«Полтавський козак» вижив під 24 скидами боєприпасів з дронів
Фото – 32 ОМБр
47-річний Андрій – водій 1-го механізованого батальйону, відзначений медаллю «Хрест доблесті», а також відзнаками «Золотий хрест» та «За оборону Торецька».
Андрій родом із тимчасово окупованої Попасної, однак уже понад 10 років називає себе «полтавським козаком». Історію захисника розповіли у 32-й окремій механізованій бригаді 22 липня.
Воїн та його бойовий досвід
З середини 1990 років воїн живе на Полтавщині у Миргородському районі. У 2014 році вивіз до Полтавської області й своїх братів. До мобілізації працював ветеринарним фельдшером.
Військова служба Андрія розпочалася в піхоті 403-го окремого стрілецького батальйону, де він був гранатометником і кулеметником. Згодом у складі 32-ї окремої механізованої бригади брав участь в обороні Куп’янська та потрапляв в оточення під Торецьком. Нині виконує бойові завдання на Покровському напрямку як водій.
Він має значний окопний досвід, який, за його словами, допомагає краще розуміти потреби бійців, коли виїжджає на завдання. Андрій розповідає про один із днів на позиціях, коли зранку й до 14:00 пережив 24 скиди з ворожих БпЛА. Під час атак FPV-дронів неодноразово залишався неушкодженим. Один із випадків стався, коли дрон вибухнув просто перед ним, а він у цей момент упав у кущі.
У поданні на «Золотий хрест» зазначено, що Андрій, «дізнавшись про переважаючі сили противника та майже повне оточення, не вагаючись, вирушив на заміну особового складу». Медаль «Хрест доблесті» він отримав за евакуацію пораненого під мінометним обстрілом на пошкодженому автомобілі та за нічну доставку боєкомплекту на передову під вогнем противника.
Андрій каже, що під час одного з виїздів його життя врятувала випадковість. Воїн проїхав блокпост, а за годину ворог замінував ту саму дорогу. Середня швидкість Андрія на пікапі під час виконання завдань – близько 100 км/год, однак у випадках, коли йшлося про порятунок життя, він розганявся до 180 км/год. Єдина порада для водіїв-початківців, за його словами: «Слухати, дивитися й ніколи не зупинятися. Тоді є шанс».
Під час відпустки Андрія вражає, що частина людей живе так, ніби війни немає. Воїн каже, що розуміння ситуації є лише в тих, чиї рідні воюють. Він втратив багатьох друзів на фронті, яких називає ріднішими за кровних родичів, і продовжує службу заради їхньої пам’яті та своїх онуків.