Річниця Полтавської битви: як ми бережемо пам’ять про легендарну баталію

Автор: Анастасія Добряк, 27 червня, 13:04

Фото: Сьогодні минає 311 років від Полтавської битви. Ця баталія змінила хід історії і вплинула на життя не однієї країни. Нині поле битви не в найкращому стані, але працівники музею-заповідника намагаються зробити все, аби це місце мало належний вигляд


Ця битва була однією з визначальних подій Великої Північної війни, що докорінно змінила усю політичну карту світу.

У суботу, 27 червня, ми відзначаємо 311-ту річницю Полтавської битви. З цієї нагоди  ЗМІСТ поспілкувався з директоркою та співробітницею музею історії Полтавської битви про сьогоднішній стан поля, де колись відбулися страшні події, і про те, чому варто берегти пам’ять про Полтавську баталію.

Місце, якому б пасували маки

Наталія Білан очолює музей-заповідник «Поле Полтавської битви» майже 12 років. Вона прийшла працювати сюди у 2008 році. Сьогодні у заповіднику працює 29 людей, з них дев’ятеро – у господарському відділі. Працівники відділу доглядають розарій у музейному містечку, викошують траву й бур’ян на легендарному полі:

«Заповідник має велику територію – 720 га. З них 400 га – це сам заповідник, а ще 320 га – охоронна зона довкола. На території заповідника розташовані музей і відомі пам’ятки: братська могила московської армії, Самсонівська церква, ротонда вшанування пам’яті загиблих у Полтавській битві, поле, на якому редути означені обелісками, командний пункт Петра I, пам’ятник шведам від росіян. Уявіть, який величезний обсяг роботи перед працівниками музею, але ми справляємося».

Наталія Білан працює в музеї майже 12 років

Цьогоріч тримати поле «у формі» допомагає трактор, придбаний міською владою в 2019 році. З його допомогою працівники викошують небажану рослинність. За словами директорки, від початку сезону звільнили від бур’янів 20 га території. Траву над доріжками працівники косять власноруч за допомогою газонокосарок. Аби підтримувати територію у нормальному стані, косити траву доведеться щонайменше 46 разів за сезон.

Поки йдемо полем Полтавської битви, Наталія Білан розповідає, що їм би дуже хотілося викорчувати акації й терен на території  заповідника та привести все навколо до ладу. На думку музейників, цьому місцю личать маки. Якби цілу територію засіяти декоративним маком, то це, як ніщо інше, нагадувало б: свого часу тут загинули тисячі людей:

«Треба, щоб усе, що можна тут проводити, концептуально пасувало полю. Не можна виходити за межі теми, тобто розважальним заходам тут не місце. Нам би хотілося бачити це поле засіяним декоративним маком.  Це була б локація, на яку б їхали подивитися люди, бо такі макові поля в Україні є. Мак цвіте у травні-червні. Це було б гарно і тематично витримано як данина і вшанування пам’яті людей, які тут загинули».

Траву на полі викошують і тарктором, і вручну

За попередніми розрахунками, аби викорчувати терен і акації, потрібно 10-12 млн грн. Але після цього важливо продовжувати доглядати за територією: щоб акації не повернулися, має бути системне фінансування на обробку поля. Наразі перспектив для виділення таких коштів не видно. 

Попри це в інтерв’ю ЗМІСТу заступниця голови ПОДА Катерина Рижеченко розповіла, що влада розуміє, наскільки важлива ця пам’ятка і знає, що реконструювати поле потрібно. На території заповідника могли би втілити якийсь цікавий проєкт, але на умовах співфінансування з міською владою Полтави. Поки, на жаль, немає жодної конкретики щодо фінансування і плану розвитку поля.

У Полтавській битві взяли участь до 100 тис. воїнів. Точної цифри загиблих під час битви теж немає, адже дослідники досі називають різні числа. Попри це, офіційною вважають цифру 1 тисяч 345 загиблих московських воїнів та 6 тисяч 806 шведів. Наталія Білан каже, що така різниця зумовлена тим, що московити використали дуже потужну артилерію і супротивник фактично був розстріляний.

Наталія Білан каже. що було би непогано, аби на місці битви засіяли маки



Битва, що змінила історію

 Ці події все більше відходять у давнину, але ми, нащадки полеглих у баталії, продовжуємо берегти пам’ять про загиблих. Заступниця директора з наукової роботи музею-заповідника Людмила Шендрик каже, що поле Полтавської битви – своєрідне місце сили, що має більшу і глибшу історію, про яку багато хто не знає. 

Історична цінність поля полягає ще й в тому, що події на цій землі нанизані одна на одну, починаючи з 1399 року, коли почалася битва між литовським князем Вітовтом і ординським ханом Тимур-Кутлуком. Далі був 1658 рік – початок битви між законно обраним гетьманом країни Іваном Виговським і полтавським полковником Мартином Пушкарем. Потім у зону поля потрапив військовий аеродром, де в 1944 році здійснювалася операція «Френтік». Як бачимо, ця територія унікальна, адже була дотична до багатьох визначальних подій.

Експонат у музеї з автентичними елементами

Щодо самої червневої баталії, то насправді битва розгорталася на значно більшій території, аніж виокремлена на сьогодні охоронна зона. Людмила Шендрик каже, що меморіалізація поля почалася одразу по битві – вже наступного ж дня:

«28 червня відбулося поховання загиблих воїнів московської армії, у якому брав участь Петро I. Тоді ж був насипаний курган. Певний час він був у занедбаному стані й змінювався лише дерев'яний хрест. У 1856 році хрест забили залізними запайками та вперше проклали на цьому місці східці. Сучасного вигляду курган набув у 1894 році, коли на могилі воїнів встановили семиметровий хрест. Остання ж реконструкція була у 1907 році, коли готувалися до 200-річчя».

Невдовзі хрест почав нахилятися і тоді в кургані був влаштований погребальний храм в ім’я святих Петра і Павла. Саме цей склеп став основою хреста. Уже за більшовицької влади, у 1930 році, коли на полі в колишньому будинку вчительської семінарії почав працювати науково-дослідний інститут свинарства, в кургані влаштували склад пального, а всі розписи в храмі знищили. 

Курган у музейному містечку – найперша згадка на пам'ять про загиблих

Людмила Шендрик розповіла, що лише в 50-х роках XX століття, коли було відкрито музей, у кургані навели лад. Його й досі відкривають лише раз на рік – на річницю Полтавської битви.  Саме цього дня туристи можуть побачити склеп в основі кургану.

Оскільки битва відбулася у день святого Сампсона за церковним календарем, то у 1856 році на його честь звели церкву. Її перебудовували тричі, а завершили будівництво до 200-річчя битви:

«Величезні урочистості були на 200 років баталії. Перед цим Росія програла війну з Японією, і щоб об’єднати дух нації навколо монарха, була взята подія – відзначення битви. Урочистості відбувалися по всій імперії, але головну увагу  було присвячено Полтаві. Тоді ж, у 1909 році, 2 дні був у місті останній з династії – Микола II. Під цю дату було відкрито музей на Шведській могилі, що є народною назвою».

Доріжки на полі проклали у 2009 році



Експонати для першого музею збирав викладач історії Кадетського корпусу

Музей історії Полтавської битви відкрили 26 червня 1909 року. Для нього понад 300 експонатів зібрав викладач історії Полтавського кадетського корпусу Іван Францевич Павловський. З приходом до влади більшовиків у грудні 1917 року музей пограбували. Потім його ще обікрали у 1918 році, і Павловський, аби зберегти унікальну колекцію, передав її на зберігання до Центрального пролетарського музею  (сьогодні це Полтавський краєзнавчий музей імені В. Кричевського).

На території музейного містечка є розарій та ротонда

Уже у повоєнній Полтаві 1945 року ухвалили рішення поновити музей історії битви. Мова йшла навіть про створення державного воєнно-історичного заповідника, однак заклад, яким ми його знаємо, був відкритий як музей.

У будівлі музею в 1905 році розташовувався будинок для людей з інвалідністю і дітей військових, що залишилися сиротами.  Коли у 1918 році укріпилася більшовицька влада, сиріт та людей з інвалідністю виселяють і тут починають жити охоронці історичного поля. Тоді воно було огороджено колючим дротом, адже тут був дитячий концентраційний табір, який офіційно називали реформаторіумом для неповнолітніх правопорушників. Потім будівлю музею використовували як житло для співробітників інституту свинарства.

У музейному містечку доглядають за багатьма пам'ятками

А з 1981 року музей і пам'ятки оголошені заповідником. Коли проводилися урочистості, до переліку пам'яток увели чимало елементів й фортифікацій, а ймовірні місця редутів були позначені обелісками. Наразі достеменно невідомо, де і як розташовувалися редути, але знаємо, що їх було 10 і всі вони – на території заповідника. Людмила Шендрик каже, що генерал-квартирмейстер петровської армії Людвіг Алларт був єдиним офіцером, який зобразив карту і показав на ній систему редутів у вигляді літери Т.

Карта Алларта

Цю карту правив Петро I і розташував редути за іншою системою – у вигляді латинської літери V. Ці обидві карти були розтиражовані Європою, і зараз точно невідомо, яка з них правдива. І хоча від дати баталії минуло понад 300 років, науковці все ж мають чимало приводів для дискусій, а нам, нащадкам, залишається берегти пам’ять про видатну битву, що змінила історію Європи.

Карта Петра I

 

Попри все, у музеї завжди є відвідувачі

Щороку музей та заповідник відвідує чимало людей. До 2014 року приїздили понад 40 тисяч відвідувачів за рік, минулого ж – тільки 32 тисячі. Директорка музею каже, що існує проблема, як дістатися до нього. Сьогодні сюди можна доїхати двома комунальними автобусами № 4 і № 5, але вони ходять зі значним інтервалом. Їздять також автобуси №18 та №33, але від їхньої найближчої зупинки до музею доведеться чимало пройти. 

Та попри це, у музеї завжди є гості. Для них вигадують та організовують різні заходи. Так з’явилася тематична екскурсія «Шляхом Далекарлійського полку» протяжністю 5 км. На ній відвідувачі одягаються як воїни-учасники боїв та гуляють полем Полтавської битви з картою в руках. Також можна замовити велоекскурсію полем. За словами Наталії Білан, під час карантину екскурсії теж проводять, але тепер групи стали меншими – до 10 людей.

Для прогулянки полем можна замовити тематичну екскурсію

Також у музеї влаштовують екскурсії й тематичні майстер-класи для дітей, студентів і дорослих. У такий спосіб намагаються якомога більше розповісти про події 300-річної давнини, їхній вплив на сьогоднішню Європу та саме поле Полтавської битви – місце, якому б так пасували маки.

Щороку музей відвідують десятки тисяч людей

Поле битви сьогодні не в кращому стані

Фото Анастасії Добряк

Обкладинка Богдана Проскурова

Опублікована: 27 червня 2020


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація