Полтавський театр «Малафея»: біографія невипадкового чуда

Автор: Марина Антонюк, 3 вересня, 16:54

Фото: Полтавський аматорський театр «Малафея»


Аматорський театр «Малафея» цього літа подарував глядачам яскраву прем’єру – виставу «Лісова пісня» за однойменною драмою Лесі Українки. За чотири покази на виставі побували близько 600 глядачів.

Уже цього тижня, 4 і 9 вересня, відбудуться заключні покази «Лісової пісні» в поточному сезоні. Розпитуємо засновницю театру про те, що лишається за лаштунками дійства, і ділимося враженнями від вистави.

Філософія вчить нас дивуватися не тому, що чогось нема, а тому, що щось є. Наприклад, тому, що в нашому місті виник аматорський театр, на чиї заходи реєстрація закінчується за кілька годин після анонсу. Це при тому, що в Полтаві є досить-таки популярний обласний театр імені Миколи Гоголя і гастролюють столичні колективи.

За п’ять років творча група при музеї Володимира Короленка стала аматорським театром «Малафея» і зібрала коло відданих шанувальників, а місця на вистави цього театру розлітаються, як гарячі пиріжки. Про це ми поговорили із засновницею і натхненницею колективу Людмилою Вітенко. Ніби трохи відслонилася театральна завіса – і ми побачили й почули, як виник і розвивався колектив, як створюється вистава і чи правда, що новоприбулий актор має пред’явити велосипед.

Людмила Вітенко

 

Концепція радості

Сама Людмила відкидає таке визначення, як художній керівник:

«Я ніколи не називаю себе керівником і категорично проти цього терміну. Він мені відгонить якоюсь радянщиною. Ми в театрі створюємо атмосферу, в якій люди самі починають проростати».

Як любов рухає світила, так і колектив рухає концепція радості. Усе, за що беруться актори, вони роблять з радістю і задоволенням. Люди, які приходять у колектив, уміють радіти спілкуванню, рухові, дрібницям, навіть рутинній роботі:

«Коли ти відчуваєш цю взаємну радість, ти й сам приймаєш її. Твій ритм, твої відчуття, твоє заглиблення в сам образ і його емоційне переживання – все це підказує подальший рух».

«Малафея» називається аматорським театром цілком справедливо: серед її акторів ніхто не має професійної театральної освіти. Просто такі самі люди, як і ми, мають незвичайне і шляхетне хобі, на яке не шкодують ні сил, ні часу після повноцінного робочого дня. Іноді актори так захоплюються дійством, що не хочуть розходитися по домівках.

Театр у музеї

А починався театр із бажання зробити літературно-меморіальний музей Володимира Короленка цікавим для дітей та дорослих. Більшість із нас при словах «музей письменника» пригадує загальне враження стерильності і нежиттєвості простору. Однак музей може бути іншим, і Людмила Вітенко з колегами спробували це показати.

Уявіть: улітку музей запрошує відвідувачів на фірмовий чай за рецептом родини Короленків, а взимку – на майстер-клас, де діти виготовляють ялинкову прикрасу, яку робили доньки письменника до Різдва.

Виготовлення новорічних прикрас

Такі прості речі дають відчуття радості і причетності до родини, що колись жила в цьому домі. До того ж більшість заходів благодійні: на них запрошують дітей з інвалідністю та сиріт. Майстер-класам передують святкові новорічні вистави, створені співробітниками музею.

На одному з майстер-класів у музеї

Перші вистави Людмила з колегами готувала вдвох-втрьох. Згодом вони почали запрошувати знайомих і залучати власних дітей. За якийсь час актори переконалися, що готові до наступного кроку.

