Забрати рибу – дати вудку: як навчити села заробляти кошти

Автор: Артем Дугін, 10 липня, 15:56

Фото: Забрати рибу – дати вудку: як навчити села заробляти кошти


Досліджуючи історію впровадження децентралізації на європейських теренах, в якості примітної особливості важливо відмітити те, що цей процес майже всюди, так чи інакше, зустрічав опір місцевих громад (особливо, на початкових етапах). Або – як мінімум нерозуміння селян, навіщо їм якісь зайві рухи. Втім основна задача реформи – дати можливість громадам розвиватися у себе вдома. Як впроваджується реформа в Україні, та яким чином звичайне ОТГ може стати заможнішим, ніж місто поруч – читайте далі.

 

П’ять років реформи децентралізації. Період, що дозволяє зробити певний проміжний аналіз результатів діяльності нових адміністрацій ОТГ. За задумом авторів реформи, початкові ресурси ОТГ – це той стартовий капітал, що мав би сприяти подальшому розвитку локальних економік. Але реальність така, що більшість керманичів новоутворених громад просто сприймають землю, частку з ренти вуглеводнів, акцизи з автозаправних станцій тощо – як нескінченну манну небесну.

Такий рентний підхід до джерел надходжень бюджетів сформував цілу низку «господарників», які своє призначення вбачають лише у розподіленні того, «що вже є».

Але ж суть реформи – в іншому. Основним джерелом наповнення місцевих бюджетів ОТГ має стати податок на доходи фізичних осіб (ПДФО). Можна припустити, що це джерело власних доходів місцевого бюджету перетворює сільських голів у цілком бізнесових топ-менеджерів. Фактично, через ПДФО громада набуває частку валового доходу у будь-якому підприємстві, зареєстрованому в ОТГ. І зацікавлена у створенні нових робочих місць на своїй території.

Якщо проаналізувати європейські грантові програми громадам, то більшість з них – це фінансова допомога на розвиток інфраструктури. Звісно, що дороги, освітлення, освіта та якісна питна вода – це базові потреби громади.

Але будь-яка територія буде занепадати, якщо не навчити людей добре заробляти у себе вдома. Можливо, європейцям слід дещо змінити акценти цільового призначення своєї допомоги. Важливо наголосити, що питання глибше, ніж діалектика: «забрати рибу – дати вудку». Деякі адміністрації ОТГ у питанні залучення інфраструктурних грантів демонструють феноменальну майже спортивну вправність. Але мешканці громад більше зацікавлені в тому, щоб на наступному етапі децентралізації голів – «добрих рибалок» перетворити вже на вправних «землеробів». Які розуміють, що головне джерело добробуту об’єднаної громади – то не грант, не акциз, не частка з вуглеводневої ренти, а надходження від ПДФО!

Бо гарний господар повинен доглянути своє поле. Вміти «посіяти» і «зібрати» врожай. І тоді кожного наступного року врожай буде краще за попередній.

Щоб змінити свідомість голів ОТГ з «рибалок» на «землеробів» потрібно зробити результати діяльності голів економічно вимірюваними. Сьогодні, акцент у визначенні економічної спроможності ОТГ робиться на такі показники:

  • Власні надходження бюджету в розрахунку на одного мешканця.
  • Частка видатків на утримання апарату управління по відношенню до власних надходжень бюджету.
  • Капітальні видатки на одного мешканця.

Але цього, безсумнівно, недостатньо. Адже громади на момент об’єднання мають початково різні ресурсні потенціали щодо сільськогосподарських земель, природних рент з корисних копали, наявних на території громади промислових підприємств, що вже сплачують ПДФО. І якщо надходження від першого і другого можна збільшити тільки доєднанням до громади нових територій та відповідно населенням, то ПДФО можна і потрібно збільшувати й без цього.

Тому, до тих показників, що вже вимірюються, видається доцільним оцінювати роботу адміністрацій ОТГ за такими базовими ключовими показниками ефективності (англ. Key Performance Indicators, KPI). Кожен з цих показників має розраховуватися в динаміці поквартально, або принаймні порічно.

Основні макроекономічні показники:

  • Частка ПДФО по відношенню до суми власних надходжень бюджету (має збільшуватися).
  • Частка природних рент по відношенню до власних надходжень бюджету (має зменшуватися)
  • Валовий регіональний продукт (ВРП) ОТГ.
  • Зовнішня регіональна торгівля ОТГ (баланс, структура;) Окремо внутрішньо- та зовнішньодержавні частки в імпорті та експорті. Окремо – частки сировини та сировинних продуктів.
  • Кількість доданої вартості яку отримує ОТГ при переробці місцевої сировини: від природних копалин, до сировинних с/г продуктів.

Потрібно чітко розуміти, що добробут громад – саме у глибокій багатопередільній переробці власної сировини та сировинних продуктів. Як сільськогосподарського походження, так і природніх копалин. І саме на цьому слід вибудовувати локальну економіку регіону.

Локалізація.

  • Кількість місцевого населення що працює на території громади по відношенню до всіх працюючих. Середня заробітна платня на території громади (має збільшуватися). Виявлення частки «маятникових мігрантів» серед населення.
  • Співвідношення задіяних у малому та середньому бізнесі, по відношенню до великого бізнесу зареєстрованому в громаді (випадок кожної окремої громади унікальний, але має бути певний баланс).
  • Зайнятість робітників  у сільському господарстві ОТГ у розрахунку на 1 га. При цьому варто окремо розраховувати цей показник в залежності від культур що культивуються.

Наявність високих показників маятникової транспортної міграції є свідченням розбалансованості локальної економіки ОТГ. Крім понаднормового навантаження на громадський транспорт та місцеві дороги, такі процеси свідчать про відсутність робочих місць на території громади. Що негативно відображається як на якості життя мешканців, так і зрештою на бюджеті об’єднаної громади. 

Рівень добробуту домогосподарств.

Якісне життя в об’єднаній громаді, це:

  • якість питної води,
  • наявність на відстані пішохідної доступності: шкіл, дитячих садочків, продуктових магазинів, ринків, парково-рекреаціних зон, об’єктів культурної та релігійної спадщини, дозвілля та відпочинку, високооплачуваних робочих місць.

Якість інфраструктури та екології регіону.

Якість земель. Стан річок, водойм, лісових насаджень. Територій під полігонами ТПВ. Наявність місцевих доріг з твердим покриттям, ліній електропередач, тощо.

Що ж потрібно робити щоб планування розвитку територій та інфраструктури об’єднаних громад відбувалося якісно та спиралося та цілком конкретну ресурсу базу?

Перетворення адміністрацій ОТГ на проектні офіси. Які б займалися не тільки розподілом рент, а й створенням нових робочих місць, реєстрацією та захистом місцевих торгових марок, започаткуванням систематичних регіональних економічних подій: фестивалів, ярмарків, тощо. Тобто тими заходами, що зрештою збільшують надходження ПДФО до місцевого бюджету.

Цього року мешканці Полтавщини спостерігали дивну і зрештою абсурдну ситуацію. Приватна установа, що належить афільованим до колишнього заступника голови Полтавської ОДА Пісоцького особам, в попередні роки зареєстрували торгову марку «Сорочинський ярмарок» ТМ та провела подію за однойменною назвою не в Сорочинцях, а в Одесі!

Європейська практика свідчить, що одним з найголовніших завдань територіальної громади є реєстрація, володіння, та всебічний захист місцевих торговельних марок, тим більше, якщо ті містять назву певної територіальної громади. Здебільшого мова йде про традиційні сільськогосподарські товари: м'ясні продукти, сири, морепродукти, мед, фрукти, овочі, алкогольні напої,  тощо.

В залежності від частки локалізації у доданій вартості виробництва, Європейський Союз захищає традиційні товари трьома різними способами:   

  • захищене позначення походження (англ. protected  designation of origin(PDO), є визначенням Європейського Союзу. Продукція PDO найбільш тісно пов'язана з концепцією «терруара» – відчуття місця, «помітного в ароматі їжі». Сировина для продукції PDO повинна вироблятися, перероблятися в готовий продукт у певному географічному регіоні з використанням традиційних методів виробництва. Вважається, що вплив на кінцевий продукт має не тільки суворе дотримання традиційних технології та вимог до сировини, а навіть менталітет місцевого населення, так клімат. 
  • захищене географічне зазначення (англ. protected geographical indication (PGI), є визначенням Європейського Союзу. Сировина для виготовлення продукції PGI може імпортуватися на територію певної громади, але переробка і виготовлення продукції має відбуватися виключно в певному регіоні з використанням традиційних методів виробництва.
  • гарантовані традиційні продукти (англ. traditional specialities guaranteed (TSG), ця система захисту гарантує відповідність назви якісних сільськогосподарських продуктів і продуктів харчування певному стандарту. На відміну від PGI, та PDO,суворо регламентується рецептура,  те технологія виготовлення. Але вимог щодо локалізації виробничих потужностей на території певної територіальної громади чи регіону – немає.

Інфографіка ЗМІСТ

Найкрасномовнішими у цьому питанні є приклади Франції та Швейцарії. Для того щоб продати свій регіональний продукт, там потрібно отримати Сертифікат міністерства сільського господарства (Appellation d’origine contrôlée (AOC)), який свідчить, що даний продукт було вироблено не тільки з застосуванням певних унікальних технологій, але й обов’язково в межах певної територіальної громади. Тобто, ви не можете маркувати свої продукти «Коньяк», «Шампанське», «Брі», «Камамбер»,  якщо виробляєте їх поза межами територіальної громади. Таку торговельну марку не можна приватизувати, вона належить всій територіальній громаді.

Іншими словами, територіальна громада – це в першу чергу економічна спільнота. Юрисдикція для певного бізнесу. Спосіб заробляти разом,  захищати свій продукт та свій добробут.

 

 

Текст Артема Дугіна, Ксенії Малік

Інфографіка Марини Висич

Обкладинка Юлії Деркач

Опублікована: 10 липня 2019


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація