Frame 66 (1)

Ганна Старицька – художниця з Полтави, племінниця Володимира Вернадського. Її картини експонувалися в Брюсселі, Парижі, Антверпені, Ніцці, Каннах та інших містах.

Народилася майбутня художниця, майстриня колажної техніки та графіки, у січні 1908 року в Полтаві у родині спадкового дворянина статського радника Георгія Старицького. Вона була племінницею академіка Володимира Вернадського, адже той був одружений на сестрі її батька – Наталії. З дитинства Ганна Старицька захоплювалась малюванням, музикою та писала вірші.

Через революцію 1917 року та громадянську війну, вона разом із матір’ю переїздить до Москви (згодом мати померла через туберкульоз). Там Старицька навчалася в дитячій художній школі, також відвідувала студії Костянтина Юона і  Володимира Фаворского.

У 1925 році Ганна Старицька виїздить до Франції, щоб  лікувати туберкульоз кісток. Від  наслідків  хвороби мисткиня страждала все життя, але це не стало на заваді становлення її як художниці. Пізніше, у 1926 році, вона переїздить до Болгарії, де на той час проживав її батько. У Софії Старицька 5 років здобувала академічну  освіту в Школі (академії) витончених мистецтв. 

У 1932 році оселилася в Брюсселі, спеціалізувалася у сфері ілюстрації та реклами, працювала дизайнером у кількох друкарнях. В цей же період писала портрети. 

У деяких джерелах повідомляють, що  1941 року Старицька  познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком – бельгійським лікарем і художником Гійомом Ориксом. А 1943 року він, як учасник Опору й агент радянської розвідки (працював під псевдонімом Білл з радянським розвідником Леопольдом Треппером), був заарештований і два з половиною роки провів в концтаборі Маутхаузен в Австрії. Сама ж Ганна Старицька  з січня по квітень 1943 перебувала в брюссельській в'язниці Сен-Жіль. 

У грудні 1943 - січні 1944 її роботи експонувалися в Салоні російських художників в галереї Toison d'Or в Брюсселі. 

Після війни художниця деякий час проживала в Ніцці, на той час там працювала група художників – «Ніццька школа». Старицька до неї не належала, але в її роботах можна простежити сліди «нового реалізму», що вони пропагували. 

У 1952 році Ганна Старицька переїздить до Парижу, де під впливом свого чоловіка захоплюється абстракцією. На її полотнах з’являються несподівані та спонтанні поєднання кольорів, російські та французькі тексти, друкарські літери й каліграми. Також художниця виконувала рельєфні колажі з використанням зім'ятого і скрученого паперу, дерева, каміння і сухого листя.

В її роботах можна простежити фантастичні сюжети, теми магії та чаклунства: «Заклинателі злих духів», «Магія», «Таємна помста», триптих «Вівтар знахарів». З 1960 року Старицька працює в техніках гравюри й літографії, виконує ряд естампів разом із друкарем Лякурьером. Художниця створювала станкові листи, що нагадують старовинні пергаментні рукописи. Також оформляла поетичні збірки для своїх друзів і займалася обробкою дерева. 

Провела персональні виставки в Брюсселі: галереї Ex-Libris, 1947; Lou Cosyn, 1948; Palais de Beaux-Arts, 1961; Sanit Laurent, 1961, 1963; Aux Bateliers, 1966.

Роботи Старицької експонували в паризьких галереях Calligrammes, 1948; de Verneuil, 1954; de Beaune, 1955; Maywald, 1963; Riquelme, 1966; Les Mains Libres, 1970, 1975; Rathé, 1975; Carmen Martines, 1977.

Її полотна виставляли у Мілані, 1957; Невшателі, 1960, 1964, 1967, 1973; Каннах, 1965; Копенгагені, 1966; Ліоні, 1970; Ніцці, 1975 тощо.

Російський режисер Анатолій Скачков зняв про художницю – «Ганна Старицька».

Померла мисткиня у Парижі 1981 року. Похована на цвинтарі Монпарнас.

Текст підготовлений за матеріалами сайту «Полтава історична».

Loading...