«Життя нас до цього не готувало»: психологи про емоційний стан на карантині та після нього

Автор: Марина Антонюк, 17 травня, 15:24

Фото: Передбачити карантин було неможливо, а повернення в офіс – цілком


Уже зараз можна описати, що з нами відбувалося ці два місяці, яке нове знання про себе ми винесли і що з ним робити. Підготуватися до карантину було неможливо, але зробити вихід з нього мінімально болісним і максимально продуктивним – цілком у наших силах. ЗМІСТ поспілкувався з психологами про особистісне значення ізоляції, про правду життя, яку вона унаочнила, та про те, чому наші спроби бути діяльними зазнали краху.

 

Що це було з нами?..

Можливо, в підручниках з історії карантин для запобігання поширенню COVID–19 розглядатиметься як соціальний експеримент нечуваних масштабів. Ми всі опинилися в одному човні; можливості уникнути обмежень, відкласти їх, підготуватися заздалегідь не було. Звичні речі, що займали багато нашого часу – робота, навчання, спілкування, розваги – були поставлені на паузу або перейшли в онлайн-формат. Ба більше, чимало безневинних колись речей виявилися забороненими.

Психологи кваліфікують таку ситуацію як надзвичайний стрес. На нього ми реагуємо по-різному: хтось гнівається. хтось відчуває тривогу і невпевненість. Важливо пам’ятати, що в при такому стресі не може бути «правильних» і «неправильних» реакцій.

«Є вірогідність, що під час та після карантину ми отримаємо хвилю захворювань на посттравматичний стресовий розлад (ПТСР)», – вважає психологиня Єлизавета Коров’янко.

Звідси висновок: потрібно дозволити собі емоційно реагувати, хай якою нетиповою для нас буде ця реакція. Зрештою, вона зумовлена нетиповою ситуацією.

Окрім цілком виправданого страху за здоров’я – своє та близьких – ми відчували невпевненість і тривогу, адже буденні речі зненацька стали загрожувати нашому благополуччю. Говорить психологиня Марина Смирнова:

«У нас змінилися уявлення про те, що безпечно, а що – ні. Я йду в магазин по фрукти для своєї родини і не розумію, що принесу додому: корисну їжу чи ризик підхопити вірус».

Ще одне джерело тривоги – крах усіх планів і навіть можливості планувати що-небудь на тривалий відрізок часу. Психолог Олег Новак говорить, що ми різко зіткнулися з правдою життя, адже в дійсності ми мало що можемо контролювати і передбачити:

«Щоб ми добре почувалися, нам необхідне розуміння, що ми можемо планувати своє майбутнє і від нас щось залежить».

Нарешті, в нашої глибинної тривоги на карантині, яку не здатні вгамувати ні серіали й онлайн-курси, ні хатня робота, є глибші причини. У вимушеній ізоляції ми зустрілися обличчям до обличчя з собою, і сама ця можливість викликала в багатьох дискомфорт. Психологиня Ірина Івлєва пояснює, що цей глибоко вкорінений страх зумовлюють поширені уявлення про те, що бути самотнім – погано.

«Може здаватися, що самотужки ми знаходимо неправильні відповіді. Бути наодинці з собою – це можливість відкинути те, що нас розфокусовує. Складності не варто боятися: напруга, яку переживаєш у цей момент, дає свій результат», – додає психологиня.

 Одна з розваг під час карантину – копіювання світових шедеврів

 

Майже як у казці «Рукавичка»

Буде несправедливо змовчати, що багато з нас відчули дискомфорт від цілоденного перебування в замкненому просторі разом з близькими. Це зрозуміло: раніше, за словами Олега Новака, ми мали можливість утекти від домашніх проблем і конфліктів на роботу, в спілкування з друзями, врешті-решт, скинути напругу в спортзалі.

«Карантин поставив багато пар обличчям до їх проблем, від яких вони більше не можуть ховатись на роботі», – говорить Єлизавета Коров’янко.

Тому ізоляція стала викликом для всіх пар. Але в тому, як вони з ним упорались, є суттєва різниця. Дехто зумів налагодити взаємини: родина проводила багато часу разом, і це спілкування було всім у радість. Тим, хто не виявив гнучкості, доводиться складніше:

«Це питання здатності і бажання говорити одне з одним, щоб зрозуміти базові потреби і способи виходу з ситуації. Варто розвивати здатність слухати іншу людину», – говорить Олег Новак.

Значної частини конфліктів можна було б уникнути, якби ми мали звичку домовлятися про розподіл домашніх обов’язків і взаємну підтримку. Єлизавета Коров’янко радить:

«Перш за все необхідно навчитися обговорювати проблеми і домовлятися. Якщо один з партнерів втратив роботу, навантаження на іншого зростає. Коли він працює з дому, добре, аби в нього була окрема кімната чи якийсь простір, де б він міг усамітнитись на час роботи. А після неї – не перевантажувати людину допомогою по господарству, щоб вона мала трохи вільного часу на відпочинок».

На карантині і робота, і хатня праця, і догляд за дітьми часто лягають на одні плечі. Джерело - The Guardian

Попри страх самотності, певну дозу усамітнення ми потребуємо щодня. Це тісно пов’язано з проблемою кордонів. В умовах постійного перебування в спільному просторі вона стала актуальною, як ніколи. Психологи переконані: навіть мешкаючи в одній кімнаті, можна створити мінімальні умови для психічного комфорту.

«Навіть якась особиста чашка чи ковдра, до якої ніхто, окрім вас, не торкається, вже підтримає вас», – говорить Марина Смирнова.

На початку карантину ми очікували від себе, що приділимо час саморозвитку, станемо більше займатися з дітьми тощо. Зараз ми бачимо, наскільки ілюзорним було це бажання. Психологи переконують річ не в лінощах, а в тому, що люди думали про це, виходячи з того, що вони спокійні, задоволені життям і не стривожені. У ситуації постійного стресу всі ці речі виявилися необов’язковим баластом. Однак підстав для тривоги немає: за пару місяців нормального життя ми знову охоче приділимо час розвитку – і для себе, і для дітей.

Що ж стосується дітей на карантині, то вони теж можуть переживати стрес, хоч і не кажуть про це. Перейти на дистанційне навчання виявилося непросто не лише вчителям, а й школярам. Батьки зізнаються, що змушені витрачати кілька годин щодня на уроки, особливо якщо дитина ходить до молодшої школи й навчається за спеціальною програмою. Психологи радять у такій ситуації знизити планку очікувань для дітей:

«Нічого страшного, якщо дитина чогось не вивчила й отримає погану оцінку. Слід розуміти, що ми в стресовій ситуації, і не вимагати від дітей більше, ніж вони спроможні витягнути. Задача мінімум – вижити, перечекати, зберегти добрі взаємини в родині, бо карантин закінчиться, а стосунки триватимуть», – говорить Марина Смирнова.

Так само не слід докоряти дітям, що вони надто довго «зависають» у смартфоні чи комп’ютері. Це не просто бажання вбити час:

«Часто діти долають стрес за допомогою комп’ютерних ігор. Тому забороняти їм гратися і всіляко намагатись зайняти їх корисною діяльністю – не найкраще рішення сьогодні», – говорить Єлизавета Коров’янко.

Натомість психологиня наводить одну нескладну практику і рекомендує вдаватися до неї щодня, будь то карантин чи звичайне життя:

«Є таке поняття, як якісно проведений час. Ви визначаєте, скільки свого часу ви готові приділити дитині, і кажете: У мене є 30 хвилин, і я готовий проводити з тобою час так, як хочеться тобі. Далі граєте в ту гру, що запропонує дитина і за тими правилами, які придумає вона. У цей час ви не читаєте фейсбук, а цілком включені в процес. Якщо ввести цю практику на щодень, дитина не буде постійно вас смикати, а чекатиме на свої півгодини з вами».

Усвідомлення нашої неідеальності може призвести до невдоволення, а подекуди й до конфліктів. Планували на карантині нарешті харчуватися раціонально, а сил вистачає тільки на те, щоб зварити напівфабрикати чи замовити доставку їжі? Не страшно, запевняють психологи.

«Зараз дуже важливо не звинувачувати себе і звертати увагу на базові речі, а в несуттєвих – давати послаблення», – говорить Марина Смирнова.

Нарешті, вести мову про стосунки на карантині й оминути тему домашнього насильства буде нечесно. Поліціянти не фіксують зростання кількості звернень з цього приводу, однак така оцінка не вповні відображає ситуацію. Часто жертви насильства не звертаються до правоохоронців, бо в умовах карантину ті мало чим можуть зарадити: не виставляти ж кривдника на вулицю. Натомість на гарячі лінії для постраждалих від насильства стали дзвонити на 30% частіше. Ці лінії – поки що вихід для постраждалих: там зорієнтують, як діяти в умовах, ускладнених карантином.

Проблема домашнього насильства під час карантину стала ще потворнішою Малюнок Анни Сарвіри. Джерело - hromadske.ua

 

Недовіра до себе та правило першого дня

Найбільшим випробуванням карантин став для тих, хто втратив роботу – тимчасово чи повністю. Марина Смирнова говорить, що зараз чимало її клієнтів замислилися, чи є взагалі сенс займатися діяльністю, що стала непотрібною з запровадженням обмежень. Дехто зрозумів, що потребує безпечнішої роботи, коли почали затримувати зарплату. Інші й поготів не мають бажання повертатися в офіс: працювати дистанційно виявилося зручніше. Проте сам організуватися на карантині вдається далеко не всім, і звинувачувати в цьому виключно лінощі не випадає.

Ірина Івлєва пояснює глобальну різницю між керівниками і підлеглими на основі довіри до власного досвіду. Саме ця довіра, яка в більшості з нас є занадто слабкою, спонукає нас шукати зовнішній контроль нашої діяльності, чекати на чужу оцінку.

«Коли людина не має довіри до власного досвіду і не може самостійно приймати рішення, це величезна проблема для організацій», – говорить психологиня.

Керівники – люди, які здатні нести більшу відповідальність за власні рішення. Як правило, під час карантину вони виявилися більш зібраними й організованими. Однак при цьому вони забули зважити на те, що відбувається в цей час з їхніми підлеглими.

«Краще, якщо керівник пам’ятає, що між підлеглими і ним є різниця. Дуже добре, коли під час карантину керівники давали підлеглим можливість висловитися про те, що їх турбує. Професійною мовою ми називаємо це доступністю керівника. Тож під час ізоляції керівникам слід бути доступнішими для своїх підлеглих», – радить Ірина Івлєва.

Але й підлеглим не варто думати, що на карантині добре, мовляв, колеги далеко, і мене ніхто не чіпає. Страх перед помилкою, небажання перепитати, невпевненість у своїх діях завжди шкодять роботі. Карантин тільки увиразнив ці проблеми, й Ірина Івлєва має надію, що на них нарешті почнуть зважати і підлеглі, і керівники.

Карантин – це не тільки збитки і зупинка роботи. Навіть вимушену зупинку можна трактувати як позитив: саме вона дає можливість осмислити, що відбувається з організацією:

«Ті керівники, які дозволили ще й командам зупинятися, думати і лише тоді йти далі, розвинуть цю нову навичку і виграють. Тепер найголовніше – не забути, що ми це спробували», – говорить Ірина Івлєва.

Зараз, коли обмеження послаблено й деякі компанії повертаються до звичного режиму, дуже важливо пам’ятати про цінність паузи. Ірина Івлєва застерігає, що значно більше користі принесе не намагання надолужити період вимушеної зупинки, а спроба разом осмислити? чого нас навчив карантин:

«Варто зупинитися разом з персоналом та емоційно відреагувати на те, що з нами відбулося: що дав нам карантин, що він у нас забрав, з чим ми виходимо на роботу. Якщо неможливо зібрати весь колектив, варто провести такі обговорення у відділах. Керівникам потрібно утриматися від того, щоб накидати підлеглим свої ідеї, тому що керівники так само були розгублені. У цій ситуації ніхто з нас не знає, як бути, тому набагато цінніше, якщо ми придумаємо спільно рішення разом».

Існує цікава вправа, яку психологи називають правилом першого дня. Ірина Івлєва пояснює, що воно означає пригадати настрій і переживання свого першого дня на роботі:

«Нам тоді було страшно, але й дуже цікаво. Завдяки цьому ми могли подолати тривогу. Ми були надзвичайно мотивовані. Якщо ми зараз, виходячи з карантину, можемо згадати, як у нас усе починалося на цій роботі, то це може спрацювати».

 

Підсумки

Узагальнюючи, можемо сказати, що спроба розібратися зі своїми відчуттями на карантині та їхніми причинами – це вже вияв турботи про себе. Ці два місяці поставили нас обличчям перед багатьма речами, про які ми воліли б не думати: як в особистому житті, так і в професійному. Завдяки цьому багато з нас буде згадувати цей час як непростий, але в чомусь помічний, адже багато проблем, увиразнених карантином, вдасться вирішити, була б воля.

Насамкінець наведемо бліц порад від психологів, як допомогти собі, якщо ви продовжуєте бути в ізоляції або, навпаки, збираєтесь на роботу.

  • Усі ваші реакції – це нормально. Ситуація є нетиповою для всіх, і на початку ніхто не знав, краще діяти.
  • Максимально знизьте планку очікувань щодо себе і близьких. Сприйміть усе, що виходить за рамки найпростіших базових речей, як баласт. Для нього ще буде час.
  • Прийміть потребу своїх домашніх в усамітненні,домовтеся з ними про особисті кордони, які дозволять почуватися комфортніше. Узагалі домовлятися – набагато продуктивніша стратегія, ніж конфліктувати. За умови, що обоє готові чути одне одного, звісно.
  • Якщо ви сприйняли послаблення умов карантину як довгоочікуване звільнення, не забувайте про тих, хто ще не готовий вийти з ізоляції: вони заслуговують на розуміння і мають право тривожитися.
  • За два місяці у нас сформувалися «карантинні» звички. Щоб легше увійти в робочий ритм, поверніться до ритуалів, що супроводжували ваш звичний робочий день: підйом о тій самій порі, чашка кави, усталений маршрут тощо.
  • Якщо ви керівник і ваша команда поки що працює віддалено, не забувайте надати їй можливість виговоритися. Встановіть час, коли будь-хто з підлеглих може з вами зв’язатися.
  • Коли нарешті зберете команду в офісі, разом обміркуйте виклики, які поставив перед вами карантин. Велика ймовірність, що в плині поточних справ можна втратити дещо цінне.

Обкладинка Марини Вісич

Матеріал опубліковано в рамках програми Media Emergency Fund, яку реалізує Львівський медіафорум, за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки у рамках Transition Promotion Program. Погляди, викладені у цьому матеріалі, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки.

Опублікована: 17 травня 2020


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація