З моменту російського теракту в «Амсторі» минуло понад 7 місяців. Під час нього у ТРЦ перебувала працівниця Comfy, що став епіцентром вибуху. На камерах відеоспостереження видно як жінка зайшла у приміщення, кудли вдарила російська ракета Х-22.
20 березня Крюківський районний суд розпочав розгляд справи щодо визнання померлою Лариси Коханівської померлої, бо з моменту трагедії вона не зв’язалася з рідними, а через потужний вибух її тіла не знайшли. Про це пише «Кременчуцький телеграф», що відвідав судове засідання.
Родина не має свідоцтва про смерть і через це не може отримати спадщину або соціальну підтримку. Окрім цього, факт невизначеності щодо статусу Лариси Коханівської турбує її близьких. Донька жінки Олена Радченко розповіла, що після трагедії вони шукали маму в лікарнях з надією, що зможуть знайти. Попереду в суді допит ще кількох свідків.
Інша донька жінки Дарія Коханівська з болем згадує 27 червня. Надію на те, що мама жива, рідним давала давня історія зі знахаркою. Жінка була в неї 2009 року.
«Коли я була мала, мама ходила до знахарки. Та сказала, що мама проживе до 72 років. А тато помре на рік раніше. Я думала: “Ну вона ж сказала, що мама довго житиме”», — ділиться дівчина.
Лариса Коханівська загинула. Це рідні побачили на відео з торговельного центру. На записі зафіксований час. На ньому жінку видно за дві хвилини до вибуху. Ракета впала зовсім поряд, тому тіло не знайшли. Поліція і прокуратура аргументували це тим, що температура горіння надто висока. У людей плавилися сережки, каблучки.
Хоч офіційно її не визнали померлою, на 40-й день родичі Лариси Коханівської замовили поминальну службу.
«У кімнаті батьків поставили два маминих фото, гарний свічник і кактус. Її речі не роздавали. Одяг висить на вішалках у шифоньєрі. Хай поки все буде так, як є», – каже Дарія.
Лариса Коханівська народилася 6 вересня 1971 року в Кременчуці. Мала незакінчену вищу освіту інженера-технолога. До «Амстора» працювала майстром на вагонобудівному заводі. Читала детективи, любила кіно. Смачно готувала голубці й пиріжки з цибулею та яйцем.
Дарія до дрібниць пам’ятає останнє спілкування з матір'ю. Часто перечитувала повідомлення, яке вона надіслала за 4,5 години до вибуху.
«Мама рано пішла на роботу. Об 11:33 вона написала мені в телеграм: “Доброго ранку, як справи?” Прислала картинку з котиком. Я запитала: “Як твої справи?” Вона відповіла: “Нормально. Працюю”. Відчуваю тепло, коли дивлюся на це повідомлення», — пригадує дівчина.
Нині Дарія відвідує психотерапевтичну групу, щоб упоратися з болем.