Про шлях до театрального мистецтва, мрії та «свою» роль розповіла артистка Полтавського музично-драматичного театру імені Гоголя на творчій зустрічі в обласній бібліотеці. 

Зустріч провели у форматі «запитання-відповідь», не випадково, адже на захід завітали полтавці, яким небайдуже театральне мистецтво, а також вихованці Ольги Чернявської – студенти Полтавського музучилища.

Хто ваші батьки? Як проходило дитинство?

Я народилася в Полтаві, але жила в Оржицькому районі. Мої батьки художники. Вже з самого дитинства почався мій шлях у мистецтво. Ходила до музичної школи, вчилася грати відразу на двох інструментах – баян і домра. Пізніше вступила до музичного училища по класу домри. Пам’ятаю, як у перервах між заняттями спостерігала за акторами, які проводили репетиції. Це було щось неймовірне, доти не відоме для мене. Дізнавшись, що ведеться набір на навчання акторському мистецтву, мені дуже захотілося себе спробувати в цьому.

Ким ви мріяли стати в дитинстві?

Не мріяла бути ні музикантом, ні актором, ні художником. Натомість хотіла стати і космонавтом, і геологом, і біологом. Завжди хотіла бути гарною господинею. У моєї бабусі було дуже велике господарство: кури, гуси, корови, свині, кролі і велика городина. Можу сказати, що це бажання я частково втілила на сцені – у «Кайдашевій сім’ї» стала тією хазяйкою, про яку так мріяла в дитинстві.

Розкажіть про перший свій публічний виступ.

Був дуже цікавий момент, який запам’ятала на все життя. У сьомому класі мені дали роль дідуся. Уявіть, це перша моя роль – дідусь! Ми розігрували пісню «Ой, під вишнею, під черешнею стояв старець з молодою», і мені дали роль старця. Мені одягли бороду, відповідний одяг, і я зіграла. Ніхто навіть не повірив, що то була дійсно я. Це посіяло в мені бажання перевірити, на що ще я здатна.

Чи не жалкуєте, що пішли навчатися до музичного училища, адже музикантом так і не стали?

Ні в якому разі не шкодую! Музика для актора – це цілий Всесвіт, космос. І сучасні жанри, і класичні – всі на сцені. Я просто не можу без музики, щодня вмикаю собі якісь композиції. Готувала себе до Київської консерваторії, володію домрою, фортепіано, можу навіть щось зіграти на баяні. І ці дві професії таки зустрілися в мені, в моїй ролі. У спектаклі «Майстер і Маргарита» я виконую деякі музичні композиції.

Чи важко було навчатися спочатку в Полтавському музичному училищі, а потім вступати до Харківської державної академії культури?

Не важко, але зізнаюся, що в мене не вірили. Але коли є отака протидія, завжди хочеться довести, що я можу. І таки вступила, склала успішно іспити. Важко було навіть не вступити, а підтвердити, що я здатна на це. Адже маючи вже музичну освіту, вимоги до мене були вищими. Коли навчалася у Харківській академії культури, паралельно вже працювала у Полтавському театрі. І тут вже складність викликала необхідність пристосовуватися до театрального методу за Станіславським, у той час як в академії нас навчали за Лесем Курбасом. З роками зрозуміла, що просто не можна працювати за одним із методів, втілюючись у різні ролі. Це як ключики – до різних замків підходять різні.

У Полтавському театрі ви працюєте із 2005 року, якою була ваша перша роль?

Ми всі про щось мріємо. Я тоді мріяла хоч про якусь роль, хоч би у масовці. Зіграла служницю героїні Керрі у постановці «Сестра Керрі». Потім бажалося вже більшого, більше епізодів, значніших ролей. Далі було просто так, що всього і не встигала – настільки багато було ролей.

Як налаштовуєтеся на роль?

Дуже часто трапляється так, що просто ніби «з корабля на бал». Все приходить із досвідом. Перевтілення у театральну роль відбувається і через костюм, і через грим… Іноді навіть вдома на кухні, готуючи вечерю дітям, я думаю над тим, ким буду на сцені.

У спектаклі «Летючий корабель» ви виконуєте роль Баби Яги. Як відчуваєте себе в цій ролі?

Такі ролі цікаві тим, що вони ще не відповідають моєму віку. Але це вчить спостерігати, фантазувати. Момент включення і розуміння образу буває на останніх стадіях роботи над роллю. У даній ситуації відчула себе повністю перевтіленою в роль, коли вже нанесли грим, одягли костюм. Було бажання зробити цей образ не страшним, а кумедним. І мені це вдалося.

Які ролі вам імпонують найбільше?

Відчуваю себе комфортно граючи гострохарактерних і соціальних героїнь. «Своєю» роллю можу назвати роль Килини у «Лісовій пісні» та Мотрі у «Кайдашевій сім’ї».

Чи бувало так, що вам важко було прийняти роль, увійти в образ?

Так, звичайно. Така роль у спектаклі «Майстер і Маргарита». Роль, яку мав би виконувати чоловік, але режисер вирішив, що це буде актриса. Я грала професора Стравінського. Було дуже важко, і роль абсолютно чоловіча, і поєднання лікаря і професора. Цей образ мені дався дуже тяжко.

Про що ви мрієте?

По-справжньому мрію зіграти свою головну роль, і, можливо, не одну. Не маю на увазі, що вона має бути головною у виставі: хочеться, щоб вона справді стала вершиною в моїй творчій кар’єрі.

Що можете сказати про статус театру в суспільстві на сьогодні?

Дуже приємно, що останнім часом до театру приходять не тільки люди старшого віку, а і багато молоді. Можу сказати, що театр зажив повноцінним життям останні п’ять років. Молодь тягнеться до живого мистецтва, а театр для цього підходить найкраще. На сцені дійство відбувається саме зараз, актори живуть своєю роллю – вони плачуть, сміються, відчувають мить. І це чудово.

Фото Олега Журавльова