 

Перша велика вистава

Ним стала вистава «Французька сторінка в житті Короленка», прем’єра якої відбулася в 2014 році. Тоді до співробітників музею приєднався молодіжний театр «Антракт» (режисер Владислав Борисенко). За словами Людмили Вітенко, перший досвід повноцінної вистави був хвилюючим:

«Ми не уявляли, як люди сприймуть спектакль, адже він непростий: в основі лежать архівні документи. Та й самого тільки тексту сценарію було вісім сторінок! Для нас тоді це було багато».

Крім того, театр пішов на експеримент, якого спершу не зрозуміли самі актори: було вирішено зіграти виставу не в приміщенні, а надворі. Говорить Людмила Вітенко:

«Це ускладнило нам усе. Природні звуки й гуркіт машин по кам’янці перекривали голоси акторів. Але глядачі прийняли виставу на ура, і тоді вперше ми зрозуміли, що можемо обирати нестандартні майданчики для втілення своїх ідей».

Основа вистави – біографічна: надворі 1914 рік, молодша донька письменника при надії, і Короленко з дружиною вирушають до неї у Францію, де їх застає Перша світова війна. Перед акторами стояла нелегка задача: як на основі біографічного матеріалу поставити завершений і цілісний твір? Як досягти того, щоб глядачі відчули катарсис – очищення душі, яке Аристотель вважав головною ознакою драми?

Уривок із вистави «Французька сторінка в житті Короленка»

Актори знайшли чудове художнє рішення: включити у виставу оповідання Володимира Короленка «Полонені». У ньому описаний випадок на тулузькому вокзалі, свідком якого став письменник. Ось француженка підбігає до полоненого німецького солдата. Для неї він – лютий ворог, який забрав найдорожче. Але що вона скаже, коли дізнається про його жертву війні? Актори «Малафеї» показали, як усього за мить ненависть змінюється на співчуття. Ні, актори не засуджують праведного гніву на загарбників, та й письменник милується своєю героїнею. Ця сцена ставить перед нами питання: коли ти зустрінеш ворога, чи розгледиш у ньому людину? Адже біль від цього буде неминучим.

Після вистави «Французька сторінка в житті Короленка»

На прем’єру вистави прийшли 25 чоловік. Щороку кількість глядачів зростає: у 2019 на «Французькій сторінці в житті Короленка» було близько 120 чоловік.

 

А чи не поставити нам «Лісову пісню»?

Ідея поставити «Лісову пісню» виникла цієї зими. Після закінчення роботи над комедіями «Ніч перед Різдвом» і «Звідки беруться діти» (у театрі їх називають зимовим циклом) актори шукали новий формат. До того ж акторський склад збільшився і на кінець зими становив уже майже 30 чоловік. Людмила Вітенко запропонувала створити виставу за класичним твором Лесі Українки. Вона зізнається, що не всі актори спочатку підтримали цю думку:

«Коли ми почали робити перші читки з прикидкою на ролі, то наші актори були дуже пригнічені. Вони не розуміли, навіщо я обрала саме цей твір і як вони мають донести його до глядача: Люди цього не зрозуміють, це ніхто не захоче слухати й дивитися, їм буде нецікаво і нудно».

Звісно, вони ризикували: з поміж усіх драматичних поем Лесі Українки «Лісова пісня» видається найбільш ясною і простою, її вивчають у школі. Але, як і в кожного класичного твору, ця простота оманлива. Ми можемо сприймати «Лісову пісню» як фантазію на фольклорну тему, а насправді вона більше схожа на «Русалоньку» Андерсена. Це винятково сильна історія любові, яку не здолали ні зрада, ні смерть. Любові, здатної віддавати себе до кінця – і пробачити зневагу до її дарів. Історія душевної сліпоти і прозріння, де Мавка навіть на дні потойбіччя чує голос коханого і повертає Лукашеві людську подобу.

Робота над цією виставою стала для колективу серйозним викликом. Людмила Вітенко каже, що віддала багато енергії на те, щоб донести цінність твору насамперед самим акторам. Вони перестали сумніватися лише в травні – після того, як пошили костюми і зробили професійну фотосесію.

«Лісова пісня»

Яна Штана в образі Мавки гарно підсвітила проблему, яку ми в шкільні роки могли не побачити: Мавка поступається своєю волею заради життя в світі людей. Лукаш у виконанні В’ячеслава Лесика за дві години вистави переживає весь людський вік: то він закоханий юнак, то заклопотаний господарством селянин, що розривається між матір’ю і Килиною, то просвітлений мудрець.

«Лісова пісня»

А чого варті самі Лукашева мати (Людмила Вітенко) і Килина (Інна Керусова)! Дивишся на їхню гризню і думаєш: які ж вони все-таки злі! А ще підприємливі й живучі. Праця кожного актора в цій виставі варта високої оцінки. Усі грають самовіддано: навіть ті, в чиїх ролях не набереться і півдесятка реплік. Приємно було впізнати в одній з міфічних істот журналістку ЗМІСТу Анну Аксюк.

Анна Аксюк

 

«Лісова пісня»: як це зроблено

Для «Лісової пісні» було підготовлено понад 30 костюмів, тому що тільки для Мавки потрібно 5 убрань. Крім того, від дії до дії міняють одяг Лукаш, Дядько Лев і Килина. Ескізи малювали самі актори, а шили вбрання знайомі кравчині. Усі вишиті сорочки у виставі – справжні, з бабусиної скрині. Навіть художники схвально відгукнулися про вбрання дійових осіб.

«Лісова пісня»

Додамо, що костюми не просто вказують, хто є хто, але й «розповідають», приміром, як незатишно почувається Мавка в сільському вбранні. Або як вона жне жито і ранить Русалку Польову. Людмила усміхається:

«Найскладніше було продумати цю сцену. У травні солому знайти непросто, тож ми вирішили її замінити».

І правильно зробили: символ набагато потужніший, ніж буквальне зображення.

«Лісова пісня»

Утім, в одному аспекті актори вирішили дотриматися «букви» Лесі Українки: зіграти виставу просто неба, на природі. У пошуках «старезного, густого, предковічного» лісу актори об’їхали всю Полтаву і врешті-решт знайшли ідеальне місце біля ставка в дендропарку. Людмила ділиться з нами:

«Адаптуючи текст вистави, я розуміла, що нам необхідні дві сцени. Спершу ми розглядали можливість переходу глядачів, але згодом знайшли більш елегантне рішення».

Яке – знає той, хто відвідав виставу. Ми ж хочемо відзначити роботу технічної підтримки, яка забезпечила глядачам повне задоволення. А тим, хто досі роздумує, чи зручно буде добиратися до дендропарку і сидіти там на килимку, повідомимо, що на виставах присутні навіть люди в інвалідних візках.

Репетиція вистави «Лісова пісня»

На початку роботи над твором актори умовилися не дивитися ні вистав, ні екранізацій «Лісової пісні»:

«Я дуже прошу акторів не дивитися фільми і вистави за п’єсою до того моменту, доки ми не напрацюємо власне бачення і відчуття твору. Тоді вже немає ніякої небезпеки. На першому ж етапі, на мою думку, формується стереотип і людина чіпляється за образ, створений іншим актором».

«Лісова пісня»

 

Дірочка в завісі: а що глядачі?..

«Лісову пісню» показували вже 4 рази, і ще 2 вистави заплановані на 4 і 9 вересня. За літо її побачили близько 600 чоловік, а отже, аудиторія «Малафеї» вже давно вийшла за межі кола друзів та родичів акторів. У колективу є постійні глядачі, але щоразу приходять нові люди. Людмила говорить, що в театрі цінують зворотній зв’язок з глядачами:

«Дуже цікаво переглядати фото глядачів, зроблені під час вистави: які обличчя в людей, чи так вони реагують на той чи інший момент вистави? Наші глядачі реагують дуже адекватно, і це найбільша радість у нашій роботі».

Звісно, бувають і непорозуміння, коли глядачі не встигають зареєструватися через Фейсбук-сторінку на виставу. Колектив змушений обмежувати кількість глядачів на виставі, адже актори працюють без мікрофонів.

Після вистави «Лісова пісня»

 

Як це – бути незалежним театром?

Цілком заслужений попит показує, що в житті театру настав новий етап. Але до нього непросто перейти, розраховуючи тільки на власні сили й добровільні пожертви глядачів, як це досі робила «Малафея». Ми поцікавилися в Людмили Вітенко, чи не планує колектив шукати спонсорів. За словами головної натхненниці, на сьогодні театр має повну фінансову незалежність, що дозволяє працювати без допомоги благодійників:

«На костюми заробляємо самі. Важко спрогнозувати майбутнє, але якщо потенційний спонсор буде ставити нам свої рамки, ми не розглядатимемо співпрацю з ним».

Приміщення для репетицій і зберігання реквізиту надає літературно-меморіальний музей Короленка. Тут відбуваються прем’єри вистав. А в теплу пору року театр може зустрітися на репетицію чи заняття будь-де на природі.

Після вистави «Лісова пісня»

 

Театр на колесі

Ну і, звичайно, з огляду на мобільність акторів «Малафеї» ми не могли не запитати, чи правда, що в колектив не приймають без велосипеда. Людмила сміється:

«Ми не могли не сісти на велосипеди, адже сам Короленко був велосипедистом!»

А якщо серйозно, то Людмила вважає, що головну роль відіграє особистий приклад, адже серед акторів є велосипедисти. Коли в театр приходить нова людина, вона також сідає на велосипед, тому що акторам потрібно бути мобільними. Ще б пак, додамо ми: найновіша вистава «Малафеї» – «Утоплена» (за повістю Миколи Гоголя «Майская ночь, или Утопленница») відбувається за 8 кілометрів від центру міста!

Вистава «Утоплена»

Колектив має дуже симпатичну рису: тут люди отримують задоволення від спілкування одне з одним. Тому досвідчені велосипедисти допомагають «сісти в сідло» новачкам. Тому вони відпочивають разом: цього літа театр їздив у велопохід на дачу Короленка на хуторі Хатки (село Малий Перевіз Шишацького району). Погодьтеся, колективи, де люди після спільної роботи не розбігаються світ за очі, а розділяють навіть вільний час, – це рідкість.

На питання, яким має бути велосипед, Людмила, усміхаючись, показує свій:

«У мене старий велосипед. У наших виставах він грає роль ретро-велосипеда початку ХХ століття, на якому їздив Короленко. Однак він мені вірно служить і в походах».

Людмила Вітенко ділиться з нами неочевидною перевагою велопоходів: фізичний рух стимулює рух творчості й ріст інтелекту:

«Найбільше ідей до мене приходить саме тоді, коли їду полем і милуюся краєвидами».

«Малафея»  у велопоході

 

_______________________________________________________________

У чому секрет «Малафеї»? У концепції радості? Без сумніву. У сміливому звертанні до класики? Безперечно. Якщо уявити ідеальний вимір, де співіснують, скажімо, Леся Українка, Микола Гоголь і Володимир Короленко, то, напевно, вони дуже вдячні акторам театру. Для автора немає більшого щастя, ніж розуміння читача. Дуже багато глядачів відзначають, що саме вистави «Малафеї» допомогли їм нарешті зрозуміти «Лісову пісню». І головне. Ми, полтавці, можемо бути невисокої думки про свої естетичні смаки. Але насправді це не так, і досвід «Малафеї» переконує: почуття прекрасного є в кожного з нас, було б тільки бажання його розвивати. Цей театр – вияв нічим не скутої креативності: при мінімумі реквізиту – максимум любові до своєї справи й готовність щедро поділитися нею з глядачами.

Фото з приватного архіву та Фейсбук-сторінки Людмили Вітенко.

Опублікована: 3 вересня 2019


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація