Пішов до військкомату разом з кумом. Історія воїна з Полтавщини
військових на Полтавщині
Едуард «Лео» зустрів війну вдома. Вранці 24 лютого 2022 року він стояв біля військкомату поруч із кумом, який нині воює разом із ним.
«Лео» – воїн 116-ї окремої бригади територіальної оборони. 18 липня бригада розповіла історію воїна.
Життєвий шлях воїна
З перших днів повномасштабного вторгнення «Лео» став на захист України. 24 лютого 2022 року він прийшов до військкомату разом із кумом, нині відомим у бригаді під позивним «Кум».
Спокійний, стриманий і небагатослівний, Едуард пройшов найгарячіші напрямки Донбасу – Соледарський, Авдіївський, Мар’їнський. Там, де кожен крок міг стати останнім, він виконував бойові завдання пліч-о-пліч із побратимами. Найважчим для нього завжди були втрати товаришів, із якими ділив окопи й бойові будні.
Головною мотивацією воїна залишається сім’я. Саме заради близьких він захищає країну, не розділяючи Україну на «свій» чи «чужий» регіон.
«Ми прийшли, бо не могли інакше. Я з Полтави, не з Донбасу… Але хіба це має значення, коли країна в небезпеці?» – каже воїн.
Найбільша мрія Едуарда – повернутися додому з Перемогою, побачити батьків і рідних, відпочити від війни та нарешті побути в тиші, яку так цінують ті, хто пройшов через бої.
Нагадаємо, ЗМІСТ писав, що Вікторія «Бандітка» пережила окупацію на Київщині, а згодом долучилася до війська. Жінка допомагає бійцям, працює з пораненими й тримає зв’язок із тими, кого евакуювали на лікування.
Вікторії – медикиня ремонтно-відновлювального батальйону 5 ОВМБр. Жінка родом з Полтавщини, а до повномасштабного вторгнення проживала в Броварському районі разом з дітьми. За фахом Вікторія – будівельниця доріг та аеродромів.
У перші тижні повномасштабного вторгнення жінка з дітьми пережили окупацію. Згодом вона вивезла родину в безпечне місце й повернулася. Спочатку жінка волонтерила, а згодом вирішила долучитися до лав армії.
Потрапити в бригаду не виходило через низьку вагу, проте через деякий час Вікторії вдалося її набрати й долучитися до медичної роти.
Медичної освіти у жінки не було, тож вона пройшла курси БЗВП і бойової медицини. Спочатку служила в медичній роті, а нині – у ремонтно-відновлювальному батальйоні. У бригаді пишуть, що Вікторія любить собак, а вдома її чекає такса, на ім'я Баді, а на службі з'явилося цуценя Степан, якого евакуювали з-під обстрілів.
Раніше ЗМІСТ писав як полтавець Борис «Джонсон» прикриває українське небо від ворожих дронів.
«Джонсон» командує відділенням зенітно-кулеметного взводу у складі 91-го окремого протитанкового батальйону та щодня тримає українське небо під контролем.
Борис каже, що сам просився саме на цю позицію. Його головна зброя – важкий кулемет Canik M2, а ще бінокль, прожектор і власні руки, які, як каже боєць, повинні «тримати ритм роботи», коли ворог намагається прорвати оборону.
«Бо шахеди летять на наші дороги, машини, склади, на наших хлопців. І на наших рідних у тилу», – говорить захисник.
День «Джонсона» – це чергування, спека, кілька годин сну та знову небо, яке не можна залишити без захисту. На фронті він із 2022 року, спершу був сапером, згодом став кулеметником. Зізнається, що колись вірив у швидке завершення війни.
За час служби Борис навчився терпіння та довірі до побратимів. Особливо запам’ятав слова одного з них: «Якщо я не піду – не піде й сусід». Побратима вже немає, але ці слова звучать для воїна як обов’язок перед іншими.
До війни захисник мав власну справу – торгував інструментами. Після перемоги мріє повернутися до мирної роботи, виростити внучку та нарешті побути поруч із родиною.