полтавою.

Сама ж територія заповідника «Поле Полтавської битви» займає площу в більш ніж 720 гектарів. Велика частина його не обстежена фахівцями. Тому в майбутньому можливі й нові відкриття.

Отже, з доповіді Оксани Сальнікової бачимо, що природні перешкоди (яри, ліси, річки) можуть як зіграти на руку війську, так і зашкодити йому, ускладнивши розташування військових частин.

 

Як жили полонені козаки в Швеції?

 Краєзнавець Олег Безверхній представив публіці переклад статті шведського історика Хокана Хенріксона «Українські козаки та інші військовополонені у Швеції в часи Великої Північної війни (1700–1721 рр.)». 

Дослідник навів число полонених козаків за версією російського філолога Якова Грота, уродженця Петербурга, професора університету в Гельсінкі. Він подає цифру в 600–700 козаків-військовополонених. 

Козаків почали привозити до Швеції в 1704 році. Однією з перших «партій» був загін з 25 чоловік, захоплених біля Виборга та відвезених у шведську метрополію. Одна з найбільших партій в’язнів прибула на шведську землю 8 листопада 1706 року в гавань міста Карлсхамн. Одні з останніх козаків прибули в 1707 році до міста Кальмар.

Є свідчення участі козаків у битві при Несвічі: прапор Стародубського полку й досі знаходиться в Швеції.

Олег Безверхній, краєзнавець, дослідник (джерело - www.battle-poltava.org)

Переважно козаки жили на сході країни, проте були й такі, що перебували в столиці. Так, в Стокгольмі досі збереглися будинки, в яких жили ув’язнені українці. Побут полонених був більш-менш комфортним. Вони навіть отримували своєрідну платню. Так, Олег Безверхній говорить:

«Полонені отримували добові 3 ере з бюджету, щоб прогодувати себе. На той час 20 яєць коштували 4 ере, літр пива — 2 ере. Шведський солдат отримував тоді 6 ере».

Вистачало й курйозних випадків за участю наших співвітчизників. Так, Олег Безверхній, проаналізувавши судові справи проти українців у Швеції, наводить такі випадки:

«Козаки крали, багато пили, бились зі шведами, загравали до жінок, які народили їм багато дітей, навіть тікали з полону через територію Норвегії».

Шведська влада вирішила більше не терпіти такі витівки й спеціальним указом відправила всіх козаків-невільників на острів Торсьо, подалі від спокус.

У 1714 році до Швеції разом з родиною прибув гетьман в еміграції Пилип Орлик після невдалого походу на Україну. Його приймали як почесного гостя. Урешті-решт усіх полонених козаків повернули на Батьківщину після укладення Ніштадтського миру.

 

Жінка в шведській армії

Не оминули увагою учасники круглого столу й жінок під час Великої Північної війни. Завідувачка відділу науково-просвітницької роботи ДІКЗ «Поле Полтавської битви» Євгенія Щербина представила широкому загалу факти, наведені в книзі «Ульріка Елеонора Стольхаммер. Доля шведської жінки каролінської епохи».

 На початку XVIII століття траплялися випадки участі жінок у бойових діях. Євгенія Щербина наголошує:

«Такі випадки досягли свого піку на початку вісімнадцятого століття в результаті тривалих боїв у Європі. Каролінське військо не було в цьому питанні вийнятком. Серед військовослужбовців траплялися жінки, що одягали військову форму і служили, зокрема в армії Карла ХІІ. Сучасні історики їх так і називають — “Амазонками Карла ХІІ”».

Євгенія Щербина, завідувачка відділу науково-просвітницької роботи  ДІКЗ «Поле Полтавської битви» (джерело - www.battle-poltava.org)

Нерідко офіцерам, а іноді й звичайним солдатам шведської армії дозволялося брати із собою в похід дружину та дітей. Як вище зазначалося, в шведському обозі, який розташовувався в місцевості, що зараз зветься Пушкарівкою, було близько 1700 жінок та дітей, що потім потрапили в полон біля Переволочної 29-30 червня 1709 року. За словами Євгенії Щербини, у полонених були скрутні умови ув’язнення, також росіяни полюбляли відправляти їх як «живий товар» на ринки Москви та Стамбула.

У якості прикладу долі жінки на службі у війську була наведена доля непересічної шведської жінки — Ульріки Елеонори Стольхаммер. Коротко її життя описала Євгенія Щербина:

«Постала перед судом за те, що вона видавала себе за чоловіка, майже 10 років служила в армії як чоловік і вийшла заміж за жінку».

Ульріка Елеонора виросла в батьківському маєтку, була дочкою колишнього військового, що був вже на пенсії, росла разом з п’ятьма сестрами. Вона сама часто говорила, що їй подобалося виконувати саме ті завдання, які зазвичай доручають чоловікам. Досягнувши зрілості, Ульріка, вдаючи з себе чоловіка, записалася в армію. Цікавим фактом було те, що навіть на ту скромну платню, що вона отримувала, Ульріка знімала собі окрему квартиру, а не жила в казармах зі своїми побратимами, й навіть душ приймала окремо від інших, вочевидь, з ціллю приховати свою справжню стать.

З часом її обман було викрито й Ульріка предстала перед судом. Їй загрожувала смертна кара. Та все ж її помилували. Навіть з «дружиною» своєю вона продовжувала жити. Померла Ульріка в 1733 році, їй було близько 50 років (точна дата народження невідома).

Служачи в армії, Ульріка отримала певні візнаки. Євгенія Щербина зазначає:

«Кальмарський гарнізон не бачив бойових дій Великої Північної війни. Тим не менш, Ульріка досягла успіхів в військовій кар’єрі: за десять років служби вона отримала звання капрала».

Тож, як бачимо, уже під час Північної війни шведські жінки робили кроки назустріч гендерній рівності. Не дивно, що зараз ця країна має досить гармонійний гендерний баланс у всіх сферах життя.

 ***

Круглий стіл в Музеї історії Полтавської битви свідчить, що попри віддаленість у часі епоха Північної війни має чимало перегуків з нашими днями, іноді навіть несподіваних, як історія жінки-капрала. Головне ж полягає в тому, що поле Полтавської битви знаходиться зовсім поруч, а його величезна протяжність обіцяє в майбутньому нові наукові знахідки.

Обкладинка Квітослави Лобченко

Опублікована: 1 лютого 2020


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація